Kurs_lekcij_finish06

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 151

спосіб створюється своею роду «буфер», що повинен

зм'якшити самий важкий етап переживання й пристосування до втрати. Але якщо таке поводження розтягується на роки, переживання горя зупиняється й людина відмовляється визнати ті зміни, які відбулися в його житті, «зберігаючи всі, як було», і не рухаючись із місця у своїй жалобі, - це прояв заперечення. Ще більш легка форма заперечення, коли людина «бачить» померлого в кому-небудь іншому - наприклад, що овдовіла жінка бачить чоловіка у своєму онуку.

Інший спосіб, яким люди уникають реальності втрати, - заперечення значимості втрати. У цьому випадку вони говорять щось начебто «ми не були близькі», «він був поганим батьком» або «я по ньому не нудьгую». Іноді люди поспішно забирають всі особисті речі покійного, усе, що може про нього нагадати, - це поводження, протилежне муміфікації. Таким чином, що пережили втрату оберігають себе від того, щоб зштовхнутися віч-на-віч із реальністю втрати. Ті, хто демонструє таке поводження, ставляться до групи ризику розвитку патологічних реакцій втрати.

Інший прояв заперечення - «виборче забування». У цьому випадку людин забуває щось, що стосується покійного.

Третій спосіб уникнути усвідомлення втрати - заперечення необоротності втрати. Варіант цього поводження - захоплення спіритизмом. Ірраціональна

надія знову возз'єднатися з померлим нормальна в перші тижні після втрати, коли поводження спрямоване на відновлення зв'язку, але якщо ця надія стає стійкою - це ненормально. У релігійних людей

таке поводження виглядає небагато інакше, оскільки

152Тема 5. Технології психол. супроводу...

вних інша картина миру. Тоді нормою буде критич-

не відношення горюющего до що відбувається, він розуміє, що в цьому житті вже ніколи не буде разом з покійним і возз'єднається з ним. тільки проживши своє життя в цьому світі так, як її повинен прожити добрий християнин або добропорядний мусульманин. Це очікування возз'єднання після смерті не потрібно руйнувати, оскільки воно входить у нормальну картину миру глибоко релігійних людей.

Друге завдання горя полягає в тім, щоб пережити біль втрати. Мається на увазі, що потрібно пережити всі складні почуття, які супроводжують втрату.

Якщо горюючий не може відчути й прожити біль втрати, що є завжди, вона повинна бути виявлена й пророблена за допомогою терапевта, інакше біль виявить себе в інших формах, наприклад, через психосоматику або розлади поведінки.

Реакції болю індивідуальні, і не всі випробовують біль однакової сили. У горюющего часто порушується контакт не тільки із зовнішньою реальністю, але й із внутрішніми переживаннями. Біль втрати відчувається не завжди, іноді втрата переживається як апатія, відсутність почуттів, але вона дояжна обов'язково бути пророблена.

Виконання цього завдання ускладнюється навколишніми. Часто, що перебувають поруч люди, випробовують дискомфорт від сильного болю й почуттів що

горює, вони не знають, що із цим робити, і свідомо або несвідомо повідомляють його: «Ти не повинен горювати». Це невисловлене побажання навколишніх часто вступає у взаємодію із власними психологічними за-

хистами людини, що пережили втрату, що приводить

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 153

до заперечення необхідності або неминучості процесу

горя. Іноді це навіть виражається наступними словами: «Я не повинна про нього плакати» або: «Я не повинен горювати», «Зараз не час горювати». Тоді прояву горя блокуються, не відбувається отреагирования й емоції не приходять до свого логічного завершення.

