Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави

31

лізації в Північному Причорномор'ї поділяють на два пе­ ріоди.

I.Грецький період (друга половина VII — середина

Іст. до н. е. Характерними рисами цієї доби були ви­ никнення й становлення міст-держав та Боспорського царства; тісні зв'язки з материковою Грецією; перева­ жання в житті колоністів елліністичних традицій та зви­ чаїв; стабільність розвитку колоній; активна урбаніза­ ція (регулярне планування міських кварталів, побудо­ ва монументальних споруд, оборонних мурів, підвищен­ ня ролі міст); започаткування карбування монет; перет­ ворення колоній у центри посередницької торгівлі, що пов'язували Елладу з варварським світом; відносно мир­ не співіснування (особливо на початковій стадії цього періоду) з населенням приморської зони.

II.Римський період (середина І ст. до н. е. — IV ст. н. е.). Війни понтійського царя Мітрідата VI Євпатора проти Риму (89—63 pp. до н. е.) стали поворотним моментом у житті міст-держав Північного Причорно­ мор'я. Розпочинається прогресуюча втрата полісами по­ літичної незалежності. Основними тенденціями та харак­ терними ознаками цієї доби були нестабільність воєннополітичної ситуації; поступова переорієнтація держав Пів­ нічного Причорномор'я на Римську імперію, входження Тіри, Ольвії та Херсонесу до складу римської провінції Нижньої Мезії; варваризація населення полісів; натура­ лізація господарства; безперервні агресивні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав. Варварська експан­ сія, що двома хвилями пройшлася чорноморським узбе­ режжям (готів у III ст. і гунів у IV ст.), завдала смер­ тельного удару грецьким полісам. Більшість міст-держав зійшли з історичної арени, вціліли лише Пантікапей та Херсонес, які з часом потрапили під владу Візантійської імперії.

Тисячолітня історія античної цивілізації в Північно­ му Причорномор'ї мала надзвичайно серйозні наслідки. По-перше, у ході колонізації на місцевий ґрунт було пе­ ренесено демократичний полісний устрій, що сприяло становленню державотворчої традиції на території су­ часної України. По-друге, грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, а й активно залучили його до товарно-грошових відносин. По-третє, виникнення антич­ них міст-держав зумовило розгортання процесу урбані­ зації Причорномор'я. По-четверте, різнобічні контакти

32	Первісне суспільство і перші державні утворення

місцевих племен з колоністами сприяли поширенню дос­ віду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку насе­ лення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контак­ там Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.

1.3. Східні слов'яни в VI—XI ст.

Етногенез слов'ян

~В історичній науці однією з центральних є проблема походження народу (етногенез). її вирішення дає змогу з'ясувати ареал зародження етносу, джерела його куль­ тури, мови, особливості свідомості. Тобто саме ті глибин­ ні чинники, без яких неможливо уявити рух народу в просторі та часі.

Визначення місця історичної прабатьківщини сло­ в'ян — перша ланка в процесі відновлення родоводу укра­ їнської нації, ключ до розуміння вітчизняної історії. Одну з перших спроб вирішити питання етногенезу слов'ян зро­ бив легендарний літописець Нестор. У «Повісті минулих літ» він писав: «По довгих же часах сіли слов'яни на Дунаю, де єсть нині Угорська земля та Болгарська. Од тих слов'ян розійшлися вони по землі і прозвалися іме­ нами своїми, — (од того), де сіли, на котрому місці». Саме цією фразою було започатковано дунайську теорію походження слов'ян, яка протягом XIII—XV ст. була до­ мінуючою в працях польських і чеських хроністів. При­ хильниками цієї теорії стали також відомі російські істо­ рики XIX ст. С. Соловйов, М. Погодін, В. Ключевський.

У добу Середньовіччя з'явилася ще одна версія слов'ян­ ського етногенезу — скіфо-сарматська або азіатська тео­ рія, яку було викладено на сторінках Баварської хроніки (IX ст.). Ця теорія базується на визнанні предками слов'ян скіфів і сарматів, які, пройшовши маршем з Передньої Азії узбережжям Чорного моря, осіли в південній части­ ні Східної Європи. Саме тут і сформувався той центр, з якого згодом вони розселилися на північ і захід.

