СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,

Символізм фонетичний - символіка окремих звуків мовлення, звукосполучень. У староіндійській міфології існувала богиня мовлення Вач, яка нібито "охоплювала всі світи", була "вища неба і ширша землі". Саме звукове мовлення, як і слово /див. Слово/ у давнину обожнювалося, мало глибоку символіку. Зокрема піфагорійці створили ціле вчення про музичне звучання планет. Душу вони мислили як гармонію Космосу. Музичний інструмент - ліру - вважали точним відображенням небесної ліри. Гру на ній - "приєднанням до гармонії Всесвіту і підготовкою до повернення на астральну батьківщину /Роль людського фактора у мові. - М., 1988. - С. 53/. На думку Платона, звуки мають глибоке символічне значення. Він вважав, що у мові є звуки "швидкі", "тонкі", "величезні", "круглі" тощо. І є предмети швидкі, тонкі, великі. Швидкі предмети і одержують назву, яка складається із "швидких" звуків, великі - назву із "великих" звуків і т.д. Напр., при вимові звуку р язик швидко вібрує, тому р - швидкий. І слова, які означають швидкі рухи, предмети, як правило, містять р: струмок, тріпотіти, дробити, кришити, рвати і т.п. Зауважимо, що, як не дивно, але приклади Платона і в перекладі на українську мову містять звук р /!!/ /Журавльов А.П. Звук и смысл. - М., 1981. - С. 6-7/. Довгий час радянське мовознавство категорично заперечувало фонетичну значеннєвість звуків. І лише в останнє десятиліття стала розвиватися фоносемантика. Вчені Калінінградського університету на чолі з О.П.Журавльовим експериментальним шляхом "з'ясували, що навіть ізольовані звуки мають певні значення. Наприклад: такі з них як в, а, р, о - одностайно визначені як сильні; х, п, ю - послаблені, маленькі. К, ш, ж, с, ф - здаються людям шерехатими; а, о, л, у - гладенькими. На думку опитаних, звукам притаманні такі якості як хоробрість, печаль, доброта. Наприклад, д, н, л, м, - добрі звуки; ж, с, ф, з, - злі; а, я - хоробрі; с, х - боягузливі; а, р, я - радісні; с, к, т - печальні /Потапенко О.І. Гурткова робота з української мови в 4-8 класах. - К., 1989. - С. 88/. На думку вчених, глибоким звуковим символізмом сповнені твори Едгара По, Бодлера, Бальмонта, Брюсова. Майстерно використовували звукову значеннєвість П.Куліш, Т.Шевченко. Цікавим фактом є те, що сум за рідним краєм усимволізовує звук у в поезії Б.Лепкого "Журавлі": "Чути: кру! кру! кру! В чужині умру, Заки море перелечу, Крилонька зітру". В одній з поезій С.Єсеніна читаємо: Помолись перед ликом Спасителя За погибшую душу мою ... Тут "у" /в супроводі "ш"/ виступає як символ зла в людині, а йому протистоїть молитовне "і" в супроводі палатального "ль" /Качуровський І. Фоніка. - С. 142/. Звуки "р", "г", їх поєднання символізують у багатьох творах щось зле, грізне, демонічне. Наприклад у Т.Шевченка: "Гармидер, галас, гам у гаї". "З" у творах Великого Кобзаря є "символом чогось злого і згубного": А неофітів в Сіракузи, В підземнії страшнії узи В кайданах одвезли... Навпаки звук "л", "л'" передає щось легке, світле, плавне, мелодійне /зверніть увагу на таку цікаву деталь - у всіх цих словах теж є звук "л"/: Лине легіт, легко-легко Гладить липи, Літо мріє, Нахилив головку глеком Цвіт лілеї в літургії. /Г.Чорнобицька/. Цікаву гіпотезу про символічний звук "л" висловив Б.Чепурко: "Все на світі лине /плине, минає/. Але життєва імпровізація безсмертна. Українське "ле" - ледве, тільки, тобто "частка". "Л-л-л" - часточки світлолетючості, але й світлотекучості. Індоєвропейське "ла-ле" - звуконаслідувальне воді, що лине. Одночасно це - скалки сонячного проміння, летюче лебедіння ... Українське "леління" - тиха течія, а "леліти" - означає блищати, сяяти, переливатись світлом... З первісного "л" пішли: граціозний "лелека", чиста "лінія", а також "лілія-лілея- лелія", струнка "лань", неповторна пара лебедя і лебідки..." /Чепурко Б. Українці. - С. 103/. О. Потапенко.