Избегание виконання другого завдання досягається різними способами. Це може бути заперечення (negation) наявності болю або інших болісних почуттів. В інших випадках це може бути избегание болісних думок. Наприклад, можуть допускатися тільки позитивні, «приємні» думки про померлому, аж до повної ідеалізації. Можливо избегание всіляких спогадів про покійного. Деякі люди починають із цією метою вживати алкоголь або наркотики. Інші використовують «географічний спосіб» - безперервні подорожі або безперервна робота з більшою напругою, що не дозволяє задуматися про що-небудь, крім повсякденних справ. Описано випадки, коли реакцією на смерть була ейфорія. Звичайно вона пов'язана з відмовою вірити в те, що смерть відбулася, і супроводжується постійним відчуттям присутності покійного. Ці стани звичайно нестійкі. Людям необхідно вирішити це важке завдання, відкрити й прожити біль, не руйнуючись. Її потрібно прожити, щоб не нести через все життя. Якщо цього не зробити, пізніше вертатися до цих переживань буде болісніше й сутужніше, ніж якщо відразу

пережити їх. Відстрочене переживання болю сутужніше ще й тому, що якщо біль втрати переживається через значний час, людина вже не може одержати того співчуття й підтримки від навколишніх, які звичайно

виявляються відразу після втрати і які допомагають

154 Тема 5. Технології психол. супроводу...

упоратися з горем.

Наступне завдання, з якого повинен упоратися горюючий, це організація оточення, де відчувається відсутність покійного. Коли людина втрачає близького, він втрачає не тільки об'єкт, якому адресовані почуття й від якого почуття виходять, він втрачає певного укладу життя. Померлий близький брав участь у побуті, вимагав виконання якихось дій або певного поводження, виконання яких-небудь ролей, брав на себе частина обов'язків. І це йде разом з ним. Ця порожнеча повинна бути заповнена, і життя необхідно організувати на новий лад.

Організація нового оточення означає різні речі для різних людей, залежно від тих відносин, у яких вони були з померлої, і від тих ролей, які померлий грав у їхньому житті. Що горює може цього й не усвідомлювати. Навіть якщо клієнт не усвідомлює ролі померлого, терапевтові потрібно для себе намітити, що клієнт втратив і як це може бути заповнено. Іноді коштує це обговорити із клієнтом. Часто клієнт спонтанно починає робити це сам під час сесії. Горюющий повинен здобувати нові навички. Родина може надати підтримку в ї хньому придбанні. Часто в що горює виробляються нові способи подолання виниклих труднощів і перед ним відкриваються нові можливості, так що відбувається переформулювання факту втрати в щось, що має також позитивний зміст. Це частий

варіант успішного завершення третього завдання Крім втрати об'єкта, деякі люди одночасно пере-

живають почуття втрати себе, власного Я. Недавно проведені дослідження показали, що жінки, що визна-

чають свою ідентичність через взаємодії із близькими

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 155

або турботу про інших, втративши об'єкт турботи,

переживають почуття втрати себе Робота з таким клієнтом охоплює набагато більше завдань, чим просто вироблення нових навичок і вміння справлятися з новими ролями.

Втрата часто приводить людину до сильного регресу й сприйняття себе як безпомічного, нездатного справлятися з утрудненнями й недотепного, як дитина.. Спроба виконувати ролі померлі може виявитися невдалої, і це веде до ще більш глибокого регресу й зниження самооцінки.

Збереження пасивної, безпомічної позиції допомагає уникати самітності - друзі й близькі повинні допомагати й брати участь у житті людини, що пережили втрату. На початку після трагедії це нормально, але надалі перешкоджає поверненню до повноцінного життя. Іноді непристосованість до обставин, що змінилися, і безпорадність «працюють» на родину. Др»угие члени родини повинні згуртуватися в турботі про те, по кхто втрата вдарила сильніше всього, і тільки завдяки цьому почувають себе сильн і заможними Або зберігається статус-кво - і родині не доводиться міняти спосіб життя.

Останнє, четверта, завдання – це спроба вибуду-

вати нове ставлення до померлого й продовжувати жити. Рішення цього четвертого завдання не припускає ні забуття, ні відсутності емоцій, а тільки їхню

перебудову.

Емоційне відношення до померлого повинне перемінитися таким чином, щоб з'явилася можливість продовжувати жити, вступати в нові емоційно наси-

чені відносини.

