6. Кредити під гарантії уряду.

Важливим інструментом стимулювання розвитку виробницт­ва вважається надання державних гарантій за іноземними кре­дитними лініями, що значно полегшує вихід підприємств на ри­нок капіталів. Існують два діаметрально протилежні погляди відносно державних гарантій за іноземними кредитами:

— без таких гарантій неможливо підтримати вітчизняне ви­робництво через слабкість банківської системи України;

— необхідно зовсім відмовитись від іноземних кредитів чи накласти на них мораторій до стабілізації економічної і політич­ної ситуації.

Гарантії уряду забезпечують легший доступ до одержання кре­дитних коштів, тому вони є однією з форм субсидіювання під­приємств. Обсяг цієї субсидії можна оцінити виходячи зі знижен­ня витрат підприємства на оплату відсотків за банківський кре­дит. У випадку неповернення підприємством кредиту, обсяг суб­сидії дорівнює сумі бюджетних витрат із його погашення й обслу­говування. Такі випадки в умовах ринкової економіки практично виключені завдяки використанню процедури банкрутства. Тобто, на перший погляд, надання державних гарантій при одержанні кредитів чи державної допомоги на їх обслуговування не порушує ринкового механізму: держава просто допомагає от­римати кредит у ринкових умовах. Однак із народногосподарсь­кого погляду це означає фінансування проектів, які без участі держави не були б здійснені через високі витрати чи недостатню надійність. При обмеженості кредитних коштів це призводить до заміни рентабельності інвестицій. Таким чином, можна зробити висновок, що втручання держави створює певні перешкоди для фінансування більш прибуткових проектів, а, отже, спотворює умови конкуренції і знижує загальну ефективність народного господарства.

За умовами погашення зовнішніх зобов'язань кредити під га­рантію уряду поділяють на 4 групи

1) Так звані «бюджетні кредити». При наданні гарантій щодо таких кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств.

2) Кредити, надані підприємствам на умовах валютної само­окупності. Усі витрати щодо їх погашення й обслуговування (в іноземній валюті) повинні нести самі підприємства.

3) Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов'язань за ра­хунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат пос­тавками продукції в державний резерв.

4) Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов'язань за ра­хунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат у національній валюті.

Таким чином, при наданні лише половини кредитів однознач­но встановлено, що відповідальність за їх погашення (у валюті кредиту) і обслуговування боргу покладається на самих пози­чальників, тобто як і належить в умовах ринкової економіки. До них належать тільки кредити другої групи. У решти кредитів увесь валютний ризик покладається на державу.

Надання урядових гарантій, уважається більш прогресивним інструментом, порівняно з такими способами державного спри­яння підприємствам як надання прямих бюджетних дотацій, суб­сидій, податкових пільг.

Порівняно з іншими формами субсидіювання підприємств в умовах ринкової економіки надання державних гарантій має дві важливі переваги:

— держава дістає можливість надати підтримку підприємст­вам без використання бюджетних коштів;

— необхідність повернення кредитів стає для підприємств стиму­лом до максимально ефективного використання позикових коштів.

Одним із найважливіших аргументів при доборі інноваційних проектів є їх відповідність пріоритетним напрямкам використан­ня іноземних кредитів і розвитку економіки. Так, дотепер немає глибокого економічного обґрунтування пріоритетів, що виходило б з аналізу порівняльних переваг і реальних можливостей їхньо­го використання, а також тенденцій розвитку субсидованих галу­зей в інших країнах. Найчастіше пріоритетність пов'язується з необхідністю використовувати наявний виробничий потенціал, тобто випливає з минулого, а не орієнтована на майбутнє. Усе це збільшує ймовірність виключення ефективних проектів. Разом із тим, формулювання «окремі, надзвичайно важливі об'єкти» мо­же служити підставою для будь-якого суб'єктивного рішення.

Альтернативою цього процесу може бути організація фінансу­вання інноваційних проектів без надання державних гарантій. У цьому випадку процес фінансування буде складатись із таких етапів :

1. Підприємство-позичальник звертається до уряду за під­тримкою інноваційного проекту в межах політики держави сто­совно пріоритетних напрямків розвитку економіки. Далі, при підтримці уряду, підприємство-позичальник повинно одержати від НБУ ліцензію на відкриття рахунку в третій країні і пільги на повернення валютних цінностей протягом терміну понад 90 днів (оскільки деякі види устаткування виготовляються і постачають­ся протягом більш тривалого терміну).

2. Забезпечення оплати авансу (наприклад, 15%). Кошти від експорту ліквідної продукції підприємства, що організовує іно­земна компанія (компанія 1), надходять на рахунок у третій країні і використовуються для оплати 15 % авансу іноземній компанії (компанія 2), що є виконавцем інноваційного проекту.

3. Іноземний банк під гарантії іноземної компанії (компанія 2) і пакету забезпечення у вигляді валюти, що надходить від продажу виробленої нової продукції, фінансує залишок вартості проекту.

Таким чином, можна буде залучити необхідні кошти для роз­витку інновацій з урахуванням особливостей конкретного інно­ваційного проекту.