Символіка - наука про символи; сукупність символів, що виражають певну ідею, почуття за допомогою уявних знаків. До нашого часу не створено загальної теорії символу, що окреслювала б усі ділянки його виявлення. Але часткові питання символіки розроблені досить добре і охоплюють велике поле понять від історії самого терміна до розуміння символу як основи мислення, мовної комунікації і всієї культури людства. Базуючись на класифікації символу О.Ф.Лосева /Проблема символа. - С. 186-197/, можна визначити такі його розряди: 1. Наукова символіка, яка має справу з науковими символами. При цьому кожна наука користується своєю символікою. Проте роль універсальних символів для наук, котрі користуються математичним апаратом, виконують математичні символи - пряме і раціональне число, тощо. Оскільки, вважає О.Лосєв, "найточніша з наук математика дає найбільш досконалі зразки символу". 2. Філософська символіка. Будь-яка з філософських категорій - реальність, причина, необхідність, воля і т.д. має символічну природу. Для гуманітарних наук філософська символіка виконує таку ж роль, що й математична для точних. 3. Художня символіка. Будь-який художній образ, прагнучи повного відображення дійсності, набуває характер символу. На відміну від попередніх, художня символіка відрізняється різноманітністю. Є символи універсальні для цілих літературних течій - класицизму, романтизму, символізму і т.ін. Разом з тим кожен письменник створює свою особисту символіку, залишаючись усередині літературної школи й активно використовуючи її символіку. Наприклад: Лебідь, що вмерз у льоду С.Малларме, - символ неволі митця /художника/, котрий прагне розірвати кайдани світу речей /матерії/. У цьому значенні він не зустрічається в інших символістів. Пор. Лебідь у казкаря-романтика Г.Х.Андерсена - символ краси. 4. Міфологічна символіка. Пов'язана не тільки з античною та біблійною філософією. Міфологічними символами пронизане і все мистецтво: гоголівські образи, шагренева шкіра у Бальзака, портрет Доріана Грея тощо. Міфологічна символіка притаманна усьому колу життєвих явищ, що сприймаються свідомістю людини, котра сама і є творцем таких символів. 5. Релігійна символіка. За К.Г.Юнгом - один з давніх здобутків людської підсвідомості, яка виявляється у створенні архетипів: "архетип продукує символіку, котра з давніх часів характеризувала і виражала божество..." /Воспоминания, сновидения, размышления. - К.,1994. - С.360/. Будь-яка релігія, включаючи й язичництво, має свою усталену символіку. У християнстві символом є сам Бог як триєдина сутність /Бог-Батько, Син і Дух Святий/. Його ж символом є око, агнець, голуб та ін. Одночасно символом божества є іконописні зображення, дуже широко диференційовані - Христос, Богородиця, Микола-Чудотворець тощо. Символом божественної благодаті є світло - осяяне, божественне. Церква як релігійний інститут є символом тіла Христового /I Кор. III, 10-11/. Для віруючого Церква - святий храм, де кожна частина несе свою символіку, а у сукупності являє собою Божественний Космос, тобто мир, створений Богом. Символічні усі біблейські образи, починаючи з Адама та Єви і закінчуючи персонажами Нового Заповіту. Для мистецтва /словесного, пластичного, образотворчого/ біблейська міфологія - невичерпна криниця образів-символів, що не поступається за своєю значущістю міфологічним образам. 6. Символіка, що пов'язана із природою та суспільством. Природа, суспільство та весь світ може сприйматися як царство символів: "нема такої речі, котра не була б згустком відносин людини, інакше кажучи, тим або іншим символом цих відносин": зоряне небо, земля-пустеля, багно, ріки, озера тощо. 7. Символіка, що пов'язана з образом людини. Людські образи-символи - це все, що пов'язано з її образом, характерами, індивідуальними або національними рисами. Людина блідне від жаху, червоніє від сорому, підвищує голос /тон/, шепоче, відводить очі - все це, цілком певно, має символічність, що сприймається не тільки в художньому творі, але й у житті. У це символічне коло включаються і речі, що оточують людину: будинки, меблі, посуд тощо. 8. Ідеологічна та спонукальна символіка. Це - ідеал, девіз, план, проект, програма, рішення, пропаганда, агітація, афіша, плакат, пароль, кличка, указ... 9. Зовнішньо-технічна символіка. Символів цього типу безліч. Вони супроводжують все життя людини: рукотискання, оплески, білий прапор як знак перемир'я, дзвонки на початку та в кінці занять, цілування чоловіками руки дами за етикетом, позивні радіо, військові салюти, віддання честі військовими та ін. До цього ж ряду належить і державна символіка: гімн, герб, прапор і т.ін. Ю.Мільошин.

