Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Монгольська навала

61

ня феодальної системи (чітко визначилися права фео­ далів та повинності селян, завершився процес станов­ лення феодально-станової ієрархії, формувався і вдос­ коналився державний апарат тощо). Роздрібнення струк­ тури політичної влади було цілком логічним і природ­ ним наслідком феодальних відносин: роздрібненій фор­ мі земельної власності відповідає роздрібнена форма дер­ жави, роздрібнена структура влади.

Отже, явище роздрібненості суперечливе і неоднознач­ не. Особливістю періоду історії Київської Русі наприкін­ ці XI — у середині XIII ст. були, з одного боку, посилен­ ня відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, кня­ зівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обо­ роноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого — формування великого землеволодіння, прог­ рес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'ян­ ської культури.

2.5. Монгольська навала та встановлення золотоординського іга

Питання про роль монгольського нашестя та золотоординського іга в слов'янській історії завжди належало до розряду надзвичайно важливих, але водночас гранично складних, дискусійних. Вичерпної однозначної відпові­ ді на це питання ми не маємо. Багатовікове вивчення проблеми привело дослідників до абсолютно різних оці­ нок та полярних висновків. Одні з них (Л. Гумільов,

Б. Васильєв та ін.) вважають, що іга фактично не було,

абув лише союз Русі з Ордою, інші — вказують на руй­ нівні наслідки золотоординської навали, яка загальму­ вала розвиток слов'янських земель, зумовивши в перс­ пективі помітне відставання від країн Західної Європи (Б. Рибаков, П. Толочко, М. Котляр та ін.).

Широковживаний термін «монголо-татарське нашес­ тя» є умовним і не зовсім точним. Адже хоча монголи і не становили більшості у війську (їх налічувалося лише кілька відсотків загальної чисельності), саме вони були його цементуючим ядром, військовою елітою, яка вела за собою підкорені народи. Що ж стосується татар, то цей

62	Київська Русь

народ — лише одне з підкорених племен, представники якого обіймали високі посади при дворі монгольського хана, але їхня роль у монгольській державі не була домі­ нуючою. Отже, грандіозну експансію східних народів у західному напрямку доцільніше називати монгольською, оскільки саме монголи були її організаторами і лідера­ ми. Поява терміна «монголо-татари» зумовлена багатьма обставинами. Так, китайські хроністи, описуючи народи, що проживали на північ від Китаю, у Великому Степу, називали всі степові етнічні об'єднання одним іменем — «татари», так як ми називаємо «європейцями» францу­ зів, іспанців та ін. З часом ця традиція укорінилася в європейській термінології XIII—XIV ст., у якій поняття «татари» вживалося для позначення монголів-завойовни- ків. Тому в епоху середньовіччя слова «татари» і «монго­ ли» для хроністів та літописців стали майже синоніма­ ми. Можливо, що синтезний термін «татаро-монголи» вживався для більш повної загальної характеристики ординців, адже він фіксував певну єдність лідера (монго­ ли) і маси (татари як збірна назва кочівників Великого Степу).

Монгольська держава утворилася наприкінці XII — на початку XIII ст. внаслідок активної об'єднавчої полі­ тики монгольського хана Темучіна. Надзвичайно склад­ ною була доля цієї людини. Він був онуком першого мон­ гольського хана Хабула. Після смерті батька Есугей-ба- гатура, 9-річний хлопчик потрапив у вир феодальних війн та протистоянь. Через зраду Темучін на три роки потрап­ ляє в рабство і з дерев'яною колодкою на шиї виконує найважчі роботи на кузні ворожого племені. Після втечі з полону понад двадцять років він веде жорстоку, без­ компромісну боротьбу за владу. В 1206 р. Темучіна було проголошено верховним правителем Монголії — Чингісханом. Країна перетворилася на воєнний табір і розпоча­ ла активне завоювання сусідніх територій та народів.

У 1223 р. на річці Калці відбувається перша битва монголо-татарських військ з руськими дружинами. Об'єд­ нані русько-половецькі сили зазнали страшної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Давньорусь­ кий билинний епос саме з Калкою пов'язує загибель трьох руських богатирів Іллі Муромця, Альоші Попови­ ча та Добрині Нікитича. Нова хвиля монгольського на­ шестя розпочинається 1237 p., коли на прикордонних рубежах Русі з'явилося багатотисячне військо онука Чингісхана — Батия. Серією рішучих ударів, схожих на по-

Монгольська навала

63

махи татарської шаблі, завойовники перетворили на по­ пелище Рязань, Володимир, Ярославль, Переяслав, Чер­ нігів та інші міста і підійшли до Києва. Падіння 1240 р. центру Давньоруської держави відкрило Батию шлях на Захід. Пройшовши вогнем і мечем галицькі та волин­ ські землі, кочівники в 1241 р. вторглися в Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі війська Батия вже 1242 р. були зму­ шені припинити своє просування в західному напрям­ ку. Повернувшись у пониззя Волги, завойовники засно­ вують нову державу в складі Монгольської імперії — Золоту Орду. З цього часу Давньоруська держава перес­ тає існувати. На Русі встановлюється іноземне іго на довгих 238 років.

