- •1. Проблематичність питання «що таке філософія?». Специфіка і природа філософського знання. Основні теми філософських роздумів.
- •2. Відмінність між філософією і філософуванням, філософією і наукою, філософією і релігією, філософією і буденною свідомістю. Поняття «культури мислення» і роль філософії в її формуванні.
- •3.Філософія як тип знання, як спосіб руху мислення, як здатність світорозуміння.
- •4.Причини несприйнятливості до філософського способу руху мислення в контексті структури мисленєвої діяльності людини. ?????
- •5. Буденна свідомість, здоровий глузд, життєвий досвід в їх ставленні до філософії. Філософія і формування духовного досвіду особи.
- •6. Роль філософії у формуванні лінгвістичної компетентності перекладача ????
- •7.Розсудок і розум як пізнавальні здатності людини.
- •8.Про абстрактне і конкретне в процесі руху мислення людини.???
- •9.Філософія та світогляд. Специфіка світоглядних питань та їх присутність в життєвому просторі особистості. Поняття світоглядної культури.
- •11.Світоглядне значення лінгвістичної науки і роль філософії в її формуванні.???
- •12.Феномен світоглядної кризи і роль філософії в її осмисленні.
- •13.Життєві корні та філософський смисл проблеми буття (буття як космос; буття як теос; буття як субстанція).
- •14. Постановка проблеми буття у філософському дискурсі хх ст. (екзистенціалізм, марксизм, релігійна філософія).
- •15.”Питання про буття, що було висунуто в античності, визначило долю західного світу” (м.Хайдеггер)
- •16.Альтернатива „буття-небуття” в системі відношень життя людини.
- •17.Простір і час як форми присутності людини у бутті. Парадокси часу та проблема освоєння часу у філософському дискурсі.
- •18. Про специфіку буття як особливого роду особистісної активності індивіда. Буття і проблема самореалізації особистості.
- •20. Соціокультурне значення філософської проблеми буття для формування світоглядної культури студента-лінгвіста.
- •21. Постановка проблеми свідомості в філософії: полеміка навколо питання про природу свідомості та способи її данності індивіду.
- •22. Відмінність філософського тлумачення свідомості від спеціальнонаукового (фізика, фізіологія, психологія, кібернетика, лінгвістика).
- •23. Ідеальне як всезагальна форма існування свідомості. Відмінність між ідеальним і реальним, актуальним і потенціальним. Механізм взаємозв’язку ідеального з реальним.
- •24. Структура свідомості та її функції. Взаємозв’язок свідомого і несвідомого: проблема індивідуального і колективного несвідомого.
- •25. Свідомість як суспільний феномен. Механізм зв`язку індивідуальної та суспільної свідомості.
- •26. Діалектичний взаємозв’язок свідомості і мови. Проблема «мовленнєвої свідомості».
- •27. Світоглядна значущість філософської проблеми свідомості та її значення для професійного зростання філолога, перекладача.
- •28. Філософський портрет специфіки студентської свідомості і самосвідомості. Що означає бути свідомим?
- •29. Філософська антропологія: предмет дослідження, принципи філософсько-антропологічного аналізу. Завдання, місце філософської антропології в системі філософського знання.
- •30. Антропологічний поворот у сучасному філософуванні. Сучасний «Мультиверсум» дискурсів про людину .
- •31. Соціокультурні передумови «перевідкриття» теми людини у філософській антропології.
- •32. Відмінність «двох епох» філософування про людину – класичної і пост класичної.
- •33. Питання про природу людини: наукова, філософська й теологічна антропологія.
- •34. Основні ідеї філософської антропології у визначені сутності людини.
- •35. Полемічність питання про свободу людини. Буття людини як свобода.
- •36.Деструктивне в людині як таїна: особливості пояснення деструктивного з позицій а) теорії вродженої агресивності; б) біхевіоризму; в) походження та інтенсивності агресивного імпульсу у людині.
- •37.Сучасна антропологічна криза та роль філософії в її осмисленні.
- •38.Значущість філософської теорії людини для самопізнання та процесів гуманізації буття.
- •39.Суспільство як універсальний спосіб організації взаємодії людей. Як можливе суспільство?
- •40.Сингуляризм і універсалізм як принципи осмислення суспільного життя.
- •41.Соціальність як генетична основа розвитку людини. Дієва сутність соціального.
- •42.Суспільне буття і суспільна свідомість, досвід осмислення в соціально-філософської думці.
- •43.Соборність як тип органічної єдності. Види соборного єднання.
- •44.Поняття суспільного виробництва та його видів.
- •45.Духовне виробництво як „виробництво людини”. Роль духовного виробництва у відтворенні ціннісного самовизначення людини.
- •46.Світоглядні засади аналізу феномену духовного. Духовність як завдання піклування про „я”, свою душу.
