Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Початок формування людської цивілізації

21

ні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими вірування­ ми — Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні куль­ тури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У добу бронзи перевага надавалася приселищному типу скотарства. Населення степу знало й культуру землероб­ ства. Брак земель, складність їхньої обробки, жорсткі клі­ матичні умови (майже щорічні посухи та суховії) змушу­ вали зосереджувати основну частину посівів у заплавах, що забезпечувало порівняно високу ефективність. Однак наприкінці II тис. до н. е. роль землеробства в цьому ре­ гіоні гранично звузилася, бо розширення площ орних зе­ мель суттєво зменшило кількість пасовиськ, що спричи­ нило занепад скотарства. Крім того, оранка заплавних земель порушила біобаланс: почали міліти ріки, вигора­ ти степи, чимало земель стало непридатними для госпо­ дарського використання.

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З ча­ сом у цьому регіоні з'явилося орне землеробство. Необ­ хідність освоєння глинистих та суглинистих підзолів, які були дуже родючими, але надзвичайно важкими для об­ робітку, підштовхнула процес розвитку знарядь праці, зумовила появу саме в добу бронзи рала. У Чернігівсь­ кій, Сумській та Запорізькій областях археологами знай­ дені залишки архаїчних дерев'яних плугів. Віднайдені на деяких поселеннях, що датуються бронзовим віком, кістки волів, а також наскельні малюнки Кам'яної моги­ ли підтверджують факт використання биків як тяглової сили. Основним знаряддям праці для обробки землі в цей час були мотики. Серед тогочасних знарядь праці своєю формою та ефективністю особливо виділялися волинські серпи, які на початку бронзової доби виготовляли з кре­ меню та кварциту, а з середини II тис. до н. е. — з брон­ зи. Найпоширенішеними культурами в лісостепових ра­ йонах були ячмінь, просо, овес, боби.

На Поліссі сформувався іншиїї тип господарювання. Тривалий час побутувала думка, що в цьому регіоні че­ рез несприятливі кліматичні умови, відсутність значного демографічного потенціалу, заболоченість (менше трети­ ни всієї площі Полісся — сухі, незаболочені ділянки) аж

22	Первісне суспільство і перші державні утворення

до перших століть нашої ери не знали землеробства. Остан­ ні розвідки археологів засвідчили, що південне Полісся є одним з найдавніших землеробських районів на терито­ рії України. Згідно з гіпотезами, Прип'ять для Полісся відігравала таку саму роль, що Ніл для Єгипту, тобто створювала сприятливі умови для примітивного земле­ робства: зерна пшениці, полби, ячменю, проса та льону кидали в необроблений вологий ґрунт, удобрений родю­ чим наносом. У бронзову добу головною формою земле­ робства в цьому регіоні було підсічно-вогняне. Орне зем­ леробство, очевидно, що не розвивалося.

У степах Північного Причорномор'я та Надазов'я різновекторні історичні процеси (міграції, війни, культурні впливи) були інтенсивнішими, що спричинило появу високорозвиненених культурних утворень. Лісостеп та По­ лісся розвивались повільніше через віддаленість від осе­ редків світової цивілізації, екстенсивне господарювання.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспіль­ них відносин:

1)помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, ско­ тарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зу­ мовило еволюційну заміну матріархату патріархатом, утвердження ведення родоводу по батьківській лінії;

2)завдяки зростанню продуктивності праці з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а

зчасом і соціальну диференціацію суспільства;

3)з великосімейної громади виокремилося мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4)у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами ви­ робництва та обміну, загостренням внутріплемінних відно­ син на основі прогресуючої майнової диференціації, потре­ бою захисту власних територій та матеріальних цінностей;

5)ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремив­ ся стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України був динаміч­ ним періодом. У суспільному житті відбулося декілька кардинальних зрушень. Завершився перший великий су­ спільний поділ праці — виділення скотарських племен з поміж інших; починають формуватися етнічні спільноти людей; майнова та соціальна диференціація суспільства дедалі помітніше впливала на історичний процес.

Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави

23

1.2. Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Відкриття та поширення заліза започаткували нову еру в історії людства — залізну. Цікаво, що перші заліз­ ні вироби мали космічне походження і були виготовлені з уламків метеоритів ще в III—II тис. до н. е. у Єгипті та Месопотамії (зокрема, у гробниці Тутанхамона знайде­ но кілька залізних предметів, оправлених у золото). На території України перші знахідки залізних виробів да­ туються XI — IX ст. до н. е. Гострота та міцність заліз­ них знарядь праці та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Паралельно з підвищенням про­ дуктивності праці та появою значної кількості додатко­ вого продукту активно йшов процес посилення воєнної могутності. Тому за доби заліза зброя стала знаряддям праці, а війна — ремеслом, що надало динаміки та дра­ матизму розвиткові історичних подій.

Перехід до ранньозалізного вікіу на території Укра­ їни та в сусідніх регіонах зумовлений значною мірою дією низки чинників: різка зміна клімату (наприкінці II тис. до н. е. він став надзвичайно посушливим) — екологічна криза — міграція населення — розрив ста­ рих економічних зв'язків — дефіцит привозних мідної руди та бронзових виробів — розвиток місцевого залізо­ рудного виробництва. Завдяки появі заліза перед людс­ твом відкриваються нові перспективи, відбуваються докорінні зміни в суспільстві — завершується розклад первіснообщинного ладу, активізується процес класоутворення. Характерними ознаками суспільного розвитку цієї доби були значні міграції населення; посилення тор­ говельних зв'язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворен­ ня сім'ї на господарську одиницю; витіснення родової общи­ ни територіальною; виділення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення організованих воєнно-політич­ них об'єднань та союзів; зародження державності.

Кіммерійці

Першим етнічним утворенням на території України, про яке залишилася згадка в писемних джерелах, були кіммерійці (IX — перша половина VII ст. до н. е.). Про

24	Первісне суспільство і перші державні утворення

«уславлених кобилодойців» (так цей народ дуже часто називали в давнину) повідомляє не тільки Гомер в «Одіс­ сеї», а й такі відомі античні автори, як Геродот, Каллімах, Страбон. Ассирійські клинописні джерела згаду­ ють про цей народ під іменем «гамірра». Кіммерійці зай­ мали значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. У добу проникнен­ ня греків у Північне Причорномор'я Керченську прото­ ку називали Боспором Кіммерійським. Хоча питання про етнічне походження кіммерійців залишається відкритим, більшість вчених схиляється до висновку, що вони є гіл­ кою давньоіранського кочового народу, генетично близь­ кого до скіфів. Кіммерійці були першими на території України, хто перейшов від осілого до кочового скотарс­ тва, а також першими, хто почав на цих землях виплав­ ляти з болотяної руди залізо. Перспективна за нових кліматичних умов кочова форма господарювання та дос­ коналіша за бронзову залізна зброя дали змогу кімме­ рійцям залишити свій слід в історії.

Для кочового народу, що постійно перебуває в русі, сенсом життя є збереження власних худоби, майна, зем­ лі та заволодіння багатствами сусідів. Войовничість ско­ тарських племен логічно випливає з самої природи ко­ чового скотарства: вони або обороняють свої пасовись­ ка, або завойовують чужі. Кіммерійці не були винят­ ком. Вони здійснювали широкомасштабні походи в Ма­ лу Азію, де успішно воювали з Урарту, Ассирією, Ліді­ єю. Контакти з цими передовими для того часу країна­ ми сприяли державотворчим процесам у кіммерійсько­ му суспільстві. Однак, хоча кіммерійці і мали своїх ца­ рів, утворити повноцінну державу їм так і не вдалося. У VII ст. до н. е. могутня хвиля численних, згуртованих та активних скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, внаслідок чого Кіммерія розпалася. Час­ тина кіммерійців або поселилася у Південному Причор­ номор'ї, або мігрувала на Близький Схід, або ж була асимільована скіфами.