Сіль - символ гостинності, щирості; дружби; пізнання. В українській фразеології відбиті символічні значення солі. У фразеологічному звороті "пуд солі з'їсти" слово сіль виступає символом пізнання людьми їх внутрішнього світу. У фразеологізмі "сіль землі" вона символізує щось надзвичайно важливе. Стійке словосполучення слів "хліб-сіль" усимволізовує гостинність. Поняття "хліб-сіль", як зазначає А.Голан /Голан А. Миф и символ. - С.69/, має у слов'ян важливе символічне значення. Завдяки білому кольору сіль вважалася атрибутом Великої богині /богині неба/. Поєднання "хліб-сіль" виражало ідею "небо-урожай", тобто символізувало побажання урожаю. Підтвердженням цього є те, що підносять хліб-сіль на вишитому рушникові, який вважається одним із аксесуарів культу богині неба. Сіль на Україні мала й оберегове значення: вважалося, що вона охороняє від чар. Сіль включена в магію за аналогією з функцією відганяння: напасть має зникнути, як сіль у воді /Українські замовляння. - Упоряд. М.Москаленко. - К.,1993. - С.258/. Великодню сіль застосовували як ліки для людей і для худоби, зберігаючи цілий рік. "Цікаво, що в Требнику є особлива "Молитва над солею", а в "Чині Благословенія огради скотов" про це молиться: "Владико, Отче Святий, сохрани сія скоти сею тварією соли, юже о імені Твоєм благословлю і сим скотом подательство творю" /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.71/. Сіль має символічне значення і в народів інших країн. У Давньому Римі сіль символізувала дружбу, в Індії людину, яка зрадила друга, називали зрадником солі. "В Ефіопії друзі при зустрічі давали полизати один одному шматок солі, який носили із собою. У багатьох країнах Сходу був звичай скріплювати угоди сіллю: вожді брали її з однієї солянки в рот" /Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. - С.229/. Сіль є персонажем фольклору. Про неї у народі складені загадки: у воді народжується, а води боїться; у землі народилась, у вогні хрестилась, на воду упала - вся пропала. Усі символічні значення, пов'язані з сіллю, мотивуються її надзвичайно важливою роллю в житті людини. Л.Довбня.

Сінокіс - символ дій смерті і водночас народження. Косовиця сіна була відповідальною і важкою роботою. Її проводили у липневі сонячні дні і працювали від зорі до зорі /"Коси, коса, поки роса"/. Ця обрядово-ритуальна дія мала і практичний сенс - по-перше, сонце не засліплювало очі, по-друге, прохолодного ранку працювати було трохи легше. У перший день сінокосу косарям клали у торбинку варені яйця /"Щоб солодким було сіно"/. Завершуючи косовиці, на кінці лану залишали обов'язково жмут нескошеної трави. Його перев'язували перевеслом, клали окраєць хліба, дрібочку солі, прикрашали духм'яними квітами. У народі цей жмут трави називали трав'яним дідом, що символізував завершення сінокосу. Під час гуртової заготівлі сіна косарі шикувалися шеренгою. Попереду - отаман, той, хто найкраще косить. У його обов'язки входило подавати сигнал про початок і закінчення роботи. Сповіщав він про це трьома постукуваннями мантачки - вузького дерев'яного плоского бруска для гостріння коси, укритого шаром смоли з піском. Після того, як сіно було скошене, його сушили: підтрушували, перевертали вилами, граблями, збивали у валки. Потім складали у копиці, стіжки. Кожен господар намагався якнайшвидше перевезти сіно у своє обійстя. Водночас косовиця у народній уяві уособлювала дії Смерті. Косить сіно - означало вмирати і народжуватись. Про це свідчить той факт, що під час різдвяних свят подекуди сіно стелили на покуті. У колиску дитини теж настеляли суху траву. У романі М.Стельмаха "Хліб і сіль" є монументальний епілог. Мар'ян Поляруш у місячну зимову ніч косить сніги, розчищає шлях до нового життя. Цей воістину геніальний епізод символізує нескореність і безсмертя українського народу. О.Потапенко.