До кінця XVIII ст. пошуки та фантазія дослідників зумовили появу широкого спектра варіантів вирішення

С Х І Д НІ слов'яни в V I — X I ст.

33

проблеми етногенезу слов'ян. Проте всі вони, як правило, ґрунтувалися на ототожненні слов'ян з народами, про які є згадка в творах античних та ранньосередньовічних авто­ рів. Через це пращурами слов'ян вважалися алани, рок­ солани, даки, кельти, фракійці, ілірійці. Однак усі ці гі­ потези не мали серйозного наукового обґрунтувакня.

Новий етап у вирішенні проблеми етногенезу слов'ян розпочинається на початку XIX ст. З цього часу вчені помітно розширюють базу своїх досліджень, починають комплексно використовувати письмові, археологічні, лін­ гвістичні, етнографічні, антропологічні та інші джере­ ла. Поступово фахівцями було локалізовано місцезна­ ходження давніх слов'ян: вони розташовувалися десь між балтами, германцями та іранцями. Праця відомого чесь­ кого славіста Л. Нідерле «Слов'янські старожитності» (1902) започаткувала вісло-дністровську теорію поход­ ження с л о в ' я н . Відповідно до цієї теорії ще у II тис. до н. е. існувала балто-слов'янська спільність. Саме після її розпаду в ході розселення виникли слов'яни, прабатьківщиною яких Л. Нідерле вважав широкий аре­ ал між Віслою і Дніпром, а центром правічних слов'ян­ ських земель — Волинь. Прихильниками, модифікатора­ ми та розробниками цієї теорії в різні часи були М. Фасмер, Н. Шахматов, В. Петров та ін. Ще одним варіантом вирішення проблеми слов'янського етногенезу стала віс- ло-одерська концепція, обґрунтована польськими вче­ ними Ю. Косташевським, Я. Чекановським, Т. Лер-Спла- винським у 30—40-х роках XX ст. Ця теорія пов'язує слов'янські старожитності з лужицькою культурою, що була поширена у період пізньої бронзи та раннього залі­ за, і локалізує слов'янську прабатьківщину природни­ ми кордонами — річками Віслою й Одрою1.

У 50—60-х роках польський археолог В. Гензель та російські П. Третяков, М. Артамонов, Б. Рибаков на осно­ ві аналізу нових археологічних та лінгвістичних матері­ алів дійшли висновку про необхідність значного розши­ рення ареалу зародження слов'янського етносу. Так ви­ никла дніпро-одерська теорія, що органічно увібрала в себе ідеї та висновки багатьох попередніх теорій (насам­ перед вісло-одерської) і помістила слов'янську прабать­ ківщину між Дніпром і Одрою. Логіка цієї теорії така: на межі III і II тис. до н. е. індоєвропейська спільнота

1Див.: Давня історія України: у 2 кн. — К., 1995. — Кн. 2. — С. 5—7.

2

34 Первісне суспільство і перші державні утворення

розпалася на кілька етнокультурних та мовних гілок, однією з яких були германо-балто-слов'яни. Подальший поділ цієї гілки і спричинив появу протослов'ян як са­ мостійної етнічної спільноти. Такий розподіл прихиль­ ники дніпро-одерської теорії пов'язують з комарівськотіпинецькою культурою, яка сформувалася в II тис. до н. е. на території Правобережної України та Польщі.

Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський суттєво збагатили і розвинули дніпроодерську теорію, точно визначивши етнічну основу схід­ ного слов'янства та ареал його формування. На їхню дум­ ку, становлення слов'янського етносу — досить трива­ лий процес, який пройшов у своєму розвитку кілька ета­ пів. На початковому етапі до межі III—II ст. до н. е. цей процес розгортається головним чином у межиріччі Вісли та Одри, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури (II ст. до н. е. — І ст. н. е.) по­ чинається якісно новий етап формування слов'янського етносу, під час якого центр активної слов'янської жит­ тєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.

