СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,
.docСобор - див. Прози символіка.
Сова - символ темного, похмурого; символ мудрості, потаємних знань, спустошення, нещастя; смерті, брехні. В той же час у давнину сова - емблема мудрості, глибоких таємниць; у середні віки птах уособлював веселого та кмітливого мандрівника. У давнину сова була символом мудрості, глибоких таємниць, знань, обраних /посвячених/ людей. Здатність птаха не боятися темряви, вільно рухатися у ній символізувала заглиблення у таїну секретних знань, які недосяжні простим смертним. Сова була символом богині Мінерви /Афіни/, яка уособлювала мудрість. Більшість видів сов майже в усіх народів давнього і нового світу мають репутацію зловісних птахів. Сова - символ темного, похмурого як у фізичному, так і моральному значеннях. Г.Булашев відмічає, що єгиптяни вважали сову символом смерті, а середньовічні "фізіологи" і бестіарії ототожнювали сову з дияволом, батьком брехні, який боїться сонячного світла, тобто Христа. За віруванням галичан, сова по ночах показує чортам і упирям гнізда дрібних пташок. У відповідності із законом Мойсеєвим її вважають нечистою. Хоч слово "сова" часто зустрічається в Біблії, але, очевидно, під ним розуміють будь-якого птаха, що любить потаємні місця. В українських прислів'ях, повір'ях, легендах совам даються негативні оцінки: "Нащо пугачеві дзеркало, коли він і так знає, що гарний", "Не пара сова для сокола", "Спить сова та й кури бачить" /Люди вірили: якщо пугач /дуже велика сова/ кричить на будинку, то хтось у ньому помре або коли сич /маленька сова/ кричить, то когось викричить із хати, насамперед, господаря. Але якщо сова сміється "у-ху-хууу" чи "увіт,увіт,увіт" - хтось вийде заміж; кричить - дівчина приведе дитину. За українськими народними віруваннями, сови і пугачі пішли від котів, тому в них котячі голови і котячий крик, а поява сов біля села наводила на пожильців нудьгу і смуток. У літературі сову іноді ототожнюють із мудрою людиною. Вона є емблемою інтелектуалів всім відомого клубу знавців "Що? Де? Коли?". У середні віки сова - символ Тіля Уленшпігеля, веселого і кмітливого мандрівника, який ходив по світу, викриваючи глупоту, марновірство, забобонність. У творчості Т.Г.Шевченка сова символізує справедливу кару, відплату визискувачам, кривдникам за моральне зло, розпусту, жорстокість. В.Куйбіда.
Сон - символ тимчасового забуття; відпочинку; наймилішого; оберега. Давні греки персоніфікували сон в образі бога /Гіпнос/, сина Ночі та Мороку, брата бога смерті Танатоса. Таким чином, сон символізує тут тільки тимчасове забуття на відміну від нещадної смерті. Починаючи з тих давніх часів, люди прагнули надавати символічне значення своїм сновидінням. Звідси велика кількість сонників, що трактують ледве не кожний предмет, що бачили під час сну. Звичайно, такі тлумачення дуже наївні та прямолінійні у своєму зв'язку з реальністю. Напр., побачити уві сні дочку означає клопіт та засмучення, базар - зіткнутися з брехнею, обманом; свиню - потрапити у грубу, неприємну компанію. Словом, символізація тут йде по лінії звістки доброго чи поганого для людини. Тобто, за Фрейдом, відбувається заміна змісту сновидіння іншим на основі усталеного ключа. К.Юнг вважає, що в основі сновидінь лежить архетип /"сталі мотиви, котрі виявляються у фантазіях, сновидіннях, маренні та галюцінаціях сучасної людини"/, архетип колективного, неусвідомленого. Символ у сновидінні, за його теорією, має скоріше значення притчі. Тобто тут виявляються загальнолюдські, первісні образи. Символічний образ, виражений у сновидінні, прямує до мотивів міфологічного плану. Це може бути міфологічна боротьба з чудовиськом, що призводить до визволення красуні тощо. Природна річ, що ця символіка не може мати нічого спільного з таким тлумаченням: дракон - несподіване багатство, виграш або спадщина. Символічного значення набувають сновидіння у творчості письменників. Достатньо згадати знамениті "Сни" Т.Шевченка: "Гори мої високі", "Сон" та "На панщині пшеницю жала". Подібний прийом використовують І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний та ін. Світова література багата символічними сновидіннями: В.Шекспір - "Сон в літню ніч", "Макбет", О.С.Пушкін - сновидіння Тетяни в романі "Євгеній Онєгін", "Сон смішної людини" Ф.Достоєвського тощо. У Біблії сон посилався людині для відкриття волі Божої, і багато снів мають пророче значення. Українські матеріали на тему снів див.: Дмитренко М.К. Український сонник. - К.,1991; його ж: Символіка сновидінь. Народний сонник. - К.,1995. Ю.Мільошин.
