СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,

Тополя - символ дерева життя; символ добра і зла; символ України; сумної дівчини, матері; краси, стрункості; весни. За даними С.Плачинди, тополя була образом-тотемом давніх українців. Рубалася язичниками лише для жертовних вогнищ. На Україні тополя - канонізований символ засмученої матері, дівчини, нещасливої долі: "Ненько моя, зоре, Зелена тополе, Породила на світ білий на велике горе" /Н.тв./. Рубання тополі, як і калини, символізувало заручення та одруження юнки: "Тонкая, високая тополя: Чорнявая дівчина - то моя. Тонкую, високою зрубаю: Чорнявую дівчину кохаю" /Н.тв./. У поемі Т.Шевченка "Тополя" є персоніфікований образ тополі-дівчини, яка так і не дочекалася коханого: "Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля-дива наробила - Тополею стала". У сучасній поезії символіка тополі пов'язується з Україною, її трагічною історією, сивиною матері, батьківщини. Напр.: Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі, Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла. /А.Малишко/. Або: Як ходить вітер між зелом І сніг кружляє тополиний Над тихим маминим чолом. /О.Лубківський/. Г.Потапенко.

Трава - символ добрих і злих сил природи; людських істот; символ молитви; тихого шептання; клятви; оберега; смерті. У міфах народів світу трава вважалася волоссям різних богів, матері-землі. Стародавні нівхи вважали, що після смерті людини її душа перетворюється у траву. У ацтеків було спеціальне божество трав Патекатль. Осетини присвячували сінокосу трав особливе обрядове дійство. У багатьох міфологіях є образ мандрагори - "трави-напівлюдини", яка сприяла плодючості. На Україні вірили, що мандрагора /переступень/ виростає іх померлих нехрещених дітей. За даними західноєвропейського хроніста Титмара /X-XI cт./, жмут зірваної трави /як і волосся/ символізував у слов'ян перемир'я, клятвенний союз. Давньоруські джерела згадують про язичницький звичай присягатися, кладучи на голову зрізаний шматок землі із травою. Трави, зілля /див. Зілля/ широко використовувалися як обереги від злих сил, у народній медицині, обрядодіях. На Зелені свята ними встеляли долівку. Оселю заповнював п'янкий запах м'яти, полину. У домовину також клали різнотрав'я /сухе/, квіти. На весні існував звичай качатися по молодій росяній траві, що нібито сприяло здоров'ю. За назвами українських трав, на думку В.Базилевського, можна читати національний характер. Вони - частина духовності, недосяжного материка духовної культури. Тут і поезія, і гумор, і тиха печаль, і незалежність: нечуй-вітер, сон-трава, зозулині черевички, плакун-трава, вовча трава, золотник, семижильник, польові овечки, боровий чепчик та ін. Трава і зелене листя в народній обрядовості символізували заспокійливу молитву, тиху мову, шепіт. У фольклорі, літературі трава має подібну символіку. Напр.: Як згасне вік мій до краплини - Одне прошу тебе завжди: Ти народи мене, Вкраїно, Хоч би травою народи. Не розлучи мене з собою - Хоч би травою народи. /А.Демиденко/. О.Потапенко.

