СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,

Біблія - символ Книги Книг, Космосу, законності, духовного спокою, мудрості; неповторності; віри; таїни слова Божого; знання, життя; повчання, поради, духовного заповіту людству; Слова Божого. Біблія - слово давньогрецького походження, що означає "книга". У наш час ми цим словом позначаємо не будь-які книги, а одну визначну, що складається з кількох десятків окремих релігійних творів. Це книга, яку люди християнської та іудейської релігій вважають своїм Священним Писанням. Біблія складається із Старого та Нового Завітів. Спочатку Біблія згадується Моісеєм як "Книга Завіту", і через те варто розглянути символізм слова "книга". "Книга" - символ всесвіту. Відкрита книга означає книгу життя, навчання та духовну мудрість, одкровення священних писань. Книга пов'язана з символом дерева; дерево разом з книгою можуть уособлювати весь космос. Слово "завіт" в українській мові означає пораду, повчання. У ряді інших мов це слово ще тлумачиться як договір, союз. У єврейському тексті Старого Завіту цьому слову відповідає давньоєврейське "Брейшит", що означає "Початок". Звідси Біблія - символ початку всього на Землі, символ зародження людства. Біблія є символом повчання, поради. У ній закладені основні норми поведінки людей, показана історія взаємовідносин єврейського народу з Богом. Це заповіт майбутнім поколінням, духовне наставлення людям від Бога. Біблія - символ законності, духовного спокою, рідкісної мудрості, неповторності. "Важко уявити собі ще яку-небудь книгу, яка писалася протягом життя 40 поколінь, протягом більш ніж 1500 років, більш ніж 40 авторами із усіх суспільних прошарків. Писалася на 3-х континентах: в Азії, Африці, Європі. Писалася трьома мовами: івритом - мовою Старого Завіту; арамейською - загальновживаною мовою Близького Сходу аж до часів О.Македонського /6-4 ст. до н.е./; грецькою мовою - мовою Нового Завіту /з III ст. до н.е./. Біблія є символом таємниці. За древність її називали "книгою за сімома печатями". Писали її люди, що володіли таємничими магічними знаннями. Писалась Біблія таким чином, щоб не спотворити символів та алегорій. Сприймаючи писання дослівно, ми спотворюємо істину, приходимо до невірного тлумачення і розуміння Біблії. "І сказав Бог:"Хай станеться світло. І побачив Бог світло, що добре воно, і Бог відділив світло від темряви. І Бог назвав світло:"День", а темряву "ніч" /Книга буття 1,3-5/. "Ні скептики-атеїсти, ні релігійні фанати не підозрюють, що перед ними - один з давніх наукових текстів, істина якого прихована під багатослівним покриттям символізму" /Зор Аллеф. Путь сияния. Методы высшей магии. -М., Звонница - МГ, 1995. - С.140/. За Біблією, спочатку було Слово. Згідно єврейського вчення, слово записане вже є символом проявленим, матеріалізованим. За цим принципом був створений світ. Біблія символізує Слово Боже, але вже записане і проявлене через людину. Слово чи Логос - це священний звук, перший елемент у процесі матеріального вияву. Слово має творчу силу. Спаситель - це втілене Слово. В іудаїзмі та буддизмі Слово як Дхарма не піддається вимові. Т.Товкайло.

