СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,

Зів'яле листя - див. Поезії символіка. Зілля - символ смерті і відродження; магічного впливу на почуття, вчинки людини, її долю; надійного оберега від нечисті. Зіллям називають різноманітні, здебільшого запашні трав'янисті рослини. У народі шанували зілля, бо вважали, що воно має чарівну силу. Його клали у постіль породіллі і новонародженого, використовували для купання немовлят. На Зелені Свята квітчали оселю з естетичною та обереговою метою. Існував спеціальний день святого Симона Зілота - 10 травня /за ст. ст./, коли селяни збирали зілля. До схід сонця копали золототисячник, ведмеже вухо, підбіл, татарське зілля /аїр/, розмай-зілля, ромен-зілля, боркун-зілля, тирлич-зілля, материнку, медунку та ін. Старі бабусі-"чарівниці" для відвернення грозової тучі, "граду, грому", дівчата "щоб прихилити чи відхилити хлопця до дівчини в коханні і навпаки" /С.Килимник/. Найчарівнішим вважалося "чар-зілля" "іванівське", "святоянське" зілля, тобто зібране на Івана Купала. Це був найдовший день року, коли рослинність набувала свого певного розквіту. А, отже, вірили, що земля-мати передає зіллю життєздатність, родючу силу. Його рекомендували збирати голим /інакше втратить свою магічність/. Радили співати спеціальні пісні, шептати примовляння /Климець Ю.Д. Купальська обрядовість на Україні - К., 1990. - С. 82/. Зілля мало різноманітну символіку. Напр., символом "доброзичливості, достатку, роїння бджіл" вважали маточник. "Кудрявці" символізували хлоп"ячу молодечу вдачу, здоров"я. Братки польові - символ "убереження" від кохання близьких по крові, розмай вітер - символ забуття, безнадії, розлуки, любка - символ краси та "розквіту", смолка - символ "напасти" та ін. /Килимник С. Український рік. - Т. 2. - С. 354-356/. Розмаїта символіка зілля чудово показана у фольклорі, творах Т.Г.Шевченка, Ольги Кобилянської, Ліни Костенко та ін. Напр., "Ой є в мене таке зілля близько перелазу; як дам тобі напитися, забудеш одразу" /Н. тв./; "У мене чароньки - хорошії оченьки, у мене зілля - рум"янеє личенько /Н. тв./; "Як не хочеш, дівчинонько, Дружиною бути, то дай мені таке Зілля, щоб тебе забути" /Н. тв./ О. Потапенко.

Змія - див. Гадюка.

Зодіак - символ земного життя; його матеріалізації та одухотворенняя; символ нескінченності, вічності; внутрішньої єдності; відповідності між земними подіями і небесними явищами; символ єдності і взаємозв"язку людини та Всесвіту. Слово Зодіак означає "колесо життя", тому його символіка пов"язана з колом /див. Геометрична символіка/. Загальне значення Зодіака стосується процесу, за допомогою якого "первозданна енергія, запліднившись, переходить від потенційності до віртуальності, від одиночності до множинності, від духу до матерії, від неоформленого світу до світу форм, а потім повертається назад по тому ж шляху" /Керлот Х. Словарь символов. - С. 218/. З давніх часів люди, спостерігаючи за небом, намагалися встановити шкалу відповідності між подіями земного життя та небесними явищами. У результаті певних узагальнень вони дійшли висновку, що кожна форма земної природи перебуває в залежності від небесних переміщень. Своєрідним графічним зв"язком цієї залежності і став Зодіак. Безпосередні джерела його виникнення маловідомі. Однак аналогічні йому символи знайомі багатьом народам. Кожен знак зодіальної системи зазнає впливів з боку однієї з планет та певного міфічного божества, тому кожен такий знак є необхідним етапом на шляху духу до своєї досконалості. Основа зодіальної системи /рух сонця по небу/ була закладена у древній Індії: індійці відкрили 8 знаків Зодіаку. Зодіальна система із 12-ти знаків з'явилася в VІ ст. до н. е. Вона характеризується формою круга /символ нескінченності/, поділом на 12 частин, яким відповідають певні знаки, а також зв'язком із сімома планетами. Зодіак можна розглядати не лише як безперервний