8.Про абстрактне і конкретне в процесі руху мислення людини.???

Знаючи характерні особливості абстрактного мислення, можна дати йому таке визначення. А б с т р а к т н е мислення - це ступінь процесу пізнання, який слідує за чуттєвим пізнанням. Суть цього слідування полягає в тому, що абстрактне мислення полишає (абстрагує) хаотичну інформацію про предмет, яку нам дають органи чуття. В цьому розумінні абстрагуватися - не означає відволікатися від предмета: це означає відволікатися від чуттєвого ступеня пізнання, який виконав свою функцію, зафіксувавши данність предмета в сукупності чуттєвих образів і сигналів. Відповідно до цього стає зрозумілим , що абстрактне мислення не віддаляє нас від предмета, а наближає до нього завдяки систематизації чуттєвої інформації про предмет і виділенню суттєвих зв'язків, властивих природі предмета.

Абстрактне мислення має властиві йому форми і підпорядковується відповідним законам. Формами абстрактного мислення є поняття, судження, умовивід.

Конкретне мислення — це розумовий процес відображення і оперування найпростішими, конкретними поняттями, які визначають предмети і явища об'єктивного світу в їх безпосередній данності людині.

9.Філософія та світогляд. Специфіка світоглядних питань та їх присутність в життєвому просторі особистості. Поняття світоглядної культури.

Людська діяльність, спрямована в кінцевому підсумку на перетворення світу згідно з потребами й інтересами людини, неможлива без творення нею загальної і цілісної картини світу, де головною дійовою особою є вона сама. Ця картина світу визначається як світогляд.Такий висновок зобов'язує нас до розгляду природи, сутності, структури й особливостей розвитку поняття "світогляд".Під світогляд

ом розуміють сукупність поглядів, уявлень, знань, понять про світ, у якому живе людина, а також про саму людину як частинку цього світу.При цьому розрізняють світогляд у широкому розумінні цього слова і у вузькому. Світогляд у широкому розумінні —сукупність усіх поглядів на світ: природознавчих, суспільствознавчих, етичних, естетичних, релігійних, міфологічних, філософських та ін. А світогляд у вузькому розумінні —це власне філософське світобачення. Однак історія людства на Землі показує, що світогляд у широкому розумінні —це далеко не проста

сукупність усіх поглядів на світ, а у вузькому розумінні його зміст не вичерпується самою філософією.Під світоглядом слід розуміти результат духовного осягнення

людиною, людством світу. Об'єкт світогляду —світ як цілісність. А предмет світогляду —відношення "людина—світ". Тобто центром уваги світогляду є питання про співвідношення активної, цілеспрямованої, розумної частини світу (людини) зі світом —як об'єктивно існуючою цілісністю (протилежністю людини). Співвідношення "ми" (люди) і "він" (світ) можна розглядати як сутність світогляду. Світогляд у сутнісному розумінні —це сукупність образів і уявлень чи система понять і категорій, яка підпорядкована процесові визначення місця людини, людей у світі, їхнього історичного походження і призначення.А виходячи з природи людини, світогляд є системою узагальнених почуттів, інтуїтивних уявлень і теоретичних поглядів на навколишній світ і на місце людини в ньому, на відношення людини до світу, до самої себе і до інших людей. Водночас світогляд —це система основних життєвих настанов людини, певної соціальної групи і суспільства.

Отже, наявність світогляду є виявом системності духовності людини, суспільства і водночас показником зрілості не лише особистості, а й соціальнихгруп, тих чи інших політичних сил.Світогляд —це різнорівневе духовне утворення, в якому органічно поєднуються житейське бачення світу, розсуд і пересуди, а також наукові, художні й політичні погляди тощо. Розвиток світогляду відбувається шляхом зміни форм практичного освоєння людиною світу і її теоретичного самоусвідомлення.Тому світогляд —найвища форма самоусвідомлення людини,

логічно впорядкована система світовідчуття, світосприйняття та світорозуміння. Основою цієї впорядкованої системи є певний категоріальний апарат і логічні вибудови доведень та обґрунтувань, духовно-практичне освоєння світу. У світоглядній культурі світові наявного буття протиставляється світ мети, світ ідеалів, цілей і сподівань, а також уявлення, почуття, ідеї, знання, вірування і переконання, опосередковані досвідом особистості і які є основою формування її життєвої позиції.Образно висловлюючись, світогляд —це цілісна картина світу, в якій головний сюжет —відношення "людина —світ", а головна дійова особа

—людина.Як і будь-яке явище, світогляд має певну структуру. Нагадаємо, що структура —це внутрішня будова чого-небудь, спосіб закономірного зв'язку предметів і явищ природи і суспільства, мислення і пізнання, сукупність суттєвих зв'язків між окремими частинами цілого, що забезпечує його єдність.Говорячи про структуру світогляду, потрібно зауважити, що вона досить різноманітна, має багато аспектів свого існування.Зокрема, якщо розглядати світогляд із точки зору зміни його змісту в процесі практичного освоєння світу і його теоретичного усвідомлення, то основними структурними елементами постають: погляди, уявлення, знання, оцінка знань, переконання, віра та ідеали.

10. Історичні типи світовідношення індивіда.

Філософський світогляд — світогляд, основою якого є раціональне, філософське усвідомлення світу.

Світогляд - це система поглядів на світ в цілому, на місце людини у реальній дійсності, її відношення до цього світу, а також обумовлені цими поглядами основні цілі життя та цінності. Філософія – це теоретично відображений світогляд, система найбільш загальних теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, пояснення різних форм відношення людини до світу, що виступає у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і соціум та володіє доказовістю.