Сонце - символ Всевидящого божества; Вищої космічної сили; центру буття та інтуїтивного знання; осяяння; слави; величі; правосуддя; Матері Світу; Центру; Бога-отця; Христа. Разом з місяцем сонце символізує чоловічий та жіночий початки. У різних міфологіях їм притаманні різні ролі. Іноді сонце може асоціюватися з образом батька, а місяць - з образом матері. У багатьох народів сонце визнається як найдавніше божество, тобто як символ верховної влади. Ще в XVI-XV ст. до н.е. в Єгипті сонце вважалося єдиним царем Всесвіту, а земний цар шанувався як сонячне божество. Давні греки величали його Геліосом. У пізній античності бога Сонця ототожнювали з Аполлоном, звідси й його епітет Феб-світлий. В язичницьку епоху слов'яни обожнювали Сонце в образі Дажбога, Сварога, Хорса та ін. Слов'янський язичницький пантеон богів знав й інші символи сонця в образах Ярила /бог весняного сонця/, Купала /бог літнього сонця/ та ін. Багато з цих символів зустрічаються і в українців - "око Боже", "вогняна неспалима куля", "велике колесо або круг", "лик Божий або чоло Боже", "свіча, яку носять ангели" тощо. У свою чергу образ Сонця сприяв народженню на Україні багатьох подібних символів. Кроковеє колесо - весняні й купальські танці, що йшли по колу; мости - "символ проміння сонця або місяця", король - "одна із назв сонця"; воротар - "ворота відчиняються щоранку, випускають на небо сонце, а ввечері замикаються і ховають його"; Джурило /Журило, Чурило, Юрило, Ярило, Юрій/ - "божий ключник, володар Вирію, бо, що одмикає сиру землю"; жучок - хоровод, де "по зчеплених руках, як по мосту, йде дівчинка, що втілює жучка-сонце", /жучок, що ходить по колу, символізує сонце/. Зайчик /Білоданчик, Янчик, Женчик, Подолянчик, Корольок, Подоляночка, Ягілочка Красна Панна/ - у цьому циклі хороводів "рух Сонця зображався через дії людини"; Рожа - танок, "де сонце виступає в образі дівки Рожі". Солярну символіку мали вінок і коса, обряд водіння Кози, орнаменти, вишивання килимів, різьблення по дереву, керамічний посуд, де символами сонця є коло, хрест, розетки, восьмикутна зірка, свастика тощо. Солярну символіку мали хліб, калачі, коровай /див. Коровай/ тощо. Всі ці образи широко використовуються в українському фольклорі. У християнській традиції символічне значення сонця дуже різноманітне. Захід та затемнення сонця означають гнів Божий, праведне покарання, біду, скорботу, страждання. Сонячне світло символізує щастя /Іс.XXX,26/, відкриття, виявлення, відплату та праведну кару. Сонце - символ слова Божого /Лк., XXI,23/. Носії слова Божого мають своїм символом сонце. Сонце є вічне Слово, Господь, Христос. Він - Сонце правди, істинне світло невечірнє, вічне /Ів.,III, 19; VIII,12;5; Об., XXI,23, XXII,5/. Ю.Мільошин.