Венеди,анти, склавини

Перші згадки в писемних джерелах про ранньослов'янські племена зустрічаються в творах римських вче­ них І—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни фігурують під назвою венеди (венети). Етно­ нім «слов'яни» вперше вжили візантійські автори Псев- до-Кесарій, Іоанн Ефеський, Менандр. Найповніше ранньослов'янська історія викладена у творах візантійсь­ ких хроністів Йор дана «Про походження та діяння гетів», або «Гетика» (551) і Прокопія Кесарійського «Істо­ рія війн» (550—554). «Гетика» містить важливу інфор­ мацію про розпад єдиної венедської ранньослов'янської спільноти, якій відповідала зарубинецька культура. Йор­ дан сповіщає, що в VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Подніпров'я) і склавини (По­ дунав'я). Поява на півдні Європи антів і склавинів за­ фіксована також іншими істориками цієї доби, хоча біль­ шість із них вказує на збереження певної мовної та етніч­ ної єдності цих груп.

Прокопій Кесарійський описує життя ранніх слов'ян так: «Племена ці, склавинів і антів, не управляються однією людиною, але здавна живуть у народовладді, і тому в них вигідні й невигідні справи завжди ведуться

Східні слов'яни в V I — X I ст.

35

спільно... Вступаючи в битву, більшість йде на ворогів пішими, маючи невеликі щити і списи в руках. Панцира ж ніколи на себе не одягають; деякі не мають (на собі) ні хітона, ні (грубого) плаща, тільки штани... Є в тих і других єдина мова, повністю варварська. Та і зовнішніс­ тю вони один від одного нічим не відрізняються. Всі во­ ни високі і дуже сильні, тілом же та волоссям не дуже світлі і не руді, зовсім не схиляються і до чорноти, але всі вони трохи червонуваті... Та й ім'я за старих часів у склавинів і антів було одне».

Отже, слов'янство як самостійна етнічна спільнота вийшло на історичну арену на початку І тис. н. е. Це був динамічний і драматичний час Великого переселен­ ня народів (II—VII ст.). Першопоштовхом цього процесу стало переміщення готів з Прибалтики до Причорно­ мор'я. Готські племена, що осіли в пониззі Дніпра, отри­ мали назву остготи, а ті, які зосередилися між Дністром та Дунаєм, — вестготи. У 375 р. готів перемогли гуни, частково їх підкоривши, частково витіснивши з При­ чорномор'я. Гуни створили між Доном і Карпатами мо­ гутню державу, на чолі якої став Аттіла. Про силу цьо­ го державного утворення свідчать вдалі походи гунів у Галлію та Східну Римську імперію. Проте після кількох поразок від римлян та їхніх союзників, смерті 451 р. Аттіли гунська держава поступово втрачає силу і розпа­ дається. Ці історичні колізії суттєво вплинули на долю слов'янства. Відчувши, що гуни вже не становлять сер­ йозної небезпеки, не перешкоджають міграції, слов'яни, починаючи з V ст., могутнім потоком вирушили у візан­ тійські землі."Як свідчать джерела, починаючи з 527 p., походи антів і склавинів разом із іншими варварськими народами на Константинополь стають регулярними. Нестримне слов'янське нашестя призвело до того, що вже'577 p., слов'яни контролювали землі на території Фракії та Македонії, а на початку VII ст. ними було захоплено Далмацію та Істрію. Наприкінці VII ст. сло­ в'яни майже повністю оволоділи Балканським півостро­ вом, проникли до Малої Азії. Про масштаби та інтен­ сивність слов'янської експансії свідчить той факт, що тогочасні західні автори називають навіть Пелопонес Славонією. Візантійський імператор Константин Багрянородний так підсумовує наслідки слов'янської міграції: «Зіслов'янилась вся наша земля і стала варварською».

Більшість сучасних вчених, які вивчають питання етногенезу слов'ян, вважає, що початок формування окре-

36	Первісне суспільство і перші державні утворення

мих слов'янських народів і, зокрема, праукраїнського етно­ су було покладено розселенням антів та склавинів.