Сіть - символ пастки; небезпеки; союзу Неба і Землі; надійного захисту від зловорожих сил. Сіть - форма вияву зв'язку ліній, дуг і особливо вузлів, а тому вона тісно пов'язана з символом заплутаності /див. Вузол/. Крім того, з одного боку сіть символізує тривогу, небезпеку, неможливість врятуватися від неї. Напр., "сіть неба /тобто мереживо зірок і сузір'їв/ має широкі проміжки, однак ніщо не може пройти крізь них. Символіка тут прояснює ту ідею, що індивід неспроможний /навіть шляхом самогубства/ вирватися із всесвіту. Бог зв'язав нас своєю силою, і ми не можемо уникнути її чи покинути" /Керлот Х. Словарь символов. - С.461/. З іншого боку, сіть символізує надійний захист від зовнішніх впливів. Символіка слова сіть знаходить відбиття в українській фразеології: потрапити в сіті - дозволити комусь обдурити, перехитрити себе: "Я тобі на вірність клявся, До серденька пригортав, В сіті власні я попався і за правду жарт прийняв" /Леся Українка/; розставляти сіті - ловити когось, намагатися перехитрити кого-небудь, піймати когось на чомусь: -"Цієї людини ніколи не зустрічала, - тихо ронить слова Тамара. - Ну що ви? - Геллерфорт не припиняє розставляти сіті.-Тоді оце прочитайте, - і підсовує їй папірець з надрукованими на машинці рядками" /Хижняк А./. Л.Довбня.

Скриня - символ майбутньої сім'ї; заможності; родового батьківського вогнища; батьківської хати; працелюбності нареченої; продуманості шлюбного вибору; органічного зв'язку із соціальним досвідом поколінь. У "Короткому тлумачному словнику української мови" Д.Г.Гринчишин пише, що скриня - це ящик з кришкою на завісах і замком для зберігання речей". Більш широкий художній зміст скрині як хатнього атрибута знаходимо у книзі А.Данилюка "Українська хата". У мальованій скрині з плоским віком зберігався одяг, полотно, рідше зерно, борошно, посуд та інше господарське начиння. Розписували скрині найчастіше рослинним орнаментом, зображуючи вазони з квітами, тваринами, людьми, тобто оберегові і обрядові знаки. У народних прислів'ях говориться: "Господиня, коли повна скриня", "Добре господині, коли повно в скрині", "Коли є муки повна скриня, то і свиня господиня". Окреме символічне значення мали постіль, одяг, білизна, які складали у скриню батьки для молодої дівчини, нареченої і які становили частину посагу. Таким чином, скриня була символом майбутньої сім'ї. Молода дружина вивозила її з рідної хати як спогад про минуле, як частину родового вогнища. Вона ставала фундаментом нової родини /Данилюк А. Українська хата. - С.65/. У соціальному плані образ скрині був знаком заможності родини, а також мірилом художніх та естетичних смаків молодої дівчини. Адже більшу частину посагу вона готувала сама або разом з матір'ю. Так звана скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей. Під час весілля після обряду пов'язування молодих скриню урочисто везли до нареченого. Її супроводжували брати й свахи, які дорогою показували посаг гостям та односельцям - витягували із скрині гарні речі. Молоду майстриню та її почет у нареченого зустрічали хлібом-сіллю, співали величальної пісні /Українська минувшина. - С.177/. В античній міфології знаходимо образ скрині Пандори. Ця глиняна скриня - подарунок богів Олімпу чарівній, найбагатшій на принади жінці, символізувала заховані від людей нещастя, які можуть їх переслідувати: Старість, Хвороби, Безумство, Злість, Пристрасті. Розпалена цікавістю Пандора відчинила скриньку і випустила їх по світу. Зараз згадують скриню Пандори тоді, коли вчинок якоїсь людини накликає зливу прикрощів, нещасть. Л.Кожуховська.