Уже перші наслідки завойовницьких походів монголів були катастрофічними для слов'янських земель:

1. Руйнація та падіння ролі міст. За підрахунками археологів, із 74 руських міст XII—XIII ст., відомих з розкопок, 49 були розорені полчищами Батия. До того ж 14 так і не піднялися із руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. У перші 50 років панування за­ войовників на Русі не було побудовано жодного міста, а домонгольського рівня кам'яного будівництва було до­ сягнуто лише через 100 років після навали Батия.

2. Занепад ремесла і торгівлі. Руйнація міст, загибель або рабство значної частини ремісників призвели до втра­ ти спадкоємності в ремісництві, зникнення цілих його га­ лузей (виробництво емалі, зерні, черні, різьби по каменю та ін.). Зменшення виробництва товарів спричинило за­ непад торгівлі.

3. Демографічні втрати. Фізичне знищення, рабство та втечі стали чинниками, які помітно зменшили кіль­ кість населення на Півдні Русі. Проте тотального обез­ люднення цієї території не відбулося. Як зазначає М. Грушевський, лісовий пояс став своєрідним резервуаром, у якому степова людність ховалася за часів лихоліття, а за кращих обставин знову починала колонізацію полише­ них земель.

4. Знищення значної частини феодальної еліти. За­ гибель у боротьбі з завойовниками багатьох професій­ них воїнів-феодалів — князів та дружинників не тільки помітно послабила протидію загарбникам з боку місцево­ го населення в початковий період встановлення іга, а й суттєво загальмувала і деформувала розвиток феодально­ го землеволодіння та всієї системи феодальних відносин.

64	Київська Русь

Суть золотоординського іга як історичного явища по­ лягає у формуванні та зміцненні стійкої системи залеж­ ності руських земель від завойовників. Золотоординське іго виявилося насамперед у трьох сферах: економічній (система податей та повинностей — данина, мито, плужне, підводне, корм, ловче та ін.); політичній (затвердження Ордою князів на столах та видача нею ярликів на управ­ ління землями); військовій (обов'язок слов'янських кня­ зівств делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах). Стежити за збе­ реженням та зміцненням системи залежності покликані були ханські намісники в руських землях — баскаки. Крім того, з метою ослаблення Русі Золота Орда протя­ гом майже всього періоду свого панування практикува­ ла періодичні спустошливі походи. Лише до середини XIV ст. на землі Північно-Східної та Південно-Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Встановлення золотоординського іга на Русі мало свої особливості:

1)руські землі не увійшли безпосередньо до складу Золотої Орди;

2)на території Русі не було створено постійно діючого адміністративного апарату завойовників. Навіть інститут баскаків на початку XIV ст. фактично ліквідується;

3)толерантне ставлення золотоординців до христи­ янства та православного духовенства (відповідно до мон­ гольських стереотипів поведінки хан міг і мусив вима­ гати від завойованих народів покірності, виконання на­ казів, але не відмови від віри, традицій та звичаїв).

Саме ці особливості золотоординського панування знач­ ною мірою дали змогу східним слов'янам не тільки збе­ регти власну етнічну самобутність, а й накопичити дер­ жавотворчі сили.

Монгольське завоювання зумовило появу низки тривалих тенденцій, які помітно вплинули на історич­ ний розвиток східних слов'ян, якісно змінили характер державних структур, наклали значний відбиток на мен­ тальність народу:

1. Переміщення і своєрідне роздвоєння центру сус­ пільного життя східних слов'ян. Прогресуючий занепад Києва призвів до втрати ним ролі об'єднувача слов'янсь­ ких земель, внаслідок чого виникли нові центри полі­ тичної консолідації. Спочатку на Заході, скориставшись своєю віддаленістю від Орди та іншими сприятливими

Монгольська навала

65

чинниками, вагомо заявляє про себе Галицько-Волинсь- ке князівство (XIII — перша половина XV ст.), а незаба­ ром на Сході, остаточно оговтавшись від монгольських набігів, піднімається Московське князівство (середина XIV—XV ст.). Не останню роль у цьому процесі відігра­ ла масова міграція еліти південних князівств (боярства, міського патриціату, церковної ієрархії) та кваліфіко­ ваних ремісників спочатку до Володимира, а потім до Москви.