Три - символ духовного синтезу; формули для творення світів; символ створення духу із матерії; активного із пасивного; моделі Всесвіту /верх, середина, низ/; щастя; багатства; Трійці; оберега; цілющості. Практично повсюди на землі особливо священним вважається число "три". У християнстві - Свята Трійця, в індуїзмі - Шива, Вішну, Брахма, у Древньому Єгипті - Озиріс, Ісида і Гор та ін. Світове дерево /див. Дерево життя/ мало триелементну структуру. У піфагорійській системі трійка - священна цифра, символізувала початок, існування та кінець світу. Вчені пояснюють сакралізацію цього числа спостереженнями людей за багатовіковою біологічною еволюцією життя. "Існування двох /батька і матері/ майже невідворотно веде до появи третього /сина/... За словами Лао-дзи: "...одне народжує двох, двоє народжують третього; троє народжує десять тисяч речей /тобто увесь світ/". Тому тріада володіє здатністю розв'язувати конфлікт, створений дуалізмом... Вона символізує творення духу із матерії, активного із пасивного /Керлот Х. Словарь символов. - С.521/. Деякі вчені пов'язують символіку трійки із тричастковим поділом людини на дух /розум/, душу /почуття/ і тіло /інстинкти/, з моральними категоріями. Про давнє пошанування трійки /задовго до прийняття християнства/ слов'янами свідчить той факт, що число 3 часто зустрічається у фольклорі. Там фігурують звичайно "три сини, три дівчини, три роки, три дороги, три царства, три гори та ін." Систематична повторюваність цього числа спостерігається у весільній, родильній, поховальній обрядовості. Це ж число часто зустрічається як символ оберега, цілющості у народних ритуалах /аграрних, лікувальних та ін./. Напр., при жовтяниці рекомендували протягом трьох днів з'їсти курячий жовток. На Чернігівщині хворих купали у воді з трьох криниць. У деяких регіонах дітям давали саме три бруньки із свяченої верби. У Білорусії на Юріїв день тричі обходили худобу з іконою, на Харківщині - ниву із хрестопоклонним хлібом /перед сівбою/ тощо. У фольклорі, літературі число "три" має подібну символіку. Напр.: Там на горі три криниченьки, Любив козак три дівчиноньки /Н.тв./. Або: "Ой на морі та три лебеді", "А вже тому аж три роки, як я закохався". В останні роки українські дослідники О.Братко-Кутинський, Р.Фурдуй та ін. дійшли висновку, що трійка лежить в основі світобудови, "тяжіє" над нами через тисячоліття. Напр., сучасна ядерна фізика оперує гіпотезою трьох кварків - елементарних частинок, з яких складається вся матерія. Космічний корабель має три ступені. Речовина може перебувати у 3 станах: твердому, рідкому, газоподібному. Усе розмаїття барв природи складає синтез трьох кольорів: синього, жовтого, червоного. Мовна система пронизана триєдністю: 3 роди, часи, способи тощо /Фурдуй Р. Скільки тисячоліть тризубу//Космос Древньої України. - К.,1992. - С.240-241/. О.Потапенко.

Тринадцять - див. Дванадцять.

Трикутник - див. Геометрична символіка.

Трійця - це божественна триєдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого. "Це початок всього... Це абсолютна незмінність, абсолютна необхідність справжнього буття... Бог є Трійця, і ця істина не може бути вилучена з будь-якого принципу, не може бути пояснена будь-якою "достатньою" причиною, бо немає ні початку, ні причини, що передує Трійці" /Мистическое богословие. - К.,1991. - С.124/. Головним джерелом нашого знання про Трійцю є Пролог Євангелія від Іоанна, за що автор тексту і отримав у православ'ї назву "Богослов". З перших рядків Пролога Отець називається Богом, Христос - Словом, і Словом в цьому "початку", яке тут має не тимчасовий, а онтологічний характер, одночасно і Бог /"спочатку... Слово було Бог"/, й Інше, ніж Отець: "і Слово було в Бога". Ці три твердження св.Євангеліста Іоанна: "Спочатку було Слово - і Слово було в Бога - і Слово було Бог" - зерно, з якого пророста все тринарне богослів'я" /Мистическое богословие. - С.270/. Кожен українець неодноразово чув вислів "Бог трійцю любить", широко вживаний у народі. Але навряд чи задумувався над тим, що він звучить із глибини тисячоліть, оскільки в цьому виразі йдеться не про дохристиянську трійцю як знак триєдності світобудови, який Бог любить як свій знак, як символ своєї триєдиної сили. Вшанування символу Трійці характерне для сотень поколінь наших предків - від прааріїв і якнайдавніших аріїв. Воно характерне й для пізньоарійської ідеології, космології, суспільного ладу, символіки, кольорів. Різновиди знаків Трійці, зображені на гуцульських хатах, тягнуться з глибини віків, а деякі з них знаходимо ще у стародавніх хеттів та еллінів. Знаки, зафіксовані В.Січинським в українських Карпатах XX ст., споріднені не лише з праарійським, античним та старокняжим, але й із родовим знаком українського дворянства післякняжої доби. Трійцю як світотворчу триєдину силу у вигляді тризуба маємо і на нашому державному гербі України. "Культ Святої Космічної Трійці", "Бог у трьох особах" панував у наших пращурів - причорноморських аріїв, які, не відмовляючись від Трійці арійської, прийняли вчення Христа й християнську Трійцю" /Братко-Кутинський О. Нащадки Святої Трійці. - С.23/. Т.Товкайло.

