СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,
.docКривий танець - див. Веснянок символіка.
Крила - символ духовності, розуму; багатства думки; емоційного піднесення; могутності; незалежності; сили; впевненості. У греків крила символізували любов і перемогу. Платон вважав крила символом розуму. Вони є атрибутом коней Пелопса, Пегаса. Пегас у давніх міфах змальовується крилатим конем, хоч на давніх витворах мистецтва він міг зображатися і без крил. Х.Керлот доводить, що форма і природа крил символічно відповідають духовним якостям. "Так, крила нічних тварин символізують спотворену уяву, а воскові крила Ікара - функціональну неповноцінність. У християнському символізмі крила - це світ сонця правосуддя, що завжди освітлює розум невинних" /Керлот Х. Словарь символов. - С. 279/. Крила символізують також можливість прогресу в духовній еволюції. Зображуючись на взутті /як у Меркурія/, вони означають здатність до величезного духовного піднесення. Крила можуть виступати символом активного чоловічого начала. З такою багатою символікою пов'язана значна кількість фразеологічних утворень української мови: "виростають крила" - хто-небудь відчуває прилив сили, енергії, натхнення; "давати крила" - викликати піднесення, натхнення, почуття впевненості у своїх силах; "обпалити собі крила" - зазнати невдачі; не досягти чогось бажаного; "обламати крила" - позбавити високих прагнень, мрій; змусити коритися; "опустити крила" - втратити впевненість у собі, примиритися з чимось, зневіритися у своїх силах; "підрізати крила" - підірвати міць, знесилити когось, або позбавити когось віри в себе, у свої сили, можливості; "розправляти крила" - певною мірою виявляти свої сили, здібності, набирати сили, могутності, всебічно розвиватися; "чути крила за плечима" - бути сповненим натхнення, душевного піднесення, сили /Фразеологічний словник української мови. - Уклад. В.М.Білоноженко, В.О.Винник та ін. - Кн. 1. - К., 1993. - С. 397/. Л. Довбня.
Криниця - символ батьківщини; здоров'я, сили, багатства, родючості; святості і чистоти; краси, вірності; безсмертя народного духу; розлуки, туги; високої духовності. Символіка криниці тісно пов'язана із символікою води /див. Вода/. Практично всі народи світу обожнювали водну стихію. Напр., володарем озер, джерел, колодязів у тібетській міфології був Лу, у древньоарабській - Нахі. Корейці у давнину поклонялися водяному духу Мульквісіну, який жив у криниці, річці. У слов'ян володарками криниць вважалися Віли /Вили/ - чарівні дівчата з крилами. За даними митрополита Іларіона, українці вірили: "у криниці живе окремий криничний дід - криничник" /Дохристиянські вірування... - С. 128/. Із криниць щодня брали воду для пиття, варива їжі, прання, купання дітей тощо. Саме біля них збиралася молодь на свята, водила хороводи, жартувала, освідчувалась у коханні. Звідси, напоївши коней, їхали козаки боронити рідну Україну. Тут прощалися з милою. Біля криниць ворожили, їх щоразу очищали, освячували. Традиційними були походи усім селом до криниці. Парубки спільно чистили їх, упорядковували, дівчата прикрашали їх вінками, клали на цямриння запашне зілля /див. Зілля/, у воду кидали аїр, любисток. Це, за віруваннями, проганяло лихі духи, умилостивлювало русалок, криничників. Ось чому, як пише С.Килимник, в українців криниця - "символ здоров'я, сили, багатства, родючості, плодючості, святості, чистоти. А для молоді - це символ дівочої краси, вірності, але й розлуки, суму, туги, жалю" /Килимник С. Український рік... - Кн. 2. - С. 415/. Хвилюючим символом чоловічої вірності була так звана криниця-вдовиця. Коли помирала раптово кохана дівчина, парубок, бувало, вже не одружувався ніколи, "на віки залишався вдівцем". Причому він сам, без сторонньої допомоги, копав у полі криницю. Часто вода з'являлася на 20-30 метрів. Щоправда, дозволялося допомогти парубкові витягувати нагору землю. І все одно така робота тривала часто-густо кілька місяців. У давнину криниці були громадськими, їх копали кутком біля перехрестя доріг. Цямриння опоряджали вирізьбленими силуетами пташок, тварин, оздоблювали розмальовками. У дбайливих господарів обіч висаджували вербу чи калину, квіти, ставили лавку. У фольклорі, літературі часто постає образ криниці як пахучої квітки, живої істоти. Оспівані у піснях, криниці символізували батьківщину, рідне село, кохану, непорушну віру у безсмертя народу, джерело його високої духовності. Уклонилась, повела мене в світлицю, Пригощала за столом новотесовим. Пив я воду, пив холодну із криниці - Срібнодзвонну, срібноплинно-проліскову. /Б.Олійник/. Словосполучення дзвонкова криниця в сучасній поезії вживається у символічному значенні "джерело, витоки, коріння, основа" /С.Єрмоленко/. "Ти кличеш мене додому, ти пахнеш мені катраном, Моя дзвонкова кринице, дивися ж не обмілій" /Л.Забашта/. О. Потапенко.