процес, але і як замкнутий ланцюг, у межах якого в результаті переходу кількісних змін у якісні здійснюється поділ на 12 частин. Символіка Зодіаку пов'язується з окремими його знаками, до яких належить Овен, Тілець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Ваги, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риби. Перші шість із них становлять інволюцію /матеріалізацію/, а наступні шість символізують еволюцію /одухотворення/. Овен виступає символом творчості, енергії, перетворень, Тілець символізує магнетизм, Близнюки - творче узагальнення, фантазію, Рак - визрівання і акумуляцію ідей, Лев - індивідуалізацію, Діва - неординарність розумових здібностей, Ваги - урівноваженість, Скорпіон - розмитість і т.д. Х.Керлот вважає, що символіка кожного знака утворюється в результаті поєднання таких компонентів: порядкового номера в системі знаків, його положення у цій системі як у певній цілісності, його символічної фігури, пов"язаних з нею ідей та асоціацій, його положення в одній із чотирьох тріад та планетарного символізму, що його супроводжує. Л. Довбня.

Зозуля - символ суму та вдівства; провісниця весни і водночас смерті, нещастя; туги за життям, минулим; віщування; нерозважливої матері. Символіка зозулі у світовій міфології різноманітна і суперечлива. Наприклад, у грецьких повір'ях зозуля віщує загибель, в Індії та Японії - символ кохання. Іудеї вважали зозулю "нечистим птахом". За даними А.Голана, зозулі "приписували такі риси як віщий дар, мудрість, довговічність, здатність зцілювати; вона вважалася вістункою біди та смерті, пов'язувалася з багатством". У міфологічних легендах праукраїнців цей образ уособлював мотив перетворення жінки в птаху. Ярославна із "Слова о полку Ігоревім" прагне зозулею полетіти до свого полоненого чоловіка. Згідно з народними повір'ями, зозуля могла навіщувати, скільки людині залишилося жити. Звідси прислів'я і звертання: "Зозуленько, зозуленько, скажи, скільки буду жити літ?"; "Не тобі зозуля роки кувала". У різних регіонах України існували свої інтерпретації образу зозулі. У Літинському повіті /за даними Г.Булашева/ зозулю вважали перевертнем князівни, в Олександрівському повіті -"переверненою на птаха вдовою, через що вона й гнізда собі іноді не в'є. В Галичині зозулю вважали дівчиною, проклятою матір'ю й перетвореною на птаха за те, що вона, бажаючи налякати матір, заховалася якось за комин й почала кувати". Існує й інше вірування: зозуля - то жінка, що вбила свого чоловіка і за цей гріх була засуджена Богом не мати ніколи пари. "В українських піснях про смерть козака, - вказує Г.Булашев, - його мати, сестра й кохана, тужачи, прилітають до нього на могилу зозуленьками... За українськими й польськими повір'ями, крик зозулі в саду віщує погану погоду, а трикратний над скелею - смерть господаря". С.Килимник підкреслював: "Зозуленька - це багатозначущий символ наших пращурів - і вісник весни, і вісниця довгого віку..., і символ туги за життям, за минулим, за красою: символ бездітної вдови, але найголовніше - це символ віщування" /Килимник С. Український рік. - С. 268/. В українському фольклорі, літературі зозуля, як правило, - символ віщування, вдівства, туги. Напр.: "Зозуля кувала, правдоньку казала, - буду сто літ жити!" /Т.Шевченко/. Віщу птицю намагалися задобрити: "Почувши вперше зозулю, поспішали побряжчати грішми... Гроші на куку /перше зозулине "ку-ку"/, на зозульку, про зозульку первісно означали "гроші на щастя", а вже пізніше почали асоціюватися з таємним подарунком, хабарем...". /Ужченко В.Д., Авксентєв Л.Г. Українська фразеологія. - Харків, 1990. - С. 81-82/. "Зозулями" у 70-80-ті роки ХХ ст. називали жорстоких, нерозважливих матерів, що відцуралися своїх дітей, ведуть легковажний, іноді аморальний спосіб життя. "А їхні відреченці, наче данайські зозулі, У гніздах сусідніх розбещену плоть веселять" /Б.Олійник/. О.Потапенко.