Сонячні кларнети - див. Поезії символіка.
Сосна - див. Ботанічна символіка.
Спіраль - див. Геометрична символіка.
Стіл - символ єдності, родинної міцності і злагоди; гостинності; доброзичливості; шанобливого ставлення до людей. У язичництві стіл символізував встановлення дружніх стосунків, а за часів Київської Русі - необмежену князівську владу. Давньоруське столъ означало трон, престол; звідси бере початок застаріле стольний град, "місце перебування великого князя; столиця". Слово стіл входить до складу фразеологізмів: сідати за стіл "починати обговорення, щоб прийти до згоди", покласти карти на стіл "виявити свої приховані наміри, справжню суть справи" та ін. Як символ гостинності й доброзичливості воно вживається в усній народній творчості, зокрема, в колядках: Радуйтеся, люди, До вас свято буде, Столи застеляйте, Нам пиріг давайте. /"Меланочка ходила"/. У наших пращурів стіл був символом домашнього вогнища; він вважався особливим, визначальним предметом, "...на столі майже завжди лежали хліб і сіль, накриті рушником. Заборонялося класти на стіл шапку, сідати одягненому. У деяких регіонах у новозбудовану хату вносили першим стіл з паляницею. На Святвечір люди залишали гроші, посипали зерном на краєчку стола /щоб добро водилось у хаті, дякуючи Богові/"/Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.256/. Щоб відігнати від родини нечисту силу, у Святвечір господиня кладе на чотири кути столу по голівці часнику. Саме за столом збираються люди для святкування визначних подій: весілля, дня народження, хрестин тощо: Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом; Нема того на селі, що в нашої молодої на столі. /Н.тв./. В українській літературі слово стіл вживається як символ єдності, символ сім'ї, оскільки, збираючись за обідом чи вечерею, члени родини діляться радістю й горем, намагаються знайти вихід із скрутного становища. У поезії Т.Шевченка стіл виступає як символ ввічливості, щирості, доброзичливості, поваги: Вернулася, Катерина І Марко зустріли За ворітьми, ввели в хату Й за стіл посадили; Напували й годували, Про Київ питали. /Т.Шевченко/.
Стіл - невід'ємний атрибут навчання, поетичної і дослідницької праці. Стіл - предмет, біля якого вирішуються долі не тільки окремих людей чи сімей, а й народів та держав /звідси круглий стіл - символ рівноправності/. Л.Довбня.
Страшний суд - символ справедливості; неминучості покарання за скоєне зло; відповідальності за свої вчинки; перемоги добра над злом; очікування оцінки дій у кінці життєвого шляху; символ рівності всіх перед Богом, символ нового життя та безсмертя. Страшний суд - це найсправедливіший у світі суд, на якому Бог дає оцінку всім людським вчинкам. У "Законі Божому" протоієрея Серафима Слободського пишеться: "Коли прийде син Божий у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді Він, як Цар, сяде, сяде на престолі слави Своєї. І зберуться перед Ним всі народи, і Він відокремить одних людей від інших /вірних і добрих від безбожних і злих/, подібно до того, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець /праведників/ по правий бік, а козлів /грішників/ - по лівий". І підуть грішники в муку вічну, а праведники в життя вічне. Крім того, Страшний суд є символом повноти знань Бога про все зроблене і вистраждане людьми. Він називається Страшним ще й тому, що перед усіма постануть справи кожної людини, її приховані думи й бажання, любов і лицемірство, правда і неправда. Кожен отримає те, чого заслужив. Саме цей аспект символіки фразеологізму відбитий у словах народної пісні: "Хай неправда веселиться і убогий плаче люд, поки правда возцариться і прийде правдивий суд". Страшний суд - символ відповідальності за своє буття. Згідно біблійних сюжетів, Господь відчинив перед апостолом Іоаном двері на небо і сказав: "Увійди сюди, і я покажу тобі, що має статися після цього". І тоді Іоан побачив, що кожна людина відповідала за свої гріхи, займала своє заслужене місце. Хто був записаний у книзі життя, той потрапляв у рай, а хто ні - потрапляв у пекло. Будь-яка нерівність між людьми стирається на Страшному суді: перед Богом усі рівні. Інколи поняття Страшний суд виступає символом стихійного лиха, яке несе людям хворобу, голод, смерть: "Страшний суд творився тоді, серед голих таврійських степів. Зривало дахи, замітало колодязі, з корінням видимало в людей з-під ніг посіви" /О.Гончар/. В українській літературі Страшний суд часто символізує безвихідь: "Прибігаю до сусіди, там усі спали. Стукаю, добиваюся - пустіть, Христом Богом молю, бо у нас Страшний суд піднявся" /П.Мирний/. Страшний суд - символ нового життя. Оновлення світу повинне здійснитися в останній день при допомозі вогню, тому на новому небі і на новій землі не залишиться нічого гріховного, а буде жити тільки правда. Л.Довбня.
