СЛОВНИК СИМВОЛІВ О.І.Потапенко, М.К.Дмитренко,

Око - символ розуму і духу; символ Сонця; зловорожих сил; краси; світильника для тіла /у християнстві/; кохання. На думку А. Голана, символіка ока сягає глибин двадцяти п'яти віків /!/ Вченими доведено, що майже 90 % усієї інформації людина отримує саме завдяки органам зору. Без очей неможливо бачити, так само як і без світла. Тому у багатьох мовах світу слова на означення ока і світла - історично спільнокореневі /Пор. укр. "світити очима"/. "У Ведах - писав О.М. Афанасьєв, - сонце називається оком Варуни /неба/, у деяких гімнах сонце і місяць уявляються двома очима неба. Верховний бог германців Один /Водан/ називався однооким" /Афанасьєв О. Дерево життя.- М., 1983. - С.61/. У Греції воно було оком Зевса, у Єгипті - оком Ра, в ісламі - Аллаха. У християнській літературі, мистецтві поширеним є символ "Недрімного ока" - метафорично-символічної назви Всевишнього. За космічними віруваннями язичників, Око /Деміург, Творець, Першобог/ - це творець Вирію, Всесвіту, Землі й всього сущого на ній /С. Плачинда/. І все ж, на думку вчених, ще 15 - 10 тис. років тому в епоху палеоліту існували численні вірування про "погане" око. Зокрема, про це свідчать фігури ідолів… без очей, або із пов'язкою на обличчі. У грецькій міфології були страшні потвори Горгони, погляд яких убивав усе живе. У слов'ян подібний спопеляючий погляд мав страшний Вій. В античній міфології відомий образ страшного чудовиська Василіска, який поглядом нищив трави, скелі, людей. Цікавий був спосіб уникнути смертельного зору: поставити перед Василіском дзеркало /!/ Змій гинув від власного погляду, відбитого дзеркалом. Ну хіба це не прообраз лазерного променя?! Віра у "призор", "пристріт", "уроки", "зглаз" /за даними О.Афанасьєва/ - спільна для всіх індоєвропейців. Вірили: "погане око" може викликати численні хвороби, нещастя. Щоб запобігати цьому використовували замовляння /див.: Таланчук О. Духовний світ українського народу. - К., 1992. - С.26-28/. У фольклорі відбиті подібні вірування: "очима пропікати /свердлити/, "очі, темніші ночі", у них "улита якась отрута", "очима їсти /жерти/", "з лихих очей", "блудити очима" тощо. І все ж добросердна поетична душа українця частіше оспівувала очі як символ доброти, розуму, любові, краси дівчини: "ясні, світлі, карі, чисті, голубі очі" Напр.: Ой очі, очі, очі дівочі, Світите в душу, як дві зорі. В останні роки на Україні розвивається іридодіагностика. Назва походить від слова ірис /по-латинськи - "око"/ - назви райдужної оболонки ока. За станом райдужки лікарі визначають здоров'я людини, які хвороби їй загрожують. Медики твердять: все, що відбувається в організмі людини, залишає свій слід на ірисі. Відомий окуліст із Відня Беєр твердить, що в оці відбиті всі зміни душі і тіла, починаючи від народження! А сеанси гіпнозу, навіювання. Хіба вони не переконують в тому, що наші пращури мали рацію, коли вірили у "добрі" і "погані" очі? Очі - як зеркало душі і тіла? То ж випромінюйте своїми очима лише енергію Всесвятості, Милосердя, Краси, і Братолюбія. Не спіть із розплющеними очима у цей складний час! О. Потапенко.

Оливкове дерево - див. Рослини культові.

Оранта - див. Адорація.

