Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Kurs_lekcij_finish06

.pdf
Скачиваний:
194
Добавлен:
16.02.2016
Размер:
1.59 Mб
Скачать

4.3. Методи психотерапії 131

образи – імагінації. Якщо попередньо задати якийсь

мотив для уяви, це виходить значно легше. Клієнта просять відразу ж говорити сидячому поруч психотерапевтові про зміст образів. Психотерапевт може виявити на них вплив і структурувати сновидіння наяву у відповідності зі спеціально розробленими правилами.

Уся система розділена на три щаблі: основну, середню й вищу. Найчастіше, поряд із втручанням у кризових ситуаціях, робота проводиться у форматі короткої терапії, що не перевищує 30 сеансів.

Можна виділити наступні показання для застосування КПО (основному щабля) при роботі із ПТСР:

1.Нейровегетативні порушення й психосоматичні симптоми.

2.Тривожно-фобічні розлади.

3.Депресії непсихотичного рівня.

4.Комунікативні порушення й розладу адаптації.

5.Сексуальні порушення психогенного характеру. Нейролінгвістичне програмування (НЛП) – пси-

хотерапевтична концепція, згідно з якою за рахунок зміни у свідомості психічного образу життєвої ситуації змінюється психічний стан людини, що сприяє ефективній реалізації себе в житті й задоволенню актуальних потреб. Одним з базових положень НЛП є твердження, що кожна людина несе в собі приховані, невикористані психічні ресурси. Головними завдання-

ми НЛП-терапевта є забезпечення доступу клієнта до цих прихованих ресурсів, витяг їх з підсвідомості, доведення до рівня свідомості, а потім навчання клієнта тому, як ними користуватися. Виконання цих завдань

досягається використанням різних технік, таких, як:

132 Тема 4. Особливості прояву ПТСР та психотерапія

«інтеграція якорів», «візуально-кінестетична дисоці-

ація», «шестикроковий рефреймінг», «змах». Техніка інтеграції якорів. Методика проста, має

велику терапевтичну широту й дозволяє значно редукувати невротичну симптоматику в учасників екстремальних ситуацій уже на початкових етапах роботи. Її застосування особливе бажане при фіксації клієнта на негативних аспектах свого життєвого досвіду, пов'язаних із травматичною ситуацією. Вона може використовуватися як основна або ж як допоміжна в складі інших технічних прийомів НЛП-терапії.

Якоріння – процес, за допомогою якого будь-яка внутрішня або зовнішня подія (звук, слово, підняття руки, інтонація, дотик) може бути пов'язане з деякою реакцією або станом і запускати її прояв. Якоря можуть виникати природно й установлюватися навмисно.

Позитивний якір – якір, що викликає ресурсний стан (приємне переживання).

Негативний якір – якір, що викликає проблемний стан (неприємне переживання).

При установці якоря краще користуватися трьома правилами:

1.Якір ставиться незадовго до піку переживання.

Умомент піку його потрібно поступово забирати. Це дуже важливо. Тільки в цьому випадку відбудеться зв'язування: мозок прив'яже стан і зовнішню подію.

2.Якорем може бути рух, звук, дотик.

3.Відтворювати якір випливає надзвичайно точно: точно такий же звук або слово, вимовлене з точно такою ж інтонацією, точно таке ж рух або дотик.

Тактильні якорі. Одні із самих надійних і зручних

Тема 5:

Технології психологічного супроводу в кризових станах. Синдром втрати

5.1. Синдром втрати, стадії і завдання горя

Синдром втрати (іноді вживають термін «гостре горе») – це сильні емоції, пережиті у результаті втрати близької, коханої людини.

Втрата може бути тимчасовою (розлука) або постійною (смерть), реальною або уявною, фізичною або психологічною.

Горювання – це також процес, за допомогою якого людина працює з болем втрати, знову знаходячи почуття рівноваги й повноти життя. Хоча переважною емоцією при втраті є сум, отут також присутні емоції страху, гніву, провини й сорому.