Білий /колір/ - символ світла, сонця, життя, вічності, святості, божества; місяця; смерті; радості, святковості; сакрального для українців кольору житла, одягу та ін.; сходу, добра; краси; чогось блискучого, прозорого, невидимого; зими, снігу. Білий колір був сакральним і глибоко символічним у багатьох народів світу. Хетти, кельтські друїди носили білий одяг. У євреїв священники й миряни одягали у дні релігійних свят біле вбрання. Водночас білий колір символізував смерть. На Сході, у слов'ян покійника загортали у білий саван. У давнину на Україні померлого відвозили в останню путь саме на білих волах /див. Віл/. Світова міфологія містить одне із найголовніших протиставлень "чорне-біле", що символізує негативне та позитивне, два світи, Близнюків. "За Геноном, - вказує Х.Е.Керлот, - у його "Володарі світу", білий колір репрезентує духовний центр, Туле /Thule/, так званий "білий острів", в Індії він співпадає з "країною живих" /Словарь символов. - С.557/. Поширеними образами фольклору, міфів є білі боги, білі коні. М.Попович вказує, що в індоєвропейців білий колір символізував жерців, схід, золото, небо, світло /Світогляд давніх слов'ян. - К., 1985. - С.58-61/. Мовознавці стверджують, що на Україні-Русі слово "білий" первісно означало "блискучий, прозорий, невидимий", а пізніше - "чистий та світлий". Для українців білий колір - споконвіку священний. Про це свідчить ім'я древнього Білобога, колір хат-білянок, вбрання, рушників, ритуальних предметів. У свідомості українців "біле" пов'язувалося із Божественним, чистим, взагалі світом, красою, душевністю та ін. /Пор. "білий світ", "білозір"/красень/, "білий день", "біле полотно", "біле личко", "білі хати", "білі вишні", топонімічні назви Білгород, Біла Церква, Біла Русь та ін.. Професор С.Килимник вважав, що чорно-білі кольори писанок /див. Писанка/ символізують пошану духів-душ померлих, подяку їм за охорону від злих сил. Практично усі святкові народні обрядодії проводили саме в білому одязі. У фольклорі, літературі білий колір символізував аналогічні поняття. Напр.:"В степах і могилах на білених росах Високі могили в тривожному сні" /А.Малишко/. Або:"Блакитний мороз стане сивим морозом, Той білим серпом все на сніг пережне..." /І.Драч/. Г.Потапенко. Білобог - Чорнобог - два боги-антиподи; символ вічної боротьби добра і зла, життя і смерті; символ сутності буття; єдності й боротьби протилежностей. У навколишньому світі людина постійно спостерігала зміну дня ніччю, тепла - холодом, світла - темрявою, а звідси виникала думка про боротьбу добра і зла. Під впливом болгарського богомильства у давніх українців з'явилася думка про те, що бог створив духовний світ, рай, душу. Увесь же матеріальний світ створений Сатанаїлом, тому він грішний і гине в гріхах. Усе зле і темне на землі бере початок від Сатанаїла /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992. - С.89-91/. Найближчою ж до Бога сутністю є світло /див.Світло/. Чорний і білий кольори становлять собою діаметрально протилежні символи позитивного й негативного. Чорний інколи може символізувати час на противагу білому, який символізує вічність. Білий може виступати символом духовного центру /Керлот Х.Е. Словарь символов. - М., 1994. - С.555-557/. Тому не випадково у слов'янській міфології два боги, схожі на близнят, розрізняються лише за кольором, який і символізує сутність кожного з них. "Слов'яни визнавали добре начало під іменем Білобога, протилежне злому, що звався Чорнобог. При святах та урочистостях обносили вони чашу з благословіннями і закляттями, вірячи, що щастя походить від доброго бога /Білобога/, а зло - від злого /Чорнобога/" /Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія, укладена Я.Ф.Головацьким. - К., 1991. - С.27/. У "Слов'янській хроніці" автора XII ст. Гельмольда описаний саме цей ритуал застілля, на якому вимовляли заклинання від імені двох богів - доброго і злого. На основі такого протиставлення реконструюється пара "Білобог-Чорнобог", символ протиставлень "щастя-нещастя", "білий-чорний", "життя-смерть" і т.д. Світ описувався системою основних бінарних опозицій, що визначали просторові, часові, соціальні і т.п. характеристики. Дуалістичний принцип протиставлення сприятливого-несприятливого для колективу іноді реалізовувався у міфологічних персонажах, наділених позитивними чи негативними функціями, або в персоніфікованих членах опозицій. Вираженням саме такого персоніфікованого протиставлення є пара "Білобог-Чорнобог" /Мифы народов мира. - Т.2. - М., 1982. - С.450-451,625/. Білобог /дід/ - це головний бог добра, один із найголовніших персонажів давньоукраїнської міфології. Згідно легенд є творцем землі, води, світла, захисником людей від зла. Білобог - батько Перуна, господар Вирію та повелитель інших богів. У народних легендах Білобог зображується у постійній боротьбі з Чорнобогом - богом зла, ворогом Вирію, людей і світла, заступником злих сил, володарем підземного мертвого царства /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С.14, 51/. Стародавня українська легенда розповідає про народження та становлення Білобога й Чорнобога. Спочатку вони були білим і чорним лебедями, а батько Сокіл перетворив їх у людей, дав по молодильному яблуку і зробив невмирущими богами. Білошкірому він сказав:"Ти є Білобог. Володар світла і білого Світу та всього, що створиш у ньому", чорношкірому повідав інше:"Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній". І сказав він обом:"Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси - без Погані, також не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому" /Там же. - С.55/. Таким чином, у давній легенді відбиті вища філософська сутність буття, постулат про єдність і боротьбу протилежностей, про те, що результатом цієї боротьби є рушійна сила розвитку всіх без винятку явищ і процесів. А Білобог і Чорнобог є символами цієї єдності і боротьби, і їхня антагоністична взаємодія символізує прогрес, рух уперед. Л.Довбня.