Орел - символ відваги, сміливості; гордості; чоловічої краси; далекоглядності; емблема сили й могутності окремих людей /царів, героїв/, королівств, народів. З іншого боку орел - символ зарозумілості, самовпевненості, його політ - емблема швидкого духовного падіння, нікчемності. Напівлегендарний давньогрецький поет-байкар Езоп у байці "Орел, ворона та пастух" ніби ілюструє багатовікову народну мудрість: "Де соколи літають, там ворон не пускають", "Знають сокола по польоту, а доброго молодця по походці". У нього орел - емблема сили і приклад для наслідування дрібним і слабким птахам. Ворона, наслідуючи орла, намагається із отари овець схопити великого барана і заплутується в його вовні. У байці "Хлібороб і орел" орел - вдячний птах, рятує хлібороба від завалу старої стіни. За народним сонником, сон про орла та сокола приносить успіх у справах, сприяння підприємництву, годівля орла - добру новину. У духовній літературі орел також вважається знаком сили і могутності окремих людей, королівств, народів. З одного боку в Біблії орел - символ гордості, зарозумілості, самовпевненості. З іншого боку орел - символ швидкості падіння, зникнення, нікчемності. "Не мордуйся, щоб мати багатство, - відступися від думки своєї про те, - свої очі ти звернеш на нього, - й нема вже його: бо конче змайструє вона собі крила, і полетить мов орел той до неба…" /Книга приповістей Соломонових 23.4 - 5/. З орнітологічної точки зору Біблія дуже вдало пов'язує духовне падіння людини з пікіруванням орла чи сокола. Адже під час звичайного горизонтального польоту швидкість сокола така ж, як і інших швидкісних птахів. Але коли сапсан складає крила і каменем падає вниз на здобич, він досягає швидкості 300 км/год. Це абсолютний рекорд у пташиному світі! В.Куйбіда.

П

Павук - символ центру світу, його засновника; плетіння павутинної сітки та її руйнування символізують діалектику, безперервне чергування сил природи; зображення гігантського павука - емблема місяця; у Біблії павук із павутиною - символ марних сподівань невіруючих, нечестивих людей; диявола, що приманює грішників. Павук, що сидить у своїй сітці, асоціюється з центром світу. Павук віддавна вважався бажаним у людській оселі, бо ніби "заснував світ". За повір'ям, той, хто уб'є павука, накличе на себе лихо. До обіду заборонялося навіть викидати цих комах із хати; жінка, котра вчинить таку наругу, неодмінно втратить смакові відчуття. У зв'язку з уявленнями українців про світотворчу роль павуків, особливо в Прикарпатті, перед Різдвом виготовляли їх примітивні копії з соломи. Це було виключно жіноче колективне заняття. "Павуків" підвішували в хаті до центрального сволока на довгій волосині з конячого хвоста. Завдяки циркуляції повітря - через вхідні двері та з палаючої печі - великий "павук" разом з приправленими до нього близнюками повертався в різні боки, справляючи враження живої істоти. Павуки з їх вічним плетінням сітки, із здатністю до вбивств /творення і руйнування/ символізують діалектику, безперервне чергування сил, від яких залежить стабільність світу. У зв'язку з цим символіка павука ніби окреслює змотування нитки попереднього життя для того, щоб розпочати прясти нове життя. Павуки є провісниками біологічних ритмів у природі. Народні метеорологи твердять: "З'явились молоді павучки - буде весняне потепління", "Багато павутиння на бабине літо - буде ясна і холодна зима" і т. ін. Зображення гігантського павука символізує Місяць, а павука вважають твариною місяця. Символіка павутини збігається з символікою павука. Завдяки своїй спіралевидній формі вона також несе в собі ідею творення й розвитку - колеса і його центра. Павутина з павуком посередині є емблемою смерті й руйнування. У Біблії із тонкою сіткою павука порівнюють дії нечесних людей. Їх надії марні. "Висиджують яйця гадючі та тчуть павутиння: хто з'їсть з їхніх яєць, помирає, а з розбитого - нитки їхні не стануть одежею, і виробами своїми вони не покриються: їхні діла - діла кривди, і в їхнії руках чин насильства…" /Книга Пророка Ісаї 59.5-6/. А всі ті, хто забуває про Бога, дарма надіються на його милість, на благополуччя і світле майбутнє. "І згине надія безбожного, бо його сподівання, як те павутиння, і як дім павуків - його певність… на свій дім опирається, та не встоїть" /Книга Йова 8,14-15/. В. Куйбіда.

