псих пед засади мовного спілкуванняpdf

111

зниження міри їх свободи є умовою встановлення і підтримання міжособистісного контактутаробитьможливимвперспективіміжособистісне спілкування.

7.2.Простір міжособистісної взаємодії

Визначивши ситуацію, люди починають вибудовувати позиції, які дозволять їм досягнути своїх цілей в заданих обставинах. Співвіднесення позицій, прибудова до позицій один одного або «перевірка їх на міцність» — ще один важливий структурний аспект міжособистісної взаємодії, який може бути проаналізований в просторових термінах. Можна стверджувати, що умовою міжособистісної взаємодії є формування просторутакоївзаємодії.

Розвиток процесу міжособистісної взаємодії після того, як її учасники визначили тип соціальної ситуації, зручно описувати в термінах простору використовуючи такі слова, як «позиція» (положення, розташування), «згори», «знизу», «близька», «далека», «відстань», «дистанція», «кордон»тощо.Зверненнядопросторовихметафор—непросто використання усталених зворотів, але й ефективний засіб структурного аналізу людських відносин.Інструментомтакогоаналізуєпоняття«соціальногопростору».

Соціальний простір — цей не фізичний простір, однак він прагне реалізуватися в ньому більш-менш повно і точно. Той простір, в якому ми існуємо і який ми пізнаємо, є

соціально визначеним і сконструйованим. Ілюстрацію цього легко знайти вособливостях помешкання людей: район, розмір будинку, число кімнат, є не що інше, як просторові характеристики соціального положення його мешканців. Те ж саме можна спостерігати стосовно людського тіла. Рухи, пози вказують на соціальний статус і рольові позиції людей. Таким чином, фізичний простір (включаючи людське тіло) виявляється соціальноюконструкцієюіпроекцієюсоціальногопростору.

Аналіз соціального простору — це аналіз структури соціальних взаємодій, їх упорядкуванняідинаміки.Визначитиположеннялюдинивсоціальномупросторіозначає визначити її ставлення до інших людей і соціальних явищ. При знайомстві кожний повідомляє певні дані про себе, називаючи своє ім’я, рід занять, інколи посаду, політичні вподобання тощо. Сукупність відомостей по себе (ім'я, рід занять, професійна група,

112

сімейне положення), названих при знайомстві, складає своєрідну систему координат, що дозволяєвизначитисоціальнеположенняіндивіда.

Міжособистісна взаємодія, як конструювання, формування міжособистісного простору,тобтоорганізаціявсіхелементіввзаємодіївпевномупорядку,припускає:

вибір позиції по відношенню до іншого, прибудову до позицій один одного, «перевірку їх на міцність»;

чітке визначення просторових і часових кордонів ситуації взаємодії, за межами якихобранапозиціястаєнедоречною;

оформлення зайнятої позиції шляхом використання вербальних і невербальних засобівкомунікації.

Просторове структурування взаємодії супроводжується символічним позначенням цієї структури, що виявляється в символіці «мови тіла», яка має глибинне генетичне коріння,способахперсоналізаціїпростору.

Можна виділити вертикальні і горизонтальні просторові характеристики міжособистісноївзаємодії.

Вертикальна складова знаходить свій вираз в уявленняхпро взаємне розташування партнерів зі спілкування. Можливі позиції в спілкуванні можуть бути позначені наступним чином: прибудова до партнера згори, прибудова до нього нарівні, прибудова знизу, відсторонена позиція. Той, хто прагне домінувати, займає або прагне зайняти позицію згори. Символічне уявлення про зв'язок вертикалі з силою партнера має соціальне походження. Однак в цій залежності неважко відшукати моделі поведінки,

притаманні всім соціальним тваринам: перевага завжди у того, хто знаходиться вище, —

гарний огляд, вигідна позиція для нападу, більша безпека. І навпаки — переможена тваринна,якправило,лежить.