Слід /відбиток ноги чи лапи на чому-небудь/ - символ людини /тварини/; запліднюючого начала; Молочного Шляху; прокладеного кимось нелегкого першого шляху; наступництва; продовження традицій; результату життя, подвижницької праці; символ сприятливого чи небезпечного місця. У світовій міфології слід символізував запліднююче начало. Напр., китайський культурний герой Хоуцзі народився від того, що його мати наступила на слід небесного бога. Аналогічним чином, за міфами, народився Фусі - китайський першопредок, винахідник ієрогліфів. У евенків та кетів Молочний Шлях /див. Чумацький Шлях/ - це сліди від лиж велетнів-мисливців. На Україні сліди, за віруваннями, уособлювали саму людину. Ось чому у народних піснях дівчина, мати, проводжаючи козака, "припадають до слідочка". Цим вони благословляють дорогу людину на світлу дорогу, щасливу путь: "Слідочок з-під білих ніжок" /Н.тв./. Перед зведенням найсвятішого - хати - українці уважно оглядали земельну ділянку. Її очищали, посипали піском і, якщо на наступний день знаходили там сліди котів, собак чи корів, без вагань будували оселю. Людські сліди були лихим символом /Українці. - С.171/. Одним із найнебезпечніших вважали "нашіптування на слід". Щоб завдати ворогові лиха, зверталися до ворожок. Вірили: якщо остання увіткне у слід людини, тварини гвіздок, ті будуть кульгати. З такою ж метою вирізали ножем частину землі із відбитком ноги людини і нашіптували, "зоковували" слід /Даль В. Толковый словарь. - М.,1991. - Т.4. - С.225/. Про це ж свідчать і народні стійкі формули: "Бодай слід /його/ запав", "І мокрого сліду не лишилося", "Носити на собі сліди" та ін. В народних піснях зустрічається цікавий символічний образ: "камінь котити по сліду нелюба", тобто "не любити когось": Я нелюба зроду не любила, По слідочку будяки садила, По будяках камінь котила. /Н.тв./. У сучасній мові у переносно-символічному значенні слово "слід" вживається на означення "продовжувати чиїсь традиції", "залишати добру пам'ять", "залишити помітний слід у науці", "бути послідовником традицій народу". О.Потапенко.

Слово - символ Бога, Логоса; Енергії Космосу; інструмента, який передає людям знання про Всесвіт, закони матерії, світові константи; програми збереження людиною гармонії з Космосом; символ Великої Таїни; Всього; першопочатку, першоджерела; світла, знань; добра; краси; мелодійності; материнської мови; гігантського акумулятора інформації; досвіду; мудрості, духовності; етнічної самосвідомості; Вічності; Безмежності; духовного оберега української нації; Магічної Чарівної сили, здатної як на Добро, так і на Зло; символ пророцтва; клятви. Слово - один з найдавніших, наймістичніших і найтаємничіших символів людства. Досить сказати, що земляни створили надпотужні комп'ютери, заглибилися у атомне ядро, космос, але і досьогодні не знають, як, де, коли виникло слово. Система слова /мови/ не піддається формалізації, алгоритмізації /у своїх творчих аспектах/. Найпоширенішим мотивом світової міфопоетичної культури є Божественне походження Слова. Творцями букв, алфавітів у різних народів були сонячні боги /Енмеркар - у шумерів, Єнох - у іудеїв/, боги-творці світу /Іцамна - у майя, Птах - у древніх єгиптян/, першопредки /Фусі - у Китаї/, спеціальні божества мудрості, рахунку, письма /Тот - у Єгипті, Сарасваті - у Древній Індії/, жерці, першовчителі, патріархи /Авраам, Ісірій, Паламед та ін./. У Стародавньому Єгипті, напр., природу дії і руху життя виражало "божественне слово", репрезентоване ієрогліфом у вигляді рота - першого проголошення світового начала /див. Рот/. Отже, виникнення слова у міфологічній мудрості, свідомості древніх пов'язувалося: а/ із Сонцем; б/ з виникненням Світу; в/ з божествами; г/ з мудрістю, числом. В античній культурі Слово усимволізовувало Логос. Причому Логос тлумачився по-різному. У філософії - це термін для позначення заглиблення у сутність явищ. У Геракліта Логос - це світовий закон, основа світу. У стоїків - це світовий розум, якому підпорядковані природа і людина. У віровченні Логос - це Слова Бога і Його думка, це Ісус Христос. У граматиці - слово, висловлювання. У книзі Івана /Ів.1.1-4/ записано: 1. На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. 