Стрибог -див. Язичницьких богів символіка.
Стріла - символ світла; кари верховних богів; сонячних променів; фалла; містичного Центру; блискавки; бога землі; рішучості; швидкості; поєднання; щастя; здоров'я; любові; дощу; цілющості; святості. У багатьох міфопоетичних системах стріла була атрибутом богів Неба /Аполлона, Діани, Зевса, Перуна та ін./. Вірили, що блискавиця - це стріла бога, якою він вбиває демонів. На думку А.Голана, стріла була символом бога землі, у деяких міфах - місячного божества. У стародавніх греків бог любові Амур пронизував серця закоханих саме стрілами, що усимволізовувало єднання, злиття двох сердець. Язичницький бог блискавки і грому Перун, за міфами, "роз'їжджаючи на золотій колісниці, в яку запряжено дев'ятеро крилатих золотогривих коней, вогненними стрілами знищує, розганяє дивів і бісів... За деякими легендами, Перун мав дев'ятеро синів: троє вражало злі сили стрілами, троє розбивали хмари, творячи грім..."/Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С.43/. Образ стріли часто зустрічається у "Слові о полку Ігоревім": "Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого" чи "Ось вітри, Стрибожі внуки віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві" /"Слово о полу Ігоревім". - К.,1993. - С.31/. Був період, коли на могилах язичників ставилися так звані "часовенки" - пам'ятники у вигляді стріли. На Україні побожний трепет ще у XIX ст. викликали "громові стріли". Після удару блискавиці у землю плавився пісок /каміння/ і утворювалася громова стріла. "Той, хто знайшов громову стрілу, - вказує Г.Булашев, - зберігає її як святиню. Вона застосовується під час різних хвороб...; вона ж уберігає від ударів грози, відводить усякі лиха, чари, лихі сили і приносить щастя і статок в оселю, де зберігається... На тому місці, де впала громова стріла, не можна ставити ніякі будівлі, бо через сім років грім знову ударить у те саме місце" /Булашев Г. Український народ. - С.261/. В античній філософії був відомий парадокс Зенона "Стріла". Грецький логік доводив, що стріла, яка летить, водночас перебуває у стані... спокою. Ця славнозвісна апорія сприяла розвитку логічного мислення, науки взагалі. У фольклорі стріла символізувала і перемогу, і смерть, і надзвичайну швидкість, разючість /"Як стріла полетів", "Кидати стріли"/гострі ідеї, дошкульні слова/ тощо. О.Потапенко.
Стрітення //"Зимобор", "Громниця"// - символ оновлення; омолодження землі. Стрітення належить до найдревніших народних і церковних свят. У народі кажуть, що на Стрітення зима йде туди, де було літо, а літо - де була зима. Під час зустрічі стара Зима і молоде Літо сперечаються, кому йти, а кому вертатись. Якщо до вечора стане тепліше - літо переспорило Зиму, а якщо холодніше - Зима. Ясна й тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер - погана ознака. Відлига - жди пізньої весни. Напередодні свята жінки випікали обрядове печиво - "жайворонків", давали дітям, щоб ті закликали весну. У цей день у церквах України святять воду і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звуться "громичними", і їх запалюють перед образами під час грози та ставлять в церкві, щоб "мороз дерева не побив". Свячену на Стрітення воду пильно оберігали. Цій воді приписувалася магічна сила - це цілюща вода. Нею натирали хворі місця, з вірою, що "поможе". Найкраще допомагала свячена вода від "поганих очей" - пристріту. Проводжаючи на війну або на відбування військової служби, батько, благословляючи, кропив сина стрітенською водою і промовляв: "Боже тебе збережи!". Віра в силу стрітенської води зберігається в народі ще й досі. Т.Товкайло.
