54.Концепція постіндустріального суспільства (д.Белл): основні соцієтарні зміни в межах соціальних структур.

Белл визначає постіндустріальне суспільство як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що найважливіше, в якому впровадження нововведень все більшою мірою залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи».

Тобто центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом, є панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

55. Порівняльна характеристика традиційного і сучасного суспільства. Модель «сучасної людини».

В загальному вигляді модернізація визначається як перехід від традиційного суспільства до сучасного, яке, на думку В. Федотової, включає в себе передусім корінну відмінність від традиційного, тобто орієнтацію на інновації, переваження інновацій над традицією, світський характер соціального життя, поступовий (нециклічний) розвиток, відокремлену персональність, переважну орієнтацію на інструментальні цінності, індустріальний характер, масову освіту, активний дійовий психологічний склад тощо.

Аналізуючи ознаки «традиційного» і «сучасного суспільства», можна стверджувати, що нинішньому українському суспільству притаманні деякі ознаки «сучасності»: світський характер суспільного життя, процеси формування демократії і демократичної системи влади тощо. Виходячи з вище викладеного, під «модернізацією» ми розуміємо: сукупність різного роду економічних, політичних, державно-правових, психологічних, культурологічних зрушень та перетворень конкретної соціально-економічної системи у напрямі її осучаснення і постійного вдосконалення; наближення соціально-економічних систем та їхніх фрагментів до максимально можливого рівня розвиненості.

56.Поняття громадянського суспільства як форми суспільного діалогу та форми самоорганізації громадян.

Сучасне суспільство - це система багатогранних взаємовідносин у структурах недержавної сфери соціальної життєдіяльності, яка забезпечує індивідам захист їх інтересів та поліпшення умов і якості життя, а також способи взаємодії даної сфери з державою та її формами, у "форматі" якої відбуваються самоорганізація і самоідентифікація людської спільноти, формування певного образу майбутнього - як суспільства, так і держави.

Історія розвитку демократичних утворень і організацій функціонального громадянського суспільства засвідчує, що ця фундаментальна конструкція за структурою є сукупністю об'єднань, союзів, асоціацій, що лежать у різних сферах життєдіяльності соціуму, пов'язаних переважно горизонтально-мережевими взаємовідносинами. Сюди належать (як основні елементи громадянського суспільства) політичні партії, сім'я, община, профспілки, церква, недержавні ринкові інституції, союзи підприємців, трудові колективи, засоби масової інформації, органи місцевого самоврядування й т. ін. Мережа всіляких груп за інтересами і громадянська участь у цих групах привели, на думку Г. Алмонда, Дж. Пауелла, К. Строма і Р. Далтона, до "появи громадянського суспільства, тобто суспільства, у якому громадяни залучені до соціальної та політичної взаємодії, вільні від контролю чи регулювання з боку держави, - такі як комуни, добровільні асоціації чи навіть релігійні об'єднання".

У взаємодії з державою через мережу асоціативних чи інституційних груп інтересів реалізовуються безпосередньо потреби та інтереси населення, відбувається вплив громадян на діяльність держави. Таким чином вони сприяють політичній участі, виконують завдання соціальної та системної інтеграції, утворюють зв'язки між індивідуумами, долучають громадян до соціальних та політичних справ і нагромаджують соціальний капітал довіри у боротьбі за поліпшення умов життя людей і добробут країни, артикулюють себе політично.

Демократичні суспільні відносини й громадські організації виникають лише за умови, якщо в соціумі як системне явище існує певна дистанція між його сферами, насамперед між громадянським суспільством і державою, з необхідним для цього розподілом функцій держави і суспільства. Не можна плутати громадянське суспільство і соціальне життя взагалі, яке триває поза державними та економічними процесами. Створюючи нову парадигму політичного знання, доцільно вирізняти два інших феномени, які не слід ототожнювати з громадянським суспільством: це, з одного боку, політичне суспільство (сукупність суспільних інститутів, органів публічної політики, зокрема і держав, політичні партії, інші соціальні колективи); з другого боку - економічне суспільство, що складається з організацій та структур, які зайняті виробництвом і розподілом (звичайно це кооперативи, фірми тощо).

Практичний досвід розвинутих країн Заходу засвідчує: значну роль у створенні сучасних демократичних інституцій і формуванні нових соціальних зв'язків, що забезпечили їх легітимність, відіграла держава - як найсуттєвіший діалектичний механізм управління суспільними процесами, інструмент соціального владарювання і суто політичний інститут. Факт дійової, активної участі держави у житті громадянського суспільства зараз ні в кого не викликає сумнівів. Результативні громадські об'єднання дотримуються різних стратегій, які залежать, по-перше, від функціональних особливостей тих чи інших об'єднань і, по-друге, від історично сформованих типу й характеру взаємовідносин між громадянським суспільством і державою.