Тронка - див. Прози символіка.

Троянда - символ небесної досконалості та земних пристрастей; часу і вічності, життя та смерті; плодючості; краси; цнотливості; мовчання і таємниці; у християнстві - символ раю, Діви Марії, небесного блаженства і водночас страждання. У світовій символіці золота троянда означала досконалість, червона - бажання, пристрасть, красу, довершеність. Біла - невинність, голуба - недосяжність і неможливість. В алхімії троянда символізувала мудрість, духовне відродження. У Древній Греції та Римі троянду вважали емблемою весни, повної життєвої краси, кохання, недовговічності життєвих благ, непорочності, символом закоханості, а також радощів, розкоші, витонченості. Гілками із троянд впереміжку із миртовими гілками у греків освячувалися наречені. Трояндами прикрашали двері будинку, пелюстками встеляли шлюбне ліжко. Їх кидали до ніг переможців. Однак троянда була й символом смерті, весною вона цвіте не тільки на радість живим, але й для втіхи померлим. Коли римляни відправляли поминки, головну роль на них відігравали троянди: їх ділили між присутніми, гірляндами прикрашали могили. Греки носили троянди на голові і грудях як знак трауру, як символ короткочасності, плинності нашого життя. На надмогильних пам'ятниках часто розвішували бутони троянд, що символізувало нескінченність. Спочатку у християнському мистецтві троянду прославляли як райську квітку, символ чистоти і святості. Пізніше вона стає символом Богородиці, яку уявляли сидячою в раю серед трояндових квітів. За легендою, архангел Гавриїл зробив для Богородиці три вінки: із білих, жовтих і червоних троянд. Вінок із білих троянд символізував її радість, із червоних - страждання, а із жовтих - славу. Червона троянда стала символом крові Христа, що страждав. Білі троянди в середні віки називались також трояндами Магдалини: кажуть, нібито вони втратили свій колір від пролитих на них сліз каяття Магдалини. В українській традиції троянда - символ краси, кохання /див.Троянди й виноград/. В.Куйбіда.

Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди від краси природи та мистецтва і творчої праці на благо людей; духовно багатого життя народу; поєднання духовного і сущого, божественного і земного; діянь людського розуму і фізичної праці; краси людського життя. Троянди й виноград - символ єдності двох важливих сторін людського життя; насолоди красою природи та мистецтва і творчої праці на благо людей /Коптілов В. У світі крилатих слів. - К.,1968. - С.145/. На думку В.М.Борщевського, троянди й виноград символізують духовно багате, красиве життя народу. Троянди й виноград належать до найдревніших культур на землі. Люди здавна поклонялися красі, витонченості троянди та корисності, плодючості, жертовності винограду. Смик Г. у статті "Біблійні рослини" пише: "Щонайбільшої шани у святому Писанні зажив виноград та його плоди й продукт - вино! Саме виноград серед ще кількох видів украй потрібних людям рослин посів чільне місце. Він є символом смиренного, покірного способу життя, працелюбства, благополуччя, достатку і спокою. Загалом же виноград у Біблії згадується понад 115 разів. Гроно винограду одночасно символізує плодючість і жертовність, бо із нього роблять вино, зокрема, вино кольору крові. Йому відводиться символічне значення божественного Ягняти, яке зображувалося між колючками та гронами винограду. Троянда /див. Троянда/ у світовій культурі є символом досконалості краси, витонченості. Більш конкретні символічні значення мають кольори троянди та квітів. Біла і червона троянди - символи печалі і любові, голуба троянда - символ нездійсненного, неможливого, золота - символ абсолютного успіху. Троянда, що має сім пелюсток, символізує священне число 7 /сім напрямків простору, сім днів тижня, сім чудес/, а троянда, що має 8 пелюсток, символізує відродження /Керлот Х., Словарь символов. - С.113,140/. У древніх греків троянда була царицею квітів і мала свою символіку. "Греки носили квітку на голові й на грудях як символ жалоби, нетривалості нашого життя, котре так само швидко в'яне, як запашна троянда. У квітці троянди греки вбачали символ нескінченності, що виявлялася у її круглій, без початку і кінця, формі, саме тому на грецьких надмогильниках, пам'ятниках можна зустріти букет троянд. Якщо в Греції троянда була то символом кохання і краси, то ознакою глибокого смутку, у римлян в часи республіки вважали її атрибутом суворої моралі, нагородою за видатні діяння. Із падінням Риму вона стала символом розкоші і розпусти. Окрім того, троянда для римлян першої республіки була священною квіткою і символом мовчання. У католиків троянда - небесна заступниця добрих справ. В історії Англії троянда була символом горя, а червона троянда - символом меча і смертельної рани. У середньовіччі троянда стає знаком різних таємничих товариств /Золотницький Н. Квіти в легендах і переказах. - К.,1992. - С.45/. Поєднання духовного і сущого, божественного і земного діянь людського розуму, духу і фізичної праці містить у собі образ троянди й винограду у людському суспільстві. М.Т.Рильський у 1957 році видав збірку поезій "Троянди й виноград". Цей образ сприймається як натхненна пісня про красу людського буття, красу мистецтва і природи, про творчу працю, що не з примусу, а за покликом серця приносить моральне задоволення, робить життя людей цілеспрямованим, потрібним: У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне. Л.Кожуховська.