Схід-Захід - символ життя-смерті; світла-пітьми; раю-пекла; Бога-Диявола; Вирію-місця Вічної Пітьми; Добра-Зла; початку-кінця. У багатьох міфологіях сторони світу обожнювалися, особливо схід та захід. У міфах майя вшановували 4 братів-богів, що стояли, нібито, у чотирьох кутках Всесвіту і підтримували небо. Бог Хобніль - на сході, пов'язувався із червоним кольором, Сан-Кімі - на заході /символ - чорний колір/. Багатьом народам притаманний образ зустрічі сходу сонця /єгиптяни, греки, євреї будували храми-святилища дверима на схід/. На Русі молитви і закляття вимовляли, звернувшись на Схід. У християнських псалмах читаємо: "Воздавай хвалу Господу, восходящому над небом на востоке". Захід сонця пов'язувався, за віруваннями, із місцем перебування мерців. Саме на Заході перебував вхід у потусторонній світ у стародавніх міфах єгиптян, індійців Америки, європейців. Ще в епоху бронзи померлого клали головою на Схід, обличчям на Захід /щоб душа пішла за сонцем/. Ось як пише про це митрополит Іларіон: "Коли сонце заходило, його проводжали з сумом і страхом, чи воно ж напевно ще вийде, захід став недобрим місцем, місцем вічної темряви й адом. Навпаки, місце, звідки вранці виходило сонце, схід - це блаженна сторона, де вічна весна, вічне світло й тепло. Це Рай, це Ірій... Хто молиться богам, має молитися на Схід, а особливо вранці, бо раніше сонце добре викупане й виспане завжди милостиве. Схід - сторона землі, де сонце сходить, цебто де починається життя... Пошану сходу ще з глибокої давнини прийняла Християнська Церква" /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.27/. На думку акад. М.В.Поповича, для світогляду слов'ян була характерна така категоріальна структура символічних координат: 1/ Схід. Вперед. Ранок. Весна. Біле. Небо /світло/. 2/ Захід. Назад. Вечір. Осінь. Синє /зелене/. Земля /Попович М.В. Світогляд древніх слов'ян, -К.,1984. - С.61/. За радянських часів Схід символізував країни соціалістичного табору, а Захід - капіталістичний світ. В езотериці знаходимо цікаве тлумачення Сходу-Заходу: "Чому наші голови до болю у хребцях повернені на Захід? Скільки б ми не дивилися на Захід, ми ніколи не побачимо Сонця, яке сходить. Сонце завжди сходило, сходить і буде сходити лише на Сході... Світло завжди йшло зі Сходу! Так кажуть мудрі. І в прямому і в алегоричному значенні... Жодна релігія не прийшла до людства із Заходу. Окрім, щоправда, "релігії" прагматизму. Страшна релігія... Така "релігія" сприяє лише закам'янінню духу і гасінню вогнів серця. Вона ще гірша казарменного соціалізму, гірша, ніж адміністративно-командний режим, тому що знищує Культуру - Культ Світла". Я переконаний у тому, що Новий Світ народжується у тому місці Землі, яке з'єднує Захід і Схід і є простором Синтезу двох Енергій /матеріальної та духовної/, місцем зближення двох світоглядів /Дмитрієва Л. "Тайная доктрина" Олени Блаватської у деяких поняттях та символах. - Магнітогорськ,1992. - С.243/. А таким місцем є саме Україна! О.Потапенко.