Горе втрати характеризується наступними проявами:

1.На перший план виступає фізичне страждання

увигляді періодичних нападів тривалістю від декіль-

кох хвилин до години зі спазмами в горлі, припадками ядухи, хеканням і постійною потребою зітхнути. Згодом постійні подихи зберігаються тривалий час, і знову особливо помітні, якщо людина згадує або роз-

повідає про своє страждання. Відчувається почуття

134 Тема 5. Технології психол. супроводу...

порожнечі в животі, втрата апетиту, м'язової сили; найменший рух стає вкрай тяжким і майже неможливим, від незначного фізичного навантаження виникає цілковита знемога. На тлі цих тілесних ознак людина переживає психічне страждання у вигляді емоційної напруги або душевного болю. Відзначаються зміни ясності свідомості: виникає легке почуття нереальності й відчуття, що емоційну відстань, що відокремлює людину від інших людей, збільшилася.

2.Поглинутість образом втраченого. На тлі почуття нереальності можуть виникати зорові, слуховые або сочетанные ілюзії. Переживающие горі повідомляють, що чують кроки померлого, зустрічають його скороминущий образ у юрбі, довідаються знайомі заходи й т.д. Такі стани відрізняються сильної емоційної вовлеченностью, під впливом якої може втрачатися грань між переживанням і реальністю.

3.Почуття провини. Людина, яка горює намагається відшукати в попередній втраті подіях і вчинках те, чого вона не зробила для померлого. Найменші помилки, неуважність, недогляди, помилки перебільшуються й сприяють розвитку ідей самозвинувачення.

4.Ворожі реакції. У відносинах з людьми знижується або зникає симпатія, втрачається звичайна теплота й природність, нерідко людина говорить про теперішнє з подразненням або злістю, виражає бажання, щоб його не турбували. Ворожість іноді виникає

спонтанно й непояснена для що горюють. Деякі приймають неї за початок божевілля. Інші намагаються контролювати вибухи гніву, що вдається далеко не завжди. Постійні спроби тримати себе у вузді приво-

дять до особливої манерно-манерно-натягнутої форми

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 135

спілкування.

5.Втрата колишніх природних моделей поводження. У вчинках відзначається квапливість, метушливість, людина стає непосидючим або робить хаотичні дії в пошуках якого-небудь заняття, але виявляється зовсім нездатним до найпростішої організованої діяльності. Згодом він як би знову освоює коло повсякденних справ. Горюющим дуже часто доводиться як би заново «учитися» їх робити, перемагаючи переживання відсутності змісту якої-небудь дії після

случившегося.

6.Ідентифікація із втратою. У висловленнях і вчинках людини з'являються риси поведінки померлого або ознаки його передсмертного захворювання. Як правило, ідентифікація із втратою стає наслідком поглощенности образом померлі.

У часі стану горя властива динаміка, проходження ряду етапів, коли людина здійснює «роботу горя».

Ціль «роботи горя» полягає в тому, щоб пережити його, стати незалежним від втрати, пристосуватися до життя, що змінилося, і знайти нові відносини з людьми й миром.

Початкова стадія горя - шок і заціпеніння. Шок від перенесеної втрати й відмова повірити в реальність можуть тривати до декількох тижнів, у середньому 7-9 днів. Фізичний стан людини, що переживає горе, погіршується: звичайна втрата апетиту, сексуального

потягу, м'язова слабість, сповільненість реакцій. Те, що відбувається навколо переживається як нереальне. Людина в стані шоку може робити щось дійсно необхідне, пов'язане з організацією похорону, або ж його

активність може бути безладної. Буває й повна відчу-

136 Тема 5. Технології психол. супроводу...

женість від що відбувається, бездіяльність. Почуття із приводу происшедшего майже не виражаються; людина в стані шоку може здаватися байдужним до всього. Заціпеніння - найбільш яскрава риса цього стану.