Криниця-вдовиця - див. Криниця.
Кров - символ життя; душі; сили омолодження; у християнстві - життя тіла і духу. У Біблії кров - символ душі; прообраз іншої вищої крові; кров подібна за символічним навантаженням до червоного кольору, вогню; вона - знак пристрасті, повноти життя, активності, свободи, а з іншого боку - смерті, агресивних намірів, війни, помсти; пролита кров - символ жертвоприношення, вислів "плоть і кров" у переносному значенні характеризує кровну і духовну близькість між людьми, органічні зв'язки з чимось. У книзі Левит є цілий розділ "Не їжте крові", де Господь навчає: "І сказав Я Ізраїлевим синам: "Крові кожного тіла ви не будете їсти, бо душа кожного тіла - кров його вона. Усі, що їдять її, будуть понищені" /Левит 17, 14/. Основна причина заборони вживання крові полягає в тому, що вона присвячувалась Богу; однак ця заборона вживання крові порушувалась - про це йдеться в книзі пророка Єзекіїля. Кров - прообраз Вищої крові, яку пролив на хресті за рід людський Ісус Христос, і вона може очищати нас від різних гріхів. Тому кров жертовних тварин вважалася священною і використовувалась як засіб очищення, спокутування та умилостивлення. У часи глибокої давності, відмічає А.Голан, червоний колір асоціювався із смертю, хоч інші автори пов'язують її символіку із життям. А. Голан вважав, що древні люди могли роздумувати: людина помирає, втрачає кров, тому що кров випиває бог землі, а вона його приваблює червоним кольором. Тому у різних народів існували ритуали жертвопринесення крові, яку виливали на землю, іноді й присипаючи землею. Символічне значення крові пов'язане з червоним кольором, вогнем. Це - пристрасть, любов, повнота життя, активність, енергійність, свобода. Програмні положення Українсько-Слов'янського товариства святих Кирила та Мефодія підтверджують ці означення: "А Христос-цар свою кров пролив за свободу рода чоловічого і оставив навіки кров свою для питанія вірним" /М.Костомаров. "Закон Божий"/. З іншого боку, кров - емблема ворожнечі, помсти, війни, агресивних намірів. "Книга буття українського народу" доповнює символічну ємкість крові. Пити кров людську - алегоричне порівняння жорстокої експлуатації, знущань, пригнічення народу: "І засудили на смерть Ісуса Христа - Бога, царя і пана - притерпів Ісус Христос оплєванія, заушенія, бієнія, хрест і погребеніє за свободу рода чоловічого тим, що не хотіли прийняти його за царя і пана, бо мали другого царя-кесаря, що сам себе нарік Богом і пив кров людськую" /М.Костомаров. "Закон Божий"/. Пролита кров - символ жертвоприношення, боротьби за віру, Батьківщину: "І постановило козацтво: "…кров проливати за віру та за ближніх і служити Богу, а не ідолу золотому" /М.Костомаров. "Закон Божий"/. Жертовну кров брали у овець, свиней, биків, кіз, а також у людей. Арабське прислів'я "Кров пролита, небезпека позаду" лаконічно ілюструє головну ідею жертвоприношення: жертва змилостивлює грізні символи, усуває небезпеку покарання. Вислів "криваві рани" несе подібне символічне значення, а кровозмішування є емблемою єднання в єдине ціле, родичання, злиття із своєю власною суттю; з біологічної точки зору - збагачення потомства новим генетичним матеріалом у випадку тривалого близькоспорідненого розмноження. "Плоть і кров" - у переносному значенні характеризує кровну і духовну близькість між людьми, а також органічні зв'язки з чимось: Хто може нас, могутніх, підкорити? Хто в силі дружбу нашу розколоть? Ми єсть свого народу вірні діти, Од крові кров, од плоті плоть. /П. Тичина/. В. Куйбіда.