Прибудова згори може виглядати як повчання, засудження, поради, осуд,

зауваження, звернення на «ти», зверхні інтонації, поплескування по плечі, подача руки долонею донизу, погляд згори до низу тощо. Позиція підлеглої сторони припускає свої стереотипи в поведінці. Перебуваючи в ній, людина демонструє залежність, вимагає захисту, позбавлена ініціативи, влади. Прибудова знизу виявляється як прохання,

вибачення, пошук самовиправдання, винуваті інтонації, нахил корпусу, схиляння голови.

113

Позиція рівності сторін також припускає відповідні вербальні і невербальні форми поведінки: спокійний погляд в очі співрозмовнику, відкритий вираз почуттів і бажань,

обґрунтованівисловлювання і готовність вислухати критичні зауваження на свою адресу знаступнимїхобговоренням тощо.

Спроможність до зміни психологічних позицій в залежності від ситуації і поставленої задачі, широкий репертуар позицій, якими володіє людина, — один з показниківкомпетентного,зрілогоспілкування.

Горизонтальна складова міжособистісної взаємодії знаходить свій вираз у використанні (або у відмові від використання) перепон, які стоять на шляху зближення людей, та позначенні таким чином міжособистісної дистанції. Перепонами можуть бути зовнішніфізичнібар'єриякеквівалентипсихологічнихперепон(стіл, стілець,схрещеніна грудях руки, нога на ногу) а також паузи, зупинки, переведення розмови на іншу тему.

Перепоною може виявитись «закритість» тієї або іншої сторони особистості для іншої людини (наприклад, в прояві емоцій, моральних або релігійних ціннісних орієнтації,

ерудиції тощо). На думку соціальних психологів, повна відсутність міжособистісної дистанції не є нормою. Питання полягає в тому, чи оптимальна існуюча дистанція для досягненняметиконкретноїміжособистісноївзаємодії.

До просторових характеристик міжособистісної взаємодії можна віднести і засоби виділення і позначення індивідом території, яку він вважає «своєю». Це може бути фізична територія: кабінет, робочий стіл, п’ятачок під ногами в переповненому автобусі.

На емоційному рівні це право на власний настрій, власне ставлення до чогось або до когось; на рольовомурівні— право на вибір професії, родузанять, індивідуальний спосіб виконаннясвоєїроботи.

Саме тому, що ситуація міжособистісної взаємодії являє собою спільну діяльність двох партнерів, соціально і психологічно несхожих, але при цьому залежних в здійсненні своїхнаміріводинвідодного,вонаєпервіснонеузгодженоюіпсихологічнонапруженою.

Однім зшляхів підвищеннястійкостіміжособистісногозв'язку, який тільки формується, є

боротьба за те, щоб нав'язати іншомупартнерусвоїнаміри— така передумова установки на примус, психологічний тиск, маніпуляцію. Іншим шляхом підвищення тривалості міжособистісного зв’язку, більш складним з точки зору душевних затрат є установка на

114

співпрацю, за якої вимагається відшукати способи продуктивного узгодження намірів обохпартнерів.

Таким чином, простір, створений в процесі міжособистісної взаємодії завдяки схожому визначенню ситуації його учасниками, погодженню їх намірів, пристосуванню до позицій один одного, організації спільної діяльності, виявляється чинником, що може впливатинауспішність/неуспішністьконкретноївзаємодії,їїхарактеріперспективи.

7.3.Сценарії і механізми взаємодії

Для кожної ситуації спілкування існують свої правила участі в них і способи розуміннядійпартнера.

Сценарії—цестандартніпослідовностідійвтихабоіншихзвичнихситуаціях.

Більшість соціальних дій мають форму запланованих послідовностей, в яких все відрегульовано і передбачено — як в сценарії фільму. Незалежно від того, хто саме втягнутий в дану ситуацію, послідовність дій, що всім слід виконувати, і те, в який моментцеслідробити,добревідома.Наприклад,сценарійсоціальноїситуації «випадкова зустріч з приятелем» припускає певну послідовність дій: здивування, розпитування,

обговореннядекількохтем,щостановлятьспільнийінтерес,передачапривітів, прощання.