- •48.Підходи до з’ясування типології суспільства. Поняття сучасності.
- •49.Фундаментальні засади суспільного життя: ієрархія, влада, власність. (с.Франк)
- •50.Індивідуалізм і колективізм як певні установки тлумачення суспільного світу (Бубер)
- •51.Чому ми не можемо обійтися без поняття «суспільство»?
- •52.Нормативні принципи суспільного життя: солідарність, служіння, свобода (справедливість).
- •53.Суспільство як історично конкретний тип соціальної системи: традиційне, індустріальне, постіндустріальне.
- •54.Концепція постіндустріального суспільства (д.Белл): основні соцієтарні зміни в межах соціальних структур.
- •55. Порівняльна характеристика традиційного і сучасного суспільства. Модель «сучасної людини».
- •56.Поняття громадянського суспільства як форми суспільного діалогу та форми самоорганізації громадян.
- •57.Історична мінливість уявлень про «субстанцію» історичного процесу. Що є історія?
- •58.Історія людства як поліцентричне утворення (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі)
- •59.Про способи ставлення до історії (ф.Ніцше).
- •60.Поняття «осьового часу» (к. Ясперс)
- •62.Проблема спрямованості історичного процесу.
- •63.Мінливість уявлень про суб’єкта історичної дії.
- •64.Необхідне і випадкове в історії: до питання про наявність смислу історичного поступу.
- •65.Феномен «видатної особистості» в історії: теорії героїчного і соціального детермінізму.
- •66.Пошуки сенсу і кінцевої мети історії в сучасній соціальній філософії.
- •67.Феномен «кінця історії» (ф.Фукуяма) та проблема моделювання майбутнього.
- •68.Метаісторичні ракурси філософії історії.
13.Життєві корні та філософський смисл проблеми буття (буття як космос; буття як теос; буття як субстанція).
Повсякденне мислення сприймає терміни “бути”, “існувати”, “знаходитися в готівці” як синоніми, тобто близькі за значенням. Філософія застосувала терміни “бути”, “буття” для позначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово “буття” одержує у філософії особливий зміст, зрозуміти який можна, тільки звернувшись до розгляду філософської проблематики буття. Уперше цей термін у філософію ввів античний філософ Парменід (V-IVст. до н.е.) для позначення й одночасно рішення однієї реальної проблеми. В часи Парменіда люди почали зневірятися в традиційних богів Олімпу, міфологія всі частіше череди розглядатися, як вимисел. Тим самим валилися Основи в норми світу, головною реальністю якого були боги і традиція. Світ, Всесвіт уже не здавалися міцними, надійними: всі стала хитко і безформно, нестабільно; людина втратив життєву опору. Сучасний іспанський філософ Ортега Гассет писав, що тривога і страх, що напевно випробували люди, що втратили опору життя, надійний світ традицій, віру в богів, були безсумнівно жахливими.
Буття, іноді Суще — одне з найважливіших, найабстрактніших світоглядних понять, до яких дійшло людство в процесі свого розвитку.
Розділ філософії, який вивчає буття називається онтологія. Поняття «буття» дає змогу позначити і описати все, що є, все що існує — все. Буття як реальність багатогранна, надзвичайно складна по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття. Парменід: справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у світі є оманою. Важливим моментом у судженнях Парменіда є те, що він розглядає буття у єдності з мисленням та розумінням. Але найпліднішою виявилась думка Парменіда про самототожність і незмінність істинного буття.
У Середні віки буття постає в окресленні абсолюту. Бог як абсолютне буття протистоїть світові, природі; за своїми якостями він вічний, незмінний, всеохоплюючий; він до того ж є запорукою того, що буття невмируще. Але парадоксальність середньовічного способу мислення полягає у тому, що самодостатній та абсолютний корінь буття може виявити себе лише на тлі та через відносне, змінне, плинне. А тому буття тут розпадається на самодостатнє та породжене, перше та похідне, а весь світ постає в окресленні ієрархічної системи, просякнутої енергетичними струменями, що несуть із собою буттєвість. Для того, щоби розрізнити стан первинного буття від буття як причетності, було введене розмежування понять субстанція та субсистенція.
Поняття «буття» (сущого) у більшості віровчень тісно пов'язане з поняттям Бога(Сущого). Бог може розглядатися і як володар Буття, і як причина Буття, і ототожнюватися з Буттям. Тут можна згадати і одне з імен Бога уСвятому Письмі—ЯгвеабоЄгова(тобто «той, що є») і визначення поняттяБог у Кирила Транквіліона-Ставровецького, дане близько1619року уКиєві:
Бог есть существо пресущественное, албо бытность над все бытности, сама истотная бытность през ся стоящая, простая, несложная, без начала, без конца, без ограничения, величеством своим обьемлет вся видимая и невидимая….