Видатний вітчизняний історик М. Грушевський антів предками українського народу. Широко відома гіпо­

теза про те, що етнонім «анти» — своєрідний пращур етно­ німа «українці», оскільки іранське ім'я народу «анти» в перекладі означає «край», «кінець». Отже, анти — жителі пограниччя, окраїни, тобто українці. Проте, на жаль, лінг­ вістика не може дати вичерпної відповіді на питання слов'ян­ ського етногенезу. Енергійні анти у ході Великого пересе­ лення народів проникли на Балкани, Верхній Дніпро, До­ нець та Дон. Згодом зазнали поразки від нової варварської хвилі, яка принесла з собою аварів із Центральної Азії. Невщухаючі аваро-слов'янські війни (568—635) призвели спочатку до знесилення, а потім і до розпаду антського со­ юзу. Починаючи з 602 p., анти в історичних джерелах не згадуються, а от склавини фігурують у творах більшості європейських та східних авторів, що ведуть мову про етніч­ ні угруповання, які проживали на території України в VII— IX ст. Цілком закономірно, що етнонім «склавини», транс­ формувавшись з часом у «слов'яни», дожив до наших днів.

За даними сучасної археології, процес утворення пра­ українського етносу відбувався за такою схемою: в V— VII ст. носії пеньківської культури (анти) та празької (склавини) вирушили в південному напрямку. Антська хвиля покотилася на Балкани, а згодом на Ельбу, посту­ пово інтегруючись із західними слов'янами. Склавини ж не пішли так далеко. їхні нащадки утворили в VIII—X ст. між Дніпром, Дністром і Західним Бугом нові етнічні угру­ повання, підґрунтям яких була культура Луки Райковецької (нині відомо понад 200 пам'яток). Ця культура сформувалася на базі празької (склавини) із залученням певних елементів пеньківської (анти) культур. З культу­ рою Луки-Райковецької фахівці пов'язують племена древ­ лян, бужан, волинян, уличів, тиверців, які й були безпо­ середніми пращурами українців.

Отже, вирішальну роль у формуванні українського етносу відіграли міграційні процеси II—VII ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було пе­ реплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли в основу багатьох сучасних народів. Українці не виняток у цьому процесі. Вони — прямі етно-культурні спадкоємці склавинів і частково антів.

С Х І Д НІ СЛОВ'ЯНИ в V I — X I ст.

37

Суспільний розвиток східних слов'ян

Доба VI—IX ст. в історії східного слов'янства харак­ теризується глибокими якісними суспільними змінами, визріванням, та становленням тих факторів суспільного життя, що сприяли в IX ст. виникненню Давньоруської держави на теренах Східної Європи.

Соціально-економічна сфера. Система господарювання східних слов'ян ґрунтувалася головним чином на земле­ робстві. Допоміжну роль відігравали розвинуте скотарст­ во та сільські промисли. Протягом VII—IX ст. значно удос­ коналюється техніка землеробства. Саме на цей час при­ падають поява і поширення залізних наральників, серпів, кіс-горбуш, мотик, ручних жорен. Розширюється асор­ тимент вирощуваних злаків, починають активно культи­ вуватися пшениця, жито, ячмінь, овес. Археологічні зна­ хідки зерен ярих та озимих культур свідчать про засто­ сування двопільної системи землеробства.

Підвищення продуктивності праці й зростання ви­ робництва додаткового продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері. Земля, насамперед орні ді­ лянки, і результати праці на ній все частіше почали пе­ реходити у власність окремих сімей, які ставали своє­ рідними господарськими одиницями суспільства. Пос­ тупово розгортається процес розпаду родових патріар­ хальних зв'язків і відбувається перехід до сусідської те­ риторіальної общини.

Розвиток продуктивних сил сприяв соціальному роз­ шаруванню, розкладу родово-общинного ладу, формуван­ ню феодальної системи. Військова та племінна знать де­ далі більше концентрує у своїх руках гроші, цінності, багатства, використовує працю рабів та збіднілих общин­ ників (смердів). На цьому ґрунті спочатку зароджуєть­ ся, а потім поглиблюється класова диференціація — зем­ левласники перетворюються на феодалів, а вільні общин­ ники трансформуються на феодально залежне населен­ ня, що створює передумови для активного державотвор­ чого процесу.

