Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Церковне життя Берестейська унія

121

ча мотиви тих, хто переходив у католицьку віру, були різними (для одних це шлях до привілеїв і посад, для других — урівняння в правах з поляками, для третіх — прилучення, як вони вважали, до більш розвинутої куль­ тури), наслідок для православ'я був один — різке зву­ ження каналів матеріальної підтримки. Адже саме князі та багаті роди свого часу будували храми, фінансували монастирі, відкривали школи при церквах. Особливістю цього періоду було те, що патронат-опіка, своєрідне се­ редньовічне спонсорство церкві, поступово деформуючись, перетворюється на звичайне володіння церквою чи мо­ настирем. Ці релігійні осередки заставляли, давали в по­ саг, у спадщину, здавали в оренду, обмінювали та прода­ вали. Світська влада дедалі активніше проникає в цер­ ковне життя. Тепер вже не митрополит призначав єпис­ копів, їх висували або ж пани — рада, або ж сам Вели­ кий князь, що"відкрило доступ до вищої ієрархії світсь­ ким особам, які не тільки не переймалися церковно-релі­ гійними інтересами, а виявляли виключно матеріальну заінтересованість, зберігаючи при цьому свої світські зви­ чаї — полювання, банкети, насильства, розпусне життя та ін.

Такі обставини спричинили моральну деградацію цер­ ковної ієрархії, загальну дезорганізацію та занепад пра­ вославної церкви. Вона вже не могла бути гарантом збе­ реження національних традицій та осередком культур­ ного життя. Церковна криза зумовила втручання в релі­ гійні справи міщанства, організованого в братства. Актив­ но протидіючи окатоличенню та полонізації українців, братства спробували взяти під свій контроль церковне жит­ тя, особливо діяльність церковної ієрархії. Почин брат­ чиків було підтримано Константинопольською патріархі­ єю, яка надала Львівському Успенському братству права ставропігії (автономність, залежність безпосередньо від патріарха) і доручила нагляд за єпископами та духовенс­ твом. Поступово в частини вищої церковної ієрархії пра­ вославної церкви визріває думка про доцільність унії з католицькою церквою. В основі таких настроїв були хит­ росплетіння егоїстичних інтересів духовенства та реаль­ них потреб церкви. Прихильників унії не влаштовувало втручання світської влади в релігійне життя, неконст­ руктивна, на їхню думку, лінія Константинопольської пат­ ріархії, бажання не тільки зберегти власні земельні воло­ діння, а й зрівнятися в політичних правах з католиць­ ким духовенством. Свою роль у формуванні позиції уніа-

122	Українські землі у складі Литви та Польщі

тів відігравало й утворення 1589 р. сильного Московсь­ кого патріархату, який одразу почав претендувати на ка­ нонічний та юридичний контроль над Київською митро­ полією і залежними від неї єпархіями в Речі Посполитій.

Два чинники сприяли активізації унійного руху в се­ редині XVI ст. Спочатку, намагаючись убезпечити себе від реформації, польський король дозволяє єзуїтам роз­ горнути свою діяльність у Польщі (1564), а згодом і у Литві (1569). Внаслідок цього Річ Посполита за корот­ кий час вкривається мережою єзуїтських навчальних зак­ ладів.1 Широкого розголосу набуває релігійна полеміка. Талановиті проповідники активно працювали на ідею унії. Так, Венедикт Гербест ще 1567 р. цілком резонно вказу­ вав православному духовенству на його неуцтво і темно­ ту, як вихід із критичного становища він пропонував цер­ ковну унію. Інший відомий проповідник Петро Скарга обстоював цю ж ідею у своєму відомому трактаті «Про єдність церкви Божої» (1577).

Поглиблювала розкол суспільства так звана «кален­ дарна реформа», проведена Папою Григорієм XIII 1582 p., яка суттєво розвела у часі релігійні свята католиків та православних. Через це католики-феодали неодноразово порушували релігійні традиції українських міщан та се­ лянства.