Золото - символ Сонця, світла, святості, стійкості, знатності, багатства; у християнстві - чисте світло, духовний скарб Христа і водночас - ідолопоклоніння, зло. Золото вже в біблейські часи символізує могутність та багатство, що відображає реальну владу цього коштовного металу у ті далекі часи. Пророк Даніїл так характеризує могутність вавілонського царя: "Ти, царю, цар над царями, якому Небесний Бог дав царство, владу й міць та славу. І скрізь, де мешкають людські сини, польова звірина та птаство небесне, Він дав їх у твою руку, та вчинив тебе пануючим над усіма ними. Ти - голова, що з золота" /Дан., 2. 37-38/. Часто слово "золото" вживається у Священному Писанні як символ "духовних дарів" /Йов. ХХVIII, 15/, відкуплення /І.Петр.І, 18/. Разом з тим у Біблії є й негативне ставлення до золота. В образі Золотого Тільця воно може символізувати сліпе ідолопоклоніння та мирське багатство /Вихід, ХХХII, 1-29/. Ще раніше виникло поняття про ЗОЛОТИЙ ВІК як символ щасливого та безтурботного існування людей в далекі часи. Грецький поет Гесіод /VII ст. до н.е/ у поемі "Труди і дні" та Овідій /43 р. до н.е. - 18 р. н.е./, римський поет, у поемі "Метаморфози" /1, 89-162/ називають століття, в якому жили первісні люди, золотим: Вік золотий було вперше посіяно. Чесність і Правду Всюди без примусу, з власної волі в той час шанували. Люд ще ні кари, ні страху не знав, бо тоді не читав ще Грізних законів, карбованих в мідь; ще юрба не тремтіла Перед обличчям судді - проживала й без нього в безпеці. Тоді не знали люди ні війни, ні труднощів. Земля сама народжувала все, що треба було людині: "Ріки пливли молоком, Хвилювалися ріки нектаром, Медом жовтавим зелені дуби ненастанно точились". За Золотим віком пішли: вік срібний, мідний вік героїв /у Гесіода/, і нарешті, - залізний, найгірший із усіх. З поняттям золотого віку пов"язано і зображення перших людей у раю, до їхнього гріхопадіння, коли їх було вигнано з раю і приречено на тяжку працю. В українському фольклорі золото - не тільки символ багатства /і не завжди у позитивному плані/, але й символ жіночої краси: "Дівка, краща злота", "А у мене врода краща од злота". Народні пісні насичені порівняннями дружини /дівчини/ з золотом. А в дядька Тимка гарная жона: На дворі ходить, як місяць сходить, У хату ввійшла, як зоря зійшла, За стіл сідає, як золото сяє. У цьому прикладі золото може одночасно символізувати і Сонце: А в пана Йвана золота верба, А на тій вербі золота кора, А на тій вербі рожеві квіти. Ой то ж не верба - Йванова жона, Ой то ж не кора - Йванова неня, Ой то ж не квіти - Йванові діти. Золото у народній традиції може бути й символом пшениці або жита, хліба взагалі: Зашуміла діброва, Залящала дорога, Хазяїнові женці йдуть, Золотий вінок несуть. Ой одчини нам, пане, ворота! Бо несем ми віночок з золота. Не з золота наш віночок - що з жита... Ю.Мільошин.