156 Тема 5. Технології психол. супроводу...

Іноді людям здається, що якщо їхній емоційний

зв'язок з померлим ослабне, то тим самим вони образять його пам'ять і це буде зрадництвом. У деяких випадках може виникати страх того, що нові близькі відносини можуть теж закінчитися й прийде знову пройти через біль втрати - таке буває особливо часто, якщо почуття втрати ще свіжо. В інших випадках виконанню цього завдання може противитися близьке оточення, наприклад діти можуть протестувати у випадку нової прихильності в овдовілої матері. За цим нерідко коштує образа: мати знайшла для себе заміну померлому чоловікові, а для дитини немає заміни померлому батькові. Або навпаки - якщо хтось із дітей знайшов собі партнера, в овдовілого батька може виникати протест, ревнощі, почуття, що син або дочка збирається вести повноцінне життя, а батько або мати залишається на самоті. Часто виконанню четвертого завдання заважає романтичне переконання, що люблять тільки раз, а все інше - аморально. Це підтримується культурою, особливо в жінок. Поводження «вірної вдови» схвалюється соціумом.

Виконанню цього завдання перешкоджають заборона на нову любов, фіксація на минулому зв'язку або избегание можливості знову зштовхнутися із втратою близької людини. Всі ці бар'єри, як правило, пофарбовані почуттям провини.

Ознакою того, що це завдання не вирішується,

горе не стихає й не завершується період жалоби, часто буває відчуття, що «життя стоїть на місці», «після його смерті я не живу», наростає занепокоєння. Завершенням виконання цього завдання можна вважати

виникнення переконання, що можна любити іншої

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 157

людини - любов до покійного не стала від цього менше,

але після смерті, наприклад, чоловіка можна любити іншого чоловіка. Що можна шанувати пам'ять загиблого друга. але при цьому бути готовим до того, що в житті можуть з'явитися нові друзі.

Момент, якому можна вважати завершенням жалоби, неочевидний. Деякі автори називають конкретні тимчасові строки - місяць, рік або два. Однак не можна визначити конкретний строк, протягом якого буде розвертатися переживання втрати. Її можна вважати завершеної тоді, коли людина, що пережила втрату, зробить всі чотири кроки, вирішить всі чотири завдання горя. Ознакою цього є здатність адресувати більшу частину почуттів не покійному, а іншим людям, бути сприйнятливим до нових вражень і подій життя, здатність говорити про померлому без сильного болю. Сум залишається, вона природна, коли людина говорить або думає про те, кого він любив і втратив, але це вже сум спокійна, «світла». «Робота горя» завершена, коли той, хто пережив втрату, знову здатний вести нормальне життя, воно почуває себе адапгированным, коли є інтерес до життя, освоєні нові ролі, створилося нове оточення й він може в ньому функціонувати адекватно своєму соціальному статусу й складу характеру.

Втрата близької людини трапляється не тільки при його смерті. Розлучення являє собою аналогічну ситуацію й породжують схожу динаміку переживань.

Розлучення - це смерть відносин, що викликає найрізноманітніші, але майже завжди хворобливі почуття.

Для опису розлучення часто користуються класифікацією Кюблер-Росс:

1. Стадія заперечення. Спочатку реальність, що

158 Тема 5. Технології психол. супроводу...

відбулася заперечується. Звичайно людина затрачає

на близькі відносини багато часу, енергії й почуттів, тому відразу упокоритися з розлученням важко. На цій стадії ситуація розлучення сприймається з вираженим захистом, за допомогою механізму раціоналізації знецінюються шлюбні відносини: «Нічого такого не трапилося», «Всі добре», «Нарешті прийшло звіль-

нення» і т.п.

2.Стадія гніву. На цій стадії від болю захищаються озлобленістю стосовно партнера. Нерідко маніпулюють дітьми, намагаючись переманити їх на свою сторону.

3.Стадія переговорів. Третя стадія складна. Уживають спроби відновити шлюб, і використовується безліч маніпуляцій по відношенню один до одного, включаючи сексуальні відносини, погрозу вагітності або вагітність. Іноді прибігають до тиску на партнера за допомогою навколишніх.