Біс - див. Демонології української символіка.

Благовіщення - символ пробудження життєвої сили природи, воскресіння землі; у християнстві - символ початку Дня спасіння людства; Таїни богонародження. За євангельським тлумаченням /Лк. 1, 26-38/, Архангел Гавриїл, котрого послав Бог до Діви Марії у місто Назарет, де вона проживала в домі Іосифа Обручника, сповіщає її, що у Неї народиться Син Ісус і це буде Месія і Син Божий. "Не бійся, Маріє, бо в Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина народиш і даси Йому ймення Ісус. Він же буде великий і Сином Всевишнього званий"... Син Божий втілився в утробі Діви Марії, згідно з Біблією, в день 25 березня. Акт згоди Марії волі Божій протиставляється у церковній традиції непослуху Адама і Єви. Діва Марія як "Нова Єва" спокутує гріх "першої Єви", починаючи зворотній шлях до втраченого життя у спільності з Богом /Настольная книга священнослужителя. - М., 1978. - Т.4. - С.675/. За давніми повір'ями слов'ян, у цей день Дух Світла благословляє Землю і все живе на ній. Саме на Благовіщення започатковуються постійні молодіжні хороводи, що збереглися від прадавніх часів як залишки імітаційної магії. Цей важливий обряд мав своєю метою пробудити життєву енергію рослин, ріст яких імітувався в іграх, піснях. На Благовіщення люди випускали спійманих восени пташок, приказуючи:"Сестричко-синичко, тітко-чичітко, червонодзьобі снігуроньки, щоглики-молодці, злодюги-горобці! Ви на поле вилітайте, ви на волі поживайте, до нас весну скоріше приведіть, Божу матір за нас моліть!" На Благовіщення категорично заборонялося працювати, у церквах святили проскурки, які потім зберігали на божнику поміж святими іконами як магічну силу. Існував обряд топтання рясту, що символізував прохання до Бога продовжити віку. Для Церкви Благовіщення - це початок життєпису Спасителя - Ісуса Христа. Т.Товкайло.