2. Воно в Бога було на початку. 3. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. 4. І життя було в Нім, а життя було світлом людей. Крім того, Ісуса Христа іменували "Словом", "Словом життя" /Симфонія на Ветхий і Новий Заповіт. Біблейська місія СЕО, С.1486/. За деякими джерелами, слова Месія, Едем, Гієнна та ін. входять до складу семи речей, створених на 200 років раніше Всесвіту /!//Песахім, 54а/. За християнськими догматами, Слово Боже - Велика Таїна, його розуміють лише окремі особи /пророк Ілія, "князь світу" Метатрон, Архангел Михайло, патріархи/. Напр., саме Метатрон "витлумачує Аврааму священні слова, якими Бог створив світ" /Мифологический словарь. - С.364/. У багатьох релігійних трактатах згадуються "магічні слова", "таємничі письмена", "заповітні слова", за допомогою яких створені небеса і земля. Вагомим символом було Слово у слов'ян /цікаво, що назва цих племен генетично споріднена із Словом!/. Перлина праукраїнської літератури "Слово о полку Ігоревім" містить "золоте слово" - заклик до єднання, братолюбія. Аналогічну символіку має слов'янська абетка Кирила та Мефодія /див. Абетки слов'янської символіка/. Слов'яни свято вірили у магічну силу Слова, яке було здатне як на Добро, так і на Зло /див. Добро і Зло/. За даними митрополита Іларіона, у них справіку побутували численні обрядодії, пов'язані зі словом - славлення, благословення, рота, божба, присяга, клятва. Саме словом слов'яни намагалися привернути Щастя-Долю, Добро, давали урочисті обіцянки, порушення яких призводило /за віруваннями/ до загибелі. Водночас люди вірили у замовляння, присушки, прокльони, закляття. Реалізовані у слові, вони могли спричинити лихо, нещастя ворогові. Поширеним мотивом багатьох українських казок є відкривання гори, скелі, потаємного входу у Таємниче Царство за допомогою Слова. Причому, якщо герой забував порядок магічної фрази, скеля стояла непорушна. На думку вчених, це ще одне свідчення того незаперечного факту, що колись таємничі "знання заучувались напам'ять і слово в слово передавалися посвяченим, поки через багато років не були записані... Не припускалися ніякі відступи від тексту, не можна було змінити жодного слова, хоча істинний смисл сказаного не був зрозумілий мовцям..." /Фурдуй Р.С., Швайдак Ю.М. Чарівність таємниці. - К.,1992. - С.41/. В останній роботі, зокрема, міститься цікаве наукове обгрунтування символічного образу Слова. Дослідники розуміють "Слово Боже" як цілком матеріальний вияв дії розвинених космічних цивілізацій, як акумулятор наукової інформації для землян. "По суті, заклики Біблії повторювати Слово Боже становлять собою програму збереження людиною її космічної засинхронізованості - відповідності акустичним гармонікам Космосу" /С.102/. На нашу думку, Слово - це Воістину - Все /Гармонія, Енергія, Інформація, Краса та ін./. Слово - це і Мудрість, і Думка, і Творчий Дух, і символ духовного Оберега нації. Сучасні словники фіксують такі усталені означення до лексами "слово": Слово злагоди, миру; золоте, віще, пророче, живе; добре, чесне; вітальне, прощальне, напутнє, сильне, красне, нове, тверде, образне та ін. Водночас слово може бути лихе, погане, марне, пусте, вбивче, криве, гріховне, облудне. У сучасній літературі, фольклорі "калинове слово" - це символ материнської, української мови. Слово водночас є символом знання, пробудження самосвідомості. Не випадково Т.Г.Шевченко збирався на сторожі "рабів німих" поставити саме Слово. О.Потапенко.

