4. Патентний наступ на конкурентів.

Безумовними лідерами в захопленні ринків наукомісткої про­дукції є США та Японія. Сходинкою нижче знаходяться країни За­хідної Європи. Роль України не помітна. Передові компанії розвинених країн обрали стратегію збільшення своєї конкурентності за рахунок лідерства в отриманні якнайбільшої кількості патентів у сфері наукомістких технологій. Зокрема, одна американська фірма останнім часом отримує не менш як 1000 патентів щорічно. У цих перегонах компанії використовують усі свої науково-технічні резерви й активно залучають своїх парт­нерів, формуючу групу дружніх компаній, що спільно володіють одним і тим же патентом. На світовій арені фактично формуються два великих портфелі патентів — американський та японський, за допомогою яких вони збираються розподілити між собою цей ринок, на якому буде мало місця для інших країн.

Крім стратегії «патентної повені», деякі, особливо японські, компанії застосовують стратегію «патентної облоги» ефективного патенту фірми-конкурента десятками вузькоспеціалізованих патен­тів суміжного характеру. В результаті цей патент блокується й ком­панія втрачає змогу його розвивати.

На жаль, українські розробники наукомістких технологій, поси­лаючись на скрутне становище з фінансуванням, практично відмо­вилися від змагання із західними фірмами щодо завоювання ринку наукомісткої продукції. Але цілком погодитись з тим, що Україна не може хоч трохи конкурувати з розвиненими країнами, не можна.

Керівникам підприємств необхідно зрозуміти, що високу кон­курентоспроможність продукції можна забезпечити тільки за раху­нок використання в ній технологічних рішень винахідницького рі­вня. Захист цих рішень патентами дозволить не тільки закріпити цей рівень, але за відповідних умов заявити щонайменше про конт­роль, а щонайбільше — про монополізацію сегмента товарного рин­ку й тим самим здійснити тиск на своїх конкурентів.

Третину патентного простору України вже захопили іноземні компанії. З обмеженими фінансовими можливо­стями важко відвоювати власний патентний простір, а тим біль­ше — завоювати його на території розвинених країн. Але завжди є змога конкурувати з окремими фірмами на певних вузьких науково-технічних напрямах. Попри велику перевагу супротивника, завжди можна знайти обходи або проходи в середовищі чинних па­тентів, зосередивши зусилля на вузькій сфері та за допомогою низ­ки винаходів сформувати новий науково-технічний напрям.

Тема 7.

Формування ресурсів фінансового забезпечення інноваційної діяльності на мікро- і макрорівні.

1. Власні ресурси підприємницьких структур.

2. Використання банківських ресурсів.

3. Розвиток венчурного капіталу.

4. Міжнародні інвестиції.

5. Державні замовлення та урядові закупівлі.

6. Кредити під гарантії уряду.

7. Податкові стимули та бюджетне фінансування.

8. Підтримка національного експорту.

9. Можливості залучення донорського фінансування інноваційних проектів

1. Власні ресурси підприємницьких структур.

Власні фінансові ресурси суб'єктів господарської діяльності необхідно розглядати як фундаментальний елемент забезпечення інноваційних процесів. При цьому важливим є те, що власні фінансові ресурси виступають не просто фактором підтримки, а й стимулом інноваційної діяльності. В умовах ринкової економіки прибуток розглядається як головний стимул ведення господарсь­кої діяльності, що проявляється, у свою чергу, через інновації.

Загальновизнано, що фінансові ресурси підприємства склада­ються з:

— статутного капіталу;

— додаткового та резервного капіталу;

— амортизаційних відрахувань;

— прибутку;

— нерозподіленого прибутку;

— кредитів комерційних банків;

— позичкових коштів;

— законної кредиторської заборгованості;

• фінансової допомоги.

За економічною сутністю фінансові ресурси можна розділити на три групи: власні кошти, залучені та запозичені. Проблему за­безпеченості фінансовими ресурсами інноваційних процесів на мікрорівні доцільно розглядати в розрізі саме цих трьох груп.

Статутний капітал складається з грошових, матеріально-речо­вих внесків, інтелектуальних вкладень, прав власності (нема­теріальні активи) засновників підприємства. Хоча суто теоретич­но ресурси статутного фонду можуть бути джерелом фінансуван­ня інноваційних процесів, однак на практиці кошти статутного фонду для інновацій майже не використовуються. Принаймні це стосується реалій українського сьогодення. Такий елемент ста­тутного фонду, як нематеріальні активи, забезпечують рух інно­ваційного процесу, однак за своєю сутністю нематеріальні активи характеризують здебільшого напрям використання, а не джерело формування ресурсів. Щодо додаткового й резервного капіталу, який складається з позитивної різниці між ціною первинного продажу акцій суб'єкта господарювання і номіналом, то в умовах незадовільного рівня розвитку вітчизняного фондового ринку не має достатніх підстав вважати його сталим джерелом фінансу­вання інноваційних проектів.