Кропива - див. Бур'янів символіка.
Куля - див. Геометрична символіка.
Купальська символіка - символіка, що стосується одного із найпоетичніших свят праукраїнців Івана Купала, що відбувалося у ніч з 23 на 24 червня /7 липня/. Як відомо, Іванів день припадав на час літнього сонцестояння, присвячувався Сонцю, Купалу /Купайлу/ - богу родючості, врожайного літа, лікарських рослин, кохання. Купальські обряди та ритуали мали глибокий символічний зміст, пов'язувалися із міфологією, практичними потребами праукраїнців. Основою цих обрядодій були елементарні асоціаціі та імітативна магія. 24 червня /за старим стилем/ сонце досягало зеніту своїх можливостей, і злі сили /відьми, чарівники/, за народними віруваннями, ставали особливо небезпечними у цей день. Тому на Івана Купала переважали обряди очисного характеру. Стрибання через вогонь, купання у воді, "замаювання" зеленню хат символізувало очищения від впливу злих сил. Чільне місце в купальській обрядовості посідала ідея плодючості. Вона виражалася в асоціативних зв'язках між родючістю природи і жіночою фертильністю: чітко простежується прерогатива дівчат і жінок в обрядових діях /розпалювання купальського вогню, виконання пісень, вінкоплетіння, прикрашення купальського деревця, збирання ягід, зілля/" /Климець Ю. Купальська обрядовість на Україні. - С.120/ Одна із обрядодій свята передбачала потоплення купальського деревця та антропоморфного зображення Марени. На думку Ю.Климця, це здійснювали із метою "викликати дощ і сприяти врожайності полів". Інші вчені вважали, що зображення Марени символізували давні жертвоприношення божествам води /див.Вода/. Ще інші вважали ляльку антропоморфним зображенням відьми, яку слід було знищити, а, отже, вберегтися від її згубного впливу. На думку О.Потебні, "запалювання вогнищ і стрибання через них має на меті звільнення від ворожої сили, хвороби, смерті і пов'язаних з нею міфічних істот. Причому вірили, що успішне чарування "може бути тоді, коли людина роздягнеться догола. Стрибання через вогнище голими було, очевидно, розраховане на те, щоб якомога ближче доторкнутися до купальського вогню, узяти від нього вдосталь життєвої енергії, запліднюючої сили" /Ю.Климець/. Купальське деревце виступало символом запліднюючої й родючої сили. О. Потапенко. Купина - див. Бур'янів символіка.
Курка //квочка// - символ прекрасних материнських якостей, ніжної і турботливої вдачі; розсудливої та мудрої виховательки; знак недалекої, недовірливої, неслухняної людини-недотепи. Народне ставлення до курки-квочки завжди асоціювалось із прекрасними материнськими якостями. "Добра квочка одним оком зерно бачить, а другим - шуліку" - говориться в одному з українських прислів'їв. На особливі риси характеру квочки як ніжної і турботливої матері із курчатами вказує сам Спаситель: "Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх - та ви не захотіли" /Євангелія від св. Матвія 23.37/. У байці "Собака, півень і лисиця" безсмертний Езоп наділяє стару курку рисами розсудливості та мудрості, а в народній казці "Курочка і півник" до вказаних рис додаються властивості доброго вихователя. Г.