Паляниця - символ щастя і благополуччя господи; тіла Божого; гостинності; прихильності; ритуального та оберегового знака. Паляниця - хлібина, переважно з пшеничного борошна. У слов'ян хліб віддавна вважався священним продуктом. Пшенична паляниця на столі символізувала щастя й благополуччя господи. Люди вірили, що Бог наділяє людину хлібом разом із Долею. Ці уявлення і визначили конкретні правила поведінки із хлібною паляницею під час їжі. Не дозволялося, щоб одна людина доїдала шматок після іншої - забереш щастя і силу. Якщо залишив шматок, то цілу ніч снитимуться старці, будеш худнути. Не дозволялося їсти за спиною іншої людини - "з'їси його силу". Християнська символіка ототожнювала хліб із тілом Божим. В Україні будь-яке свято чи обряд не обходились без паляниці, вона була символом гостинності, прихильності, ритуальним та обереговим знаком. Пшеничні паляниці вживали частіше як святкові або обрядові страви, бо в Україні перевагу завжди надавали житньому хлібові. У неврожайні роки паляниці доводилося пекти з домішками ячмінної муки, висівок тощо. Паляниці були вінцем хліборобської праці, символізували благородство і красу найдревнішої професії у світовій культурі. Багатство і цінність, що містяться в образі паляниці - Сонця, є відзеркаленням нашого національного обличчя і справжніми свідками споконвічного прагнення народу до волі, удосконалення, краси й сонця. Л. Кожуховська.

Парне - непарне - див. Числова символіка. Паска /Великдень/ - у християнстві - символ воскресіння Господнього, радості, вічного життя; завершення відкуплення людського роду. Сама назва Паски походить від єврейського дієслова passah - "переходити", і пов'язане воно з виходом євреїв з Єгипту, про що розповідається у різних біблейських книгах. /Вихід, Повторення Закону/. На честь цієї події виникло святкування старозаповітної Паски у євреїв. Пов'язане воно було іще зі святом Опрісноків /маца, неквашене/, котре відзначалося у середині першого місяця /авів або нізан/. Перед своєю стратою Ісус Христос їсть Паску разом із своїми учнями-апостолами: "А коли настав час, сів до столу, і апостоли з ним. І промовив до них: "Я дуже бажав спожити цю пасху із вами, перш ніж муки прийму" /Єв. від Луки, ХХІІ, 14-15/. Цей епізод Біблейської історії відомий як Таємна Вечеря. Коли вона проходила, Ісус показав зразок смиренності, омивши ноги своїм учням та обтерши їх. Звичаї, що супроводжують свято Паски, також мають дуже давнє походження. Христосування бере початок від послання апостола Павла до римлян: "Вітайте один одного святим поцілунком" /Рим; ХVI, 16/. При цьому віруючі уподібнюються учням Христовим. Звичай дарувати червоні яйця пов'язаний з іменем Марії Магдалини, котра після вознесіння Христа проповідувала Євангелія. У Римі вона протягла червоне яйце зі словами "Христос воскресе" імператору Тіверію. Червоний колір - символ крові Христа. Яйце, що має значення символу життя взагалі, переосмислюється таким чином, постаючи символом вічного життя, котре дарував Ісус Христос своїм воскресінням. "Пасха - свято радості для всіх: і для дітей, і для дорослих, і для живих, і навіть для мертвих. Бо коли Христос воскрес, то цим Він переміг смерть та диявола, і ми тепер упевнені, що всі люди силою його воскресіння воскреснуть… Воскресіння Христове стверджує нас у вірі, що життя людське не обривається як нитка, що воно сповнене глибокого змісту і значення" /Короткі відомості про свята Православної Церкви. С.8/. Тобто, всесильна смерть уже не має влади над людиною. І попереду не загибель, не знищення, а набуття іншого виміру, "іншого житія, вічного начала". Ці оптимістичні думки близькі й нині мільйонам людей. В Україні Великдень має давнє коріння, відзначається навесні, у першу неділю після рівнодення. Готувалися до нього заздалегідь, а після вербної неділі вже розписували й фарбували варені яйця, робили писанки та крашанки, пекли спеціальну паску, обрядове печиво, готували багато інших смачних страв. Окрім цих обрядових ритуалів влаштовували великодні гуляння, молодіжні ігри, танці, розваги. Велике значення мав обряд вшанування предків, коли родичі ходили на кладовище з паскою, яйцями та обідали на могилах. Нині віруючі також печуть паску, фарбують яйця, розписують писанки, несуть до церкви, щоб освятити. У церкві усю пасхальну ніч іде служба, у кожній хаті - свято, пісні, танці, ігри. При зустрічі люди кажуть: "Христос воскрес/е/" і відповідають: "Воістину воскрес". Відвідують померлих на кладовищах, роздають милостиню, щоб упокоїти їх душі. Ю. Мільошин.

Паска - див. Хліб.