Сльоза - символ запліднюючого начала; невигойного горя; біди, мук; каяття; духовного очищення; радості; чистоти; дощу. У багатьох міфологічних системах сльози символізують запліднююче начало: із них утворюються ріки, озера, квіти. Напр., за міфами, із сліз Афродіти виросли анемони, із сліз Геліади, дочки бога сонця Геліоса, - янтар, із сліз корейської русалки Іно - блискучі перлини. Стародавні єгиптяни вшановували могутнього бога сонця Ра, зі сліз якого, за віруваннями, народилися люди. Язичники вірили, що роса виникла із сліз богині Зорі, християни - із сліз Богородиці /див. Роса/. Існували перекази про походження бджіл /див. Бджола/ із сліз Ісуса Христа. У духовних віршах Стародавньої Русі згадується плакун-трава, яка мала чарівну силу. Вона нібито виросла зі сліз Богородиці під час хресних мук Ісуса Христа. У християнстві сльози - це символ очищення та каяття. "Очищальну й цілющу силу, як і вода, здавна мають і сльози - в них найсильніше очищуються провини людини. Плакати за свої провини - це дуже стара загальнолюдська звичка" /Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування... - С.46/. Православні догмати стверджують: "Вода гасить полум'я, а сльози у час молитви гасять злі бажання..." Сльозами світліє душа, за даром Господнім, і як у дзеркалі, відбиває у собі небесне. Святі і чисті сльози про Бога завжди омивають душу від гріхів і очищають її від беззаконня. Наповніть очі свої сльозами, і незабаром відкриються очі серця вашого" /Наст. кн.- Т.6. - С.646-647/. У літописі Самійла Величка описується диво, що сталося у Чернігові у 1662 р.: у Іллінському монастирі почав... плакати намісний образ /ікона/ Пресвятої Діви Богоматері. Він плакав з 16 по 24 квітня. "І ці сльози, - пише літописець, - були сльозами жалю Богоматері до українців, на яких чекали страшні біди, наслані небом за розбрат і гріхи народних вождів" /Пророцтво Лазаря Барановича /Хроніка 2000. Наш край. - К., - Вип.6/8/, 1993. - С.58/. А.К.Байбурін, А.Л.Топорков наводять цікавий факт про те, що у населення Сандвічевих островів сльози вважалися ознакою щастя. У фольклорі, літературі сльоза символізувала невимовне горе, тугу, чистоту, дощ та ін. Напр.: "Заплакала дрібними сльозами", "Дрібні сльози ронить" /Н.тв./, "Сльоза сльозу побиває, Золотим рушничком утирає" /дуже плаче//Н.тв./. Або: "Як роса та до схід сонця, Покапали сльози" /Т.Шевченко/. Чи: "Жура-журавель над криницею - Чистою сльозою - водицею" /Б.Олійник/. О.Потапенко.

Смерть - символ закінчення епохи; розпаду; символ народження нового життя, джерела духовного життя; відродження матерії; символ вищої свободи; вічного життя. Смерть у всі часи сприймалася як велике горе, і водночас люди розуміли її неминучість. Ставлення до смерті було неоднозначним, і це відбивалось на характері поховальних обрядів. Згідно з християнськими уявленнями, людина, крім тіла, мала ще дві субстанції: душу та дух. Отже, смерть - у символічному змісті - дорівнює смерті душі, тобто відторгненню від тіла як душі, так і духу. Але якщо душа залишала тіло назавжди, то дух нібито міг повернутися до тіла. За міфологічним віруванням, душа - це людський образ, що нагадує повітря, тінь. Вважалося, що добрі, справедливі люди помирали легко, а злі, які зналися з нечистою силою, тому й мали тяжку смерть /"Яке життя, така й смерть"/. Поганою була і раптова "нагла" смерть, бо людина не встигла приготуватися до неї. Сповіщали про смерть звуками церковних дзвонів, а на Галичині - трембітами, запалювали ватри біля хати померлого. Обов'язково покійника обмивали і одягали в приготовлений на смерть одяг. У звичай увійшов елемент читання "Псалтиря" при померлому. Церковна обрядовість скрізь поєднувалась із народними звичаями: прощанням родини з померлим, розв'язуванням усього зав'язаного на покійнику, обсипанням зерном місця, де лежав покійник, потрійним торканням домовиною порогів при виносі тіла /прощання з домівкою/. Домовину покривали білим полотном, на яке клали хліб. Самогубців ховали за межами кладовища і на могилі садили терен. Звичай поминок пов'язаний із віруванням, що душа померлого впродовж 40 днів повертається у певні дні додому. Тому поминали у 3, 7, 9, 40 днів і в роковини смерті. Дотепер збереглося поминання через 9 днів /дев'ятини/, 40 /сороковини/, рік /роковини/. Поминають покійних на другий чи третій день Великодня, в першу неділю після Великодня /провідну/, провідний понеділок чи вівторок. Т.Товкайло.