Блискавка - символ світла й освіти, духовного осяяння, одкровення; початку весни; емблема влади, швидкості; появи божества, знак суду і гніву Господнього на нечестивих; несподіваного одкровення, істини, що проникла через час і простір. Блискавка - емблема суверенної влади. Крилата блискавка - це влада і швидкість. Блискавка в світогляді греків - символ верховної творчої влади. Цим атрибутом володіє Юпітер. У міфології українців головними розпорядниками грому і блискавки є архістратиг Михаїл і архангел Гавриїл. Вони застосовують блискавку для ураження і винищення чортів. Водночас блискавку порівнюють із світлом та освітою. Завдяки цим паралелям блискавка пов'язана з першим знаком Зодіаку - символом початку весни і вихідною стадією будь-якого циклу. Три блискавки Юпітера символізують випадок, долю і передбачення - сили, що формують майбутнє. У більшості релігійних вчень божество заховане від людського ока, а коли виникає блискавка - вона символізує появу божества у всій своїй силі, світлості. Так, блискавка - символ постаті Ангола Господнього, який зійшов з неба до гробу Ісуса Христа. "...Марія побачила гріб і великий ось став землетрус, бо зійшов з неба Ангол Господній, і, приступивши, відвалив від гробу каменя, та й сів на ньому. Його ж постать була як та блискавка, а шати його були білі, як сніг" /Євангеліє від св.Матвія, 28, 2-3/. Блискавка - символ надзвичайної швидкості сина людського "Бо як блискавка та вибігає зо сходу і з'являється аж із заходу, так і прихід сина людського" /Євангеліє від св.Матвія, 24.27/, а найчастіше - це знак суду і гніву Господнього на нечестивих. Тібетський символ "блискавки і одночасно брильянта", пов'язаний із віссю світу, якщо хрест і розп'яття, сходинки і жертовний стовп є символами стремління людини до горнього світу, то блискавка має зворотнє значення: дію верхнього на нижнє. На Україні /за даними Г.Булашева/ вважали, що "блискавка" - це справжнє небо, яке Бог показує людям крізь розверзнуті хмари під час гніву свого, щоб вони завжди пам'ятали, що є на небі Бог /у Новоград-Волинському повіті - осяйна оселя Бога, яка нагадує всевидяще око Творця/. Перед Страшним Судом це небо відкриється в усій своїй красі..." Блискавицю вважали стрілою св.Михаїла та Гавриїла, що покликана знищити чорта /диявола/. В.Куйбіда.

Блуд - див. Демонології української символіка.

Богородиця - символ Матері, Цариці Небесної, Життя, Світла, Мудрості, Таїни, Любові; заступництва, радості і смутку; ідеалу жінки-матері; союзу божественного і земного; духовного порозуміння й очищення; володарки і надії всіх народів. Богородиця /Богоматір, Мадонна, Марія/ - це назва матері Ісуса Христа у християнській релігії. На думку вчених, ім'я "Марія" походить із давньосемітського "Міріям" і означає "гіркота, смуток; та, що ридає й ронить сльози". Інші вважають, що ім'я "Марія" перекладається як "вищість, піднесеність, перевага; славна, знаменита, чудова" /Костів К. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. - К., 1995. - С.235/. За Біблією, до Святої Діви злетів ангел і мовив:"Дух Святий злине на тебе, і Всевишнього сила обгорне тебе, через те й Святе, що народиться, буде Син Божий" /Лук., I, 28-38/. Таїну народження Сина Господнього від Непорочної Діви у духовному значенні не слід сплутувати із буквальним, фізіологічним розумінням. Діва у даному разі означає "досконалість, яка сама зберігає у собі жіночу істоту, що не підкоряється чоловічій, тому що носить її в собі" /Бауер В. та ін. Енциклопедія символів. - М., - 1995. - С.206/. "Непорочне зачаття" символізує священний союз Неба і Землі, який виражається у народженні Боголюдини, а також народження розуму чи найвищих здібностей у людині. "Християнська Діва Марія асоціюється із декількома символами - ... обгородженим стіною садом, запечатаним фонтаном, ковчегом; живою весною, а також з "живим кущем", місцем проявлення божества; із зачиненими воротами і вратами Небес; з хмарою світла, чистою і ні до чого не прикріпленою, з якої краплями духовного дощу падає вниз благословення..."невгасимою лампадою" /Купер Дж. Енциклопедія символів. - М., 1995. - С.201/. Мати - це споконвічна таємниця:"Я - все, що є, було і буде, і мою вуаль не підніме жоден смертний". Богородиця усимволізовує повноту життя, самодостатність, мудрість, звільнення від всього гріховного через осявання, просвітлення, трансформацію. Із постаттю Богородиці пов'язані численні релігійні свята /Мала Пречиста, Благовіщення, Успіння/. Напр., "смерть Матері Божої називається Успінням на знак того, що Вона нібито заснула на якусь хвилину, а тоді, наче сон, отрясла з очей мертвотність гробу, побачила безсмертне життя і Господню славу" /Короткі відомості про свята православної Церкви. - К., 1992. - С.28-29/. Образ Діви Марії творився протягом двох тисячоліть. Багатостраждальна мати, яка розділила із сином тернистий життєвий шлях, всемилостива жінка, справедлива заступниця, світла, мудра, сповнена всеперемагаючої любові - такою постає Богородиця у проповідях, фольклорі, літературі, мистецтві. О.Потапенко.