Перехрестя - символ матері /за Юнгом/; подвійного богоявлення; небезпечного місця, де збирається нечисть; можливості вибору найменшого зла із кількох можливих. У більшості народів світу, особливо слов'ян, перехрестя вважалися небезпечним місцем. У Словнику В.Даля сказано: "Перехрестя вважаються роковими і нечистими; тут здійснюються чари, замовляння, хоронять самовбивць або знайдені трупи…" /Толковый словарь… - М., 1990. - Т.3. - С.61/. В індуїстській міфології злий дух Бутта жив на перехрестях, у хащах. 30 листопада /на св. Андрія/, за віруваннями, саме на перехрестях доріг збираються стригої, відьми, чорти, б'ються косами, ціпами, нападають на людей, тварин. У Стародавньому Римі зображення деяких божеств /Діани, Лари/ ставили саме на перехрестях, щоб вони допомагали людям. У фольклорі перехрестя - символ небезпеки, пошуку правильного рішення, шляху тощо. Г. Потапенко.

Перун - див. Язичницьких богів символіка.

Перший - див. Числова символіка.

Песиголовці - див. Демонології української символіка.

Пироги - див. Хліб.

Писанка //крашанка, галунка// - символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Писанка - це розмальоване великоднє куряче або декоративне яйце. У міфах багатьох народів світу саме яйце /див. Яйце/ є світотворчим началом. У слов'ян-язичників, на думку С.Килимника, писанки існували вже за часів антів - наших прародичів /ІІІ - VIII ст.н.е./ і були символом сонячного культу. Птахи - це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка - емблема сонця - життя, народження. "Яйце птаха взагалі, - писав С. Килимник, - це зародень життя, символ бога сонця; воно в давнину символізувало - добро, радість, щастя, любов, достаток, успіх, прихилення добрих сил, захист людини від лихих сил" /Килимник С. Український рік… - Кн.2. - С.176/. Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Напр., кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник - це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших - повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір усимволізовував радість життя, любов, жовтий - місяць і зорі, урожай; зелений - багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний - чисте небо, здоров'я; бронзовий - матінку-землю; чорний з білим - пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін. Із запровадженням християнства змінюється поступово і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа /див. Ісус Христос/ як символу всепрощення. Для писанок були характерні такі орнаменти: решітки, віконця, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки, хрестики, павучки. Писанки використовували як опредмечений символ кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними "викачували" хвороби. Свячені писанки закопували у землю /на високий врожай/, клали у домовину, у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали "на щастя" на дах оселі та ін. О. Потапенко.

Півень - символ сонця, світла, вогню, войовничості; пильності; воскресіння; смерті та зла; сили чоловічої плоті; домовитості ; господарності; каяття /у християнстві/; передвісника біди, нещастя; жертви; відкривача скарбів; також він є оберегом від пожежі. Півень - надзвичайно поширений і багатоплановий символ. У багатьох міфопоетичних системах він символізував войовничість. Напр., верховного китайського бога війни Тайї зображували як істоту з тулубом півня і головою людини. Ватажок війська бога індуїстської міфології Сканда мав такі головні атрибути: спис, лук, півень. Цей птах був тотемом у південнокорейських племен. Ірландська богиня Бригіта /цілительниця/ уявлялася, зокрема, у вигляді трьох півнів. Фрігійський бог - цілитель /водночас покровитель могил/ їздив на коні і півні. Дуже поширений був мотив півня як символу жертовності. Росіяни, білоруси приносили його у жертву Баннику /духу бані/, Домовику /духу оселі/, Водяному. Світова міфологія залишала пам'ять про півня як істоту, якої боїться нечисть /чорти, стригої, відьми та ін./. Напр., китайський чарівний птах Чунмін, що боровся із нечистою силою, був схожим на півня, Василіск - потворний змій - губитель - боявся лише півня. Цікаво, що, за міфами, він вилупився із яйця, знесеного півнем. У праукраїнців півень вважався передвісником зорі, сходу Сонця, а, отже, пробудження життя. Не випадково існувала така народна назва як "будимир", тобто "буди світ". Півень, за даними О.Афанасьєва, був "представником грозового полум'я", "символом вогню", "уособленням домашнього вогнища". Ось чому стилізоване зображення його знаходимо на дахах, шпилях будівель, скринях, рушниках. Це був водночас талісман проти пожежі і вогню. До речі, за даними А. Голана, у Китаї півень на стіні - оберіг від стихії полум'я. Водночас чорний півень у язичників символізував смерть, пов'язувався із підземним світом. Отже, цей птах був своєрідним символом - моделлю цілого комплексу: життя - смерть - воскресіння. Це відбито у народній загадці "Двічі народився, ні разу не христився, сам співав, а помер - не відспівали". У багатьох регіонах одяг покійників виносили у курник, щоб півень "відспівав", отже "очистив" від впливу смерті. За даними Г. Булашева, спів півня віщував на Україні прихід гостей, а спів біля вікна - нещастя, смерть. Чорного півня не тримали у дворі /буде сварка між господарями/. Вірили, що існує "півень - царик", якого боїться сам Диявол. Чумаки, вирушаючи в дорогу, брали його як найкращий оберіг. Існувала легенда і про півня, який може відкривати скарби /Булашев Г. Український народ… С.349-350/. Півень символізував і силу чоловічої плоті, тому наречений у деяких країнах під час весільної церемонії ніс саме півня. Півню приписували здатність пророкувати біду, що відбито, зокрема, у казці про "Золотого півника". У фольклорі цей птах виступає як символ войовничості і водночас домовитості: "Як два півні", "Ходити півнем", "Без півня оселя глуха". У християнстві півень - символ каяття. Спів півня /за Біблією/ нагадує апостолу Петру про малодушне відступництво від Христа і викликає сльози провини і спокути. Зображення півня міститься на багатьох гербах та емблемах. О.Потапенко.