Смоква - див. Рослини культові.

Собака - символ вірного друга; надійності; непідкупності; мудрості. У давнину собака був символом Меркурія, ремесла жерця, жертвою для бога війни, провідника душ померлих у потойбічний світ. З іншого боку собака - емблема нерозумного брехуна, злодійкуватого ненаситника. В Біблії образ пса ототожнюється з гонителями, лжевчителями, нечестивими людьми, блудниками. Символіка собаки - амбівалентна. Стародавні єгиптяни обожнювали Зоряного Пса - Сіріуса /Сотіса/, тому що він передував щорічній повені річки Ніл, від якої значною мірою залежало життя і добробут людей. Здатність собаки відчувати і переслідувати людину, віддалену на цілі кілометри по сліду, символізувала "трансцедентальну силу, за допомогою якої філософ крокує ниткою істини через лабіринт земних помилок" /Холл М.П. Энциклопедическое изложение... - С.329/. Окрім того, незвичайна вірність собаки була взірцем відносин між учнем і майстром /жерцем/, вчителем. За даними А.Голана /Миф и символ. - С.195-196/, "небесний" крилатий собака стародавніх майя, іранців пов'язувався з блискавкою і дощем. У Спарті собак приносили в жертву богу війни. У народів Китаю, Сибіру, Стародавньої Греції пес мав хтонічне значення. Його вважали провідником душ померлих у потойбічний світ, зображували на могильних плитах. У Європі вірили певний час, що душі померлих втілюються в собак. Побутувало повір'я і про віщий дар цих тварин, які нібито виттям передчували покійника, пожежу, нещастя. Поширеним символом є ставлення до собаки як до вірного друга, найближчої до людини тварини, що є символом надійності, непідкупності. У цьому дусі передаються з покоління в покоління повір'я та прислів'я /"Як приб'ється чужий собака до обійстя, то це дуже добре, на щастя", "Собака навпроти тебе біжить - добра ознака", "Вивченого пса нічим не підкупиш"/. Ще дві з половиною тисячі років тому Езоп у своїх байках також підкреслював ці риси собак. По-іншому оцінює роль собаки видатний поет і філософ XVIII ст. Г.С.Сковорода. У байці "Пси" собака символізує нерозумного брехуна. Він не тільки брехун, але й недотепа, що символізує злодійкуватого ненаситника. Біблія слово пси трактує в переносному розумінні для означення гонителів - "Бо пси оточили мене... обліг мене натовп злочинців..." /Книга псалмів 22.11/, лжевчителів - "І це пси-ненажери, що не знають насичення, і це пастирі ті, що не вміють уважати..." /Книга пророка Ісаї 56.11/, нечестивих людей - "не давайте святого псам, і не розсипайте перл своїх перед свиньми своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували вас..." /Євангеліє від св.Матвія 7.6/ та язичників. За Іудейськими законами ці тварини вважались нечистими. Для єврея було крайньою образою порівнювати кого-небудь з мертвим псом, і навіть гроші, отримані за продаж цієї презирливої тварини, як і плату повії-блудниці, не можна було вносити в скинію - в будинок Господа. Тут пес прирівнюється до блудника. Біологія собак підтверджує полігамні стосунки цих тварин. Понад 15 тисяч років собаки вірно служать людям. Вони допомагають стерегти отари, рятують потерпілих у снігових завалах, виконують роль поводирів сліпих, шукачів наркотиків, зброї та ін. Але найбільше вражає їх надзвичайна і незрівнянна відданість. Ось лише кілька прикладів. У м.Едінбурзі /Шотландія/ вірний пес Боббі 14 років /!/ не залишав могили свого господаря. В Італії безпорадний собака Фідо кожен вечір впродовж 14 років ходив на автобусну зупинку зустрічати свого господаря Карло Соріані, який загинув від фашистської бомби. У 1957 році жителі містечка, схвильовані глибокою відданістю Фідо, спорудили на зібрані кошти пам'ятник чотириногому другові. На постаменті стояв бронзовий собака, його поза передавала надію, що ось-ось із автобуса вийде улюблений господар... На пам'ятнику короткі і промовисті слова: "Фідо. Зразок відданості". О.Потапенко, В.Куйбіда.