Зоря - символ животворної й родючої природи; дівчини-красуні, кохання; доброї душі; нового щасливого життя; світлого духу, оборонця людей; вічності; очей Бога. Образ зорі зустрічається в одному із найдавніших міфів "Зоря, ключі, роса і мед". У фольклорі, зокрема колядках, зоря - це "красна панна, дружина або донька місяця, господаря небесного дому ... Богині зорі приписуються певні магічні дії, що символізують випадання роси, рух світил на нічному небі. Вона гатить гатки з дорогих шат, мостить мости срібні або перлові, садить сади-виногради, вбирає їх наволоками, сіє по полю дрібним жемчугом, вишиває або гаптує золотом чи сріблом дорогі узори... /Дмитренко М. та ін. Українські символи. - С.111/. В усній народній творчості, зокрема замовляннях постають три зорі: вранішня, вечірня, полуденна. Це символічні образи, що позначають певні сакральні проміжки часу. Народна символіка кваліфікувала зорі то як дітей сонця і місяця, то як запалені Богом свічки на честь народжених людей /Булашев Г. Український народ... - С. 249/. На Вінниччині, Житомирщині зорі вважали "душами померлих людей", які відзначалися на землі добрим, безгрішним життям, а також дітей, що померли маленькими, не встигши нагрішити... /Г.Булашев/. За даними митрополита Іларіона, зорі символізували Божі очі, думки, вони "святі й праведні". Язичники вважали зорі вікнами Неба, через які боги дивляться на світ. У християнстві зоря - символ оборони живих людей. Кожна людина при народженні нібито "отримує свою зірку, що й стає на небі /у християнстві - Ангол-Хоронитель/. Астрологи, міфологи світу /див. Астрологічна символіка/ трактували зорю як символ світлого духу, що бореться проти сил пітьми. "Палаюча зірка" - символ містичного центру - енергії Всесвіту, який розширюється /Керлот Х. Словарь символов. - С. 206/. Найпоширенішими є п'яти- та шестикутні зірки. Перша із них у деяких народів символізувала нечисту силу. В інших - гармонію, людину, здоров'я. Шестикутна зірка - промовистий єврейський символ. "Віфліємська зоря" провістила чудесне народження Ісуса Христа. У романі П.Куліша "Чорна рада" читаємо: "Зорі - то людські душі. Як засне грішне тіло, добрі душі, покинувши землю, зносяться до Господа Бога...". П.Мирний у романі "Хіба ревуть воли ..." пише: "Зорі - то Янголи дивляться. У кожного є свій Янгол: то він і пильнує за душею, стереже її, щоб, бува, що лихе не спіткало". У радянський період п'ятикутна зірка усоблювала СРСР, Червону Армію, дружбу народів та ін. У романі О.Гончара "Твоя зоря" образ вранішньої зорі - це "символ першопочатків людського життєвого шляху, його першооснов... По суті - це образ Батьківщині, рідного краю, без якого не мислиться доля людини /Культура української мови. - С. 221/. Часто в поезії зоря символізує таку жадану, але нездійснену мрію, нерозділене кохання. Напр., у Бориса Олійника: Я тебе любив, я так любив, Горе моє, зоре, ладо-знадо, Що слова од щастя розгубив, І ніхто довіку їх не знайде. . . . . . . . . . . . . . . Вже твоя коса, як у диму, Лиш мені ти світиш юним станом... Стала ти дружиною йому, А мені навік зорею стала! На нашу думку, зоря може бути символом фантастичної машини, яка в змозі повертати навіть час! Чому? Астрономи стверджують, що деякі зорі, які ми бачимо, вже не існують тисячі років, бо згасли. Але оскільки вони дуже віддалені, то світло йде від них /за земними мірками/ десятки тисяч років. Тобто ми бачимо деякі зорі /хоч їх уже й немає/ такими, якими вони були сотні віків тому! О. Потапенко.