Скіфи

Проникнення скіфів на узбережжя Чорного моря від­ бувалося кількома хвилями. Спочатку вони не тільки мир­ но уживалися з кіммерійцями, а й нерідко ставали їхні­ ми воєнними союзниками. Проте зростаючий тиск сусід­ ніх кочових племен — массагетів — примусив скіфів де­ далі активніше просуватися на захід у глиб кіммерійсь-

Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави

25

ких земель, У VII ст. до н. е., витіснивши місцевий етнос з Подніпров'я, скіфи не зупиняються, а, переслідуючи кіммерійців, вдираються до Передньої Азії. Скіфська на­ вала докотилася аж до Сирії (дійшло до того, що єгипет­ ський фараон Псамметіх І змушений був відкупитися від загарбників щедрими дарами). Скіфи, захопивши Мідію, утворили там державу Ішкуза, яка проіснувала 28 років. Лише після того, як мідійський цар Кіаксар запросив на банкет скіфських царів і, напоївши їх, перебив, скіфські формування, що залишилися без своїх лідерів, вимушені були мігрувати в Північне Причорномор'я.

Повернувшись з Передньої Азії в причорноморські сте­ пи, скіфи підкорили собі більшість місцевих жителів і у другій половині VII ст. до н. е. утворили політично кон­ солідоване об'єднання племен — Велику Скіфію, що про­ існувала до III ст. до н. е. Якщо вірити Геродоту, то тери­ торія цього державного утворення була досить великою і мала форму рівностороннього чотирикутника, який, при­ лягаючи до чорноморського узбережжя, розташовувався в межиріччі Дунаю та Дону. Все населення Скіфії поді­ лялося на дві великі групи: мігруючі племена (скіфи-ко- чівники, які населяли степові райони на схід від Дніпра, та царські скіфи, які кочували узбережжям Азовського моря і степовим Кримом) та осілі племена (елліно-скіфи- калліпіди, які жили поблизу давньогрецького міста Ольвії; скіфи-землероби, зосереджені на Лівобережжі; скіфи-ора- чі, які розташовувалися на захід від Дніпра). Характер­ ною рисою скіфського суспільства була його неоднорід­ ність. На думку деяких вчених, мігруючі племена мали іранське походження, а осілі, з їхньою традиційною хлі­ боробською культурою, мали праслов'янське коріння1. Різ­ ними були і напрями діяльності скіфських племен: якщо для скіфів-кочівників та царських скіфів основним за­ няттям були кочове скотарство і грабіжницькі воєнні по­ ходи, то для скіфів-орачів — зернове землеробство. Та найбільше неоднорідність скіфського суспільства виявля­ лася в соціально-політичній сфері: панівне становище у країні належало царським скіфам, які вважали решту населення своїми рабами.

Суспільні відносини в Скіфії еволюціонували від патрі­ архально-родових до рабовласницьких. Кульмінаційним став кінець V ст. до н. е. Саме в цей час відбулася якісна зміна:

1Див.: Винокур І., Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. — К., 1996 . — С. 62 .

26	Первісне суспільство і перші державні утворення

під впливом торгово-економічних, військових та політич­ них відносин процес класоутворення вступив у завершаль­ ну фазу і патріархально-родовий скіфський племінний со­ юз перетворився на рабовласницьку державу на чолі з ца­ рем. В основі системи управління скіфським суспільством лежала не «східна деспотія», а «варварська демократія». Влада царя не була абсолютною і обмежувалася радою скіф­ ських племен та народними зборами усіх воїнів.