Розрізняють поняття (рівні) світогляду: світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення, світорозуміння, світовідношення. Якщо світовідчуття, світосприйняття, світоуявлення є емоційно-образне бачення світу, то світорозуміння є чисто понятійне, інтелектуальне бачення світу. Світовідношення ж визначає спрямованість бачення світу (оптимістична, песимістична)... Найважливішими елементами світогляду є: почуття, знання, ідеали, переконання, воля, критицизм, віра, надія, любов.

Світогляд як духовне утворення, що визначає цілісне, інтегральне відношення людини до дійсності і до самої себе, є атрибутом людського буття і виконує функцію духовного самовизначення людини у світі. Світогляд – це спосіб духовно -практичного освоєння світу, що ґрунтується на співвіднесенні наявного, сущого та уявного, бажаного, належного; це вища форма самосвідомості людини і суспільства. Світогляд постає як цілісна система знань, поглядів, ідей, духовних переживань і почуттів, цінностей, принципів, переконань, ідеалів, які визначають діяльність індивіда або соціальної групи й органічно включаються в людські вчинки та норми поведінки.

Світогляд являє собою цілісне усвідомлене переживання співвідношення «людина – світ» і виступає універсальним регулятором духовної і практичної діяльності людини. Інакше кажучи, світогляд – це осмислене переживання світу і власного буття у їхньому співвідношенні. За словами А. Швейцера, «покликання кожної людської істоти полягає в тому, щоб, виробивши власний мислячий світогляд, стати справжньою особистістю». Таким чином, особистісне буття постає як осмислене світопереживання.

Світоглядна сутність свідомості проявляється в тому, що її зміст (уявлення, думки, ідеї, почуття, переживання та ін.) існує і виражається у формі світогляду, в якому він, цей зміст, інтегрується, організовується, впорядковується, і – головне – визначається, обґрунтовується і осмислюється в певних заданих світоглядних координатах. Отже, сутність світогляду полягає в його функціях у людському бутті – він направляє, організовує духовне освоєння світу й практичне самовизначення людини у світі. Світогляд певним чином організовує і впорядковує внутрішній світ людини, інтегруючи його в єдине ціле. Тому можна говорити про світоглядну організацію духовного світу особи, розуміючи під цим його структурованість, системність, орієнтованість, спрямованість. Як організуюче, інтегративне начало, світогляд задає горизонти й основні принципи бачення та переживання світу, орієнтири і критерії для світовідношення.

Як спосіб духовно-практичного освоєння світу, світогляд втілює в собі ціннісний підхід до дійсності, з позицій якого всі явища навколишнього світу постають у їхньому відношенні до людини, набувають для неї ціннісного значення. У перспективі ціннісного підходу дійсність виступає не просто зовнішньою сукупністю об’єктів, а сприймається через призму людського відношення в принциповій, буттєвій значимості для людини, для розкриття її сутнісних сил і здібностей.

У структурі світогляду можна виділити деякі компоненти - раціональне світорозуміння, емоційно-почуттєве світопереживання, світосприйняття, які формують узагальнене світовідношення даного суб’єкта. Виділяють також пізнавальний, ціннісний, спонукально-діяльний компоненти. У процесі формування світогляд особистості проходить різні ступені, тобто можуть існувати різні рівні розвитку світоглядної свідомості. Світогляд може бути слабо розвиненим, аморфним, невизначеним, і тому в духовному світі такої людини немає чітких орієнтирів, опорних принципів, переконань, критеріїв. Звідси – відсутність ясної осмисленості світу і свого буття в ньому, втрата сенсу життя, почуття власної неукоріненості і загубленості, що приводить людину до глибокого кризового стану.

У буденній свідомості людини складається і функціонує буденний світогляд, який організовує її духовну і практичну життєдіяльність у межах звичайного повсякденного буття. Світогляд на цьому рівні має життєво-практичний, стихійно-повсякденний характер. Вищий, теоретичний рівень світоглядної свідомості характеризується високою культурою світоглядної рефлексії, яка забезпечує осмислення і обґрунтування фундаментальних світоглядних і смисложиттєвих проблем. Теоретична форма світогляду – це особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності і шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів та людського самоствердження у світі. На теоретичному рівні мислення дійсність розглядається за допомогою понять, чітко визначених термінів, на засадах певних законів, необхідних внутрішніх зв’язків. Тобто, теорія постає як аналітико-синтетична інтелектуальна діяльність, що приводить до формування логічно впорядкованих систем знань на основі певного категоріального апарату.

Історичні типи світогляду вказують на його соціально-історичну структуру. Міфологічний світогляд ґрунтується на вірі в надприродні сили, абсолютизуючи досвід окремого роду, племені з притаманними йому рисами – тотемізму, антропоморфізму, анімізму, символізму, фетишизму. Релігійний світогляд ґрунтується на обожненні надприродних сил, жорсткому поділі на духовний і тілесний, земний і небесний, природний і надприродний світи. Філософський світогляд узагальнює досвід, знання, цінності особи і людства в їхньому ставленні до світу як цілого з метою проникнення в сутність буття Всесвіту та буття людини; він є раціонально - теоретичною рефлексією підґрунтя всіх видів людської життєдіяльності. Науковий світогляд ґрунтується на експериментальних і теоретичних знаннях про світ, для яких характерні об’єктивність, істинність, загальна значущість, відтворюваність, детермінованість, необхідність, ефективність та ін.

Вітоглядна культура особистості є продуктом духовним , оскільки формується зі

Свідомості людини і знаходиться у горизонті свідомості Людини. Протее слід зауважити,

Що сьогодні не до кінця розкриті та обґрунтовані наукова сутність , структура соціальної

Зрілості особистості