Ботанічна символіка - символіка дерев, кущів, квітів, трав, плодів та ін.. Наші пращури одухотворювали кожне стебельце. Обрядові дії, пов'язані із рослинним світом, за віруваннями, мали забезпечити здоров'я, добробут сім'ї, плодючість землі, щастя. Вагомими символами стали на Україні калина /див. Калина/, барвінок /див. Барвінок/, васильки /див. Васильки/, вишня /див. Вишня/, євшан-зілля /див. Євшан-зілля/, жито /див. Жито/, зілля /див. Зілля/, квіти /див. Квіткова символіка/, мак /див. Мак/, тополя /див. Тополя/, яблуня /див. Яблуко/ та ін.. Промовистими символами для українців, окрім названих, є явір, ясен, сосна, бузина, липа, мальва, конвалія, рута-м'ята, лобода. Явір - символ козака, парубка, здоров'я та сили; молодості, віку людини взагалі, вічної пам'яті; дитинства. Ясен - у скандінавів Священне Космічне Дерево. Присвячувалося Зевсу /Юпітеру/. На Україні був символом війни: якщо ворогові присилали гілку ясена - чекай нападу. У фольклорі ясен символізував також скромність, пісенну душу. Сосна - у багатьох народів символ життєвої сили, плодючості, самотності; сили характеру, безсмертя. У давнину сосна /соснова шишка/ була емблемою Серапіса /Єгипет/, Зевса, Артеміди, Венери, Юпітера. В Японії сосна символізувала мужність, вірність та стійкість. Шишка цього дерева завдяки своїй формі слугувала також як фаллічний символ, що уособлював чоловічу силу, потенцію. Сосна - священне дерево друїдів, фрігійців. На початку нашої ери 22 березня римляни зрубували сосну і несли до капища Кібели, щоб богиня зробила землю плодючою, а жінок позбавила бездітності /Скуратівський В. Берегиня. - К., - 1987. - С.213/. Слов'яни вважали її оберегом від нечисті, символом безсмертя. Бузина - у Середньовічній Європі символ чародійництва, магії, сили духів. На Україні усимволізовувала, за даними Г.Булашева, оселю чорта, нечистий кущ. Вірили, що бузину проклято богом тому, що на ній начебто повісився Іуда-зрадник.../Булашев Г. Український народ. - С.319/. Липа - у європейській культурі уособлення жіночої грації, краси, щастя. У греків - емблема Бавкіди, подружньої любові /Купер Дж. Енциклопедія символів. - С.82/. На Україні вважали, що липі Господь надав силу відвертати прокляття, які вона приймає "на себе". Тому нібито на ній так багато наростів. Рута-м'ята - символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку, горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Зустрічається у сполученні зі словами м'ята /рута-м'ята/, яра /молода/, зелена, сувора та ін. Вінок із рути означав дівування. Зів'яла рута - символ втраченої цноти. Часто рута символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання, гірке життя. В українській літературі образ рути набрав дещо іншого символічного звучання. Наприклад, у поезії А.Малишка рута усимволізовує Україну, мову, пісню, її одвічне прагнення до волі: Зійшла зелена вольна рута На українському лану. Або: До своєї мови, що розкута, Підвела у мудрості чоло. І тому у пісні пахне рута І Вкраїни б'ється джерело. Чи: Мій український кореню зелений, Моя красуне, руто незабута! Мальва - символ найдорожчого - любові до рідної землі, до свого народу. "Не було села, а в ньому хати, - пише В.Скуратівський, - де не палахкотіли б під вікнами мальви - ці незрадливі обереги нашої духовної спадщини. Всім, хто вирушав у далеку дорогу, вони нагадували: там земля мила, де мати родила!" /Скуратівський В. Берегиня. - С.17/. Конвалія - символ дівочої чистоти, скромності; весни. У християнстві - емблема непорочної Діви Марії і символ пришестя Христа /Купер Дж./. В українській поезії конвалія символізує пробудження природи, цнотливість, дівочість, скромність: У білих келихах конвалій Осяйні перла гомонять. За даними професора С.Килимника, у XVIII - XIX ст. існували й інші ботанічні символи: шальвія /шавлія/ - "образ туги", бузок - "емблема втіхи молодого родинного життя", материнка - "емблема материнської любові та здоров'я дітей"; чебрець - /Богородична трава/ - "спокій родини та здоров'я дітей"; півонії - "розквіт дівочої краси, зрілості"; братки польові - "символ убереження від кохання близьких по крові"; розмай-вітер - "символ забуття, безнадії, розлуки". Г.Потапенко. Будівельної жертви символіка - див. Хата.