Ще на початку VI ст. до н. е. Скіфія стала об'єктом агресії з боку перського царя Дарія. Протиставивши чис­ ленному перському війську воєнну хитрість, виучку та хоробрість, скіфи не тільки вистояли, а й змусили воро­ га рятуватися втечею. З того часу за скіфами закріпила­ ся слава непереможних. Геродот захоплено писав: «Жод­ ному ворогу, що нападе на їхню країну, вони не дають врятуватися; і ніхто не зможе їх наздогнати, якщо тіль­ ки самі вони не допустять цього». Скіфське військо бу­ ло одним з найсильніших. Цьому сприяли майже іде­ ально пристосована для війни структура суспільства (роди і племена під час воєнних походів ставали військовими підрозділами) та найдосконаліше для тієї доби озброєн­ ня (більша частина арсеналу їхньої зброї — мечі, кинд­ жали, бойові сокири тощо були виготовлені із заліза, а скіфський лук за далекобійністю, прицільністю і вбив­ чою силою не мав аналогів). Не останню роль у забезпе­ ченні високої боєздатності скіфського війська та вихо­ ванні у воїнів ненависті до ворога відігравали жорстокі варварські традиції; скіфський воїн пив кров першого вбитого ним ворога, знімав скальпи; кожен сотий поло­ нений приносився в жертву богові війни; того, хто на полі бою власноручно не вбив жодного ворога, не допус­ кали до святкового столу.

Найбільшого розквіту Скіфія досягла в IV ст. до н. е., під час правління царя Атея. Держава стала централізо­ ваною, було започатковано карбування скіфської моне­ ти. Вдало розпочалося скіфське завоювання Балкан. Спи­ раючись на союз з батьком Олександра Македонського, Філіппом II, Атей розгромив Фракію й поширив свій вплив на задунайські землі. Та союз Скіфії з Македонією вия­ вився недовгочасним, і в 339 р. до н. е. між цими держа­ вами спалахнула війна, у якій загинув Атей, а скіфи за­ знали поразки. Пік воєнної могутності Скіфії залишився

вминулому.

III ст. до н. е. — період занепаду скіфської держави. Під потужними ударами сусідніх сарматських племен во-

Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави

27

лодіння скіфів значно зменшується. Втримати їм вдалося лише вузьку смугу Нижнього Подніпров'я та Степовий Крим. Саме тут і була утворена нова держава — Мала Скіфія, столицею якої стало місто Неаполь (поблизу су­ часного Сімферополя). Та навіть ізольовані вузькими межами Кримського півострова, скіфи виявляють воєнну активність і не сходять з історичної арени. У II ст. до н. е. спостерігався період піднесення, коли Мала Скіфія взяла під контроль Ольвію і вела успішну боротьбу з грецьки­ ми містами-державами за вплив на всю територію Таври­ ди. Як етнічне та політичне утворення, Мала Скіфія при­ пиняє своє існування лише на початку III ст. н. е.

Скіфи на основі синтезу власних здобутків і досяг­ нень тих народів, з якими вони воювали або ж торгува­ ли, створили самобутню культуру. Найяскравішими її вия­ вами були царські кургани (Чортомлик, Куль-Оба, Солоха, Товста Могила та ін.) і «скіфська тріада» — скіфсь­ кий тип зброї, «звіриний стиль» в образотворчому мис­ тецтві та специфічна збруя верхових коней. Ці та інші елементи скіфської культури вплинули на формування передслов'янської культури. Деякі з них дожили до на­ шого часу, зокрема, корені окремих скіфських слів й до­ сі зберігаються в мовах східних слов'ян: «спако» (соба­ ка), «голос», «топор».

Сармати

У III ст. до н. е. в поволзько-приуральських степах сформувався союз кочових іраномовних племен — сарматів, який спустошливим ураганом пронісся Приазов'ям та Північним Причорномор'ям, витіснив скіфів на Крим­ ський півострів. Хоча сарматам і не вдалося подолати родоплемінну відособленість, консолідуватися в єдиний етнос і створити, подібно скіфам, власну повноцінну дер­ жаву, вони активно діяли на історичній арені протягом шести сторіч, залишивши сліди своєї діяльності на вели­ чезній території: в Західному Казахстані, Приураллі, По­ волжі, Подонні, Калмикії, на Північному Кавказі, в Прикубанні, в степах України, в Криму, Румунії та Угорщині.