Півонії - див. Ботанічна символіка.

Піч - символ материнського начала; чистого, духовного виношування плоду; святості; непорушності сім'ї; неперервності життя українського народу; батьківщини, рідної хати; босоногого світлого дитинства; поетичний символ народної обрядовості. "Піч - наче мати рідна", "Рідну матір може підмінити лише піч", - казали у давнину. Ще 6 тис. років тому протоукраїнці обожнювали піч. За даними О.Афанасьєва, М. Слободянюка, С.Плачинди, у їхній міфології існував символічний образ-тотем Піч-мати, яку обожнювали як захисток життєдайного вогню /див. Вогонь/. У міфології литовців був дух Каукас, який ніс в дім добро і жив під піччю. У слов'янській міфології аналогічні функції виконував Рарог. Стародавні римляни вшановували Форнакс - богиню домашнього вогнища. На Україні існував справжній культ печі. І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, лікували простуди тощо. Піч була глибоким символом рідного вогнища, неперервності роду. Чому засватана дівчина колупала піч? Нині вчені вважають, що вона виконувала символічний акт: під нігті потрапляли не просто глина, часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, які дівчина хотіла взяти у дім жениха. У деяких регіонах з цією ж метою наречена при переході в оселю молодого брала з собою жарини з печі. Піч була глибоким поетичним символом багатьох народних обрядодій. Саме у ній випікали святиню - весільний коровай /див. Коровай/. З нею пов'язані обряди "женити комина" /комин - частина печі/, "посвіт" та ін. Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами /Поділля/, витинанками /Хмельниччина/, розмальовками з паперу /Петриківці/. Тобто піч була символом високих естетичних смаків українців. Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь, лаятися біля печі /"Сказав би, та піч у хаті"/. Піч була оберегом від різної нечисті. Лучину, жаринки, попіл використовували при гаданнях, лікуванні хворих. На знак пошани до віковічної годувальниці українців на Рівненщині навіть споруджено пам'ятник печі. У фольклорі, літературі піч символізує святість, неперервність життя народу, світле дитинство, тепло, затишок та ін. За словами В.Земляка, "для справжнього українця піч однаково, що алтар для віруючого". О. Потапенко.

Плакун-трава - див. Сльози.

