35. Полемічність питання про свободу людини. Буття людини як свобода.

У філософському широкому розумінні свобода це — можливість чинити так, як хочеться. Інколи під цим мається на увазі, що це — свобода волі. Будучи необмеженою за своєю сутністю, свобода якраз повинна мати на увазі етику, щоби зробити людей повністю відповідальними за все те, що вони роблять і дозволяють робити іншим. Людина є вільною, оскільки має безмежні властивості. Вона є творцем самої себе, а також творцем нового. Свобода – реальність сутності самої людини. Свобода – здійснення волі, яка є специфікою людської діяльності, що виявляє її внутрішні потреби людського буття. Свобода може бути лише там, де людина усвідомлює свою волю і наслідки її реалізації. Свобода в тому, що людина здатна реалізувати себе. Не має і не може бути абсолютної свободи, бо людина залежить від суспільства. Людина має свободу вибору. Людина є одночасно вільною і невільною. Свобода і відповідальність - нероздільні поняття. Свобода неможлива без відповідальності і обов'язку людини перед світом, у якому вона існує. Відповідальність-це неминуча ціна свободи, плата за неї. Гегель розумів під свободою багатопланову реальність, що у всіх своїх проявах являє форму об'єктивації абсолютного духу.Шопенгауер: Свобода – не позитивне, а негативне. Свобода там, де подолані труднощі.Камю: Свобода абсурдна. А. Камю: "Свобода — це, у першу чергу, не привілеї, а обов'язки.Людина є тією живою істотою, що може (придушувати і випускаючи імпульси власних потягів, відмовляючи їм у живленні образами сприйняття та уявлення) ставитися принципово аскетично до свого життя, яке вселяє в неї жах. Порівняно з твариною, яка завжди говорить ''так" дійсному буттю, якщо навіть лякається його та втікає, людина - це "той, хто може сказати ні", "аскет життя", вічний протестант проти кожної тільки дійсності. В цьому проявляється її дух. Дух – вища здатність людини, завдяки якій можливо самовизначення особистості. Дух – екзистенціальна незалежність від органічного, свобода, звільнення від примусу і тиску, від «життя» та усього, що належить «життю». Свобода — можливість чинити вибір відповідно до своїх бажань, інтересів і цілей на основі знання об'єктивної дійсності. Відсутність вибору, варіантів розходження події рівносильна відсутністю свободи, неволі, рабству. Свобода є одним з проявів випадковості, керованої свободою волі або стохастичним законом. У цьому значенні, поняття «свобода» протилежно поняттю «необхідність».

36.Деструктивне в людині як таїна: особливості пояснення деструктивного з позицій а) теорії вродженої агресивності; б) біхевіоризму; в) походження та інтенсивності агресивного імпульсу у людині.

Фромм відкинув соціологізаторські трактування людини. За власним визнанням, його позиція є "не біологічною і не соціальною". Одним із найважливіших чинників розвитку людини, за Фроммом, є суперечність, яка випливає з дуальної природи людини, котра є частиною природи і підлегла її законам, але одночасно це і суб'єкт, наділений розумом, соціальна істота. Цю суперечність він називає "екзистенційною дихотомією". Вона пов'язана з тим, що внаслідок відсутності сильних інстинктів, які допомагають тваринам, людина має приймати рішення, керуючись своєю свідомістю. Однак результати таких рішень не зажди виявляються продуктивними, що спричинює тривогу та неспокій. Тому ціна, яку людина платить за свідомість, - це невпевненість. Фром розгядав сутність людини через її поведінку. Світові темпи зростання насилля і деструктивності привернули увагу спеціалістів та широкої громадськості до теоретичного дослідження сутності та причин агресії. Теорія вродженої агресивності дуже легко перетворюється на ідеологію, яка пом'якшує страх перед тим, що може статися, та допомагає раціоналізувати відчуття безпорадності. Можна зробити висновок про причини зростання деструктивності в суспільстві й підказати засоби для її спадання. Біхевіоризм – інша теорія, що займає домінуюче становище у психології. На противагу інстинктивізму, біхевіоризм не цікавлять суб'єктивні мотиви, сили, які нав'язують людині певний спосіб поведінки; біхевіористську теорію цікавлять не пристрасті або афекти, а лише тип поведінки та соціальні стимули, що його формують. Поведінка як така, а не людина, яка поводиться певним чином, стала предметом дослідження головного психологічного напряму. «Наука про душу» перетворилася в науку про маніпулювання поведінкою. Протистояння інстинктивізму та біхевіоризму не сприяло прогресу психологічної науки. Деструктивність — це вторинна потенційність людини, тобто та, яка реалізується за відсутності нормальних умов функціонування особистості. Фромм спробував розглянути проблему деструктивності з глобальних позицій, не тільки з погляду окремої наукової дисципліни. Як бачимо, Фромм розрізняє два види агресивності: Перший вид, спільний і для людини, і для всіх тварин, – це філогенетично закладений імпульс до атаки (або до втечі) у ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, «доброякісна» агресія сприяє виживанню індивіда та роду; вона має біологічні форми вияву і затухає, як тільки зникає небезпека. Іншим видом є «злоякісна» агресія –це деструктивність та жорстокість, що властиві тільки людині і яких немає в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не є засобом біологічного пристосування і не має жодної цілі. Розглядаючи деструктивність з точки зору біхевіоризму, Фромм зазначає, що що характер –це «друга натура» людини, заміна її слабкорозвинених інстинктів. Інстинкти – це відповідь на фізіологічні потреби людини, а означені характером пристрасті (потреба в любові, ніжності, свободі, руйнуванні, садизм, мазохізм, жага власності та влади), –все це відповідь на специфічно людські екзистенційні потреби. Фромм також зазначає, що існують різні форми та особистісні типи злоякісної агресії, особливо такі як садизм (потяг до необмеженої влади над іншою живою істотою) і некрофілія (потяг до руйнації життя та прив'язаність до всього мертвого, суто механічного).На думку філософа, позбавитись від вищезгаданих типів злоякісної агресії можливо лише за рахунок радикальних змін у суспільному та політичному ладі держави. Такі зміни зможуть повернути людині її провідну роль у суспільстві.