Назва «сармати», або «савромати», походить від іран­ ського слова «саоромант» і означає підперезаний мечем. Це не самоназва народу, а термін, введений античними авторами. Одне з найперших достовірних історичних свід­ чень про сарматів знаходимо в «Історії» Полібія (205— 123 pp. до н. е.). Пліній повідомляє, що вони «складали одне плем'я, але поділене на декілька народів з різними

28	Первісне суспільство і перші державні утворення

назвами». Войовничі та агресивні сарматські племена про­ сувалися в західному напрямку кількома хвилями. їх очолювали у різний час різні племенні об'єднання. Цар­ ські сармати та язиги були лідерами першої хвилі, що прокотилася межиріччям Дніпра і Дністра в II ст. до н. е. і дійшла аж до Дунаю. Саме тоді, як зазначає Пліній, «ім'я скіфів всюди витісняється іменами сарматів та гер­ манців». Поява в II ст. до н. е. у степах Поволжя та При­ уралля нового могутнього племінного об'єднання, на чо­ лі якого стали роксолани, підготувала нову хвилю сар­ матської експансії. Закріпившись у степах Лівобережжя, роксолани спочатку здійснюють походи на Таврійський півострів. У І ст. н. е. сарматські мечі діставали здобич уже в римській провінції Мезії. Третя хвиля сарматської активності пов'язана з аланським союзом племен, що утворився в І ст. н. е. Для аланів характерними були широкомасштабні воєнні дії. За свідченням Тацита і Йо­ сипа Флавія, вони здійснювали успішні напади на Мі­ дію, Малу Азію, Крим, Закавказзя. У 372 р. алани були розбиті гуннами, що призвело до втрати сарматами па­ нівного становища в причорноморських степах. Завдяки Великому переселенню народів алани не тільки проника­ ють на Британські острови, у Галлію та Іспанію, а й пе­ реправляються морем у Північну Африку. Решта цього сарматського племінного союзу в VI—IX ст. відходить у передгір'я Кавказу і згодом вливається до Хозарського каганату.

Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося. Особливістю сарматського сус­ пільного ладу було існування пережитків матріархату. Античні автори досить часто називають сарматів «гюнайкократуменами» — керовані жінками. У стародав­ ніх джерелах є згадки про сарматських цариць — Томирис, Амагу та ін. Загалом жінки цього народу відрізня­ лися войовничим характером, їздили верхи, володіли зброєю, нарівні з чоловіками ходили в походи, не всту­ пали в шлюб доки не вб'ють першого ворога, тобто сво­ єю поведінкою нагадували міфічних амазонок. За ле­ гендою, переказаною Геродотом, сармати походять саме від амазонок і скіфів.

Сарматська культура генетично була близькою до скіф­ ської, але не перевершила її досягнень. Водночас у війсь­ ковій справі сармати суттєво випередили не тільки скі-

Скіфо-сарматська доба. Античні міста-держави

29

фів, а й інші народи. Удар сарматської кінноти (катафрактаріїв), вдягнутої у залізні панцирі, озброєної довги­ ми списами та мечами, що атакувала ворога зімкнутим клином, за свідченням Тацита, не могло витримати жод­ не військо. З часом сарматська модель важкоозброєної кінноти внаслідок Великого переселення народів потра­ пила у Європу і суттєво вплинула на формування серед­ ньовічного лицарства.

Античні міста-держави Північного Причорномор'я

VIII — кінець VI ст. до н. е. — це період Великої грецької колонізації, одним з напрямів якої було освоєн­ ня Північного Причорномор'я. Деякі фахівці (Н. Крав­ ченко, І. Черняков) вважають, що «колонізація» не зов­ сім вдалий термін, оскільки він не точно відображає суть і характер процесу проникнення еллінів на узбережжя Чорного моря. На їхню думку, доцільніше називати це явище «переселенням», а «колонії» — грецьким словом «опойкій», що означає «переселене поселення»1.