Т
Таїнство - символ покаяння; прощення; сили; благодаті Божої. Це культова основа християнства, під час якої здійснюються обрядові дії "для послання віруючим Божої благодаті". Виникнення таїнств відноситься до зародження рабовласницького ладу, і, передусім, з'явилося воно в країнах Сходу - Вавілоні, Єгипті, де в I тисячолітті до н.е. склалися жрецькі законодавчі кодекси. Узагальнення культу Древнього Сходу знайшло своє відображення у Біблії, де говориться про те, як Мойсей під диктовку самого бога Яхве записував на протязі 40 днів і ночей на Сінайській горі закони і настанови для єврейських племен щодо проведення ряду ритуалів. Християнство, що виникло з іудаїзму, не заперечувало закони й обряди Мойсея, але згодом виробило свій, відмінний від іудаїстського, комплекс релігійних ритуалів на новий, християнський лад. Перші християнські таїнства і ритуали виникли в кінці II ст. Ними стали хрещення і причащання, запозичені із мітраїзму та староєгипетських культів. У II ст. увійшло в практику священство /посвята в духовний сан/, згодом у IV-V ст. - ще чотири нових таїнства: покаяння /сповідь/, миропомазання, шлюб, соборовання. Система з цих семи таїнств була остаточно відпрацьована і встановлена в православ'ї у XIV-XV ст. Велике значення надає Церква "правильному" здійсненню таїнств, розуміючи при цьому обов'язкову участь у ньому законної духовної особи та обов'язковість встановленого порядку. Тим самим підкреслюється роль церкви як "посередниці" між Богом і людьми, без якої таїнства вважаються "недійсними". Ця умова не визнається протестантськими церквами, що відкидають ідею посередництва церкви у спілкуванні людини з Богом. Існує сім таїнств: 1. Причащання або євхаристія займає центральне місце у літургії. У християнських церквах віруючих причащають вином і хлібом, де нібито втілені "тіло і кров" Ісуса Христа. Тим самим віруючі з'єднуються з Христом, стають причетні до життя вічного. Це таїнство сягає стародавніх тотемічних культів, коли існував ритуал вбивання тварини та поїдання тіла і крові для того, щоб проникнутись її властивостями та якостями. 2. Покаяння або сповідь - прощення або виправдання гріхів, що є основною суттю християнських догматів. Ось що ми читаємо в Євангелії від Матфея: "И всякий, кто оставит домы, или братьев, или сестер, или отца, или мать, или жену, или детей, или земли, ради имени моего, получит во сто крат и наследует жизнь вечную" /19:29/. Сповідь є одним із семи таїнств, обов'язкових для всіх без винятку віруючих - католиків і православних . Це таїнство сягає глибокої давнини, первісної магії. 3. Миропомазання - це таїнство, відоме з античних часів, записане у Біблії. Воно співвідноситься з усіма іншими таїнствами і здійснюється над царями при коронації для освяти їх влади, під час хрещення, коли миром мажуть чоло, груди, руки хрещеного. 4. Соборовання здійснюється у будинку хворого або вмираючого з метою вилікувати або причастити, для полегшення його участі у загробному житті. 5. Священство - посвята в духовний сан. Таїнство це здійснюється під час літургії з промовлянням особливих заклинань і покладанням рук єпископа на голову посвяченого. 6. Хрещення - занурювання новонародженого у воду - джерело життя. У католиків -обливання водою, у протестантстві - окроплення. 7. Вінчання - церковний обряд скріплення шлюбу. Т.Товкайло.