Й

Йордань //Водохреща, Богоявлення// - символ сили і могутності; день хрещення Господа; здоров'я, життя на землі; чистоти; світла; любові. Це велике церковне свято /19 січня за н.ст., 6 січня за ст.ст./. За Євангелієм, саме цього дня приблизно 2 тис. років тому 30-річний Ісус Христос прийняв хрещення від Івана Хрестителя /Предтечі/ на річці Йордань. "І не знав Я Його, але Той, Хто хрестити водою послав мене, мені оповів: "Над Ким Духа побачиш, що сходить і зостається на ньому, - це Той, Хто хреститься Духом Святим". І я бачив, і засвідчив, що Він - Божий Син" /Іоанн. 1, 29-39/. Свято 19 січня називалося празником Хрещення Господа і Богоявлення. Бо при хрещенні Спасителя було з'явлення Пресвятої Трійці та урочисте з'явлення Божества Cпасителя, який всенародно розпочав своє служіння в ім'я визволення світу. Св. І.Золотоуст говорить, що не той день, в який народився Спаситель, має бути названий Богоявленням, але той день, в який він хрестився. У цей день, в пам'ять про хрещення Ісуса Христа у Йордані, Церква проводить велике освячення води на річках, озерах, колодязях. Саме місце, куди йдуть від Церкви на освячення води, називають Іорданою /Короткі відомості про свята Православної церкви. - С. 13/. Слово ордань виникло у найдавніші часи і означало певне надання воді сонячної сили. У часи язичництва це свято було приурочене народженню богині води Дани. З давніх звичаїв у слов'ян збереглося шанобливе ставлення до води. 19 січня вирубували із криги хрест, фарбували буряковим квасом у червоний колір, прикрашали рушниками, гілками сосен, сухими квітами. Потім священник освячував воду та віруючих. Ця вода - особлива, її використовують для лікування хвороб, для різних магічних обрядів. Дівчата вмиваються, щоб "рожеві лиця були". Після освяти несли воду додому, і батько окроплював нею хату і все господарство. Хлопці в цей день малювали хрести на парканах, дверях, хатах, і знаки не можна було витирати до наступного Водохреща. У цей день ходили у гості, співали йорданські колядки, веселилися, молодь збиралась на різні забави. Т. Товкайло.

І

Ігор народних символіка - це мовні знаки історії народу; культури; етнічних традицій; це мірило сили, відваги, мужності, хоробрості, спритності; втілення мрій про шлюб, сімейну злагоду і спокій; ритуальне уласкавлення долі; зв'язок людей із пращурами, покійниками; це уособлення елементів трудового виховання, інтелекту нації. Значною, навіть невід'ємною частиною культури українського народу, є юнацькі, парубоцькі і дитячі ігри. Із етнографічних та історичних праць відомо, що у слов'ян були поширені ігри, здебільшого пов'язані із змінами пір року та ритуалами до християнських свят і обрядів, а також із весняним та літнім підбором пари /одруженням/. Літописці та церковні ієрархи називали ті ігри "грищами". Грища відбувалися в дохристиянський період у певні пори року. Восени відбувалися "вечерничні" ігри в хатах, зокрема "Калити-Андрія" та "Катерини", взимку - різдвяні та новорічні гадання, коляди, щедрівки та вітання, весною - весняно-великодні ігри, влітку - зеленосвятські та купальські. З весняними та літніми "грищами" пов'язане було шлюбне парування /добір пари, одруження, "умикання" та "пірвання"/. Усі ці ігри були пов'язані з сонячним культом, із сільськогосподарським циклом і були символами "соняшного та господарського кола", культу покійників та сил природи. Старі історичні джерела подають основні ігри наших пращурів: біги, стрибки вгору, через вогні, через воду тощо, метання списів, стрільба з лука, кулачні бої, гра в боротьбу родів, гра у війну та інші. Такими іграми захоплювалися переважно хлопці, бо вони були символічним мірилом сили, відваги, мужності, хоробрості, спритності. У дівчат переважали ігри, що пов'язані із культовими діями, гаданнями-ворожіннями, чаруваннями, мріями про майбутнє одруження, про щасливе майбутнє життя та інше. Головна гра - великодні та зеленосвятські хороводи, пов'язані з ритуалами плетіння та пускання вінків на воду /див. Зелені свята/, гра