Отже, сценарії немов би фіксують моделі досвіду і тому виступають своєрідними гідами для поведінки людини в різноманітних ситуаціях. Якщо ситуація знайома, знання сценарію допомагає автоматично виконувати послідовні дії. Якщо ситуація незнайома — відсутність сценарію ускладнюєадекватнуповедінку. Вміжособистісній взаємодіїзнання типових сценаріїв сприяє взаєморозумінню між учасниками, і напроти, відсутність таких схожихсценаріївможепризвестидоконфлікту.

Основні механізми, що забезпечують формування міжособистісного простору взаємодії,—взаєморозуміння,координаціяіпогодження.

Основна функція взаєморозуміння — формування спільного змістового поля учасників взаємодії, що дозволить об'єднати інтереси сторін, виробити схоже бачення задач в даній конкретній ситуації. Для цього учасники взаємодії повинні бути достатньо поінформовані один про одного — про соціальний статус, рольові позиції, групову

115

приналежність, звички, світогляд, про ставлення до тих або інших життєвих подій.

Способамидосягненнятакогознаннявиступаютьуточнення, перепитування, повторення,

перефразування,обговоренняісуперечкизрізноманітнихжиттєвихпроблем.

Координація — пошук таких засобів спілкування, які як найкраще відповідають намірам і можливостям партнерів. Результатом координації є сумісність в діях,

узгодженістьвопераціях.

Погодження — механізм взаємодії, що стосується в основному мотиваційного боку спілкування. Його результатом є відносна згода стосовно мети, змісту, намірів учасників, що задає основний тон міжособистісних відносин, визначає їх емоційне забарвлення.

Всукупності взаєморозуміння, координаціяі погодження складають процес, в ході якого партнери визначають предмет спілкування, на основі якого і будують відносини.

Головнете,щокожензнихдокладаєзусильдляспільногопошуку,іцяспільнаактивність породжуєновийзміст.

Для кожного рівня спілкування стратегічно найбільш значущим є певний рівень взаєморозуміння, координації і погодження, оцінки ситуації і правил поведінки кожного учасника. Уміння зрозуміти ситуацію, привести вираз своїх емоцій і поведінку у відповідність з нею, а також у відповідність з поведінкою інших людей — необхідна умова спільної життєдіяльності. Підпорядкування своєї поведінки розумним канонам ситуації — перший крок на шляху до взаєморозуміння. Наскільки людина розумна,

малознайомі люди оцінюють в першу чергу за умінням правильно себе вести у відповіднійситуації.

На соціально-рольовому рівні значення має не щире вираження людиною того, що вона справді відчуває, і не щире прийняття почуттів, що висловлюються іншими, а

правильна, з точки зору навколишніх, поведінка в конкретній ситуації. Це — зовнішній поведінковий рівень розуміння. Доцільність такого розуміння зумовлена тим, що соціально-рольовеспілкуванняситуативне.

Таким чином, міжособистісна взаємодія являє собою постійний процес

«налагодження» відповідності між інтересами кожного з її учасників і інтересами спільності, що формується. В ході даного процесу створюється простір взаємодії, що має

116

вертикальні (прибудова, домінування, підпорядкування), горизонтальні (міжособистісна дистанція), територіальні і часові виміри. Цей простір в свою чергу визначає характер психологічногоконтактуміжпартнерами.

Висновки

1.Поняття «Міжособистісна взаємодія» вказує, по-перше, на дії які виконують індивіди стосовно один одного, а по-друге, на те, що люди співвідносять свої цілі і організовують їх досягнення, тобто як досягається взаємність між учасниками спілкування.

2.Залежно від міри особистісної залученості в перетворення відносин виділяють три рівні спілкування: соціально-рольовий (або короткочасне соціально-

ситуативне спілкування), діловий і інтимно-особистісний.

3. Структура будь-якої соціальної ситуації включає наступні елементи: 1) ролі учасників взаємодії; 2) набор і порядок дій (або сценарні послідовності); 3)

правила і норми, що регулюють взаємодію і характер відносин учасників соціальної ситуації. Характеристики конкретної ситуації, в якій протікає спілкування, накладають значні обмеження на поведінку, почуття і навіть бажання учасників. Разом з тим зниження міри їх свободи є умовою встановлення і підтримки міжособистісного контакту, робить можливим в перспективі міжособистісне спілкування.