Часто людина в цій фазі почуває себе цілком добре. Він не страждає, знижується чутливість до болю

йнавіть «проходять» захворювання, що турбували. Людина настільки нічого не почуває, що навіть радий був би відчути хоч що-небудь. Його нечутливість розцінюється навколишніми як недостатність любові

йегоїзм. Від що горює потрібне бурхливе вираження емоцій, якщо ж людина не може заплакати, його дорікають і винять. Тим часом, саме таке «нечутливість» свідчить про вагу й глибину переживань. І чим довше триває цей «світлий» проміжок, тим довше й важче будуть наслідку.

Незважаючи на все оманне зовнішнє благополуччя, об'єктивно людина перебуває в досить важкому стані. Одна з небезпек полягає в тому, що в будь-яку мить воно може змінитися так званим гострим реактивним станом, коли людина раптом починає битися головою об стіну, викидатися з вікна, тобто стає «буйним». Навколишні, чия пильність приспана, не завжди готові до цього.

Передбачається, що комплекс шокових реакцій пов'язаний з роботою механізмів психологічного захисту: заперечення факту або значення смерті охороняє

понесшего втрату від різкого зіткнення з жахом що відбувся. Шок залишає людину в тім часі, коли померлий був ще живий. Сьогодення супроводжується так званими дереализацион-ными й деперсонализационными

відчуттями («це відбувається не із мною», «начебто це

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 137

відбувається в кіно».) Людина зосереджена на яких-

небудь дрібних турботах і подіях, не пов'язаних із втратою, або він психологічно залишається в минулому, заперечуючи реальність; у такому випадку він і робить враження приголомшен або сонного: майже не реагує на зовнішні, стимули або повторює які-небудь дії.

Часто на зміну шокової реакції приходить почуття злості. Злість виникає як емоційна специфічна реакція на перешкоду в задоволенні потреби, у цьому випадку - потреби залишитися в минулому разом з померлим. Будь-які зовнішні стимули, що повертають людину в сьогодення, можуть провокувати це почуття. Злість також свідчить про глибину отриманої психологічної травми. Це обумовлено різкою фрустрацією: неможливістю здійснення планів, бажань, пов'язаних з померлим.

Наступна стадія горя - стадія пошуку - характеризується прагненням повернути померлого й запереченням безповоротності втрати. Людині, понесшему втрату, часто здається, що він бачить померлого в юрбі на вулиці, чує нею кроки в сусідній кімнаті й т.п. Оскільки більшість людей. навіть випробовуючи дуже глибоке горе, зберігають зв'язок з реальністю, подібні ілюзії можуть лякати, викликати думки про божевілля. З іншого боку, сильна віра в чудо, не зникає надія якимось образом повернути померлого, і

скорбний «зустрічає» його або поводиться так, начебто б той от-от з'явиться.

Перехід від стадії шоку до стадії пошуку поступовий; особливості стану й поводження, характерні

для цієї стадії, можна помітити на 5- 12-й день після

138 Тема 5. Технології психол. супроводу...

смерті близького. Деякі наслідки шоку можуть проявлятися ще досить довго.

Третя стадія - гострого горя - триває до 6-7 тижнів з моменту втрати. Зберігаються й спочатку можуть підсилюватися фізичні симптоми: утруднений подих, м'язова слабість, фізична утома навіть при відсутності реальної активності, підвищена истощаемость, відчуття порожнечі в шлунку, стиснення в груди, грудку в горлі, підвищена чутливість до заходів, зниження або незвичайне посилення апетиту, сексуальні дисфункции, порушення сну. У цей час людині буває важко удержати свою увагу в зовнішньому світі, реальність як би покрита прозорим серпанком, вуаллю, крізь яку суцільно й поруч пробиваються відчуття присутності померлого.