2.Консервація та поглиблення феодальної роздрібне­

ності.

3.Поступове витіснення в стосунках між князем і місцевою знаттю принципу васалітету та запровад­ ження системи підданства. Особливо дія і наслідки цієї тенденції були помітні на теренах Північно-Східної Ру­ сі, де вплив золотоординців був найвідчутнішим. Васалі­ тет — це середньовічна система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших, могутніших феода­ лів (сеньйорів). Принцип васалітету допускав деякі пра­ ва і привілеї для різних верств населення, що певною мірою обмежувало свавілля монарха. Саме права і свобо­ ди, що базувалися на васалітеті, згодом лягли в основу європейської правової системи, сприяли формуванню бур­ жуазних відносин. З приходом на Русь монголів прин­ цип васалітету активно витісняється системою підданст­ ва. Цьому процесові сприяла низка чинників. По-перше, зіткнення князів з монгольською моделлю управління державою надовго закарбувало в їхній генетичний код сам дух імперії: абсолютну покірність підданих та без­ межну владу правителя. В обмін на власний суверенітет

вОрді разом з ярликом князь одержував необмежену вла­ ду над своїми підданими. По-друге, після загибелі знач­ ної частини феодальної еліти (князів, дружинників), які були опорою та уособленням васальних відносин, на пів­ нічному сході створюються умови для формування нової знаті (посадників, тіунів, мечників), що зростала вже на ґрунті підданства. З часом саме система підданства стала основою формування Російської імперії з абсолют­ ною, необмеженою владою монарха.

4.Послаблення обороноздатності Русі призвело до то­ го, що в XIV—XV ст. південні та західні руські землі опиняються в складі Литовського князівства та Поль­

ського королівства, а Північно-Східна та Новгородська землі залишаються під владою Орди. Внаслідок цього зем­ лі, що колись входили до складу Київської Русі, потрапи-

з

66	Київська Русь

ли під вплив різних держав та культурних традицій, які суттєво змінили характер та динаміку їхнього суспільно­ го розвитку. Етнічна диференціація східного слов'янства поглиблюється і дедалі активніше починають формувати­ ся українська, білоруська та російська народності.

Отже, загальмувавши соціально-економічний розви­ ток Русі, суттєво деформувавши суспільні відносини, по­ мітно вплинувши на етнічні процеси, якісно змінивши структуру влади в північно-східних руських землях, мон­ гольське нашестя та золотоординське іго наклали свій відбиток на Східну Європу, глибинно, на багато віків впе­ ред, підкоригували її історію.

2.6. Політичний устрій

Київська Русь — ранньофеодальна держава з монар­ хічною формою правління. Протягом IX—XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлен­ ня Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився при­ мітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. У цей час дружина виконує не тільки роль вій­ ська, а й радників. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воє­ начальник, а не як державний діяч. У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливає лише частина старших дружин­ ників та вихідців зі старої племінної аристократії — бояри.

У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: одноосібна монархія пос­ тупилася місцем федеративній монархії. Тепер долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших кня­ зів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління історики називають «ко­ лективним сюзеренітетом».

Отже, розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що виплива­ ла з військової організації, — до цивільних форм прав­ ління та від посилення централізму — до децентраліза­ ції. Основними елементами механізму політичної влади

Політичний устрій

67

в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентан­ том країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. У його руках було зосереджено всю повно­ ту законодавчої, виконавчої, судової та військової вла­ ди. У своїй діяльності князь спирався на військову під­ тримку дружини та ідеологічну — церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апа­ рату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молод­ шої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.

Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради. Цей дорадчий орган походить від давньослов'янської ради старійшин. За ча­ сів Київської Русі до боярської ради входили старші дру­ жинники, міська еліта та представники вищого духовен­ ства, з якими князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішу­ вав важливі адміністративні, фінансові та судові справи. У разі відсутності князя або після його смерті рада става­ ла основним органом влади, у компетенції якої були не тільки питання внутрішньої та зовнішньої політики, а й обрання та встановлення влади наступного князя. Воло­ діючи правом «вето», боярська рада неодноразово зміню­ вала плани великих князів, чим підтверджувала на прак­ тиці реальність прав та автономію князівських васалів, з яких вона утворювалася. Проте залежність цього дорад­ чого органу від князя призвела до того, що він не був юридично оформлений і не став повноцінним державним інститутом з чітко визначеними функціями.

Віче — це народні збори дорослого чоловічого насе­ лення, що вирішували важливі громадські та державні справи. Цей орган влади логічно продовжує слов'янську традицію племінних зборів. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення кня­ зівської влади знову відродилися. В літописах перші згад­ ки про них датуються 1016 р. (Новгород), 1068 р. (Київ), 1097 р. (Володимир-Волинський). Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджало-

68	Київська Русь

ся фінансовими та земельними ресурсами, усувало адмі­ ністрацію, чинило вічовий суд. Механізм прийняття рі­ шень був гранично простим — голосування не проводи­ лося, а підтримка або ж заперечення висловлювалися гуч­ ним криком. Володіючи правом затвердження важливих державних рішень, віче все ж мало обмежену самостій­ ність і рідко виступало із законодавчими ініціативами.

Князь, боярська рада, віче — це носії різних форм державності; основні елементи трьох моделей управлін­ ня — монархічної, аристократичної та демократичної. До­ мінувала переважно князівська влада, але в періоди її ослаблення на перші ролі висувалися боярська рада і ві­ че. Механізм політичної влади Давньоруської держави характеризується не тільки співпрацею, а й суперницт­ вом і протистоянням його елементів, що, безумовно, на­ давало динаміки суспільному розвитку. Проте на відміну від князя боярська рада і віче не стали постійними орга­ нами влади з чітко окресленими функціями.

2.7. Соціально-економічний розвиток

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­ пільство в східних слов'ян. У цілому становлення фео­ дальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, три­ валим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму­ ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ ментом цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­ люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­ лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ ня великого князя. Наступним кроком у процесі феода­ лізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті — бояр та православної церкви.

У X — XII ст. активно формувалися васальні відноси­ ни у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Да­ рувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального земле­ володіння, яка не передбачала передачі землі в спадок

Соціально-економічний розвиток

69

та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князів­ ської влади, посиленням відцентрових тенденцій у дер­ жаві дедалі більшого поширення набирає вотчина — спад­ кове володіння, що могло вільно відчужуватися (прода­ ватися, передаватися в спадок, даруватися).

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки­ ївській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Дав­ ньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер­ віснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство пе­ рескочило через рабовласницький етап розвитку. По-дру­ ге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порів­ няно з Європою, де ще з античних часів прижилися тра­ диції приватної власності; по-третє, виникнення та ста­ новлення великого землеволодіння не призвело до масо­ вого обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.

У X—ХНІ ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ ред феодально залежного населення. Основними його верс­ твами були:

—смерди — більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

—закупи — люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­ дала за купу (грошову позичку);

—рядовичі — селяни, що уклали з феодалом ряд (до­ говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про­ дукції;

—челядь — особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. їх продавали, дарували, передава­ ли у спадщину;

—холопи — населення, що перебувало у повній влас­ ності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом вироб­ ництва. Право володіння нею стало юридичним підґрун­ тям, економічною основою отримання феодалами земель­ ної ренти від залежних селян. Характерними рисами фор­ мування відносин залежності були пряме насильство (по­ заекономічний примус) та економічне закабалення емер-

70	Київська Русь

дів. Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного роз­ витку. На ранньому етапі феодалізму домінувала нату­ ральна рента (оброк продуктами), формою якого було «по­ люддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в X ст. ще однієї форми ренти — грошової, яка згодом стала найпоширенішою.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сіль­ ське господарство. Спираючись на давні традиції, особ­ ливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зерно­ вого господарства. Зокрема, середня врожайність зерно­ вих становила сам — 6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрун­ тям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжни­ ми галузями господарства стали промисли — бджільниц­ тво, мисливство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті давньорусько­ го суспільства належало ремеслу. У Київській Русі най­ поширенішими його видами були залізообробне, гончар­ не, ювелірне, ткацьке виробництва, всього ж існувало по­ над 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку фео­ дальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сіль­ ські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі пе­ реважають перша і друга категорії; за часів роздрібне­ ності дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло до­ сягло в металургії та обробці заліза. За даними археоло­ гічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього пе­ ріоду налічує до 150 назв.

Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробст­ ва, диференціація ремісничих спеціальностей, концент­ рація та організація ремісників зумовили піднесення тор­ гівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприя­ ло й те, що її територія була вкрита мережею важливих