4. Міжособистісна взаємодія може бути розглянута як процес конструювання,

формування міжособистісного простору. Він припускає: вибір позиції у стосовно іншого, прибудову до позицій один одного, «перевірку їх на міцність»; 2) чітке визначення просторових і часових меж ситуації взаємодії, за межами яких обрана позиція стає недоречною; 3) оформлення зайнятої позиції за допомогою використання вербальних і невербальних засобів комунікації.

5. До основних механізмів, що забезпечують формування міжособистісного простору, відносяться взаєморозуміння, координація і узгодження намірів та інтересів сторін. Для кожного рівня спілкування стратегічно найбільш значущим є свій рівень взаєморозуміння, координації і узгодження, оцінки ситуації і правил

117

поведінки кожного учасника. Уміння зрозуміти ситуацію, привести прояв своїх емоцій і поведінки у відповідність з нею, а також у відповідність з поведінкою інших людей — необхідна умова спільної життєдіяльності.

Питаннядля самоперевірки

1.Чим відрізняється поняття «Міжособистісна взаємодія» від поняття

«Міжособистісне спілкування»?

2.Назвіть рівні взаємодії, що виділяються залежно від цілей, поставлених її учасниками, і міри особистої залученості.

3.Дайте характеристику просторовим складовим міжособистісної взаємодії.

4.Наведіть приклади «прибудови зверху» в соціальних ситуаціях.

5.У чому знаходить свій вираз горизонтальна складова міжособистісної взаємодії?

6.Перерахуєте послідовність обов'язкових дій в таких соціальних сценаріях, як

«поїздка за місто», «отримання стипендії», «відвідини хворого приятеля».

7.З якими соціальними сценаріями вам доводиться найчастіше мати справу зараз?

8.Які процедури забезпечують взаєморозуміння, координацію і узгодження в міжособистісній взаємодії?

10. Які особливості емоційних проявів на соціально-рольовому, діловому і інтимно-особистісному рівнях взаємодії?

Основні поняття

Міжособистісна взаємодія Міжособистісний простір Діловий рівень спілкування

Інтимно-особистісний рівень спілкування Соціально-рольовий рівень спілкування Сценарії взаємодії Взаєморозуміння Координація

118

Узгодження

Навчальні завдання

Завдання 1. Прочитайте уривок з оповідання А. П. Чехова «Товстий і тонкий».

Проаналізуйте взаємодію між героями з точки зору:

а)рівнів міжособистісної взаємодії;

б)позицій, обраних героями, і прибудови до позицій один одного;

в)використаних вербальних і невербальних засобів оформлення зайнятої позиції.

« — Порфирій! — вигукнув товстий, побачивши тонкого. — Чи це ти?

Голубчик мій! Скільки зим, скільки років!

— Батечки! — здивувався тонкий. — Михайло! Друг дитинства! Звідки ти узявся?

Приятелі триразово поцілувалися і спрямували один на одного очі, повні сліз.

Обидва були приємно приголомшені.

— Любий мій! — почав тонкий після цілування. — От не чекав! От сюрприз! Ну,

та подивися ж на мене гарненько. Такий же красень, як і був! Такий же чепурун!

Ах, ти, господи! Ну, що ж ти? Багатий? Одружений? Я вже одружений, як бачиш... Це ось моя дружина, Луїза, вроджена Ванценбах... лютеранка... А це мій син, Нафанаїл, учень III класу. Це, Нафаня, друг мого дитинства! У гімназії разом вчилися!

Нафанаїл трохи подумав і зняв шапку.

— У гімназії разом вчилися! — продовжував тонкий. — Пам'ятаєш, як тебе дратували? Тебе дратували Геростратом за те, що ти казенну книжку цигарочкою пропалив, а мене Ефіальтом за те, що я ябедничати любив. Хо-хо...