Поезії символіка - символіка поетичних творів українських письменників. Народні символи, трансформуючись у творчій уяві митця, часто переходять у поетичні твори, по-новому зображуючи героїв та відтворюючи навколишній світ. Символ об'єднує в собі поняття об'єктивної дійсності і відкладений у свідомості умовний знак певного явища. Він несе ідейний заряд, що об'єднує, згуртовує людей, які збагнули і сприйняли його суть. У символах відображені прагнення людей, їхня історія, традиції. Кожна суспільна формація мала свої символи, а в літературі поети-романтики подавали в символах узагальнене зображення історичних подій. Так, розкутий Прометей у Шеллі, Т.Шевченка, Лесі Українки, А. Малишка є символом розкріпаченого людства, нескореності, безсмертя народу, його незламного прагнення до волі, звільнення людини від духовного гніту й права на земне щастя, самовідданого служіння народові, готовності на самопожертву в ім'я людства. У реалістичній літературі символи охоплювали ширші явища дійсності, що досягалися за допомогою складних асоціацій. Найчастіше поети звертаються до символів, пов'язаних з природою. Улюбленими в їх творчості є образи небесних світил: зірок, місяця, сонця. На основі фольклорних символів поети творять нові образи, точніше передають внутрішній світ героїв, їх переживання, прагнення. Напр., сонячні кларнети П.Тичини - новий символ, що став гімном землі, краси, першоначалом світобудови, правонаступником Бога, світлоритмом Всесвіту, символом гармонії і правдивості, життєстверджуючого оптимізму. Досвітні вогні Лесі Українки народили образ-символ вогнів перемоги, вільного майбутнього. Образові досвітніх вогнів судилося стати не лише символом у творчості Лесі Українки, а й певною мірою символом доби, таке велике узагальнення соціально-історичних явищ містить він у собі, це самовираження епохи 90-х років минулого століття, це заклик і гасло /Жук Н., Лесин В. Історія української літератури 19-20 ст. -К., 1989.-С.56/. Своїм змістом поетичні символи найчастіше пов'язані з уявленням народу. Велике смислове навантаження несуть символи - назви дерев. Найкраще символіка дерев віддзеркалена в піснях та інших жанрах фольклору. Напр., народна пісня "Стоїть Явір над водою" навіяла Ю.Федьковичу мотив зіставлення вояка-жовніра з молодим Явором: у Т.Шевченка "Утоплена" знаходимо образ калини-дівчини. Символічні образи верби, дуба, тополі є багатозначними як у фольклорі, так і в поетичному розмаїтті. Верба і тополя - давні образи тотеми українців, що були міфологічним уподібненням дівчини до світового дерева - символу світобудови. У творах В.Симоненка, Т.Шевченка верби і тополі виступають символом України, батьківщини, уособлюють рідний край, батьківський дім. Серед багатьох символів-дерев виділяється образ великого престарого дуба, який підкреслює поважність, старість тощо. У такому значенні вживає його Т.Шевченко у поемі "Невольник". А тополя у Великого Кобзаря має символічне значення самотності, страждання, сирітства. Образи квітів, які беруть свій початок у символіці стародавніх слов'ян, широко використовуються у поезії. Відомо, що червона гвоздика - символ дружби, півонія - символ щасливого життя, троянда - символ кохання, незабудка - символ вірності. Літературні символи квітів містять додатковий, часто соціальний зміст. Марко Вовчок в оповіданні "Одарка" змальовує образ дівчини-кріпачки, як пахучу споптану квітку, а Катерина у поемі Т.Шевченка - "квітка на полі": Пече сонце, гойда вітер, Рве всякий по волі. Образ айстр у поезії став літературною традицією. Він зустрічається у творах О.Олеся, В.Сосюри. У кожного із митців ці квіти мають свій алегоричний зміст. У поезії В.Сосюри вони символізують чисте, ніжне кохання. Пелюстки айстри нагадували йому уста коханої, такі вони були палкі та ніжні. А в поезії "Айстри задумані, квіти останні ..." ця рослина символізує втрачене кохання, сум, "осені пізньої сльози багрянії". У поезії О.Олеся айстри символізують революційні сили, що чекають тепла від сонця - алегорії майбутнього. Мотив сонця як символ правди, досконалості, краси дівчини зустрічаємо у творах Марка Вовчка, М.Шашкевича, Ю.Федьковича. Змістом пов'язаний із образом сонця символ свічки. У поезії тяжко хвора людина асоціюється з фольклорним образом свічки, що згасає. У народі побутували такі висловлення: "згаснути, як свічка", "танути, як свічечка" тощо. У поемі І.Кочерги "Свіччине весілля" - це символ боротьби за свободу, найчистіших, найблагородніших поривів простих людей, заповітних мрій, символ світла, яке несе тепло, світлі надії та сподівання. Крилатими виразами стали у наш час такі образи-символи із творчості І.Франка - Великого Каменяра, що уособлює боротьбу за справедливу ідею, волю: символ Наймита - народу, що тяжко працює, але має молоде серце і високі думи; образ Веснянок - уособлення могутніх сил народу, символ революційного пробудження суспільства, "клич життя могучий", вічно жива, сповнена красою і енергією сила пробудження в людині, пориву до творчості і боротьби. Леся Українка розширила значеннєвий зміст цього символу. Весна у її творчості - це добрий ніжний друг, символ молодості, людського щастя, перемоги світлого, творчого в житті людини, вічно жива, багата енергією сила, що пробуджує в людині порив до творчості, приносить втіху в горі, збагачує світлими почуттями. Близького алегоричного значення до образів веснянок та весни в українській поезії набирає образ вітру /див. Вітер/. Майже кожний митець слова залишав по собі образні перли - символи, що хвилюють душу читачів, символічно втілюють духовне багатство України. Напр., образ сивої ластівки - символ безсмертя матері, її краси, безсмертя народу /Б.Олійник/; зів'яле листя - символ втрачених надій, завмерлого в серці кохання /І.Франко/: два кольори - символ любові і журби, радості й смутку, палкої любові до матері, до рідного краю і розлуки з ними /Д.Павличко/; лебеді материнства - символ високої материнської любові в образі матері-України /В. Симоненко/; скорбна мати - символ Матері Божої, матері-України, материнської печалі і відданості /П. Тичина/; духовний Чорнобиль - втілення трагедії людської душі, її звиродніння, спустошеності, деградації, втрата загальнолюдських цінностей /Ліна Костенко/. Кожний поетичний символ передає різні смислові відтінки залежно від ідейно-естетичних завдань. Л.Кожуховська.

