Boyko_O_D_Istoriya_Ukrayini

Характерні риси та особливості розвитку культури

81

сільського господарства; виникненням міст; пожвавлен­ ням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін. Нові яви­ ща та процеси в давньоруській культурі — це не тільки сумарний наслідок дії суспільних сил та чинників, а й активний самостійний фактор впливу на різні сфери жит­ тя, тобто культура водночас виступає і як об'єкт, і як суб'єкт історичного розвитку.

Феномен культури Київської Русі мав такі характер­ ні риси та особливості:

1.Домінуючий вплив християнської релігії на розви­ ток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітекту­ ри, живопису, музики, скульптури, літератури. Так са­ мо як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чо­ го є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюже­ тів, у літературі — релігійної проблематики, в архітек­ турі — культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.

2.Запозичення та творче переосмислення візантій­ ських традицій, знань та канонів. Християнство, на­ давши імпульсу державотворчим та культурним проце­ сам на Русі, сприяло поширенню візантійського впливу

врізних сферах суспільного життя і в культурі, зокре­ ма, що було особливо відчутно на початку християніза­ ції. У цей період давньоруська література розвивається

вмежах візантійських канонів, які визначали жанри (житія, проповіді, повчання) та стриману стильову ма­ неру викладу. Іконопис, наслідуючи візантійські зраз­ ки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архі­ тектурі набуває поширення візантійський стиль зодчес­ тва, запозичується техніка цегляної та кам'яної клад­ ки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.

Зчасом почали виявлятися глибинні давньоруські основи. У літературі з'являється емоційне і пристрасне «Слово про Ігорів похід» (1187) що не мало аналогів ні у візантійській, ні у європейській літературі. З XI ст. у церковному живописі започатковується процес розмиван­ ня візантійських канонів: все частіше зустрічаються світ­ ські сюжети, релігійні композиції наповнюються образа­ ми реальних людей, побутовими сценами, набувають на­ ціональних рис. Яскравим прикладом цього є фрески Co-

82 Київська Русь

фії Київської. Саме Софійський собор є матеріальним уо­ собленням поєднання візантійського стилю і місцевих тра­ дицій. Значна кількість овальних куполів (бань) у кам'я­ них храмах є виявом впливу дохристиянських традицій спорудження капищ (язичницьких культових споруд).

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої само­ бутньої культури. Роль візантійського впливу на розви­ ток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» твор­ чо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впли­ вом місцевих традицій.

Феномен давньоруської культури виріс не з пересад­ жених варязького або візантійського саджанця. Він є сво­ єрідним синтезом місцевих традицій і досягнень сусідніх народів Заходу та Сходу. Так, відомий скіфський «звіри­ ний стиль» прикладного мистецтва, що сформувався під впливом культур Греції і Переднього Сходу, досить по­ мітно виражений у галицьких керамічних плитках, чер­ нігівському різьбленні по дереву, київських фібулах та змійовиках. Деякі елементи (висока культура плужного землеробства, керамічне та емалеве виробництво, певні будівельні навички) черняхівської та зарубинецької слов'янських культур (перша половина І тис. н.е.), на яких помітно позначився вплив римської цивілізації, від­ родилися і розвинулися за часів Давньоруської держави.

Ще у дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність. Місцеве населення користувалося абет­ кою із 27 літер, з яких 23 відповідали грецькому алфаві­ ту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) мали слов'янське походження. Лі­ тописна інформація про будову палаців княгині Ольги, а також відкриття монументальної ротондоподібної архі­ тектурної споруди, зведеної майже на 50 років раніше славнозвісної Десятинної церкви, у самому центрі київ­ ського дитинця переконливо свідчать про те, що ще в дохристиянський період слов'яни мали високий рівень ремесла, певну його спеціалізацію, які давали змогу ство­ рювати монументальні споруди на основі синтезу власно­ го досвіду та архітектурних впливів сусідніх народів.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових куль­ турних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу схід­ них слов'ян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. Засвідчене археологами

Характерні риси та особливості розвитку культури

8

значне поширення грамотності на Русі є безпосередній наслідком розвитку давньоруської освіти. Вже за часії Володимира та Ярослава Мудрого шкільна освіта булл важливою сферою загальнодержавної та церковної полі тики. Про високий рівень розвитку освіти свідчить ієну юча в той період диференціація навчальних закладів: па лацова школа підвищеного типу (державний навчальнії it заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книж ного вчення» (для підготовки священиків); світська (при ватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монасти­ рях та князівських дворах бібліотек. Найвідомішими бу­ ли книгозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Мико- ли-Святоші, волинського князя Володимира Васильковича, ченця Григорія. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі (за підрахунками вчених, її книж­ ковий фонд налічував щонайменше 130—140 тис. томів), незважаючи на їх надзвичайно високу ціну. Так, за мо­ литовник для церкви в Любомлі волинський князь Во­ лодимир Василькович заплатив 8 гривень, яких у той час було цілком достатньо для купівлі отари овець з 40 голів.

Книгописні майстерні та бібліотеки стали тим фунда­ ментом, на якому виросла вітчизняна оригінальна літе­ ратура. Самобутнім літературним жанром з моменту ви­ никнення було літописання. Воно з'явилося на Русі нап­ рикінці X — на початку XI ст. У 1037—1039 pp. порічні статті були об'єднані в перший давньоруський літопис­ ний звід. Вершиною історичної думки в межах літопис­ ної традиції вважається «Повість минулих літ», створена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. У Хлебніковському списку «Повісті минулих літ» Нестора названо автором цього твору. Як літописець він згаду­ ється і в «Києво-Печерському патерику».

Нестор (?—після 1111) — чернець Києво-Печерського монасти­ ря, письменник і, можливо, літописець. Був пострижений за ігуме на Стефана (1074—1078) і ним же зведений у дияконський сан. Безумовним вважається авторство Нестора двох житій: Бориса і Гліба та Феодосія Печерського. Перше подає історію вбивства си­ нів Володимира Святославича їхнім зведеним братом Святопол ком Ярополчичем як одвічну боротьбу добра зі злом. Написане піз­ ніше житіє Феодосія, одного з засновників Печерського монасіи ря, визначається більшою художньою свободою.

84	Київська Русь

До нас дійшло майже 1500 літописних списків, що є невичерпним джерелом історичних знань. До визначних оригінальних пам'яток давньоруської літератури нале­ жить «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повчання дітям» Володимира Мономаха, перша дав­ ньоруська енциклопедія «Ізборник» (1073), «Слово про Ігорів похід» та ін. Ці твори були не тільки апробацією різних літературних жанрів, а й поступальними кроками в розвитку політичної культури, суспільної думки, оскіль­ ки майже всі вони торкалися важливої проблеми держа­ вотворення — відносин світської та церковної влад.

Давньоруська література запропонувала два альтер­ нативні варіанти вирішення цього питання: концепцію «богоугодного володаря», в основу якої покладено ідею зверхності церковної влади (Нестор) та концепцію монар­ хічної однодержавності, що стоїть над церквою, яка від­ дзеркалювала ідею верховності світської влади.

Друковане слово відкрило нові горизонти й у сфері правової культури. У стародавніх слов'ян спочатку було звичаєве усне право, що фіксувало норми поведінки, які передавалися з покоління в покоління і увійшли в побут та свідомість у формі звичаїв і традицій. У роки князю­ вання Ярослава Мудрого з'являється перше писане зве­ дення законів Київської Русі — «Руська правда». Цей правовий документ дійшов до нашого часу в 106 спис­ ках, які прийнято поділяти на три редакції — Коротку, Розширену та Скорочену. Найдавнішою є Коротка редак­ ція, що містить Правду Ярослава (правові норми, які сто­ суються вбивств, тілесних ушкоджень, образ, порушення права власності), Правду Ярославичів (поява нових акцен­ тів — чітка спрямованість законодавчих норм на захист феодального землеволодіння, скасування кровної помс­ ти; штраф за порушення юридичних норм сплачувався не потерпілому, а до державної скарбниці), Покон вірний та Урок мостникам (організація мостіння і розбудови го­ ловних торгових магістралей і доріг). Розширена правда, крім названих правових документів, містить устав Воло­ димира Мономаха, який суттєво розширює та диференці­ ює давньоруське законодавство: з'являються норми, що регулюють питання боргових зобов'язань і кабальних від­ носин; регламентують соціальні відносини у вотчинах, питання спадкоємства; визначають діяльність судово-ад­ міністративного апарату тощо. Вважається, що Скороче­ на правда створена на основі Розширеної у пізніші часи, у XV або навіть у XVII ст.

Характерні риси та особливості розвитку культури

85

Поява писаного кодифікованого права сприяла розбу­ дові та зміцненню Давньоруської держави, вводила її сус­ пільне життя в межі правових норм, що зумовило зрос­ тання правової культури населення та його цивілізова­ ності.

Під впливом християнства нові тенденції з'явилися у сфері матеріальної культури. Зокрема, у княжу добу знач­ ного поширення набуває на Русі монументальна культо­ ва архітектура, яка у своєму розвитку пройшла кілька етапів. У ранній період храмобудівництва домінує візан­ тійська традиція. Типові риси візантійського стилю чіт­ ко простежуються в перших монументальних спорудах: Десятинній церкві в Києві (X ст.), Спасо-Преображенсь- кому соборі в Чернігові (1031 —1036). Своєрідним пере­ хідним рубежем є зведення у 1037 р. Софійського собору, в якому яскраво проступають слов'янські традиції. По­ чинаючи з XII ст. в архітектурі Русі візантійський вплив слабне, з'являються риси західноєвропейського романсь­ кого стилю, дедалі чіткіше й рельєфніше виявляються місцеві особливості. Поступово формуються вітчизняні архітектурні школи — київська, галицька, переяславсь­ ка. У перебудованому вигляді із пам'яток цього періоду до нас дійшли церкви Кирилівська (1146), Василівська (1183) у Києві; Борисоглібський собор (1128) у Чернігові, церква св. Пантелеймона (1200) у Галичі. У церковному будівництві широко використовувалися фрески та мозаї­ ка. Про високу майстерність руських ремісників свідчить той факт, що мозаїчні композиції Софійського собору ви­ конані із смальти, спектр якої налічує 177 кольорових відтінків на золотистому тлі.

ч/Християнство дало поштовх розвиткові давньорусь­ кого іконопису. Спочатку ікони завозилися із Візантії та Болгарії, але невдовзі формуються місцеві традиції іконописання. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Григорій і Аліпій (Алімпій), останній, за свідченням Печерського Патери­ ка, «ікони писати хитр був зєло».

Аліпій (Алімпій, Олімпій) Печерський (9—1114) — давньоруський живописець, ювелір та лікар, чернець Києво-Печерського монас­ тиря. Найвизначнішими його малярними роботами були сім ікон, написаних для домової церкви невідомої особи. Вони вважалися чудодійними, оскільки не згоріли під час пожежі. Аліпій похований у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Саме з його ім'ям де­ які фахівці пов'язують ікони «Печерської Богородиці» і «ВеликоїПа­ нагії».

86	Київська Русь

Поступово відриваючись від візантійського коріння, формуються самобутні іконописні школи: київська, га­ лицько-волинська, володимиро-суздальська та ін.

Переконливим свідченням форсованого розвитку куль­ тури є динамічне зростання кількості давньоруських міст, які, будучи центрами концентрації суспільного життя, виконували роль не тільки політичних та економічних осередків, а й стали своєрідними лабораторіями, де з міс­ цевих традицій та досягнень світового досвіду синтезува­ лася самобутня давньоруська культура.

ГОтже, феномен культури Київської Русі сформував­ ся на основі місцевих традицій під впливом умов соці­ ально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними ри­ сами та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запози­ чення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення міс­ цевої культури; піднесення культури, поява нових куль­ турних явищ.

2.11. Походження та суть національного символу — тризуба

Український національний символ тризуб, чи триденс, тридент, сягає своїм корінням у сиву давнину, коли лю­ дина тільки-но почала своє самоусвідомлення та само­ ствердження. Деякі фахівці схильні бачити в цьому сим­ волі тавро, своєрідний знак власності, тобто один з про­ дуктів процесу розпаду роду та переходу до общинної, а згодом і до приватної власності1.

Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), знайденій біля дніпровсь­ кого острова Шанця. У V ст. до н. е. — IV ст. н. е., цей символ охоче карбували на своїх монетах правителі Бос-

1Див.: Сергійчук В. І. Національна символіка України. — К., 1992. — С. 5.

Походження та суть тризуба

87

порського царства. Згодом його сприйняли і почали актив­ но використовувати пращури сучасних українців. Архео­ логічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверд­ жують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще задовго до Рюриковичів у VI— VIII ст.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в бол­ гарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зоб­ ражені воїни-дружинники Святослава, у руках яких пра­ пори увінчані тризубом. Згодом князівський знак Рюри­ ковичів у вигляді літери «Ш» , тобто тризуба, зустріча­ ється на печатках, монетах, цеглі, з якої будували того­ часні церкви та ін. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається в спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба.

У X—XIII ст. зображення тризуба було поширене на великій території — від Криму до Новгорода, від Кавка­ зу до Франції та Швеції, що закономірно, оскільки на цей час припадає пік могутності та активної міжнародної діяльності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб. Паралельно процесам посилення викорис­ тання цього знака в побуті (орнаментах тканин, карбу­ ванні, різьбярстві, писанкарстві тощо) та розширення гео­ графічних меж його вживання відбулися значні зміни в графічному зображенні тризуба. Суть цих змін полягала в ускладненні елементами плетінкової форми, що могло бути пов'язане з ускладненням структури давньорусько­ го суспільства. Саме ці графічні зміни і зумовили своє­ рідність та оригінальність української геральдики.

Занепад Київської Русі призвів до тимчасової втрати тризубом ролі загальнодержавного символу. Фактично аж до початку XX ст. він використовувався лише в дворян­ ських гербах, геральдиці міст, книжкових заставках то­ що. Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою в січні 1918 р. IV Універсалу, коли було визнано за необхідне викорис­ тати знак князівської влади київських князів — тризуб як герб УНР, що символізувало б спадкоємність держав­ ної традиції в українських землях.

Нині, коли тризуб знову став уособленням українсь­ кої державності, абсолютно логічним є звертання не тілі.-

88 Київська Русь

ки науковців, а й широкого загалу до витоків національ­ ної символіки, що має на меті з'ясувати її походження і суть. Проте це не просте завдання. Будучи своєрідним ключем для усієї системи української національної сим­ воліки, тризуб навіть наприкінці XX ст. не розкрив усіх своїх таємниць та потаємних значень.

Нині існує понад сорок версій, які пояснюють поход­ ження та тлумачать суть тризуба. Залежно від того, що саме автори цих версій кладуть в основу свого обґрунту­ вання, їх умовно можна поділити на три групи — пред­ метну, графічну та філософську.

Бачення в зображенні тризуба конкретних рис живих і неживих предметів навколишньої дійсності лежать в основі предметних гіпотез. Дехто вбачає в тризубі відтво­ рення форм верхньої частини скіпетра візантійських мо­ нархів, скіпетра скіфських царів, зображення корони, тоб­ то предметів, що символізують державну владу. Інші дос­ лідники вважають, що тризуб нагадує обриси птаха, уо­ соблюючи норманського крука, норманського сокола або голуба Святого Духа. Значна частина фахівців припускає, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним пред­ метом людської життєдіяльності — якорем, норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Логічним продовженням предметних гіпотез, що по­ яснюють походження тризуба, є графічні. Проте, якщо фахівці, що належать до першої групи, вбачають у цьому знакові майже тотожне відтворення конкретних рис того чи іншого предмета, то дослідники другої групи — лише спрощене, умовне, стилізоване зображення. Графічні гі­ потези пропонують широкий спектр варіантів пояснення походження тризуба. Одні науковці вбачають у цьому сим­ волі монограму, тобто сплетіння кількох початкових лі­ тер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або ж виразу. Авторство цієї монограми приписують не тільки власне українцям, а й візантійцям, скіфам, грекам та ін. Інші дослідники пов'язують зображення тризуба з орна­ ментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні та поєднанні геометричних елементів або сти­ лізованих зображень живих і неживих предметів. Вва­ жається, що цей орнамент міг мати візантійське, східне, слов'янське або ж варязьке походження. Існує ще одна думка: тризуб — це літера «ПІ», яка раніше означала цифру 3.

Цікаві варіанти розв'язання проблеми походження і

Походження та суть тризуба

89

суті тризуба пропонуються філософськими гіпотезами. Вони трактують цей знак не як дзеркальне чи стилізова­ не позначення предмета, а як символічне зображення ідеї, поняття або явища. Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності. Дехто припускає, що тризуб це знак «Шу» («Шукання»), тобто нагадування про закони при­ роди з метою підвищення людської активності та відпові­ дальності за свій розвиток.

Найґрунтовнішими видаються гіпотези, що шукають витоки тризуба в триєдності світобудови. Навколишній світ побудований на взаємодії трьох елементів: три типи кварків (елементарних частинок) утворюють атоми та мо­ лекули, що є основою всіх фізичних тіл; три кольори — жовтий, червоний, синій — взаємодіючи, утворюють спектр веселки, багатобарвність світу, три напрямки виміру — ширина, довжина, висота — характеризують об'єм і простір світобудови.

Абстрактна ідея Трійці, одним із графічних зображень якої і став тризуб, лягла в основу канонізованої христи­ янської доктрини про єдність Бога-Батька, Бога-Сина та Бога-Духа Святого. Знак Трійці (тризуба) посідає одне з перших місць серед символів світобудови. Деякі дослідни­ ки вбачають у ньому символічне зображення Вогню, Во­ ди і Життя, інші — єдність Мудрості, Знання і Любові або ж Мудрості, Краси і Розуму. Згідно з однією з версій тризуб є символом Життя. Тризуб має спільну основу (сим­ вол Вакууму-Абсолюту), ліву фігуру (символ позитивно­ го батьківського полюсу), симетричну (дзеркальну) пра­ ву фігуру (символ негативного, материнського полюсу) і центральну фігуру (символ дитяти).

Для більшості гіпотез каменем спотикання ставала дав­ ність тризуба як символу. Задовго до появи християн­ ської церкви він зустрічався в трипільців та інших наро­ дів, 59 відсотків сучасних національних гербів європей­ ських держав вміщують знаки Трійці (трикутні корони, тризубчаті вежі, потроєні знаки, трилисники тощо).

Предметні, графічні та філософські гіпотези утворю­ ють своєрідний трикутник, чи замкнуте коло, що відо­ бражає рух людської думки. Досі немає однозначної від­ повіді на питання: що зумовило появу та розвиток тризу­ ба як символу — конкретний предмет, спрощене симво­ лічне зображення чи філософське узагальнення?

3.

Галицько-Волинська держава — спадкоємиця Київської Русі

3.1. Утворення, піднесення та занепад

Галицько-Волинської держави

Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. князів­ ства Середнього Подніпров'я — Київське, Чернігово-Сі- верське та Переяславське через низку обставин (нескін­ ченні князівські усобиці, певну зміну світових торговель­ них шляхів, активізацію нападів кочівників, відтік насе­ лення з південних районів тощо) економічно та політич­ но занепадають. Монгольська навала посилила та погли­ била руйнівні процеси в цьому регіоні.

Іншою була ситуація в південно-західній частині Ру­ сі, де 1199 р. з'явилося нове державне об'єднання — Га- лицько-Волинське князівство. Майже впродовж півтора сторіччя воно відігравало надзвичайно важливу роль у житті східних слов'ян.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської дер­ жави сприяла низка чинників:

1)вдале географічне положення (віддаленість від Киє­ ва послаблювала вплив центральної влади, природні умо­ ви робили ці землі важкодоступними для степових кочів­ ників, крім того, князівство розташовувалося на перехрес­ ті стратегічно важливих торгових шляхів);

2)необхідність спільної боротьби двох князівств про­ ти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3)енергійна об'єднавча політика князів Романа Мсти-