Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Феномен козацтва: генезис, характерні риси та особливості

131

нення цього явища можливим, та тих, які зумовлюють його необхідність. Чинниками, що робили можливими появу та формування козацтва, були:

1)існування великого масиву вільної землі зі сприят­ ливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями;

2)досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін;

3)природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Необхідність виникнення козацтва зумовлена:

1)зростанням великого феодального землеволодіння, що розпочалося з XV ст. і підштовхнуло процес господар­ ського освоєння та колонізації нових земель;

2)посиленням феодальної експлуатації, прогресуючим закріпаченням, наростанням релігійного та національно­ го гніту;

3)зростанням зовнішньої загрози, нагальною потре­ бою захисту від нападів турків і татар.

Козацтво сформувалося на стику землеробської та кочової цивілізацій між слов'янським та тюркським етнічними ма­ сивами, між християнством та магометанством. Показово, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом. У козацький побут органічно ввійшли тюркські слова (кіш, осавул, булава, бунчук, барабан, табір, майдан тощо), татарські озброєння (крива шабля), одяг і звичаї (ша­ ровари, оселедець тощо). Тому термін «протистояння», по­ ширений в історичній літературі, не зовсім точно відображає характер тих умов, за яких відбувалося формування козац­ тва. Цей маргінальний прошарок населення зростав на ґрунті взаємодії, взаємовпливу та пошуку компромісу між кочо­ вою та хліборобською цивілізаціями.

Перші згадки про козацтво датуються ХНІ ст., проте як нова соціальна верства суспільної ієрархії воно фор­ мується водночас зі шляхтою протягом XV — XVI ст. Фак­ тично майже до кінця XVI ст. термін «козацтво» фіксу­ вав не соціальний статус, а спосіб життя, рід занять. У 1572 р. король Сигізмунд II Август видав універсал про утворення найманого козацького формування. 300 коза­ ків було прийнято на державну службу, записано у ре­ єстр (список) і отримало правовий статус регулярного вій­ ська. І хоча ця дія мала на меті розкол козацтва, нама­ гання використати частину його сил в інтересах польської держави, все ж вона поклала початок двом важливим су-

132 Виникнення українського козацтва

спільним процесам: а) утворенню реєстрових збройних формувань; б) легітимізації козацького стану — юридич­ ному визнанню прав, привілеїв та обов'язків козацтва як соціальної верстви.

Утворений Сигізмундом II Августом загін незабаром був розформований. Лише 1578 р. уряд Речі Посполитої у зв'язку з поразкою в Лівонській війні та активізацією низового козацтва був змушений повернутися до ідеї від­ новлення реєстрових формувань. Король Стефан Баторій вписав до реєстру 500 козаків, які за свою службу звіль­ нялися від податків, одержували землю на правах ранго­ вого володіння, військово-адміністративну незалежність від місцевої влади, судовий імунітет. Основними завдан­ нями реєстровців були охорона кордонів та контроль за нереєстровими козаками.

З часом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. — 6 тис , а 1631 р. — вже 8 тис. Організаційно реєстрове (городове) козацтво 1625 р. мало шість полків — Білоцерківський, Канівсь­ кий, Черкаський, Корсунський, Переяславський, Чиги­ ринський. Серйозним ударом по реєстровцям і по всій ко­ зацькій верстві була «Ординація війська Запорозького ре­ єстрового» (1638), яка зменшила кількість реєстрового вій­ ська і обмежила привілеї та права козацтва.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним: реєстрове (городове) козацтво — замож­ ні, привілейовані козаки, які перебували на державній служ­ бі в Речі Посполитій; запорозьке (низове) козацтво — коза­ ки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військовополітичної організації Запорозька Січ; нереєстрове козацт­ во, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційно визначеного статусу вело козацький спосіб життя у прикордонних районах. Проте, незважаючи на не­ однорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрархії Речі Посполитої.

Отже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опози­ ція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небез­ підставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування вели­ кого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення лю­ дей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштаб­ на колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.;

Запорозька Січ

133

посилення соціально-економічних протиріч та релігійно­ го і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.

5.2. Запорозька Січ

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495— 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з тата­ рами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький таін.) перетинали Дніп­ ро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку запла­ ву — Великий Луг, де було багато проток та островів (по­ над 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних остро­ вах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Складність питання про місцезнаходження і час ви­ никнення першої Січі полягає в тому, що стихійно при­ буваючі на Запорожжя козаки будували в різних місцях так звані «городці» та засіки або ж «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпро­ візовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існу­ вання, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в істо­ ричних джерелах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ва-

Дмитра Вишневецького.