С. Сковорода у своєму ставленні до образу курки стоїть ближче до її фольклорно-негативної ролі. У байці "Дві курки" домашня курка символізує тих, хто, не маючи сили щось зробити, не вірить, що можуть те - інші. Серед простолюддя "просто курка" частіше отримувала оцінки сліпої , дурної , недалекоглядної птиці. "Курка тільки від себе гребе", "Дай курці грядку, а їй города мало", над її вдачею частенько насміхалися: "Не хоче курка на весілля, так силою понесуть", "Гуляй, курко, по борщу, поки другу притащу!" У казці "Кіт, кріт, курочка та лисиця" курка - згусток неслухняності, а курка, яка співає, - емблема невірного розподілу ролей між чоловіком і жінкою: "Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить". Образ курки у жартівливому плані використовували в народних прокльонах, погрозах "Ах ти, куряча сліпота!", "А щоб тебе кури загребли". В. Куйбіда. Кутя - різдвяний символ України; символ родини; обрядовий символ єднання з Богом, із світом померлих; трьох астральних світил - Місяця, Сонця, Зорі. Кутя - обрядова страва, що подавалася на стіл у переддень Різдва - Святий вечір - серед інших дванадцяти страв. На Правобережжі її готували з пшениці, а на Україні - з ячменю і заправляли тертим маком, горіхами, медом і узваром. Кутю готували також на Водохрещі, а у деяких районах - і на Новий рік. На стіл її ставив хлопець із родини, попередньо підмостивши під неї сіно, щоб худобі у Новому році було чим харчуватись. Накривали кутю двома колачами або книшами. Поруч умощували обжинковий сніп - символ майбутнього врожаю, і глечик з узваром із сушених груш, яблук, слив, вишень. З куті починали Святу вечерю, Різдво. Її лишали на столі на ніч, поклавши поруч ложки, щоб померлі родичі скуштували. Кутю носили кумам, хрещеним батькам, бабам-повитухам на другий день Різдва разом із вечерею. /Українська минувшина. К., 1993. - С.106-107/. Варена пшениця з медом і маком є акт жертви Богові, бо пшениця з медом - це сакральна частина Святої вечері. Святоріздв'яні хліби /кутя, колач або хліб/ - то символи трьох астральних світил, "головних об'єктів святочного культу, тобто Місяця, Сонця, Зорі". Усі страви, якими зустрічали Святий вечір, мали магічну функцію - забезпечити добробут сім'ї протягом цілого року. /Українознавство. - С.177/. Л. Кожуховська.
Л
Лавр - див. Рослини культові.
Лада - див. Язичницьких богів символіка.
Ластівка - символ добра і зла; весни; відродження; щастя; матері, коханої дівчини. Образ ластівки - амбівалентний, вона символізувала водночас і добро, і зло /А.Голан/. У Стародавній Греції ластівка присвячувалася Афродіті - богині кохання, краси. У єгипетській міфології одна із головних богинь Ісіда перетворювалась саме в ластівку. У Чехії, Німеччині ластівку називали не інакше як "пташкою Божої Матері", вважали великим гріхом вбити її чи розбити гніздо. У монгольських, дагестанських переказах її вважали "великою благодійницею роду людського". Подібні вірування побутували і на Україні. Ластівку вважали "Божою пташкою", створеною Господом із землі. "Благословив її Господь - вказував Г. Булашев - за те, що коли "жиди" розпинали Христа, ластівки крали у них цвяшки". У народі вважали, що ластівки повертаються в рідні краї 1 березня /за старим стилем - на Явдохи/. Дітей вчили: коли побачиш ластівку, бери грудочку землі, кинь їй навздогін і промов: "На тобі, ластівко, на гніздо!" Тоді швидко настане весна. Ластівок, які прилітали із-за далекого моря, вважали посередниками між життям і смертю /очевидно, ще завдяки чорно-білому забарвленню/, чужими краями і своєю землею. У веснянках образ ластівки символізував довгождану весну: Пташок викликаю З теплого краю. Летіть, соловейки, На нашу земельку, Спішіть, ластівоньки. Пасти корівоньки. У фольклорі, літературі ластівка символізувала ніжну матір /"Як ластівка з ластовенятами"/, щиросердну лагідну мову /"Щебече, як ластівка"/, матусю: Ти від лютої зими Затуляла нас крильми. Прихилялася тихим леготом, Задивлялася білим лебедем Дивом-казкою, Юним соняхом, - Сива ластівко, Сиве сонечко. /Б. Олійник/. О. Потапенко.
Лебеді материнства - див. Поезії символіка.