в "фортуну", "Лялю", "Тополю", "Морену", "Коструба" та ін. Хлоп'ячі ігри були бурхливі, дівочі - спокійні. Великодні ігри проводились протягом перших трьох днів Великодня, а потім продовжувались на проводи та на Зелені свята, а також будь-якими теплими вечорами та неділями, як тільки земля звільниться від снігу і стане тепло. До цього часу живуть у народі "Довга лоза" /"Довга верства"/, "Війна", "У короля", "А ми просо сіяли", "У дзвона", "Горюдуба", "У коромисла", "Чий батько дужчий", стукалка-хованка, гойдалка, стовп, ходіння догори ногами. Гра, як пісня, народна творчість, одяг, має численні локальні особливості, варіанти у різних місцевостях України /С.Килимник/. У "Енеїді" І.П.Котляревського читаємо сцени, де розважалися відважні Енеєві побратими у Карфагені: Тут всяку всячину іграли, Хто як і в віщо захотів, Тут інші журавля скакали, А хто од дудочки потів, І в хрещика, і в горю дуба, Як загулялися в жгута; В хлюста, в пари, в візка іграли, І дамки по столу совали; Чорт мав порожнього кута. Важливе місце відводилось дитячим іграм, витвореним протягом століть. Відомо, що піжмурки були в ужиткові ще в докиївські часи і призначалися не тільки для фізичного загартування підлітків, а й являли собою своєрідну школу етики й естетики, завдяки грі формувалося поетичне мислення, мистецькі смаки. Крім чисто ігрових форм, розрахованих на фізичне загартування, у ході гри діти виховуються: народна мораль з дитячого віку привчає до праці. З давніх-давен найменші в родині виконували посильну роботу: доглядали хатнє господарство, пасли гусей, свиней, корів, придивлялися за меншими в родині. Будь-яка робота вимагала зосередженості, відповідальності. А.Макаренко стверджував: "Яка дитина в ігрі, такою з багатьох поглядів вона буде в праці, коли виросте". Саме з цих міркувань народна етнопедагогіка використала гру як первинну форму трудового виховання, привчала дитину до раціоналізму, великої відповідальності за доручену справу. Крім того, такі ігри були своєрідними зразками одноактних п'єс, де діалоги дійових осіб наповнені поетичними, зокрема й віршованими текстами, багатими народнопоетичними звертання. У такому театрі немає сторонніх глядачів - усім учасникам відведена посильна роль, часто з елементами танців і пісенних сюжетів. Останнім часом вчені багатьох країн світу почали пильніше придивлятися до структури дитячих ігор. І з'ясувалося, що за допомогою ігор діти в ранньому віці опановують перші елементи грамотності, завчають вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри /класики, деркач, піжмурки, плітка, цурка тощо/ розвивають і математичні здібності. Західноєвропейський вчений Г.Маркос у статті "Культурні джерела грамотності" в одному з номерів журналу "Кур'єр ЮНЕСКО" писав: "З деякого часу математики та фахівці з інформатики неабияк зацікавилися іграми, що найпопулярніші серед неписьменних народів. Вони звернули увагу на такий факт: діти проводять будь-які арифметичні обрахунки з блискавичною швидкістю". Як виявилося, цьому сприяють саме дитячі ігри. Ігри супроводжували дітей повсюдно - на обійстях, вулиці, леваді, у полі серед попасичів й навіть за працею, коли наставав короткий перепочинок. У побуті вони поділялися на тимчасові, тобто сезонні, та й повсякчасні /Скуратівський В. Покуть. - К., 1992. - С. 74-85/. До дитячих відносили гру в цурки, м'яча, гори-дуба, Короля, у війну, Дзвона, Мовчанку, у бороди, гойдалки на гілках, вишні, у коней, у перегонки, стукалки-хованки, Чародія, у Відьму, Подоляночку, Мак, Ластівку, Довгої лози, Проса, Кота і миші, Вовка і гусей, Кривого шнура. Стародавнім і дуже популярним звичаєм в Україні була "вулиця". Академік Л.