Основні поняття цього розділу

Арго – умовна штучна говірка соціальної групи з певним набором слів, незрозумілих для сторонніх (лірницька, злодійська).

Етикет – установлені норми поведінки, правила ввічливості.

Жаргон – мова якоїсь соціальної чи професійної групи, що відрізняється від загальнонародної наявністю специфічних слів і виразів, властивих цій групі.

Культура мови – наука, що вивчає функціонування мови в суспільстві з погляду нормативності її і передбачає правила користування літературною мовою: правила вимови, наголошення, слововживання, формотворення, побудова словосполучень і речень.

Культура мовлення – дотримання літературних норм вимови, наголошення, слововживання, побудови словосполучень, речень, текстів нормативність усної і писемної мови, що виражається в правильності, точності, ясності, чистоті, логічності, доречності, виразності, а також у різноманітності граматичних конструкцій, багатстві, дотримання в писемному мовленні орфографічних і пунктуаційних норм.

Мистецтво спілкуватися – органічне поєднання добра й краси в комунікативній взаємодії.

Мова і професій –дві важливі суспільні категорії, що визначають глибину пізнання світу, оволодіння набутками цивілізації, рівень мовленнєвої культури.

Мовленнєвий етикет – застосування мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір засобів вираження.

Мовний етикет – сукупність словесних формул ввічливості, прийнятних у певному колі людей, у певному суспільстві, у певній країні. Це функціональна підсистема мови із своїм набором слів, стереотипних фраз, правилами поєднання їх.

Професіонал – той, хто зробить яке-небудь заняття предметом своєї постійної діяльності, своєю професією, добрий фахівець, знавець своєї справи.

Професія – рід занять, певна форма трудової діяльності, що вимагає належного рівня і навичок і є для кого-небудь джерелом існування.

Сленг – слова або вирази, що вживаються людьми певних професій.

Спеціаліст – той, хто досконало володіє певною спеціальністю, має глибокі знання в якій-небудь галузі науки, техніки, мистецтва.

Спеціальність – окрема галузь науки, техніки, мистецтва, в якій людина працює основна кваліфікація улюблена справа, заняття , в якому хто-небудь проявляє уміння, хист.

Спілкування (комунікація) – своєрідна форма зв’язку людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності обмін інформацією, що здійснюється за допомогою різних засобів, насамперед, мови. Засоби передачі інформації поділяються на вербальні (словесні) та невербальні (несловесні) – жести, міміка, рухи, погляд, поза тощо.

Суржик – суміш мов, української й російської.

Фах – уживається з обома значеннями: вид заняття, трудової діяльності, що потребує певної підготовки і є основним засобом існування.

Фахівець – той, хто досяг високої майстерності в чому-небудь, знавець чогось.

Норми української мови

Головною ознакою літературної мови є унормованість, для якої обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота й ясність, доступність і доцільність висловлювання. Будь-яке мовне явище може виступати мовною нормою. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова і його форма, словосполучення й будь-яке речення. Але слід пам'ятати, що мовна норма — категорія історична, оскільки піддається змінам разом із розвитком суспільства.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Норми української літературної мови:

♦орфоепічна – правила вимови звуків та звукосполук;

♦графічна – передавання звуків на письмі;

♦орфографічна – написання слів;

♦лексична – слововживання відповідно до лексичного значення слова, його семантики;

♦морфологічна – правильне вживання морфем (морфема – це значуща частина слова);

♦синтаксична – правильна побудова складних конструкцій;

♦стилістична – відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування.