2. Організаційна структура управління інтелектуальною власністю суб'єкта господарської діяльності (організації, підприємства, установи).

Однією з особливостей системи управління інтелектуальною влас­ністю в ринковій системі господарювання є організаційна структура. Аналіз теорії і практики у сфері динаміки організаційних структур управ­лінських систем показує, що їх розвиток є хоча і неперервним, однак не плановим процесом. У ньому поєднуються періоди поступових, ево­люційних змін з періодами корінних перетворень. Корінні, кардиналь­ні перетворення в структурі управління інтелектуальною власністю на промисловому підприємстві викликані змінами її цільової постановки, що є наслідком зміни форм власності. Ці форми в умовах ринкової сис­теми господарювання представлені приватною, державною і змішаною власністю, а також системами більш високого рівня, що утворюють дер­жавну централізовану систему.

Така централізація управління зумовлена насамперед суспільним характером виробництва, що вимагає проведення єдиної технічної полі­тики в усіх галузях економіки, а також необхідністю вирішення завдань, що постають у процесі діяльності:

• вибір основних напрямів розвитку науково-технічного прогресу за наявності великої кількості проблем галузевого і державного значення;

• дотримання науково обґрунтованого співвідношення витрат на наукове дослідження, розробку і впровадження нової техніки на основі винаходів;

• встановлення обґрунтованих співвідношень у розвитку галузей на­родного господарства, надання переваги тим, що забезпечують технічний прогрес.

Нові форми господарювання передбачають надання різним струк­турам народного господарства самостійності у вирішенні певних питань науково-технічного прогресу.

В розвитку раціоналізації і винахідництва повинна діяти загальнодержавна система управління науково-технічним прогре­сом. Вона має включати в себе системи управління окремими аспектами цього складного процесу; фундаментальними дослідженнями розвитку науки і техніки, підготовкою кадрів із високим рівнем професійних ком­петенцій, вивченням ринку й конкурентоздатності з метою виготовлення конкурентоспроможного товару. Усі інші форми виробничої діяльності входять до цієї системи як складові.

Безпосереднє керівництво науково-технічною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який скеровує роботу міністерств у цій галузі, затверджує основні напрями розвитку науки і техніки. Основний орган, який здійснює управління науково-технічною діяльністю, — Державний комітет України з науки і техніки, в обов'язки якого входить розробка пропозицій основних напрямів розвитку науки і техніки. Комітет здій­снює загальнодержавний контроль за технічним рівнем певних галузей народного господарства, вирішує питання науково-технічної інформації і координації міжнародних наукових зв’язків. Вищим законодавчим органом управління інтелектуальною влас­ністю є:

В управлінні науково-інтелекгуальною діяльністю бере участь і Державний департамент інтелектуальної власності, який підпорядкову­ється Міністерству освіти і науки України, а також вищий науковий за­клад — Академія наук України.

Організаційна структура управління раціоналізаторством і винахід­ництвом на промисловому підприємстві будується за ієрархічною систе­мою, у якій можна виділити декілька рівнів:

рівень вищого керівництва (директор, його заступник, головний інженер), на яке наказом по підприємству покладається керівни­цтво всією діяльністю у сфері раціоналізації і винахідництва;

рівень керівництва структурними підрозділами (керівники відді­лів, цехів, лабораторій);

рівень нижчого керівництва (керівники секторів, майстри дільниць).

Крім цього, у системі управління раціоналізаторством і винахід­ництвом є функціональні організаційно-методичні і науково-технічні підрозділи забезпечення (планово-економічний, конструкторсько-тех­нологічний, науково-технічний і т. ін.), які виконують роботи, пов'я­зані з творчістю на всіх рівнях залежно під характеру і складності рі­шення проблем.

Від початку свого виникнення патентні підрозділи в організаціях і на підприємствах здійснювали організацію та управління всією творчою діяльністю.

Діяльність патентних підрозділів не передбачала здійснення та­кого широкого комплексу заходів, які ми розуміємо під управлінням

інтелектуальною власністю, однак нині на промислових підприємствах їм доводиться працювати в і таких важливих напрямах:

• організація і проведення робіт з розвитку масової інтелектуаль­ної власності;

• безпосередня участь у розробці та впровадженні раціоналізатор­ських пропозицій і винаходів у виробництво;

• визначення економічного ефекту від впровадження винаходів і раціоналізаторських пропозицій у виробництво, розрахунок і ви­плата авторської винагороди;

• планування заходів, скерованих на вдосконалення організації ді­яльності з інтелектуальної власності;

• організація інтелектуальної пропаганди й участь у проведенні організаційно-масових заходів з обміну досвідом нововведень;

• проведення патентно-ліцензійної діяльності, складання угод, па­тентних формулярів тощо;

• проведення патентного пошуку на винаходи, промислові зразки і за необхідності — на товарні знаки.

Практика показує, що на деяких підприємствах патентні підрозділи для управління технічною творчістю створюються чисто формально. Па­тентні групи можна побачити у складі підрозділів головного конструкто­ра, головного технолога, підрозділів стандартизації, яким надано функції управління раціоналізацією і винахідництвом.

Нові форми господарювання в умовах ринкової економіки вимага­ють іншого підходу до цієї діяльності. Ринок неможливий без конкурен­ції, а у споживача може мати успіх тільки та конкурентоздатна продукція, у яку закладено винаходи, корисні моделі, промислові зразки, ноу-хау. Сьогодні низка причин перешкоджає створенню патентних підроз­ділів на підприємствах. Однією з них є недооцінка важливості управління розвитком раціоналізації і винахідництва. Керівники підприємств вважа­ють, що важке економічне становище підприємств, скорочення кількості працюючих виправдовує ліквідацію тих патентних підрозділів, які вже було створено, а на підприємствах, де їх не було, такі підрозділи не по­спішають створювати з причин економічного характеру. Вони полягають в тому, що в діючих типових положеннях підприємств такі підрозділи переважно не передбачені, а створити їх в рамках існуючих в даний час нормативної чисельності і фондів заробітної плати досить складно.

Керівники підприємств повинні пам'ятати, що репутація підприєм­ства на ринку визначається часткою об'єктів інтелектуальної власності у виробленій продукції. Це забезпечує переваги в ділових переговорах, а крім того, дає бажані прибутки від реалізації вироблених товарів. Якщо проаналізувати розвиток економіки в цілому, то можна дійти висновку, що нині відбувається переорієнтація сучасного виробництва з переробки природної сировини і матеріальних ресурсів на творче ви­користання нових ідей і результатів інтелектуальної діяльності. Як за­свідчує досвід США і Японії, розширення переліку об'єктів патентування лише прискорює інноваційні процеси в економіці¹.

Нинішні умови розвитку економіки ставлять нові вимоги перед ке­рівниками підприємств різного рівня і різних форм власності.

В умовах ринкової конкуренції керівники підприємств зобов'язані брати на себе відповідальність за розвиток інтелектуальної власності на підприємстві, приділяти велику увагу вирішенню питань стратегії і реа­лізації цієї діяльності у власному виробництві.