Бузок - див.Ботанічна символіка.

Бузина - кущ-тотем, символ нечистого, пов'язаного з чортом, місця, що має велику магічну силу впливу переважно негативного характеру. "Бузина - диявольське творіння: її посадив чорт і тепер постійно сидить під нею, а тому її ніколи не викопують із корінням, щоб не дражнити диявола, а залишають рости, де б вона не була. Нічого не можна будувати на тому місці, де є старий корч: це місце - схованка чорта. Це місце нещасливе: як поставити хату, то господарі або діти будуть слабувати і мерти, а як на худобу, то худоба буде здихати і не буде вестися. Як є бузина в городі або на полі і не можна її позбутися, то треба помастити сапу свяченим салом і висапати. Ні викопувати, ні викидати бузину не можна, бо зведе руки й ноги. Під бузиною не можна сідати чи лежати, бо може скрутити цю людину" /Дмитренко М. Народні повір'я. - К., 1994. - С.28/. За народними уявленнями, бузина може приймати на себе людські хвороби, а тому до бузини ставилися з повагою, молилися:"Бузино! Послав мене Дажбог до тебе, аби ти взяла на себе мою недугу" /Див.: Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - К., 1993. - С.15/. М. Дмитренко.

"Бур'ян" - див. Прози символіка. Бур'янів символіка - символіка терну, очерету, кропиви, купини, полину та ін.. Образи бур'янів у Біблії використовуються для алегоричного відображення негативних якостей людини, переважно безгосподарності; кропива - символ ледачкуватості господаря; терня - емблема, вінець безгосподарності; полин - нечесності, людських пороків, а купина символізує нетлінність Матері Божої. Густі зарості кропиви - символ безгосподарності, ледачкуватості господаря. "Я проходив край поля людини лінивої та край виноградника недоумкуватого, - і ось все воно позаростало терням, кропивою покрита поверхня його..." /Книга приповістей Соломонових, 24,31/. Важко сказати, які рослини мають на увазі, вживаючи в Біблії термін терня. Але, безсумнівно, це бур'яни, що символізують вінець безгосподарності і запустіння. У Книзі приповістей Соломонових для характеристики поля ледачої людини використовують вислів "Все воно позаростало терням" /24,31/. Лукавим людям не минути опустошіння:"Тернина й пастки на дорозі лукавого, а хто стереже свою душу, відійде далеко від них" /Книга приповістей Соломонових, 22,5/. Очерет - символ слабкості, ламкості, непостійності. "Тепер ще ти надієшся собі опертися на оту поламану очеретину, на Єгипет, що, коли хто спирається на неї, то вона входить у долоню йому і продірявлює" /Друга книга царів, 18,21/. Так підкреслюється безсилля фараона. Вислів "надломлена очеретина" вживається для означення слабкості віри, надломленості характеру. У давнину очерет використовували як перо для писання, як міру довжини. У нас поширений полин гіркий, що містить гіркі речовини - ефірні олії. Тому у Біблії "полин" поєднується із символом "отрута". "...Щоб не був серед нас корінь, що вирощує їдь та полин..." /Повторення Закону, 29.17/. Безчесність, людські пороки та їх наслідки гіркі, як полин. Грішні люди зазнають кари Господньої полином. А Господь відказав: "За те, що вони покинули Закона мого, що Я дав перед ними, і не слухалися Мого голосу і не ходили за ним, за законом... ...