Це період найбільших страждань, гострого щиросердечного болю. З'являється безліч важких, іноді дивних і страхаючих думок і почуттів. Це відчуття порожнечі й безглуздості, розпач, почуття брошенности, самітності, злість, провина, страх і тривога, безпорадність. Типові незвичайна поглощенность образом померлі і його ідеалізацію, особливо до кінця фази, підкреслення надзвичайних достоїнств, избегание спогадів про його погані риси й учинки. Горі накладає відбиток і на відносини з навколишніми, може спостерігатися втрата теплоти, дратівливість, бажання усамітнитися. Змінюється повсякденна ді-

яльність. Людині важко буває сконцентруватися на тім, що він робить, важко довести справу до кінця, а складно організована діяльність може на якийсь час стати й зовсім недоступної. Часом виникає несвідоме

ототожнення з померлим, що проявляється в мимо-

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 139

вільному наслідуванні його ході, жестам, міміці.

Робота з переживання горя стає провідною діяльністю. Це найважчий період. Основним переживанням виступає почуття провини.

Стадію гострого горя вважають критичної відносно подальшого переживання втрати. Людина поступово «іде» від померлого й з болем переживає дійсне віддалення його образа. Розрив старого зв'язку з померлим і створення образа пам'яті, образа минулого й зв'язку з ним – основний зміст «роботи горя» у цей період.

Через 3-4 місяці починається цикл «гарних і поганих» днів. Підвищується дратівливість і знижується фрустраційна толерантність. Можливі прояви вербальної й фізичної агресії, ріст соматичних проблем, особливо простудного й інфекційного характеру, через пригніченість імунної системи.

З настанням шестимісячного строку починається депресія. Особливо тяжко у свята, дні народження, річниці («Новий рік уперше без нього», «весна вперше без нього», «день народження») або події повсякденного життя («скривдили, комусь поскаржитися», «на його ім'я прийшов лист»).

Четверта стадія синдрому втрати - стадія відновлення - наступає днів через 40 послу події й триває приблизно рік. У цей період відновлюються фізіологічні функції, професійна діяльність. Людина поступово примиряється з фактом втрати. Він як і раніше

переживає горе, але ці переживання вже здобувають характер окремих нападів, спочатку частих, потім усе більше рідких. Звичайно, напади горя можуть бути дуже хворобливими. Людина вже живе нормальним

життям і раптом знову вертається в стан туги, скор-

140 Тема 5. Технології психол. супроводу...

боти, випробовує відчуття безглуздості свого життя без збіглі. Часто такі напади пов'язані зі святами, якимись пам'ятними подіями й взагалі - з будь-якими ситуаціями, які можуть асоціюватися з померлим. Річниця смерті символічно обмежує період горя. Багато культур і релігії відводять на жалобу саме один рік, адже за рік людин проходить певний життєвий цикл, маркерами якого служать традиційні дати й події.

За цей період втрата поступово входить у життя. Людині доводиться вирішувати безліч нових завдань,

іці практичні завдання переплітаються з переживанням втрати. Він дуже часто звіряє свої вчинки з моральними нормами померлого, з тим, «що б він сказав». Поступово з'являється усе більше спогадів, звільнених від болю, почуття провини, образи. Деякі з таких спогадів стають особливо коштовними, дорогими, вони сплітаються часом у цілі розповіді, якими діляться із близькими, друзями. На цій фазі людин як

би одержує можливість відволіктися від минулого й звертається до майбутнього - починає планувати своє життя без померлі.

Приблизно через рік наступає остання стадія переживання втрати - завершальна. Біль стає терпимей,

ілюдина, що пережила втрату близького, потроху вертається до колишнього життя. У цей період відбувається «емоційне прощання» з померлої, усвідомлення того, що немає необхідності наповнювати болем втрати все життя. Зі словникового запасу зникають слова «важка втрата» і «горі». Життя бере своє. Завершення переживання горя можуть утрудняти деякі культурні норми й особисті переконання (наприклад,

переконання жінки, чоловік якої загинув на війні, що