Білецький в "Історії української літератури" /1947 р./ писав: "В житті сільської молоді на Великій Україні великодні забави розпочинають так звану вулицю". Гарафина Маковій у книзі "Затоптаний цвіт" підкреслює, що у дитячих іграх, як і у колисанках, лічилках, пестушках, взятих від мами, словесна краса, ритм мови проростає із дитячого серця, а сама гра розвивала не тільки мовлення, а й силу, спритність, витривалість, була тим корінням, від якого набиралася соку молода поросль. Письменниця детально описує давні ігри, що були тісно пов'язані з родом діяльності людей: "Господар і діти", "Пастух", "Гуска", "Фіра", "Горобець-воробець", "Бусьок", "Нанашка", "Вовчик", "Стрибання через струмок" та ін. /Маковій Г. Затоптаний цвіт. - К., 1993. - С. 16-19/. Свого часу В.О.Сухомлинський нагадував: "Казка, гра - животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів та устремлінь". Для того, щоб ця святенна духовність не замулювалася, не згасали її пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо оберігати кращі народні традиції, серед яких особливе місце посідають народні ігри, що самою природою покликані виконувати виняткову роль у вихованні любові до праці, до краси, товариськості і дружби, природи, всього найкращого, що оточує нас /Скуратівський В. Покуть. - С. 84/. Відомий чеський письменник Юліус Фучік сказав: "Дитячі ігри - дзеркало суспільства". У цьому афоризмі є левова частка правди, адже гра - живий відгомін історії. Напр., в Україні у повоєнні роки діти грали "у війну", "наших і фашистів", "козаків". Не випадково з античних часів ігри поділяються на громадські, релігійні, національні та розваги. Л.Кожуховська.

Ікона /образ/ - символ Царства Духу, Господа; молитви; божественної гармонії; світла, слави Божої і величі; устремління світу, людей до Всевишнього; святості; олюдненого образу Бога. У православ"і ікона прирівнюється до Священного Писання, Христа як одна із форм одкровення та богопізнання. Ікона має догматичне, літургічне, виховне, естетичне значення. Вона призначена для того, щоб у тимчасовому побачити вічне, у видимому - невидиме, у тлінному - вічне. Смисл ікони полягає не в її речовій красі, а у тій "духовній красі першообразу, яка є Богоподібність". Головна думка православної ікони - це гармонія та мир у церкві та її пастві. У плані людської творчості ікона - дана Богом довершеність, печать відповідності образа своєму першообразу, символу - тому, що він зображує, тобто Царству Духу. Краса ікони - краса стяжанної подоби Бога, і тому цінність її не в тому, що вона красива..., а в тому, що вона відображає Красу" /Настольная книга священнослужителя. - Т. 4. - С. 176/. В іконі наочно передано реалізацію святоотецької мудрої формули: "Бог став Людиною для того, щоб людина змогла стати Богом". Ікона пронизана символікою форм, ліній, кольорів. Святість Всевишнього людині передається зокрема за допомогою німбу /вінчика/, який є образотворчою передачею духовного світу, внутрішньої гармонії людини і Божої благодаті. Ікона - це зовнішнє вираження перетвореного стану людини, її освячення Божественним світлом. Водночас багато образів передають, окрім почуттів, знання, земну, церковну і світську діяльність. Велична простота ікони, спокій її ліній, радість фарб, внутрішня гармонія дають підстави розглядати її саму як символ молитви. Ікона відображає "не хаос нашого гріховного світу, а божественний порядок, спокій, де панує не земна логіка, не людська мораль, а Божественна благодать" /Наст. книга... - С. 182/. Вагоме значення має кольорова символіка ікони. Зокрема, золото на ній символізує світло /див. Світлий/, яке саме є символом Божественного. Водночас золото - це образ "пломеніючого блиску, слави Божої", енергії Всевишнього. Премудрість Божу символізує на іконах червоний колір, устремління світу до Бога - голубий. Перші ікони з'явилися на Україні у Х ст. Їх використовували при всіх важливих подіях родинного життя, наприклад, у новозбудовану хату вносили ікону Миколи-угодника або Миколи-чудотворця. Роль святинь, оберегів виконували ікони Ісуса Христа, Богородиці, Юрія-змієборця та ін. Українці-іконописці намагалися наблизити народ до святині, а святих - до народу. Цікавою була кольорова символіка ікон. Золотий колір означав небесне царство, блакитний - чисте і благородне життя на землі, пурпурний - владу Господа та ін. О. Потапенко.