Намагаючись підняти престиж православного духовен­ ства, подолати дискримінацію православних віруючих, водночас бажаючи вирішити низку власних інтересів, львівський єпископ Гедеон Балабан на з'їзді в Белзі (1590) став ініціатором підписання унії. До нього приєдналися луцький, турово-пінський та холмський єпископи. У 1595 р. Папа Климент VIII офіційно визнав унію.

Юридичне оформлення унії мало відбутися 1596 р. у м. Бересті. Однак собор розколовся на дві частини — уні­ атську та православну. Уніатська частина затвердила акт об'єднання церков та утворення греко-католицької церк­ ви, яка підпорядковувалася Папі Римському. Було виз­ нано основні догмати католицької церкви, водночас цер­ ковні обряди залишилися православними, а церковно­ слов'янська мова — мовою богослужіння. Уніатське ду­ ховенство, як і "католицьке, звільнялося від сплати по­ датків, уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претендувати на державні посади. Крім того, уніатським єпископам було обіцяно місце в сенаті. Православний со­ бор не визнав правомірність рішення уніатів. Усі спроби примирення були марними: незабаром сторони прокляли

Культура України в X I V — X V I ст.

123

одна одну. Внаслідок цього унія замість консолідації ще більше поглибила розкол суспільства, започаткувала но­ ву площину розшарування.

Після укладення унії розпочався масовий наступ на православну церкву. Унія насаджувалася силою, право­ славні церковні маєтності передавалися уніатам, право­ славні залишилися без вищої церковної ієрархії. Водно­ час уніати перебували в стані невизначеності, ніби між двома вогнями. Православні вбачали в них зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами, до того ж не виконали значної частини своїх обіцянок на Берестейському соборі. Католицька верхівка вбачала в греко-католицькій церкві лише засіб поширення власно­ го впливу, а не самостійну церковну організацію. Уклав­ ши Берестейську унію, вона спочатку об'єктивно сприяє поширенню католицизму та ополяченню, але згодом прір­ ва між українцями греко-католиками та поляками римокатоликами надзвичайно поглиблюється. Еволюція уні­ атської церкви в умовах ворожого оточення призводить до того, що 1848 р. розпочинається корінний злам: гре- ко-католицьке духовенство відходить від пропольських настроїв, а уніатська церква, глибше інтегруючись у га­ лицьке суспільство, заявляє про себе як про національну українську церкву.

Отже, форсований наступ католицизму на українські землі, що посилився після укладення Люблінської унії, мав своїм наслідком ополячення та окатоличення укра­ їнського народу, вів до загальної дезорганізації та зане­ паду православної церкви, яка катастрофічно втрачала роль осередку культурного життя, гаранта збереження національних традицій. Берестейська унія була для Поль­ щі зручною формою посилення своєї влади в українських землях, розширення сфери впливу католицизму, а для частини православного духовенства — спробою підняти його престиж, подолати дискримінацію православних ві­ руючих, вивести православну церкву з кризи.

4.7. Культура України в XIV—XVI ст.

Після занепаду Київської Русі литовське проникнен­ ня, польська експансія, татарська агресія суттєво впли­ нули на перебіг подій в українських землях. У XIV— XVI ст. відбулися значні зміни в усіх сферах суспільного

124	Українські землі у складі Литви та Польщі

життя. Неоднозначні процеси були притаманні у цей час культурному розвитку України. Дестабілізуючими куль­ турний процес чинниками стали падіння Візантійської імперії в XV ст., що позбавило християнську православ­ ну релігію зовнішньої підтримки, докорінно переорієнту­ вало торгівлю, вплинуло на культуру господарювання в українських землях; відсутність власної державності в цих землях; зростаюча загроза ополячення й окатоличення після укладення Люблінської унії 1569 p.; татарська агре­ сія. Піднесенню української культури сприяли техніч­ ний та технологічний прогрес; виникнення та розвиток власного друкарства, що давало змогу швидше, точніше і ширше розповсюджувати знання та інформацію; поява на історичній арені козацтва, яке виступало могутнім культуротворчим чинником. Взаємодіючи, ці чинники до­ корінно змінили культурне обличчя українських земель.