Дітьми були! Не бійся, Нафаня! Підійди до нього ближче... А це моя дружина,

вроджена Ванценбах... лютеранка.

Нафанаїл трохи подумав і сховався за спину батька.

-Ну, як живеш, друг? — запитав товстий, захоплено дивлячись на друга. —

Служиш де? Дослужився?

119

-Служу, милий мій! Колежським асесором вже другий рік і Станіслава маю,

Платня погана... ну, та бог з нею! Дружина уроки музики дає, я портсигари приватно з дерева роблю. Відмінні портсигари! За рубль штуку продаю. Якщо хто бере десять штук і більше, тому, розумієш, поступка. Пробиваємось абияк.

Служив, знаєш, в департаменті, а зараз сюди перевели столоначальником за тим же відомством... Тут служитиму. Ну, а ти як? Мабуть, вже статський? А?

-Ні, милий мій, піднімай вище, — сказав товстий. — Я вже до таємного дослужився... Дві зірки маю.

Тонкий раптом зблід, окам'янів, але швидко обличчя його скривилося на всі боки найширшою усмішкою; здавалося, що з обличчя і очей його посипалися іскри. Сам він згорбився, звузився... Його валізи, вузли і картони зіщулилися, поморщилися...

Довге підборіддя дружини стало ще довше; Нафанаїл витягувався у фрунт і

застібнув всі ґудзики свого мундира...

-Я, ваша вельможність... Дуже приємно-с! Друг, можна сказати, дитинства і раптом вийшли в такі вельможи! Хі-хі-с.

-Ну, повно! — поморщився товстий. — Для чого цей тон? Ми з тобою друзі дитинства — і до чого тут це чиношанування!

-Помилуйте... Що ви-с... — захіхікав тонкий, ще більш зіщулюючись. —

Милостива увага вашої величності... ніби цілюща волога... Це ваше величність,

син мій Нафанаїл... дружина Луїза, лютеранка, певним чином...

Товстий хотів було заперечити щось, але на обличчі у тонкого було написано стільки благоговіння, солодкості і шанобливої кислоти, що таємного радника знудило. Він відвернувся від тонкого і подав йому на прощання руку. Тонкий потиснув три пальці, вклонився всім тулубом і захіхікав, як китаєць: хі-хі».

Дружина посміхнулася. Нафанаїл човгнув ніжкою і впустив кашкет. Всі троє були приємно приголомшені».

(Чехов А. П. Собрание сочинений: у 12 томах, т. 1. — М.: Правда, 1950.)

Завдання 2. Якщо метою спілкування є підтвердження людиною її статусу,

виконання очікуваних від неї функцій, то має місце (виберіть правильну

			120
відповідь): а)	соціально-рольовий рівень спілкування; б)	діловий	рівень
спілкування; в)	інтимно-особовий рівень спілкування.

Література

Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком. — М: Изд-во МГУ, 1982.

Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. —

Киев: Изд-во политической литературы Украины, 1989.

Доценко Е. Л. Межличностное общение: семантика и механизмы. — Тюмень, 1998.

Петровская Л. А. Развитие компетентного общения как одно из направлений оказания психологической помощи // Введение в практическую социальную психологию. — М.: Наука, 1994.

Тема 8. Феномен особистого впливу

8.1Поняття особистого впливу

8.2Особистий вплив, влада та лідерство

8.3Типи особистого впливу

8.1.Поняття особистого впливу

У психологічній літературі частіше зустрічається визначення поняття

«вплив», чим визначення поняття «особистий вплив». Психологічний вплив визначається як «процес і результат зміни одним суб'єктом поведінки, психіки іншого суб'єкта» (Конюхів, 1996, с.17) або як «дія на стан, думки, відчуття і дії іншої людини за допомогою виняткових психологічних засобів, з наданням їй права і часу відповідати на цю дію» (Сидоренко, 1997, с.125). Особистий же вплив розумівся ще на початку XX століття як «здатність діяти на характер іншого особи прихиляючи або відштовхуючи і мати при цьому успіх» (Майнгардт, 1992,

с.10).