У

Упир - див. Демонології української символіка.

Ф

Фата Моргана - символ нездійсненної мрії; згубних надій та сподівань; безперспективності стихійної боротьби за землю і волю; нерозділеного кохання. У романі Ф.Вагнера "Трістан та Ізольда" сестра короля Артура фея Моргана уміла викликати різні перетворення, зокрема, міражі, якими вона зваблювала мандрівників. Міраж, марево дістали від імені цієї чарівниці назву фата-моргана /слово це використав як назву твору М.Коцюбинський/. Фата - по-італійськи "фея". Міражі можна спостерігати скрізь: в океані, в пустелі, навіть на асфальтовій дорозі у яскравий сонячний день. Людина, заворожена маревом, сподіваючись потрапити в оазис, перестає стежити за дорогою, збивається з неї, гине /Коваль А.П. Слово про слово. - С.314/. У повісті М.Коцюбинського "Фата Моргана" герої прагнуть отримати волю, землю, а, отже, надію на щасливе майбутнє дітей, онуків. Але земля і воля, мов те марево, поманили за собою героїв і привели до згуби їх сподівань, прагнень, навіть життя. Ще більший безпросвіток і темрява охопили зневірених людей після сліпучого світла марних мрій: втрачає віру в землю Маланка, стає інвалідом Андрій Волик, гине у полум'ї протесту Хома Гудзь, а молоде, революційно свідоме покоління марно сподівається на швидку перемогу. У художній літературі цей образ може бути символом нерозділеного кохання, згубного впливу нездійсненних бажань. Л.Кожуховська.

Фенікс - символ вічного оновлення, безсмертя, періодичного руйнування; оновлення сонця; перемоги життя над смертю; невмирущості. Це міфологічний птах, розмірами і зовнішнім виглядом схожий на орла чи окремими рисами на фазана. Він вогненно-червоного й золотого кольорів. Легенди про Фенікса виникли у давній Аравії, а потім поширилися в Єгипті і Греції. Відомо кілька варіантів цієї легенди. За одним Фенікс прилітає з Аравії до Єгипту для того, щоб принести мертвого батька для спалення в храмі бога сонця. За іншим, Фенікс спалював себе і відроджувався з попелу молодим і оновленим /"відроджувався з попелу"/. Більш поширений вислів із значенням вічного оновлення, безсмертя /Коваль А.П. Слово про слово. - С.351-352/. Ще одна легенда стверджує, що Фенікс, відчуваючи наближення смерті, в'є гніздо із запашних смолянистих порід деревини. Готове гніздо він залишає під інтенсивним сонячним промінням. Гніздо спалахує і згорає дотла разом із птахом. Із залишків кісток народжується новий Фенікс. Він символізує періодичне руйнування й оновлення як безперервний процес життя. У Китаї Фенікс вважається імператором птахів і символом сонця. У християн він означає торжество вічного життя над смертю /Керлот Х. Словарь символов. - С.538/. Образ Фенікса використовувався в українському іконописі. Фенікс - символ вічного відродження, невмирущості. Л.Кожуховська.