Вишнєвецький Дмитро (Байда, 1516—1563) — один із перших відомих в історії українського козацтва гетьманів, нащадок вели­ кого князя литовського Ольгерда. У 1551 р. — черкаський і ка­ нівський староста, організатор відсічі татарським нападам. У1560 р. —

на службі в московського царя /вана Гоозного, у 1561 р. поверта­ ється в Україну. У1563 р. здійснив військовий похід до Молдавії. Через зраду одного з молдавських претендентів на владу козаць­ ке військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений.

Під його керівництвом протягом 1552—1556 pp. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згур­ тування запорозького козацтва.

134	Виникнення українського козацтва

З часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справ­ жньої держави. Головними ознаками держави є існуван­ ня особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну сис­ тему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Січі бу­ ли притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини життя запорожців помітно вплинули на про­ цес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адмі­ ністративним і судовим органом Січі була січова рада. її рішення були обов'язковими до виконання. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — вій­ ськової старшини, а також органів місцевої влади — па­ ланкової або полкової старшини. У різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи стано­ вила понад 150 осіб. До цієї групи козацтва входили: вій­ ськова старшина — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, кан­ целяристи та ін.; похідні та паланкові начальники — пол­ ковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керу­ вала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Крім власних органів державного управління, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним пра­ вом і здоровим глуздом». Це пояснюється відсутністю тра­ диції, оскільки козаки мали того часу порівняно коротку історію; перманентною воєнною конфронтацією, яка не давала змоги зосередитися на внутрішньому житті; побо­ юванням запорозьких козаків, що писані закони змінять та обмежать їхні свободи. Козацьке право фіксувало ті відносини, що уклались у Січі: утверджувало військовоадміністративну організацію (38 військових куренів і 5— 8 територіальних паланок), зумовлювало правила військо­ вих дій, діяльність адміністративних та судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визна­ чало види злочинів та покарань. Запорожжя мало і свою територію, яка називалася «землями Війська Запорозь-

Запорозька Січ

135

кого». Розташовуючись на території Дніпропетровської, Запорізької, частково Херсонської, Кіровоградської, До­ нецької, Луганської та Харківської областей, Запорозька Січ у XVIII ст. за розмірами площі наближалася до острів­ ної Англії. Територія Запорожжя постійно змінювалася, кордони переносилися. Проте це не може стати на заваді визнання козацької державності, оскільки у багатьох ко­ чових народів кордони були постійно рухливими, а існу­ вання державності все ж таки визнавалося.

Отже, ми маємо своєрідну оригінальну форму дер­ жавності, суть якої фахівці вбачають у самоврядній структурі народної самооборони і господарській формі самовиживання за вакууму державної влади та постій­ ної воєнної небезпеки. М. Костомаров назвав Січ «хрис­ тиянською козацькою республікою», і це визначення ста­ ло класичним, адже Війську Запорозькому Низовому справді були притаманні певні риси демократичної рес­ публіки. Тут не існувало ні феодальної власності на зем­ лю, ні кріпацтва; панувала формальна рівність між усі­ ма козаками (права користування землею та іншими угід­ дями, брати участь у радах та ін.). У Січі пануючою була виборна система органів управління, контроль за діяльністю яких здійснювала козацька рада. Для козац­ тва не існувало жодного авторитету: всіх своїх ватажків та отаманів вони сприймали винятково через призму уста­ лених звичаїв та традицій. Невідповідність лідера ко­ зацьким нормам могла стати причиною не тільки усу­ нення з посади, а навіть смертної кари. Сам обряд обран­ ня старшини свідчив про глибоко укорінений демокра­ тизм козацької громади. Так, за звичаєм обраний кошо­ вий отаман мусив двічі відмовлятися від булави і лише на третій — погодитися. Аби він не забував свого місця, не зневажав рядових козаків та пам'ятав, звідки він вий­ шов, старі січовики посипали його голову піском або мазали багнюкою. А кошовий мусив дякувати за ласку та довір'я і вклонятися на чотири сторони. Водночас, присягнувши отаману, козаки в усьому підкорялися йо­ му і шанобливо до нього ставилися.