Темрява /пітьма/ - символ нерозвинутих можливостей; відсталості; неосвіченості; аморальності; з іншого боку - символ захисту від лихих сил. Слово пітьма сягає праслов'янського tьma, що розвинулося з індоєвропейського *tem "відсутність світла". Воно споріднене з лит. temti "темніти", перс. temel "морок". Темрява /пітьма/ символізує материнське начало; вона /як символ матері/ утворює дихотомію світло/темрява. Ця дихотомія виникає як символічна формула моралі після розпаду первинної пітьми на світло і темряву. До розпаду первинної пітьми вона не зіставляється з мораллю. "Пітьма... символізує стан нерозвинутих потенційних можливостей , які дають поштовх утворенню хаосу. Звідси слідує, що пітьма, введена у світ після того, як "з'явилося світло, є регресивною; це так ще й тому, що вона традиційно асоціювалася з принципом зла і з первинними, несублімованими силами. Образ темряви, що використовується для характеристики людини, виражає своєрідний "субстрат" її пристрастей. Цей психологічний факт... знаходить свої паралелі - або витоки - у традиційно-символічному вченні, згідно якого "кольоровий" народ є породженням пітьми, а біла людина - це дитя сонця або білої полярної гори" /Керлот Х. Словарь символов. - С.526/. Темрява досить часто асоціюється з негативним началом: "Темне царство скоріше руйнуйте, нове на руїнах збудуйте" /Панас Мирний/; "Обернулося життя до неї другим, темним, неприбраним, буденним боком" /І.Нечуй-Левицький/. Пітьма може виступати символом аморальності: "Хто в пошані тепер? Тільки спільник у злочині, тільки темна душа, що горить від укритого в ній лиходійства" /М.Зеров/. В "Енеїді" І.Котляревського темрява пов'язується з пеклом: Тепер Еней убрався в пекло, Прийшов зовсім на інший світ; Там все поблідло і поблекло, Нема ні місяця, ні звізд. Там тільки темрява велика. У позитивному плані темрява символізує порятунок від небезпеки, від очікуваного лиха. Вона ховає все від людського ока: "Держи дівку в темноті, а бабу - в тісноті" /Н.тв./. Таким чином, у символіці слова темрява /пітьма/ спостерігається певне оцінне протиставлення /погано - добре/ з домінантою першої ознаки. Л.Довбня.
Терня - див. Бур'янів символіка.
Тінь - символ душі людини; непорозуміння в стосунках; тривоги, смутку; невиразності; підозри. Тінь - давнє слов'янське слово, яке походить від давньоруського тhнnь "простір, захищений чим-небудь від променів сонця; темне відображення на чому-небудь, відбиття предмета, освітленого з протилежного боку". Це слово не має усталеної етимології. Одні дослідники вважають, що д-р. тhнnь етимологічно пов'язане зі словом стhль, стhна і сягає і-є. * (s)teg-"покривати". Інші доводять, що в слові тhнnь h з'явився під впливом слова сhнь"тінь". У деяких віровченнях тінь вважається "негативним двійником тіла". Серед первісних народів існує усталене уявлення, що тінь є другим "я" або душею людини; це уявлення також відбите у фольклорі і літературі деяких розвинутих культур... Дикун, як правило, вважає свою тінь, відбиття у воді чи дзеркалі своєю душею чи життєво важливою частиною самого себе. "Тінь" є терміном, введеним Юнгом для позначення примітивної й інстинктивної сторони індивідуума /Керлот Х. Словарь символов. - с.509/. Тінь може виступати символом непорозуміння у стосунках між людьми: "Так уперше в житті між сином і матір'ю впала тінь" /С.О.Кравченко/; символом турботи, тривоги, смутку: "Її повіки злегка тремтять, ...на лиці блукають тіні" /М.Коцюбинський/; "Він дуже змінився: зголив бороду, вуса, постарів. Тінь тривоги і турбот весь час набігає на його обличчя" /І.Кочерга/. В українській літературі лексема тінь може символізувати дух, душу померлого, привид, примару: Еней, знаменитий мечем і побожністю знаний, Сходить до батька свого під землю тіней Ереба" /М.Зеров/. При метонімізації значення "дух, душа померлого" виникає нове вживання cлова тінь: воно починає символізувати досягнення, творчі здобутки людини, яка вже померла: Та з палицею пілігріма У нові села й городи Прямує тінь неутомима Григорія Сковороди. /М.Рильський/. Символіку лексеми тінь підсилюють фразеологічні звороти: одна тінь залишилась /про когось, хто дуже виснажений, змарнів, зблід/, кидати на когось тінь /про людину, яка щось на когось намовляє, створює негативне враження про інших/, боятися власної тіні /про дуже боязку, нерішучу людину, яка не привертає до себе уваги, залишається непоміченою, займає другорядне місце/. Л.Довбня.