Фіалка - символ смутку, смерті, але водночас емблема пробудження природи; девіз Афін; знак невинності, скромності, цноти, чистоти; беззахисності, відданості своєму коханому. У греків фіалка вважалася квіткою смутку і смерті. Нею прибирали смертне ложе і могили молодих, дочасно померлих двічат. Символічне значення фіалки пов'язане із легендою про переслідування чарівної дочки Атласа богом сонця Аполлоном і передчасне перетворення на чудесну фіалку. Фіалка була також емблемою пробудження природи і водночас девізом Афін, котрі Піндар оспівав як заквітчане фіалками місто, а скульптори й живописці зображували у вигляді жінки з вінком фіалок на голові. Після греків фіалка ні в кого не користувалася такою любов'ю, як у давніх галлів, для яких вона була символом невинності, скромності і цноти, тому нею посипали шлюбне ложе. Любов до фіалки перейшла до нащадків галлів - французів, у котрих під час поетичних змагань, які відбувались щорічно в Тулузі, однією з вищих нагород була золота фіалка. У багатьох європейських народів фіалку вважали емблемою чистоти, беззахисності, відданості й вірності своєму коханому лицарю. Її неодноразово оспівували поети, зокрема, сучасник Людовіка XIV французький поет Демаре, посилаючи знаменитій засновниці літературних вечорів Жюлі де Рамбульє вінок із фіалок, змушує цю квітку говорити про себе ось що: "Не маючи честолюбності, я ховаюсь у траві, скромна своїм забарвленням, я скромна також і вибором місця; але якщо коли-небудь побачу себе на вашому чолі, то з найскромнішої квітки я стану найкращою". За народним сонником, фіалка приносить радість. Вона має здатність причаровувати. Для цього тому, кого хочуть причарувати, потрібно під час сну бризнути на повіки соком фіалки, а потім, коли він прокинеться, прийти і стати перед ним. В.Куйбіда.

Х

Хата - символ Всесвіту; батьківщини, рідної землі; безперервності роду; тепла, затишку; святості; добра і надії; материнської любові; захисту і допомоги. Символіка хати багата і різноманітна. У давнину практично всі її елементи, окрім побутово-прагматичного, мали символічне значення /Див. Вікно, Ворота, Поріг, Піч, Покуть, Скриня, Стіл/. У свідомості праслов'ян хата була моделлю Космосу. Долівка у традиційному житлі українців - глиняна. Піч символізувала ще одну складову - Вогонь. Такими ж трисвятими були криниці побіля осель /вода/. І, нарешті, дах /стріха/ уособлювали Небо. Хата, за словами О.Афанасьєва, була "першим язичницьким храмом". Хата була першим місцем, де здійснювалися релігійні обряди. У багатьох народів світу існували божества, духи дому. У римлян - Веста, у литовців - Габія, у тібетців - Далха, у нанайців - Дюлін, у чувашів - Херт-Сурт. На Русі-Україні цю функцію виконував домовик /дідусь-домовик, Чур/. Усі обряди, пов'язані з будівництвом хати, мали глибоку символіку. Напр.: категорично заборонялося зводити нову оселю меншу за розміром від старої /тоді могла, за віруваннями, зменшитися сім'я/. Не будували дім і там, де колись жили злодії, де були сварки, пошесть, церква, перехрестя, згоріла хата і т.ін. Вибір часу для будівництва теж мав приховану символіку. Напр., на Поділлі будівництво розпочинали у "повнолуння", щоб у хаті було повно добра. Небажаним для закладин житла вважався високосний рік /це вірування живе і понині/. Під час закладання хати приносили символічні жертви Богу, данину займаній природі. Зокрема, під чотири кутки житла клали гроші, зерно, трави, квіти, ладан тощо. Це було символічним побажанням, щоб гроші, добро з хати не виводились /Українська минувшина. - С.29-30/. "Для селянської родини, - відзначав А.Данилюк, - вона /хата/ й справді була Всесвітом, місцем на землі, де усе рідне, звичне і незвичне... Недарма наявність власної оселі виводила людину на певну сходинку громадського визнання, означала, що вона працьовита, клопочеться про прихисток і достаток своєї сім'ї... Хата надавала людині не тільки притулок від непогоди, але й створювала їй умови для повсякденного існування, де відновлюються сили, визріває натхнення" /Данилюк А.Г. Українська хата. - С.7-8/. Рідна батьківська хата! "Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона буде завжди символом добра і надії, її незгасний вогник світитиметься теплом маминої любові, вірою в доброту, високу людяність, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами і світанкову тишу над голубим овидом!" /Скуратівський В. Берегиня. - С.58/. У фольклорі, літературі хата - символ батьківщини, рідної землі, чистоти, тепла, затишку. Напр.: Отака біла-біла хата Серед білого-білого цвіту. Біла хата, як біла вата На ранах білого світу. /І.Драч/. Або: Вища Білого дому моя Білая хата, Бо за правду стоїть. Бо на правді одвіку стоїть. /Б.Олійник/. О.Потапенко.

