1. Пояснювальна записка

Психологічний компонент професійної компетентності вчителя виступає сутнісною складовою його професійної майстерності та необхідною умовою росту її ефективності. Психологічна компетентність належить до розряду основоположних у структурі педагогічної діяльності. Для успішної роботи з учнями вчителеві необхідно знати їхні психічні та особистісні характеристики, уміти керувати власними психологічними ресурсами, володіти засобами забезпечення педагогічної діяльності ефективними психологічними технологіями, здійснювати психологічно обґрунтовану взаємодію з учнями й соціальним оточенням.

Останнім часом усе більше дослідників констатують, що існуючий стандарт психологічної освіти в педагогічному вищому навчальному закладі не повною мірою відповідає задачам підготовки майбутніх учителів до реалізації особистісно розвивальної освіти. Освітній процес, зорієнтований на розвиток різноманітних здібностей школярів, потребує адекватної теоретичної основи, засадами якої повинні стати психологія і педагогіка розвитку підростаючої особистості, оскільки «розуміння іншого, сприяння його розвитку, робота з людською суб’єктивністю складають внутрішні моменти педагогічної діяльності» (Є.І. Ісаєв, 1997). Це вимагає переходу від академізму як характеристики парадигми знань системи педагогічної освіти до академізму як основи її особистісної зорієнтованості, що вимагає суттєвих змін у позиціях педагога. Він повинен не тільки передавати знання, а й учити способам їх отримання, формувати учбову діяльність школяра, будувати освіту як систему, що створює умови для самопроектування особистості й формування багатомірної свідомості, здатності до самовизначення, розвивати у школярів техніки розуміння, мислення, рефлексії.

У сучасній психологічній підготовці педагога недостатньо диференційовано її загальнотеоретичні й практичні аспекти. У багатьох дослідженнях установлено, що більшість студентів і працюючих учителів не задоволені своєю психологічною підготовкою і, насамперед, її практичною складовою. Випускники педагогічних вищих навчальних закладів не повною мірою усвідомлюють конструктивні можливості психологічної теорії в забезпеченні ефективної роботи з учнями та недостатньо володіють психологічно обґрунтованими способами її здійснення.

У педагогічних вищих навчальних закладах формується, в основному, уміння застосовувати психологічні знання у змодельованих на заняттях ситуаціях, але досвід їх застосування в конкретних умовах практичної діяльності залишається обмеженим. Існує певна неузгодженість між рівнем освоєння студентами психодіагностичного інструментарію під час лабораторних занять із психології і сформованістю потреби й можливостей його застосування в реальній діяльності з пізнання та розвитку світу психологічних явищ школярів. Це зумовлено, зокрема, певною суперечністю між існуючою орієнтацією педагогічної освіти на предметно-змістовий результат діяльності й необхідністю розвитку у студентів педагогічних вищих навчальних закладів гуманістичної та аксіологічної спрямованості їх професійної позиції відповідно до вимог часу.

Однією з умов подолання вище згаданої суперечності виступає організація і проведення пропедевтичної психологічної практики студентів після освоєння ними основ загальної, вікової, соціальної та педагогічної психології. Цим самим забезпечується наступність теоретичного й практичного аспектів в опануванні студентами психологічними основ педагогічної професії і формуванні їх професійної спрямованості. Психологічна практика студентів на II курсі навчання (IV семестр) виступає своєрідною сполучною ланкою у вивченні психологічних і педагогічних дисциплін та методик викладання фахових дисциплін.