Я їх, цей народ, полином нагодую й водою із жовчю напою!" /Книга пророка Єремії, 9.13-14/. У книзі "Библейская энциклопедия" купиною називають терновий кущ, який був біля м.Хорива, горів, але не згорав. У ньому з'явився Мойсеєві Ангел Господній. Кущ, що горить і не згорає, прообразував Матір Божу, яка була нетлінною і за втіленням, і за народженням від неї Сина Божого. На думку тлумачів Св. Писання, описаний терновий кущ належав до одного з видів мімоз чи акацій, а в ботаніці купина - лісова трав'яниста рослина з білими квітами, схожа на конвалію. В.Куйбіда.

В

Вареники - символ національної української кухні; продовження роду; у язичників - символ Місяця /Дідуха/; у фольклорі, літературі - достатку; поминання померлих. На думку О.П.Знойка, українські ліплені пироги та вареники протягом тисячоліть були у язичників ритуальною стравою, присвяченою божеству неба Місяцю. Вони пов'язувалися "з астральним люнарним культом небесного вогню й води" /Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. - К., 1989. - С.101-102/. У повсякденному меню українського селянина XIX-XX ст. вареники зустрічалися нечасто. Зате вони були "окрасою недільного й святкового столу. Вареники входили до складу урочистих трапез /весілля, хрестини, гостини, храмові свята/, їх варили на толоку й обжинки" /Українська минувшина. - К., 1993. - С.83/. Вареники у фольклорі символізували достаток /Плаває, як вареник у маслі/, надзвичайно смачну страву /"Вареники непогані - Вареники у сметані"/. Я.Потапенко.

Васильки /"зільє Василья"/ - символ святості, чистоти, привітності та чемності; хлоп'ячої краси й добра. Васильки - запашна лікувальна трава із синіми квіточками, сильним стійким запахом. Колись на Україні селяни розводили їх побіля своїх осель. Васильки мали широке ритуальне застосування: їх клали за ікони, прикрашали хрести в церквах, святили на Маковія /1 серпня/, Спаса /6 серпня/. На Трійцю із васильків плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов'язана із легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку на Україні назвали "васильки". За іншою легендою, рослина одержала назву "від імені святого Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти й зелень і завжди прикрашав ними свою келію" /Г.Булашев/. "Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну" /Українська минувшина. - С.228/. Васильки інколи були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих; з них робили купіль для дітей при хворобах. У фольклорі, літературі васильки символізують святість, чистоту, красу коханої: Та вроди, Боже, троє зіллячок: Перше зіллячко барвіночок, Друге зіллячко любисточок, Третє зіллячко васильочок. Або: "Без васильків і без рути спочивайте, діти" /Т.Шевченко/. Чи: Васильки у полі, васильки у полі, І у тебе, мила, васильки з-під вій, І гаї синіють ген на видноколі, І синіє щастя у душі моїй. /В.Сосюра/. Г.Потапенко.