Свого часу відомий дослідник американської демокра­ тії Алексіс де Токвіль влучно підмітив, що американська цивілізація виросла на двох великих протилежних заса­ дах, які органічно з'єдналися в одне ціле — духу свободи та духу релігії. Це ж стосується й козацтва. Взаємовплив волелюбних і національно-релігійних засад лежить не тіль­ ки в основі світобачення козаків, а є своєрідним ідеоло-

136	Виникнення українського козацтва

гічним фундаментом усієї будови козацької держави. Гли­ бока релігійність, ревний захист православної віри — ха­ рактерні ознаки духовного життя Запорожжя. Достатньо сказати, що вступ до запорозького товариства починався з питання: «У Бога віруєш?» Саме православ'я, очевид­ но, значною мірою вплинуло на формування романтичної моделі лицарства, яким стало запорозьке козацтво. Адже в православній системі цінностей глибока духовність про­ тиставляється корисливому індивідуалізму, матеріальні інтереси відсуваються на другий план.

Про прихильне ставлення козаків до релігії свідчить існування в межах вольностей Війська Запорозького Ни­ зового понад 60 церков. Козаки постійно відвідували бо­ гослужіння та різні молебни. Характерно, що при читан­ ні Євангелія усі козаки випростовувалися і до половини витягали шаблі з піхов на знак готовності захищати збро­ єю слово Боже від ворога. Кожен козак, умираючи, від­ писував на церкву ікону, медаль, злиток золота, срібла тощо. У 1755 р. запорозький кіш придбав срібне паніка­ дило вагою 5 пудів і вартістю 3 тис. крб., що за тих часів було величезною сумою (все жалування війська тоді ста­ новило 4660 крб.). Особливо прихильність козаків до пра­ вослав'я виявилася у боротьбі проти окатоличення та унійного руху. В умовах постійного стресового стану, ризику власним життям релігія та церква були для козацтва пристанищем спокою, де можна було врівноважити й зас­ покоїти вируюче козацьке життя, а також підготуватися до самозречення та подвигу, що становили суть запорозь­ кого способу існування. Саме тому можна констатувати, що між православ'ям і козацтвом існував глибинний зв'язок, козацький устрій мав демократичний характер і тому Запорозьку Січ цілком обґрунтовано можна назвати «християнською козацькою республікою».

Козацька форма державності мала свої особливості. По-перше, вона виникла не на етнічній, а на моральнопсихологічній основі. Людей об'єднала не сила держав­ ної влади, а духовна спорідненість. По-друге, Запорозька Січ була деформованим варіантом державності: інтенсив­ ний розвиток військової сфери — могутнє військо та озбро­ єння і примітивний економічний сектор (відсутність влас­ ної фінансової системи, грошей, міст, розвинутої інфра­ структури).

Отже, Запорозька Січ, маючи низку головних ознак державності, все ж була лише своєрідною, перехідною моделлю між справжньою повноцінною державою і про-

Козацько-селянські повстання

137

фесійною общиною. Внутрішні недоліки (домінування під тиском обставин воєнної та невиконання господарської, демографічної, культурної та інших державотворчих фун­ кцій) перехідної моделі та несприятливі зовнішні впливи так і не дали змоги цьому зародку, ескізу української державності перерости в нову якість, але свій помітний яскравий слід у процесі українського державотворення козацька держава, безумовно, залишила.

5.3. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.

Наприкінці XVI — на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту на­ родних мас проти існуючих порядків: перша (1591 —1596) була порівняно короткою у часі, друга (1625—1638) три­ валішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.

Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту (на­ гадаймо, що «артикули» польського короля Генріха Валуа (1573) та третій Литовський статут (1588) фіксували остаточне оформлення кріпосного права); енергійна експан­ сія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізо­ вані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної вла­ ди Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.

Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший ве­ ликий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозь­ ким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхти­ чеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та за­ гін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав пораз­ ки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків зму­ шений був відійти на Запорожжя.

138 Виникнення українського козацтва

Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстан­ ці зазнали поразки.

Після першого великого спалаху народної активності 1594 р. розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка.

Наливайко Семерій (Северин; 7—1597) — козацький ватажок, провідник козацького повстання 1595—1596 pp. Родом з Галичини. Змолоду козакував на Запорожжі, потім вступив на службу до князя К. Острозького. В 1594 р. — першій половині 1595 р. бере участь в антитурецьких походах. Після повернення з Угорщи­ ни бере під козацький контроль більшу частину Волині, що стало початком великого повстання. Після капітуляції повстанців на р. Солониці Наливайко разом з іншими козацькими старшинами потрапив у полон, був відвезений до Варшави і страчений.

Як сотник надвірних козаків князя Острозького він був змушений брати участь у придушенні повстання 1591 —1593, проте після битви під П'яткою в долі Нали­ вайка відбувається крутий злам — він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти татар, Северин та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Відчувши власну силу і намагаючись її збільшити, козацький вата­ жок посилає на Січ своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти поляків.