Лебідь - символ богів; цнотливої наготи та незаплямованої білизни; повноти задоволення бажань; відродження; самотності; смерті; краси, вірного кохання; вродливої дівчини; щасливого дитинства. Символіка лебедя досить складна. Червоний лебідь у світовій міфології слугував символом сонця, чорний - злих сил. Проте найпоширенішим є образ білосніжного /білого/ лебедя. За міфами, у нього перетворювався Зевс, син Аполлона Кікн /вміщений потім, за міфами, у сізір'я Лебедя/. Один із найголовніших божеств староіндійців Варуна /бог космічних вод, справедливості/ також ставав лебедем. Подібні метаморфози характерні для Лха - близнят-богів /ведійська міфологія/, Омі - /евенкійська/. У євреїв лебідь вважався "нечистим" птахом /А. Голан/. Сам Аполлон їздив на колісниці, запряженій лебедями. Священним птахом - тотемом був він і в бурятів, якутів. Один із найголовніших язичницьких богів Білобог, за повір'ями, міг перевтілюватися у білого лебедя, тому волхви під страхом смертної кари забороняли полювання на нього. Стародавній слов'янський фольклор знає прекрасні образи дів-лебедів. Поширеними мотивами було перетворення лебідки-королівни у дівчину-красуню і навпаки. Давньоруський переказ знає могутню Білу лебідь, що володіла живою водою, молодильними яблуками. Окрім того, праукраїнська легенда про заснування Києва називає ще й сестру їхню Либідь. Відгомін про дів-лебідок, Либідь - у численних топонімічних назвах. Напр., річка Либідь у Києві, с. Лебедівка біля Вишгорода, а поруч урочище Лебедине. Українці з любов'ю і ніжністю ставилися до цих гордих і світлоносних птахів. Словник Б. Грінченка фіксує, зокрема, такі форми: лебеденя, лебедя, лебедин, лебедина /лебідь - самка/, лебедіти, лебедочка, лебедонько, лебеденяточко. Цікаво, що лебідь символізував і козака, чоловіка взагалі /"Де йшла дівка за яриною, де ярина лелії, за нею іде козаченько, як лебідь біліє" /П. Чубинський/, віщуна /"Пусти мене, моя мати, У гай погуляти, Біленької лебедини За долю спитати"/Н.тв./. У фольклорі, літературі лебідь символізує чисте, вірне кохання, відродження. Напр.: "Десь об груди землі розбиваються лебеді, Щоб училися вірності люди у них" /Є. Летюк/. Або: " Я з останнього морозу від крила твого воскресну як не лебедем - хоч сивим журавлем" /Б. Олійник/. У В. Симоненка (до речі, він назвав свою збірку досить символічно - "Лебеді материнства") є образ світлого дитинства: Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Професор І. Заянчковський називає ще один хвилюючий символ лебедя. У 1961 р. на острів Хонсю прилетіли "радянські лебеді". Один із птахів не зміг полетіти восени із зграєю. Місцеві школяри з любов'ю доглядали за довірливим і гарним птахом. Через три роки він трагічно загинув. І тоді батьки і діти острова вирішили увічнити пам'ять про птаха. На зібрані ними кошти збудували пам'ятник: на високому постаменті стояв білосніжний лебідь із піднятими у небо крилами. Цей пам'ятник - глибокий і хвилюючий символ людської доброти, злагоди і милосердя. О. Потапенко.
Лелека /бусол, бузько, чорногуз, гайстер/ - символ богині Зорі; символ поваги до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя; батьківщини; любові до рідної землі, України. В італійській міфології лелека був присвячений Юноні - покровительці дівчат, шлюбу, сім'ї та породіль. Вірменський міфології відомий персонаж Арагіл /лелека/. Він був священним птахом Сонця, захисником полів. Коли гинув, його хоронили, як людину! /Мифологический словарь. - М., 1991. - С.54/. Староукраїнське повір'я про священність лелек походить ще з доби трипільців /IV -II тис. до н.е./. На думку С.Плачинди, давньоукраїнські племена пеласгів /"лелек"/ переселилися з прадавньої України - Оріани на "нові землі" /Італію, Грецію, Македонію та ін./. О.П. Знойко вважав: назва лелека походить від назви племені лелегів, у яких "тотемом був цей священний птах". "Гайстер, - підкреслював дослідник, - є символом, головної, найулюбленішої богині східних слов'ян - Вечірньої /і Вранішньої/ Зорі. Назва птаха гайстер давньогрецькою означає "зоря-зірка". Головна богиня космічної релігії Русі … освячувала й птаха з назвою зірка /див. Зоря/ /Знойка О.П. Міфи Київської землі… К., 1989. - С. 114/. На Україні до лелек ставилися як до священих птахів. Двір, де є гніздо лелеки, - писав Г.Булашев, - вважається щасливим… Не тільки розорити гніздо лелек - великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мстить тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату… Таке ставлення до лелеки… пояснюється, з одного боку, тим, що він знищує різних гадів, а з другого - лелека і ластівка є радісними вісниками наближення весни. /Булашев Г. Український народ… - С. 367/. На думку митрополита Іларіона, лелека був символом "праці й прив'язаності". На Україні ніколи не називали птахів і звірів людськими іменами. Однак для лелек робили виняток: "Антоне, принеси тепло". Якщо на хаті звив гніздо лелека, то в родині має бути лад. Саме ці чорно-білі красені приносили, за повір'ям, до оселі немовлят. Тобто лелека був символом продовження роду. У фольклорі, літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за батьківщиною. Не випадково ліричний герой однієї із пісень просить: "Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята". Я. Потапенко.