Хліб - символ добробуту, гостинності, хлібосольства; обрядовий знак; символ культурних, первісних здобутків; астральної тріади; місяця, сонця, Господа; людського життя; святості; радості, щастя; здоров'я та багатства. Здавна народ України славився своєю гостинністю, бо "веселий гість - дому радість". Споконвіку на столі, застеленому барвистим, вишитим рушником, лежав хліб, а поруч нього сіль, які завжди для українців були святинею. Хліб - найвиразніший, найпопулярніший атрибут слов'янського харчування. "Хліб - усьому голова", "Хліб та вода - козацька їда", "Без хліба - суха бесіда" - таких прикладів української народної мудрості можна наводити безліч. Хліба споживали завжди багато, бо харчування в цілому було низьким за калорійністю. З хлібом їли й рідкі страви, й картоплю, й навіть кашу. До найдавніших видів хліба можна віднести прісні коржі. Але улюбленим повсякденним святковим та обрядовим хлібом в Україні був учинений хліб. Пекли його у добре розпаленій печі на черені, підкладаючи під хлібини капустяне листя. В Україні завжди віддавали перевагу життєносному хлібові, що мав символічне значення життя, роду, сім'ї. За звичаєм, випічкою хліба займалися жінки, тіста не могли торкатися люди, що обмивали покійних, колії. Хліб здавна є символом добробуту, гостинності, хлібосольства. Протягом віків в народі вироблялося ставлення до нього як до священного предмета. Крихти й уламки хліба ніколи не викидали, а віддавали птиці чи худобі. За гріх вважалося не доїсти шматок хліба, а якщо такий шматок падав на землю, годилося підняти його, почистити від пилу, поцілувати й доїсти. Хліб - один з найдавніших і найважливіших символів української обрядовості. При цьому його утилітарна функція відходить на другий план, а приорітетною стає знакова, символічна. Так, усі різновиди весільного печива виражали ідею єдності родини, міцності шлюбу, продовження роду, благополуччя й злагоди в сім'ї. Чільне значення мав хліб у родильній та поховальній обрядовості, без нього не обходилося жодне календарне й трудове свято. Традиції, пов'язані з хлібом, який уособлює повагу до праці, кращі моральні засади взагалі продовжують жити й сьогодні. В Україні існувало багато видів обрядового хліба, який приурочували до різних дійств та свят. Сюди слід віднести верч - весільний обрядовий хліб, різновид колача. Ним обмінювалися на весіллі родини: молодий привозив верч для тещі, а молода - для свекрухи. Дивень - обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли з плетінки втроє чи вчетверо, а потім молода дивилася на молодого, звідки, очевидно, й походить його назва. Жайворонки - печиво, що випікали на свято Сорока святих. Їх пекли 40 штук, їли протягом дня, причому обов'язково діти. Вони бігали по селу, підіймали вгору "пташок" і промовляли нехитрі заклички. За повір'ям, ці дії прискорювали повернення птахів із вирію, тобто початок весни. Це обрядове печиво символізувало весну, зустріч із рідною землею, гостинність, відродження природи. Коровай - обрядовий весільний хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Коровай символізував гідність, достаток, красу молодих на весіллі. Ще й досі при виготовленні короваю дотримуються звичаїв, що йдуть з глибокої давнини. Коровай, як символ завершеності аграрного року, випікали й на обжинки: разом із обжинковим снопом він є одним із найважливіших символів-атрибутів свята Врожаю і майбутнього достатку. До найважливіших весняних обрядових хлібів належить паска, яку готували до Великодня. Паску обов'язково святили у церкві разом із крашанками та іншими стравами святкового столу. Паску наділяли магічними властивостями, їй приписували цілющу силу. Паска мала символічне значення Бога, єднання людей із вищим розумом, слугувала обереговим знаком перед силами зла /Українська минувшина. - С.80-81, 103-108/. Досліджуючи символіку староукраїнських свят - Різдва, Щедрого вечора, К.Сосенко відзначає, що весільний коровай, пасхальне печиво, два або три святочні пироги - це символи астральної тріади: місяця, сонця і зорі або місяця, сонця і Господа. Про це свідчать весільні пісні до короваю, щедрівки, колядки, веснянки. А "гільце" на короваї - це символ райського дерева, на якім появилася астральна тріада як символ першої рідні. До речі, ідучи на весілля, люди несли господарю два хліби /символи сонця і місяця/, а господині несли по мисці білої муки /простежується подвійна символіка - ясність білої муки, округлість миски/. Особливою стравою українського народу були пиріжки. Готували пиріжки із різноманітною начинкою: м'ясом, рибою, грибами, сиром, горохом, капустою, маком, яблуками та ін. Особливо популярними були пиріжки з калиною. Це символічна страва, що поєднана з культом місяця і формою нагадує півмісяць або серп місяця. Особливу символіку містили пироги з маком - це подвійний символ місяця й зорі. А зоря та місяць - це символи росту й плодючості /Сосенко К. Різдво-коляда. - С.141-142/. Хліб в Україні-Русі в давнину мав надзвичайну шану й вважався святим. Він був символом святості, радості, щастя, здоров'я та багатства. Люди вірили, що з хлібом у домі присутні добрі душі - Лада, що хліб-урожай посилає сонце, а на нивах в житі, у снопах живуть святі душі. Вважалося, що хліб треба пекти в жіночий день, найкраще у п'ятницю. За давнім звичаєм у цей час у сім'ї не повинно бути ні сварок, ні прокльонів, бо "од усмішки хліб розкішний сходить". Хліб починали їсти тоді, коли всі зберуться за столом. Першу скибку куштував господар. У селі не поважали жінок, які не вміли пекти хліб. Не можна було перевертати хлібину догори, бо перевернеться лад у хаті /Килимник С. Український рік... - С.481/. Л.Кожуховська.