Вдова - символ жіночої самотності, нещасливої долі. Вдовою називали жінку, в якої помер чоловік. Із цим словом в Україні завжди пов'язують означення, що характеризують страждання, поневіряння жінки, яка залишилась сам-на-сам із життєвими проблемами, із соціальними негараздами, із гіркотою нерозділеного кохання, пристрасті. Відомий арабський мандрівник XVII ст. Павло Алеппський після подорожі по Україні писав: "Вдів і сиріт у цій країні дуже багато, чоловіків їх повбивано у безперервних війнах..." /Українські народні думи та історичні пісні. - К., 1990. - С.5/. В українській мові досить часто зустрічаються прізвища, похідні від цього слова: Удовиченко, Удовенко, Вдовичишин. За свідченням істориків, громада, особливо сільська, як могла допомагала вдові: колективно заготовляла для неї дрова в лісі, звільняла від плати громадському пастухові худоби; єдиного сина не забирали до війська. Вдова користувалася правом голосу на зборах громади. Коли до сім'ї вдови приходив зять, "він ставав головою родини, одержуючи певні права на майно, яке належало батькам дружини" /Українознавство. - К., 1994. - С.229/. Побутувало між людьми повір'я, що найбільший гріх - це скривдити вдову та її дітей. Але часом і сама громада порушувала одвічні правила людської моралі. Прикладом може послугувати зміст народних пісень "У неділю, уночі", "Наїхала старшина": Наїхала старшина До вдовиного двора, Стала думать і гадать, Кого в некрути брать. Вдова не мала права вінчатися вдруге: законодавство та моральні традиції села не дозволяли цього робити. Самітня жінка у темному /найчастіше - в чорному вбранні/ викликала потаємний острах у молодих дівчат та їх матерів. Вдову не кликали пекти весільний коровай, молоді на весіллі вважали недоброю прикметою зустріч із вдовою по дорозі до церкви. Разом з тим, жінка-вдова найчастіше була господинею хати, до якої дівчата та хлопці сходилися на вечорниці. У цьому випадку її називали "вечерничною" або "досвітчаною" матір'ю, "паніматкою". Молодь прислухалася до порад господині, а в певні дні працювала гуртом на користь удовиці: пряла для неї, порядкувала в полі, зносила перед святом для неї борошно, крупи, квасолю, сало, ковбаси і под. У фольклорі, зокрема у народних піснях, символічним образом вдови є образ перепілки або чайки. У народних прислів'ях визначається міра вдовиного страждання так: краще сім раз горіти, аніж один раз овдовіти. У народних піснях образ вдови зустрічається досить часто: то це бездушна чарівниця, що розпоряджається чужими долями /"Ой уночі із півночі ще кури не піли", "Прийшов Яким до вдівоньки"/, то жартівлива красуня, звабниця /"Удовицю я любив"/. Т.Г.Шевченко значно розширив межі цього символу в українській літературі. У його інтерпретації "безталанною вдовою", "бездітною вдовицею" є Україна, доля українського народу у складі Російської імперії. Етимологічний словник української мови наводить назву айстр, що є символом "осінньої радости молоді" /Килимник С. Український рік в народних звичаях в історичному освітленні. - К., 1994. - С.356/, діалектним словом "вдова", даючи таке тлумачення: "Назва, очевидно, пояснюється пізнім строком цвітіння айстр, коли вони залишаються ніби самотніми на грядках" /Етимологічний словник української мови. - Т.1. - К.: Наукова думка, 1982. - С.342/. Л.Кожуховська.