Липа - див. Ботанічна символіка.
Лихо - див. Добро і Зло.
Лілія /біла/ - символ цноти, чистоти, непорочної краси; у Біблії лілія - емблема краси таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні; ознака витонченого смаку, розкоші, вишуканості; багатства; надії на достаток; благовоління; поваги. Водночас вона - символ смерті, відданості, помсти покійника, квітка Пресвятої Діви. Греки приписували їй божественне походження із краплин молока матері богів - Юнони, що годувала маленького Геркулеса. Лілія була відома давнім персам, навіть їхня столиця називалася Суза, тобто "місто лілій". Тому і в гербі її як символ непорочної краси містилось кілька цих квітів. Красу лілії розхвалює сам Господь і ставить її вище всього прекрасного одягу Соломона. "Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, - не працюють ані прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі не вдягався отак, як одна із них". /Євангеліє від св.Матвія 6.28-29/. З красою лілій порівнюється краса таємного нареченого і нареченої в глибокому взаємному коханні. "Я - саранська троянда, я долинна лілія! Як лілія між тереном, так подруга між дівами! /Пісня над піснями 2.12/. М. Золотницький у книзі "Квіти в легендах і переказах" пише, що на святі у центрі була троянда, але біла лілея все одно правила за ознаку витонченого смаку, розкоші, вишуканості, багатства. Саме тому римляни мали лілію за символ надії на достаток, і зображення її карбувалося на римських монетах як очікування народом блага. Крім того греки й римляни вбачали у ній символ непорочності, тому й увінчували молодих вінками з лілій та пшеничного колосся за ознаку чистого повного достатку життя, якого їм бажають. Лілія зустрічається як емблема королів, невід'ємний елемент прапорів, гербів. У гербі Людовика IХ Святого вона була разом з маргариткою. Три лілії були зображені на його прапорах під час хрестових походів. Вони означали: співчуття, правосуддя, милосердя, три доброчесності царствування цього "найдобрішого короля". Хоч пізніше вона стала тавром каторжан. Квітку дуже любили в усій Європі, а у Франції вона вважалася виразом найвищого благовоління й поваги. На всіх католицьких землях її вважали квіткою Пресвятої Діви, внаслідок чого зображення Божої Матері тут постійно прикрашають гірляндами з лілій. У Німеччині її називали квіткою смерті. Щоразу той із братів, хто мав померти, нібито знаходив за три дні до смерті на своєму стільці у церкві білу лілію. Вона у німців, як і надгробна троянда, - свідчення то відданості, то помсти покійника. За народним повір'ям, її ніколи не садять на могилі, вона сама виростає тут під впливом якоїсь невидимої сили і з'являється переважно на могилах самогубців та людей, що загинули насильницькою смертю. Якщо вона виростає на могилі вбитого, - це ознака невідворотної помсти, а якщо на могилі грішника - то прощення й спокутування ним гріхів. В. Куйбіда.
Лісовик - див. Демонології української символіка.
"Людина і зброя" - див. Прози символіка.
М
Мавка - див. Демонології української символіка.