Певні зрушення в XIV—XVI ст. відбулись у політич­ ній культурі. Європейський спалах Відродження дав по­ штовх розвиткові гуманістичної думки в Україні. Носія­ ми нових ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин із Крос­ на, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема, С. Оріховський одним із перших серед представ­ ників європейської політичної думки заперечив божест­ венне походження влади та держави, категорично висло­ вився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. У сво­ їх творах гуманісти подолали пануючий у середньовічній історіографії провіденціалізм (розуміння причин суспіль­ них подій як вияв волі Бога) та фаталізм і почали зобра­ жати історичних діячів, як активних суб'єктів, поведін­ ка яких залежить від конкретних обставин. Суть ідей, які вони обстоювали, полягала у звільненні суспільної сві­ домості, громадської та розумової діяльності з-під влади кліру. І хоча українські гуманісти були лише елітарною групою світських інтелектуалів, а їхні ідеї не мали значно­ го поширення, все ж вони готували теоретичне підґрунтя для серйозних суспільних зрушень, вказуючи на людину як на активного суб'єкта історичного процесу.

Ніби для ілюстрації думок гуманістів, наприкінці XVI — початку XVII ст. на історичну авансцену виходить нова суспільна сила — міщанство, яке одразу стало по­ мітним чинником громадсько-політичного життя. Саме міщанство стало основою братств — легальних організа­ цій, у діяльності яких спочатку переважав релігійно-бла­ годійницький напрям, а в міру посилення іноземного гніту

Культура України в XIV—XVI ст.

125

дедалі більше виявляли себе громадсько-політичний та національно-культурний напрями. Братства фактично пе­ ретворилися на ідейні центри захисту мови, культури, духовних цінностей українського народу, на зародкові еле­ менти громадянського суспільства.

Новим явищем політичної культури цього періоду слід вважати і феномен Запорозької Січі, яка була праобра­ зом майбутньої української державності.

Значні зміни в XIV—XVI ст. відбулися у сфері право­ вої культури. Українські землі втратили свою самостій­ ність, тому особливістю їхнього суспільного життя стало співіснування правових систем різного характеру та по­ ходження. Головними документами, що регулювали пра­ вові відносини, стали Литовські статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було пок­ ладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного («Руська правда») права. Крім цієї правової системи, в українських землях у багатьох містах діяло Магдебурзь­ ке право, а в сільській місцевості західних земель — Во­ лоське право. Хоча поява чужих правничих інститутів не зовсім відповідала ментальності місцевого населення, бло­ кувала розвиток традиційних правових норм, проте саме Литовський статут завершив процес уніфікації правових систем давньоруських земель і став уособленням повного єдиного загального права, а Магдебурзьке право вводило суспільні відносини в цивілізоване русло, закладало на українському ґрунті основи громадянського суспільства.

Певні зрушення відбулися і в побутовій культурі укра­ їнських земель. Розширення панського землеволодіння, посилення влади феодала логічно привело до зміни облич­ чя тогочасних сіл. Якщо раніше, коли вільної землі було багато, межею між сусідами вважалося те місце «де зітк­ нуться сокири», тобто, де з обох сторін зустрінуться руба­ чі під час рубання лісу, то в XV—XVI ст. під тиском на­ ступу феодалів на селянські землі відбувається певне упо­ рядкування структури селянського поселення. Хати бу­ дують обабіч дороги. За кожною хатою розташовані загу­ менки, тобто довгі вузькі смуги землі, що належали гос­ подарю хати.

Цивілізованішими стають сімейні та родинні стосун­ ки. В українських землях тривалий час існував грома­ дянський шлюб, заснований на народних весільних зви­ чаях та традиціях. Починаючи з XVI ст., між батьками та родичами молодої та батьками і родичами молодого укладається договір (зговір, змовини, згода). Спочатку

126 Українські землі у складі Литви та Польщі

цей договір укладався усно, а починаючи з XVII ст. — письмово, щоб закріпити за молодими придане. У XVI — XVII ст. церква встановлює контроль над процесом одру­ ження. З цього часу тільки через обряд вінчання шлюб ставав дійсним.