Ілля Пророк - символ великої віри, могутності, служіння народу. За православним календарем, Пророк Ілля жив приблизно в 900-х роках. Народився в м.Фесфії Галаадській, в племені Аарона, від батька Саваха. Проживаючи на землі Ізраїльській, Ілля Пророк не поклонявся ідолам, як інші мешканці, а переконував народ повернутися і повірити в Єдиного Бога. Ілля багато молився, і Господь часто з'являвся до нього і показував йому, що має відбутися. Люди не вірили Іллі. Тоді Господь покарав їх. Протягом багатьох місяців не було ні дощу, ні роси на траві, а палюче сонце знищило всю рослинність, хліб на полях зів'яв, дерева не дали ніяких плодів. Ілля сумував, що народ голодує, він почав благати Бога послати дощ, аби зросити поле й луки. Бог змилостився, і пішов дощ, наповнивши висушені ставки, спечені на сонці ниви /Короткі відомості про свята Православної Церкви. - С. 99/. За язичницькою міфологією, Ілля є наступником громовика Перуна, тому і оспівувався він як сівач озимого посіву. У християнство Ілля ввійшов покровителем дощу і врожаю. Православний люд відсвятковує 2 серпня день святого Іллі. З ним пов'язують кінець сінокосу і початок жнив, тобто повернення літа до осені /"Пророк Ілля літо кінчає, жито зажинає"/. Від прадавніх вірувань та вшанувань Перуна в українській обрядовості збереглися колядки та приповідки: Ходить Ілля на Василя, Носить пугу житяную; Куди махне - жито росте, Жито, пшениця і всяка пашниця. І донині у народі можна почути: "Грім гримить, - то Ілля на небесному мосту в огненній колісниці їде", "До Іллі хмари ходять за вітром, а після Іллі - проти вітру", "На Іллі новий хліб на столі" та ін. Т. Товкайло.

ї

Їжі та харчування українців символіка - це символіка традиційної національної кухні. З давніх-давен Україна славилася своєю багатою кухнею. Це зумовлено високими смаковими якостями страв, різноманітністю використовуваних продуктів та видів кулінарної обробки. Так, лише способів варіння борщу налічується більше тридцяти, а до його складу входить близько двадцяти найменувань продуктів. В усьому світі добре відомі українські страви: борщі, пампушки, галушки, вареники, коржі, калачі, гречаники, шпиговане сало, печеня, буженина. Українській кухні властиві різноманітні способи приготування смаження, тушкування, варіння, печіння, запікання. Особливо смачні страви, запечені в керамічних горщиках: печеня, вареники зі сметаною, тушкована капуста, картопля з м'ясом та ін. Регіональна символіка харчування українців позначена особливою самобутністю, є залежною від етнографічного складу. Напр., у гірських районах Карпат переважають страви із кукурудзяного борошна, грибів, молочних продуктів: кулеша, чир, мамалига, банош, токан, бринза, будз. У низинних районах готують страви з пшеничного борошна та різних овочів. Велика увага в українській кулінарії приділяється смаковим якостям страв, тому для приправи культивували кмин, цибулю, часник, хрін, м'яту, перець, чебрець, петрушку, шпинат, пастернак. Улюбленими напоями українців є кваси /хлібний, буряковий, яблучний, березовий, калиновий, грушевий/, узвари із сушених і свіжих яблук, груш, слив, вишень, медова сита, пиво. Здавна поширеними були варенуха, паленка, спотикач, муселець, різноманітні настої й наливки із фруктів та ягід /малинівка, тернівка, вишнівка, слив'янка, шипшинник, горобинівка та ін./ /Українські народні страви. - К., 1992. - С. 4-6/.