Мак - символ безмежності зоряного світу; Сонця, зорі; сну і смерті; плодючості, заспокоєння; швидкоплинного життя; красивої дівчини; безневинно пролитої крові /у християнстві/; надійного оберега від нечисті. Мак у міфопоетичних системах світу пов'язувався у першу чергу зі сном та смертю. Римська богиня Церера ходила по землі, і за кожним її кроком виростала вогниста квітка. Зібравши букет маків, богиня засинала. Грецька міфологія змальовує образ вродливого юнака Мікона, перетвореного після смерті у мак. Макова голівка була символом плодючості і заспокоєння, атрибутом Афродіти, Гери, Кібели /Міфологічний словник. М., 1991. - С. 365/. У християнській літературі поширений мотив про те, що маки ростуть на крові розіп'ятого Ісуса Христа. Отже, мак - символ безневинно пролитої крові. На думку О. Братко-Кутинського, символ магічного маку такий же давній, як і калина /див. Калина/. "Макові зерна, - вказує він, - як символ безмежності зоряного світу і його астральної сили й досі зберігають своє значення. І досі мак освячують двічі на рік - на Маковея і на Спаса. Найяскравіше таке значення символу виявляється у різдвяному обряді приготування ритуальної страви - куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту"/Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. /Людина і світ, 1991.- №11. - С.39/. В усній народній творчості мак - символ красивої дівчини /"Гарна дівка, як маківка", "Дівчина, як маків цвіт", "Як маківочка", "Як мак процвітає" /про людину у повній силі і красі/. Водночас мак пов'язувався із хтонічними істотами, смертю. Напр.: "маку наївся" - очманів; "на мак розбити" - вщент; "маком сісти" - загинути/. Окрім того, мак - видюк /польовий/ був надійним оберегом від лиходійства відьом, упирів, нечистої сили. Ним обсипали навколо хати, у хліві. Часто навколишній світ, оселя зіставлялися саме з маком /"Сей світ, як маків цвіт", "Збудуй мені світлоньку з макового цвітоньку" /Словарь української мови /За ред.Б.Грінченка. - К., 1958. - Т.2. - С.392/. За даними С. Килимника, однією із магічних веснянок", скерованих на високий урожай городньої рослини була веснянка "Мак". Окрім того, мак символізував світанкову зорю /"Ой зацвіла маківочка, зачала бриніти"/, швидкоплинність людського життя /"Пройшов мій вік, як маків цвіт"/. Іноді найдорожчу людину - матір - порівнювали із маківкою /"Да нема цвіту, світлішого над маківку, Да нема роду, ріднішого над матінку"/. У літературі образ маку символізує козака, що героїчно загинув, боронячи Україну /Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло.../ М. Стельмах/. За астрологічними гороскопами, рослиною людей, народжених 1-10 березня, є Мак. Шлях його "всіяний терном. Треба вірити у свої сили - тільки так Мак може досягнути успіху" /Альманах гороскопів світу. - Житомир, 1993. - С.144/. О. Потапенко.
Мальва - див. Ботанічна символіка.
Мамай-козак - символ непереможності; величі духу, оптимізму українця; співучої душі народу; швидкоплинності життя; мужності та відваги. Козак Мамай - один із найпоширеніших фольклорних героїв. Та чи не найповніше він зображений у живописі, зокрема у всесвітньовідомих "Мамаях": "Ось він красується в оксамитовому жупані, сап'янових чоботях та синіх шароварах. Кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо "оселедцем", довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкий ніс, рум'яні щоки - перед вами портрет красеня-молодця, яким він склався у народній уяві. Козака Мамая на таких картинах завжди малювали з бандурою, що є символом співучої душі народу. Кінь /див. Кінь/ на картині символізував народну волю, дуб /див. Дуб/ - його могутність. Часто на малюнках ми бачимо зображення списа з прапорцем, козацьких штофа і чарки. Це були речі, пов'язані зі смертю козака, - клалися у могилу, і нагадували вони про скороминучість життя та козацьку долю, в якій загроза смерті в бою була повсякденною реальністю" /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.153/. Подібні "Мамаї" можна було зустріти чи не в кожній оселі на Україні, причому і на стінах, і навіть на дверях. А поруч - веселе і зосереджене водночас гасло: "Я козак Мамай, мене не займай". Дуже майстерно змалював символічний образ легендарного козака О. Ільченко у романі "Козацькому роду нема переводу". О. Потапенко.