«Велика грецька колонізація» була грандіозною акці­ єю, яка суттєво вплинула на світовий розвиток. Якщо в XI — IX ст. до н. е. міграції греків відбувалися в межах Егейського моря, то в наступні три сторіччя елліни роз­ селилися на гігантській території, освоївши все Серед­ земноморське узбережжя від Піренейського півострова, аж до Єгипту та Сирії, та побудувавши свої міста на бере­ гах Чорного моря.

Дошукуючись причин еллінської міграції, вчені сфор­ мулювали кілька теорій, які умовно можна поділити на:

1)демографічну — демографічний вибух, що відбувся

вцей час, зумовив перенаселення в материковій Греції, і тому надлишок населення змушений був мігрувати;

2)аграрну — нестача землі в метрополії штовхала до освоєння нових територій;

3)торговельну — колонізація — це побічний продукт торгової експансії;

4)сировинну — в нових землях греки шукали не ринки збуту, а насамперед продукти і джерела сировини, яких не вистачало в Греції: зерно, метали, будівельний ліс тощо;

5)воєнну — до міграції греків змушувала агресія лідійців та персів.

хДив.: Чмихов М. О., Кравченко Н. М . , Черняков І. Т. Архе­ ологія та стародавня історія України: Курс лекцій. — К., 1992 . — С. 214 .

зо	Первісне суспільство і перші державні утворення

6)соціальну — невщухаюча соціальна боротьба між окремими верствами грецького населення примушувала тих, хто зазнав поразки, мігрувати;

7)етнічну — етноплемінний склад полісів материко­ вої Греції не був однорідним, міжетнічні тертя штовхали багатьох до пошуків нових земель.

Родоначальниками грецьких міст-держав у Північно­ му Причорномор'ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль відіграли й пере­ селенці з Ефеса, Колофона, Теоса та інших міст. У другій половині VII ст. до н. е. на острові Березань греки засну­ вали місто Борисфеніду — перше еллінське поселення в цьому регіоні. За ним з'явилися Ольвія, Тіра, Пантікапей, Херсонес, Феодосія, Фанагорія та інші міста, що да­ ло підставу сучаснику «Великої грецької колонізації» Платону стверджувати, що греки обсіли Чорне море, «неначе жаби ставок». Основними осередками античної цивіліза­ ції в Причорномор'ї стали райони Дніпро-Бузького та Дніс­ тровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченсь­ кий і Таманський півострови.

Елліни-колоністи привезли з собою на нові землі тра­ диційну для Стародавньої Греції форму соціально-еко­ номічної та політичної організації суспільства — поліс. Полісна модель суспільного устрою органічно поєднува­ ла місто (як центр політичного життя, ремесла, торгівлі та культури) і хору (прилеглу сільськогосподарську окру­ гу). Така структура давала змогу місту-державі бути са­ мостійною, самодостатньою, життєздатною одиницею. Грецькі поліси за своїм політичним устроєм були, як правило, рабовласницькими республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та ма­ гістрати) і судову владу. «Повноправні громадяни» по­ лісів, за винятком рабів, іноземців та жінок, користува­ лися широкими правами. Залежно від домінуючої полі­ тичної сили рабовласницькі республіки були до І ст. дон . е . аристократичними, як Ольвія, чи демократич­ ними, як Херсонес. Проте колонізаційна хвиля принес­ ла в Північне Причорномор'я не тільки республікансь­ ку форму правління. У 480 р. до н. е. на Керченському та Таманському півостровах під впливом монархічних традицій Персії виникає Боспорське царство. Правляча династія Археанактидів об'єднала в одну велику антич­ ну рабовласницьку державу міста Пантікапей, Фанагорію, Гермонассу та ін.

Майже тисячолітню історію осередків античної циві-