Хліб-сіль - символ глибокої прихильності, поваги; гостинності; братерської дружби; взаємодопомоги; святості; чистоти і благородства намірів; прощання; вічної пам'яті. Символіка хліба-солі дуже давня. За даними А.Голана, у євреїв існував стародавній звичай перед поселенням у нове житло вносити хліб-сіль. У книзі "Левит" є таке релігійне правило: "Всякое приношение твое хлебное соли солью" /Голан А. Миф и символ. - С.172/. На Русі-Україні дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю. Вірили, що ним можна зробити друзями навіть запеклих ворогів. У російських царів також існував звичай надсилати гостям хліб-сіль, що символізувало велику ласку. На думку дослідників, хліб символізував побажання багатства і достатку, а сіль захищала від зловорожих сил. Найбільшим докором у Стародавній Русі був вислів: "Ти забув мій хліб та сіль". Хлібом-сіллю освячували молодих. Проводжаючи людину на вічний спочинок, клали на домовину саме хліб та дрібку солі. Під час закладин хати під сволок клали саме хліб та сіль. Хлібом-сіллю освячували батьки молодят на порозі хати. У традиційному інтер'єрі української хати /див. Хата/ чи не найголовнішим атрибутом був хліб-сіль на вишитому рушнику. Запрошуючи до столу, господар казав: "Просимо до нашого хліба-солі!", а після застілля гості дякували за хліб-сіль. Розділити з кимось хліб-сіль означало подружитися, побрататися" /Українська минувшина. - С.81/. І донині в Україні зберігся звичай як знак великої пошани підносити дорогим гостям хліб-сіль на рушнику. У фольклорі, літературі образ хліба-солі символізував дружбу, взаємодопомогу, любов і повагу. Напр.: Та коли грім паде на твій посів І чорний ворон крилами закреше, - З рядів останніх я рвонуся в перші І горе поділю, як хліб і сіль /Б.Олійник/. О.Потапенко.