Частина старшини не побажала приєднуватися до дій людини, яка брала участь у розгромі К. Косинського під П'яткою, а решта, обравши наказним гетьманом Г. Лобо­ ду, вирушила на допомогу наливайківцям. У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з На­ ливайком. Уже навесні 1595 р. на території України вели боротьбу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких налічувалося понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 — на початку 1596 pp. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Таке успішне розгортання повстання значною мірою було зумовлене тим, що основні збройні форму­ вання Польщі на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським у цей час перебували в Молдові, де вони намагали­ ся посадити на молдавський трон польського ставленика.

Коли повстанці, очолювані Наливайком, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було

Козацько-селянські повстання

139

прийнято рішення кинути проти селянсько-козацького ко­ ронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протиді­ яти численному, вишколеному та озброєному польсько­ му війську він не зможе, Наливайко з невеликим заго­ ном (понад 1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Саме в цьому місті було об'єднано сили трьох козацьких ватажків — С. На­ ливайка, М. Шаули, Г. Лободи. Об'єднане козацько-се­ лянське військо налічувало 5—6 тис. осіб, що дало змогу розгромити передові загони шляхетських військ на чолі з Ружинським, але перед основними силами Жолкевсь­ кого вони змушені були відступити.

Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гост­ рий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церк­ ви і чекав підходу резервів, а козацьке військо — у Пере­ яслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті пе­ рейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська. Отримавши підкріплення, Жолкев­ ський відрізав повстанцям дорогу до російського кор­ дону.

В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоне­ ного Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.

Після поразки повстань кінця XVI ст. протягом трид­ цяти років не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків і тому мусила змінити гнів на милість, а репресії на привілеї. Невдачі попередніх виступів та поява нових акцентів у політиці польського уряду призвели до розко­ лу козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: радикальної, що об'єднувала незаможних козаків, вчо­ рашніх селян та ремісників, які прагнули шляхом повс­ тання домогтися перерозподілу шляхетських земель та майна і цим покращити свій життєвий рівень, та помір­ кованої, до якої належали заможні козаки, схильні до компромісів й мирного легітимного (законного) розши-

140	Виникнення українського козацтва

рення козацьких прав і вольностей шляхом договорів з польським урядом.

З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, най­ яскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кіш­ ка (1600—1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616— 1622).

Кішка Самійло (7—1602) — козацький гетьман, походив з україн­ ської шляхти. Учасник морських походів запорожців на турецькі фор­ теці. Під час одного з них потрапив у полон, де пробув 25 років. У1599 р. організовує повстання невільників на турецькій галері поблизу Гззлева і повертається в Україну. Наступного року козаки під проводом Самійла Кішки у складі польсько-шляхетського війсь­ ка здійснюють успішну експедицію до Волощини на підтримку гос­ подаря Ієремії Могили. Загинув під час походу в Лівонію.

Сагайдачний Петро Кононович (Конашевич-Сагайдачний; 7— 1622) — політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва. Народив­ ся ус. Кульчинцях поблизу Самбора в шляхетській родині. Навчав­ ся в Острозькій школі, згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі ви­ сунувся на чільне місце серед козацької старшини. Очолив кілька вдалих походів на Оттоманську Порту і Кримське ханство. З його ім'ям пов'язане взяття Варни (1606) і Кафи (1616). У1618р. взяв участь у поході військ польського королевича Владислава на Мос­ кву. Майже одночасно (1620) послав до царя спеціальне посольс­ тво з проханням прийняти українських козаків на російську служ­ бу. У гетьманській діяльності керувався прагматизмом, тверезим розрахунком, твердістю і водночас схильністю до компромісів. Ві­ домий як меценат і палкий прихильник братського руху. У1621 р. очолив козацьке військо у битві під Хотином. Тоді ж дістав тяжке поранення, яке прискорило його смерть. Похований у Братському монастирі в Києві.

Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посили­ ти його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздат­ не регулярне військо; довести чисельність козацького вій­ ська до 40 т и с ; трансформувати козацтво із суто воєнно­ го в активний воєнно-політичний чинник суспільного жит­ тя, здатний вирішувати державні проблеми; шляхом всту­ пу всього Війська Запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та мі­ щанства.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосун­ ки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішаль­ ну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала пе­ ремогу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укла­ деного 1621 p., йому заборонялося судноплавство по Дніп-