Амортизаційні відрахування становлять стабільне джерело власних фінансових ресурсів, які підприємство може використо­вувати для цілей простого і розширеного виробничого процесу. Амортизаційні відрахування, поряд із прибутком, є основним джерелом фінансового забезпечення на мікрорівні.

Кредити комерційних банків відносяться до джерел позичко­вих коштів і виступають у ринковій економіці вагомим фінансо­вим важелем стимулювання та забезпечення інноваційних про­цесів. Варто лише зазначити, що фундатор інноваційної теорії Й. Шумпетер розглядав кредитну емісію як основне джерело інноваційного розвитку, саме тому значення ресурсів банківсь­ких установ для інноваційної системи важко переоцінити.

Інші джерела позичкових коштів — це, наприклад, емісія бор­гових цінних паперів (облігації, векселі). У ринковій економіці через фінансовий ринок і, зокрема, ринок капіталів перероз­поділяється найбільша частка вільних фінансових ресурсів. Роз­виток фондового ринку України дозволяє вбачати в цьому найк­ращі способи вирішення проблем фінансового забезпечення інно­ваційних процесів у вітчизняній економіці.

Кредиторська заборгованість не є і не може слугувати фінан­совим ресурсом інноваційного розвитку, оскільки інноваційні проекти, як правило, мають значний термін окупності вкладених коштів. Це не дозволяє розцінювати законну кредиторську забор­гованість як фінансове джерело інноваційного розвитку.

Фінансова допомога. Високорозвинена економіка світу ство­рила систему, що поєднує фінансову допомогу та податкові інструменти підтримки інноваційної діяльності підприємств. Хо­ча фінансова допомога, на відміну від державної підтримки, но­сить ознаки дискретного, не перманентного процесу, логічно стверджувати, що розміри та якість подібних фінансових вкла­день безпосередньо залежать саме від якості інноваційної ідеї та стану інвестиційного клімату в країні. Очевидно, що в економіці України розміри фінансової допомоги не є широковживаним інструментом підтримки інноваційних процесів, однак це лише негативно характеризує стан інвестиційного середовища в країні, а не значимість та потужність цього фінансового джерела.

Інвестиції в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств (амортизації і прибутку) були і залишаються голов­ним джерелом інвестиційних ресурсів.

Переваги, які створюються через переважання власних фі­нансових ресурсів:

— підвищення фінансової стійкості за рахунок додатково сформованого з прибутку власного капіталу;

— формування і використання власних коштів, що відбуваєть­ся стабільно впродовж року;

— мінімізація витрат на зовнішнє фінансування (обслугову­вання боргу кредитором);

— спрощення процесу прийняття управлінських рішень щодо розвитку підприємства за рахунок додаткових інвестицій, оскільки джерела покриття витрат відомі раніше.

Хоча ринкова економіка має більше альтернативних джерел фінансування, ніж адміністративно-командна система, однак на­явність альтернативних джерел фінансування тільки підкреслює ту особливу роль власних фінансових ресурсів підприємств, яку вони повинні відігравати в ефективній діяльності суб'єктів господарювання. У ринковій економіці жоден інвестор або позичаль­ник не надасть кошти на розвиток, доки не переконається, що власник бізнесу інвестує, у першу чергу, власні фінансові ресурси.

Прибуток. Підвищення ефективності виробництва, зростання рівня рентабельності становлять одну із основних умов для наро­щування фінансових ресурсів підприємства, які можуть спрямо­вуватися на інноваційний розвиток, зокрема за рахунок прибут­ку. На жаль, фактично половина підприємств базових галузей економіки України, продукція яких є конкурентоспроможною не лише на внутрішньому, але й на світовому ринку, не мають влас­них фінансових можливостей здійснювати новаторську діяльність всього інноваційного циклу: від розробок до впровад­ження. Приватизація державної власності та те, що приватні структури в ринкових умовах діють більш ефективно, ніж дер­жавні, означає, що відбувається процес генерації фінансових ре­сурсів, здатних забезпечити інноваційні процеси на рівні окремо­го підприємства. Однак, навіть у випадку отримання прибутку після сплати податків залишається не надто велика частина і її важко розподілити й на внутрішні потреби, і на фінансування інноваційної діяльності.