Ткацтва символіка - це ознака естетичних, духовних, художніх смаків нації; регіональних та соціальних ознак; людської працьовитості; сонця і творця світу; основи світотворення. Ткацтво та прядіння - одне з найдавніших занять кожної селянської родини в Україні. Ткали рушники, скатерки, тканини для виготовлення одягу. Переважно цим займалися жінки. Уміння добре прясти і ткати було необхідним для дівчини на виданні. До цих занять її прилучали з раннього дитинства. У літописах часів Київської Русі є свідчення, що кияни "плели вовну, збивали повсть, пряли..., виробляли полотно /"плати"/, порт, руб, сукно; з'являються в ті часи ткачі". А тканини були вовняні, лляні, конопляні, а полотно тонке, з узороччям /Шевчук В. Мисленне дерево. К.,1989, С.264/. Але мистецтво ткання відоме на території України уже в епоху трипільської культури /IV-III тис. до н.е./. В українському фольклорі збереглося чимало згадок про роль ткацтва у житті селян. Відлуння символічного уявлення про ткання як основу світотворення знаходимо в мові, повір'ях, у деяких обрядах, орнаменті вишивки. У найдавніших світотворчих колядках, напр., згадується павук-творець - сяючий образ павука-ткача, що снує нитки-промінці, засновує їх різноманітними виявами життя, насичує барвами й звуками, наповнює живлячим духом. У колядках такого типу дістається з дна моря золотий камінь - сонце, і тоді вже з'являється світ. Отже, світ заснувався, сонце - то основа життя. Як свідчить О.Потебня, у німців у період від Різдва до Водосвяття зверталася особлива увага на прядіння і ткання: у деяких регіонах ці ремесла в цей час суворо заборонялися, а в інших - навпаки, всіляко заохочувалися і вважалося, що напряджені тоді нитки мають цілющі властивості. І ці заборони, і дозвіл вказують на шанування в ці дні божества - прядуна /Потебня А. О мифологическом значении некоторых обрядов и поверий. - М.,1965. - С.6/. За давніми уявленнями, саме на Різдво заснувався світ, як народилося сонце і з вершечка світового дерева почало снувати світову павутину. Залишками такого вірування є різдвяні "павуки" із соломи. Павук ще зветься "круг". Сонячна символіка "павука" /"круга"/ не викликає сумнівів /Див. Павук/. Символ павука-ткача спостерігається у великодній грі "жучок", де по перехрещених руках гравців бігає, ніби снує, дитя, а в пісні мовиться: "Грай, жуче, грай...". Адже на Великдень і сонце грає. На давніх віруваннях основані й легенди про павука, прислів'я, повір'я. Ця комаха стала символом світлої міфологічної істоти - ткача і засновника світу /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.138-139/. У художньому ткацтві ще наприкінці XIX ст. на території України були поширені стилізовані мотиви найдавнішого за походженням тваринного орнаменту.Серед геометричних мотивів переважав ромб з гачками, який у давніх слов'ян уособлював родючість. Залежно від місця розташування цього символу він означав землю, родючість чи жінку. Цей символ широко використовувався у язичницьких ритуалах, обрядах, а з прийняттям християнства продовжував існувати у способах ткання одягу, головних уборів, у вишивках сорочок /Українознавство. - С.160-161/. Ткацьке мистецтво в Україні символізувало не тільки естетичні, художні смаки народу, а й було своєрідною візиткою таланту кожної майстрині, створювало думку про жінку та її дочок, тобто характеризувало жіночу вправність, майстерність, охайність і працьовитість. Домотканий виріб створював настрій, формував естетичні смаки, був зразком людської працьовитості. Історія українського народу підтверджує, що серед простих людей одвічно живе тяга до красивого, привабливого, естетичного, доцільного й етично вивершеного. Л.Кожуховська.