У IV—VII ст. у східнослов'янських племен значного поширення набувають ремесла — залізообробне, ювелір­ не, косторізне, гончарне та ін. Найрозвинутішими були залізодобування та металообробка, тобто саме ті галузі, що визначали рівень розвитку суспільства, його здатність до прогресивних змін, адже саме від них залежав стан двох основних життєзабезпечуючих сфер — землеробства та військової справи.

38 Первісне суспільство і перші державні утворення

На цьому етапі металургія відокремлюється від ко­ вальства, помітно розширюється асортимент залізних ви­ робів (понад ЗО назв), удосконалюється технологія, якість продукції підвищується.

Прогресивні зміни в розвитку ремесла зумовили пог­ либлення суспільного поділу праці, обміну як між общи­ нами, так і всередині общин, що сприяло активізації торгівлі та виникненню і зростанню кількості постій­ них поселень, у яких відбувався міжобщинний обмін, — «градів».

Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII—X ст. сприя­ ли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розши­ ренню зовнішньої торгівлі. Особливо жвавими були тор­ говельні зв'язки з Великою Моравією, Болгарією, Хозарією, Візантією та іншими країнами. Розширення торгів­ лі, з одного боку, — збагачувало слов'янську родопле­ мінну знать, посилювало диференціацію суспільства, з іншого — надзвичайно гостро ставило питання про за­ хист важливих торговельних шляхів та створення влас­ ної державності. До того ж торгівля сприяла державо­ творчому процесу, ніби «зшиваючи» в одне ціле строкаті клаптики земель слов'янських сусідських територіальних общин.

Політична сфера. Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'ян­ ських племен — дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII— IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають дер­ жавні утворення — племінні князівства та їхні федера­ ції. За свідченням арабських авторів, уже в VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська зем­ ля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причор­ номорська і Приазовська Русь). Найбільшим було дер­ жавне об'єднання, яке літописець називає Руською зем­ лею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з цент­ ром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зрос­ ла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньодержавного осередка в дніпровських слов'ян з єди­ новладним правителем на чолі підтверджується числен­ ними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка «Бертинські анна-

Східні слов'яни в VI — XI ст.

39

ли» повідомляє про послів «народу Рос», які 839 р. при­ були до імператора франків Людовика Благочестивого в Інгельгейм.

У V—VI ст. суспільний лад слов'ян перебував на ста­ дії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демо­ кратії, суть якої полягала в тому, що реальна влада нале­ жала племінним зборам, а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися в VII—IX ст., під­ штовхнули процес державотворення. Становлення держав­ ності східних слов'ян логічно випливало з їхнього сус­ пільного розвитку:

1)еволюція родоплемінної організації, збільшення об'єднаних територій, постійна воєнна активність зумо­ вили необхідність переходу до нових методів і форм управ­ ління. Роль народних зборів поступово занепадає. На передній план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше — спадкова);

2)зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політич­ ної ролі князівської влади сприяли виділенню дружи­ ни на чолі з князем у відособлену привілейовану кор­ порацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом пе­ ретворилася на своєрідний самостійний орган публіч­ ної влади;

3)прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Сфера культури та побуту. Протягом усього І тис. ма­ теріальна культура східних слов'ян зберігала спільні ри­ си. Як правило, слов'янські поселення мали площу 1— 2,5 га і розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одно­ го. Житлом для людей служили напівземлянки або зем­ лянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. — пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інко­ ли оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до фор­ мування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов'ян.

Отже, зміни, що відбулися в суспільному житті схід­ них слов'ян у VI—IX ст. (удосконалення техніки та тех-

40	Первісне суспільство і перші державні утворення

нології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлен­ ня торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприя­ ли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше ста­ новлення державності в східних слов'ян було законо­ мірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього сус­ пільства. У процесі державотворення помітну роль ві­ діграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активіза­ ції політичного життя східнослов'янського суспільст­ ва, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолі­ дації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення — князівська влада та інші еле­ менти державотворчого процесу — мають переважно міс­ цеве походження і виникли задовго до утворення Дав­ ньоруської держави.