У період XIV—XVI ст. в народний побут входять го­ динник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи, що суттєво вплинули на суспільне життя.

Розвивається фольклор. Народна творчість звертається насамперед до оспівування традицій Київської Русі. В ці­ лому переважає обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні, голосіння, а з XVI ст. з'являються нові фольклорні жанри — думи, історичні пісні, нова темати­ ка — боротьба проти татарсько-турецької агресії, новий герой — козак-воїн, захисник рідної землі, новий ідей­ ний зміст — становлення та поширення норм козацької лицарської етики, пробудження почуття патріотизму, фор­ мування в народу нового рівня самосвідомості, громадян­ ського обов'язку та віри у власні сили.

Значні якісні зміни відбулися в духовній культурі. Протягом XIV—XV ст. на ґрунті давньоруської мови під впливом народного мовлення сформувалася «руська мо­ ва», що стала офіційною державною мовою в Литовській державі. «Руська мова» — це певна спільна основа, схо­ динка в становленні української та білоруської національ­ них мов. На зламі XV—XVI ст. сформувалися дві окремі літературні мови — староукраїнська та старобілоруська. Якщо до утворення Речі Посполитої (1569) функціону­ вання руської мови було досить вільним, то після перехо­ ду Волині, Брацлавщини, Київщини до складу Польської держави вона зазнає дискримінації. Та все ж, незважаю­ чи на утиски, українська мова не тільки не здає позиції, а розширює сфери вжитку, збагачує свою стилістику. По­ ряд з вже традиційними юридично-діловим і літописним стилями, перекладною літературою, ораторсько-проповід­ ницькою прозою бурхливо розвивається полемічний стиль (Г. Смотрицький, І. Вишенський, С. Зизаній), зароджу­ ється науковий (у лікарських посібниках, граматиках, словниках), виникає українське віршування (Г. Смотриць­ кий, Д. Наливайко та ін.).

Глибоко позначилася на духовній культурі специфіч­ на ситуація в релігійній сфері, що склалася в українських землях XV—XVI ст. Безперервне протистояння католиц­ тва і православ'я зумовило укладення Берестейської унії (1596) та утворення уніатської церкви, що посилило гос-

Культура України в XIV—XVI ст.

127

троту релігійних та національних конфліктів. Релігійне протистояння мало не тільки негативні наслідки. Нама­ гаючись укріпити власні позиції, протидіючі сторони му­ сили дбати про розвиток освіти, поширення свого впливу через розбудову шкіл. Релігійна полеміка збуджувала дум­ ку, сприяла розвиткові культури дискусії, формуванню полемічного стилю.

Реальні потреби господарського та культурного жит­ тя, поширення ідей гуманізму, намагання представників різних релігійних конфесій розширити свою соціальну базу зумовили якісні зміни у сфері освіти. У XV—XVI ст. поряд з традиційними школами при церквах та монасти­ рях виникають протестантські та католицькі школи, що давали вищий рівень знань. Намагаючись протидіяти по­ ширенню чужих впливів, православні засновують свої освітні заклади. Так, у сфері освіти з'являється новий тип школи — греко-слов'яно-латинська, у навчальному процесі якої органічно поєднувалися давньоруська тра­ диція й новітні надбання західноєвропейської думки. Пер­ шим освітнім закладом цього типу в українських землях стала Острозька академія (1576), заснована князем К. Острозьким. У своїх стінах вона зібрала квіт тогочас­ ної української та зарубіжної інтелектуальної еліти. її викладачами були Г. Смотрицький, В. Суразький, Д. На­ ливайко, чужоземці — відомі вчені К. Казимирський. Я. Лятош, К. Лукаріс, який незабаром став патріархом константинопольським. Своєрідну естафету Острозька ака­ демія передала братським школам, перша з яких виник­ ла 1586 р. у Львові. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. школи цього типу діяли в Перемишлі, Кам'янці-Поділь- ському, Галичі, Холмі та інших містах.