4.Стадія депресії. Пригноблений настрій наступає, коли заперечення, агресивність і переговори не приносять ніяких результатів. Людина почуває себе невдахою, знижується рівень самооцінки, він починає цуратися інших людей, не довіряти ім. Нерідко випробуване під час розлучення почуття відкидання й депресія досить довгий час заважають заводити нові інтимні відносини.

5.Стадія адаптації. Діапазон проблем, що виникають після розлучення, досить широкий - від фінансових до догляду за дітьми. У дозволі проблем істотне місце займає вміння жити без чоловіка (чоловіка або дружин) і переборювати самітність. Неминуче певне ламання соціальних відносин - доводиться звикати

5.1. Синдром втрати. Стадії і завдання горя 159

одному (однієї) ходити на концерти, у гості. Важливо

здоровим і прийнятним шляхом задовольняти сексуальну потребу.

Етапи психологічної допомоги Допомога на стадії шоку. Необхідно бути присут-

нім поруч із людиною, понесшим втрату, не залишати його одного, піклуватися про нього. Виражати свою

турботу й увагу краще через дотики. Саме в такий спосіб люди виражають свою участь, коли слова їм непідвласні. Навіть простий потиск руки краще, ніж холодна ізоляція. Страждаюча людина завжди вправі не прийняти руку, так само як і інша участь, але пропонувати допомога необхідно.

Допомога на стадії гострого горя. Варто говорити про померлому, причині смерті й почуттях у зв'язку із що происшли. Запитувати про померлому, слухати спогаду про нього, розповіді про його життя, навіть якщо вони неодноразово повторюються. Питання: «На кого він був схожий?», « чиМожна побачити його фотографії?», «Що він любив робити?», «Що ви зараз згадуєте про нього?» зовсім не безтактні, вони дозволяють скорбний виговоритися.

Якщо перенесший втрату людин як би завмирає, нічого не говорить, дивлячись у простір, не варто намагатися його розговорити, будь-що-будь заповнити тишу словами. Необхідно бути готовими продовжити

розмова, коли той вернеться до реальності. Не завжди потрібно знати, у які спогади поринає людина, про що він думає. Головне - створити довкола нього атмосферу присутності й розуміння.

У випадку раптової або насильницької смерті необхідно неодноразово обговорювати всі дрібні дета-

160 Тема 5. Технології психол. супроводу...

лі, доти, поки вони не втратять свого застрашливого,

травматичного характеру, - тільки тоді людина, що втратила близького, зможе оплакувати його.

Необхідно дати можливість виплакатися, не намагаючись неодмінно утішати. При цьому не треба всім своїм видом постійно підкреслювати співчутливе відношення, підкреслювати особливий статус страждаючої людини.

Поступово (ближче до кінця цього періоду) варто прилучати скорбного до повсякденної діяльності.

Допомога на стадії відновлення. Треба допомагати заново ввімкнутися в життя, планувати майбутнє. Оскільки людина може неодноразово вертатися до переживань гострого періоду, необхідно давати йому можливість знову й знову говорити про померлому. Корисними в цей період можуть бути і які-небудь прохання про допомогу з боку друзів, близьких, виконання яких допоможе пережившему втрату «струснутися»; іноді ефективні навіть докори в байдужності, неуважності до близьких, нагадування про обов'язки.

Допомога професіонала, колись всею, необхідна людині, горі якого придбало патологічний характер, або коли великий ризик, що воно може стати таким. У цьому випадку використовується весь комплекс методів, придатних для кризової допомоги, терапії психологічних травм і посттравматического стресу. Психологічна допомога може знадобитися й через роки, що

пройшли після втрати, у тих випадках, коли «робота горя» не була завершена.

Проблеми, що дозволяються в процесі консультування, індивідуальні. Деякі люди просто не розумі-

ють, що з ними відбувається; у цьому випадку навіть