52.Нормативні принципи суспільного життя: солідарність, служіння, свобода (справедливість).

СВОБОДА - це право на самостiйний розвиток особистостi. Це звiльнення вiд принизливої для людської гiдностi залежностi вiд iнших. Свобода вимагає захисту вiд гноблення, вiд порушень прав особи. Але цього недостатньо. Свобода передбачає, щоби кожна людина мала всi передумови для життя на засадах особистої вiдповiдальностi. Свобода стає реальнiстю, коли вона забезпечена власнiстю i захищена законом. Свобода має розповсюджуватись на всi сфери життя, i доки чиясь свобода перебуває пiд загрозою, пiд загрозою знаходиться свобода всiх.

Свобода - це не лише право, але й обов'язок. Вона вимагає особистих зусиль вiд кожного. Разом з тим, свобода є спiльним здобутком багатьох людей. Тiльки в повазi до свободи iншого можна досягти власної свободи.

СПРАВЕДЛИВIСТЬ - це однакова свобода для всiх. Перш за все це означає рiвнiсть прав i рiвнiсть всiх перед законом. Справедливiсть передбачає також рiвнi можливостi для розвитку iндивiдуальних здiбностей i прагнень, суспiльну пiдтримку особистих зусиль кожного. Саме тому справедливiсть є несумiсною iз знищенням iндивiдуальностi або нiвелюванням особистостi. Ми вiдкидаємо рiвнiсть у злиднях, що сама по собi є несправедливою та аморальною.

Справедливiсть передбачає участь кожного у вирiшеннi питань, що торкаються його власного життя. Тому справедливiсть невiддiльна вiд вiдповiдальностi.

СОЛIДАРНIСТЬ - це розумiння того, що ми необхiднi один одному, що кожнiй людинi потрiбнi повага, пiдтримка та допомога iнших. Солiдарнiсть є природним проявом людяностi. Вона передбачає готовнiсть людей пiдтримати один одного, захистити права iнших, боротися з несправедливiстю i порушеннями свободи, де б вони не вiдбувались. Тiльки у взаємодiї, а не у ворожнечi мiж людьми, можна досягти добробуту. Саме тому ми шукаємо не те, що роздiляє людей, а те, що їх об'єднує.

Солiдарнiсть є могутньою зброєю в руках тих, хто бореться за свої права. Обстоюючи права iнших, ми забезпечуємо i власнi права. Солiдарнiсть об'єднує тих, хто усвiдомлює спiльнiсть своїх iнтересiв. Саме тому вона не може бути примусовою. Солiдарнiсть не може бути забезпечена засобами державної влади. Солiдарного суспiльства можна досягти лише шляхом розширення суспiльного дiалогу i соцiального партнерства.

СУСПІЛЬНЕ СЛУЖІННЯ — добровільна та безоплатна праця людини, групи, громади на благо інших, мотивована бажанням дієво стверджувати свої світоглядні переконання. З огляду на таке визначення служіння, необхідно вказати на певну послугу як процес та продукт праці, цим суспільне служіння чітко відрізняється від, наприклад:

молитви за ближнього, яка позбавлена практичної складової;

богослужіння, "адресатом" якого не можна назвати особу потребуючу допомоги;

військової служби, яка замість «перетворення предметів праці за допомогою засобів праці у життєві блага (продукт)» передбачає знищення предметів (техніки, живої сили ворога).

З огляду на мотивацію та безоплатний характер, служіння вирізняється спроміж інших діяльностей, спрямованих на благо інших людей:

соціальної роботи, де вагомою ознакою є професійність, а рушіями - цілі конкретної організації;

державного управління, яке, хоч і має служити інтересам громади, часто-густо ігнорує або суперечить їм;

комерційних послуг (побутових, інформаційних та інших), які, за визначенням, мають на меті отримання доходу.

Це виокремлення не означає протиставлення: в ідеалі, названі види діяльности мали б збігатися з поняттям служіння, тобто ставити в центр взаємин інтерес загалу (який би природньо містив у собі й особистий зиск), базуватись на свідомому моральному виборі.

Така продуктивна і безкорислива праця може бути організованою або спонтанною, тривалою чи короткотерміновою, не має значення кваліфікація виконавців та категорія споживачів послуг.

Оскільки немає жодної специфіки в змісті та характері роботи, яку виконують ті, хто займається суспільним служінням, визначальним критерієм є мотивація та самовизначення виконавців, а також ставлення й оцінка тих, на кого вона спрямована.

Світоглядними мотивами суспільного служіння можуть бути релігійні переконання, ідеологія гуманізму або філантропія, патріотизм. Додатково слід згадати про альтруїзм, який визначають як поведінкову звичку, рису характеру або, навіть, похідним від фізіологічних функцій мозку. Він є частим, але не обов'язковим супутником суспільного служіння, адже схильність не спричинює діяльності, а лише робить її перебіг більш або менш комфортним. Головним же чинником слід вважати свідомий вибір людини діяти на користь ближнього.