Падіння в середині XV ст. Візантійської імперії зумо­ вило докорінний переворот у духовному житті українсь­ кого суспільства. Після певної паузи в поступальному роз­ витку культури, своєрідного інтелектуального та куль­ турного застою, розпочинається переорієнтація на захід­ ну цивілізацію, активне засвоєння на ґрунті києво-русь- кої духовності надбань західноєвропейської культури. Ви­ явами цих якісних змін у духовній сфері України стали: 1) відхід від візантійських зразків та канонів (у XV — XVI ст. в іконописі постаті святих виходять за межі ві­ зантійських умовностей, набувають рис індивідуальнос­ ті, передається динаміка руху); 2) поширення ідей гума­ нізму та реформації; 3) поява нових форм самовиражен­ ня і мистецьких стилів (у літературі набуває поширення

128	Українські землі у складі Литви та Польщі

полемічний стиль, виникає українське віршування; у жи­ вописі наприкінці XVI ст. з'являються нові жанри — пор­ трет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу; виникають такі жанри світської музики, як побутова піс­ ня для триголосого ансамблю або хору (кант), сольна піс­ ня із супроводом; у 1573 р. створюється вітчизняний ляль­ ковий театр, що надалі переростає в традицію українсь­ кого вертепу; зароджується стиль бароко; 4) посилення світського елементу в культурі, зростання уваги до лю­ дини та її духовного світу; 5) індивідуалізація творчості.

Отже, позитивні зрушення в культурі праці та госпо­ дарюванні пов'язані з налагодженням Україною актив­ них торгово-економічних зв'язків з Європою. Поява еле­ ментів громадянського суспільства та моделі-зародку (За­ порозька Січ) національної державності в політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері по­ бутової культури; суттєві якісні зміни в культурі духов­ ній, зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, ство­ рили сприятливий ґрунт для зростання національної сві­ домості українського народу, зміцнення його віри у влас­ ні сили, згуртування в боротьбі за свою землю, віру, пра­ ва та незалежність.

5.

Виникнення українського козацтва

5.1. Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій мон­ гольській хроніці (1240). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303) та в додатку до грецького збір­ ника житій святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «ко­ зак» вживалося для позначення полярних рольових фун­ кцій: «страж» і «розбійник».

Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроб­ лені ще на початку XVII ст., коли польські історики на­ магалися вивести козацький родовід із самоназви, тобто зі слова «козак». Зокрема, польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від ста­ родавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з та­ тарами. З часом викристалізувалася низка версій, що по­ яснюють походження козацтва:

1)«хозарська» — ототожнює козаків з давніми наро­ дами степу «козарами», або хозарами;

2)«чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чор­ них клобуків» — тюркського племені, яке у давньорусь­ кі часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3)«черкаська» — вважає виникнення козацтва одним

знаслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (чер­ касів), які до того проживали в Тмутаракані;

5

130	Виникнення українського козацтва

4)«татарська» — виводить козацький родовід з татар­ ських поселень, що виникли на Київщині за часів Воло­ димира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття та­ тарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5)«автохтонна» — доводить, що козацтво як спільно­ та є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічо­ вих громад Київської Русі, які за литовської доби не зник­ ли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядкова­ ні великому литовському князю;

6)«болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням

удавньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добро­ вільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7)«бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок ко­ зацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київ­ ської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8)«уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад віль­ них озброєних людей, котрі прибували сюди на промис­ ли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9)«захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаю­ чій татарській загрозі;

10)«соціальна» — факт виникнення козацтва пояс­ нює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селян­

ство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання1.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економіч­ ної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас біль­ шість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Поява того чи іншого історичного явища зумовлена, як правило, сумарною дією чинників двох категорій (ме­ жа між якими досить умовна), тих, що роблять виник-

1 Дорошенко Д. Нарис історії України. Т. 1. — К., 1992. — С. 149 — 151 ; Яковенко Н. Нарис історії України з найдав­ ніших часів до кінця XVIII ст. — К., 1997 . — С. 110 — 111 .