Покритка - див. Волосся.

Покуть - символ Бога; початку і кінця; найсвятішого місця в оселі; достатку, багатства; вогню духовного самоочищення. Покуть - це образ великого художнього змісту, в якому втілено історію, світогляд українського народу. Це духовний пам'ятник хліборобству, престольне місце в оселі, яке оберігало родовід од лукавих та грізних сил. Покуть - це місце, куток, розташований по діагоналі від печі "обличчям до сонця", де розміщені домашні предмети найвищої культурної цінності. "У почесному кутку повсякчас висіла ікона Ісуса Христа чи Матері Божої. Для неї спеціально виготовляли більших розмірів вишитий рушник, який у народі називався божником" / Скуратівський В. Покуть. - С.5/. На Полтавщині Покуть прикрашали вишневими гілочками, паперовими та живими квітами, травами /васильками, м'ятою, барвінком/. За образами тримали свячену воду у пляшечках, клали клечання. "Покуть був постійним місцем, де, починаючи з обжинків і закінчуючи зажинками, стояв пучечок колосся як символ достатку. Тут же, на покуті, - пише В.Скуратівський, - ставили й маківську квітку - посвячене на Маковія зело і галузки червоної верби, страсну свічку та пляшечку з водою, принесену з Водохрещі. Ці атрибути відігравали особливу роль у сільських родинах: якщо хтось хворів, то напували свяченою водою, нею ж витирали хворі місця, скроплювали бджіл і посіване збіжжя, людей, котрі вирушали в дорогу; страсну свічку давали в руки тому, хто помирав. Виганяючи корів на весняний випас, господарі брали з покуття галузку свяченої верби і, стьобаючи нею тварин, промовляли : "Щоб не губила череди й домівки, не кусали тварину гаддя та вовки і справно приносила додому молоко". Покуть є найсвятішим, найпочеснішим місцем в оселі. Почесним гостям обов'язково пропонували сідати біля божниці. Коли народжувалася дитина, то першу купіль робили на покуті, тут мав стояти й обрядовий горщик каші, коли справляли христини. На свято Коляди /7 січня/ у господах влаштовували акт священнодійства - покуття. За словами етнографа В.Мицика, "лише зблисне вечірня зоря на небі, господар несе на піднятих над головою руках кутю і тричі приказує: "Кутю на покутю, а сонце - у віконце. - Поруч ставить самовар. - Кутю, кутю на покутю, а узвар - на базар". Під час весілля молодят та їх хрещених батьків також вшановували на почесному місці. Коли ж помирала людина, її теж клали на покуті головою до божниці. Тут був останній "перепочинок" небіжчика. У години розпачу й тривоги люди не обминали нагоди "помолитись на покуть". Було святим обов'язком, заходячи до хати, знімати головний убір, і хреститися на покуть. Обітниця, виголошена покуті, вважалася священною і непорушною. На покуті переховували від чужинців найцінніші речі. Покуть був для селян вогнищем духовного самоочищення, святилищем родовідних звичаїв та обрядів. Т.Товкайло.