Kurs_lekcij_finish06

2.2. Екстрена психологічна допомога 41

йте про вашу кваліфікацію й досвіді.

Дайте потерпілому повірити в його власну компетентність. Дайте йому доручення, з яким він упорається. Використовуйте це, щоб він переконався у власних здатностях, щоб у потерпілого виникло почуття самоконтролю.

Дайте потерпілому виговоритися. Слухайте його активно, будьте уважні до його почуттів і думок. Переказуйте позитивне.

Скажіть потерпілому, що ви залишитеся з ним. При розставанні знайдіть собі заступника й проінструктуйте його про те, що потрібно робити з потерпілим.

Залучайте людей з найближчого оточення потерпілого для надання допомоги. Інструктуйте їх і давайте їм прості доручення. Уникайте будь-яких слів, які можуть викликати в кого-небудь почуття провини.

Постарайтеся відгородити потерпілого від зайвої уваги й розпитів.

Давайте цікавим конкретні завдання.

Стрес може вплинути й на психолога. У ході такої роботи є сенс знімати напругу за допомогою релаксаційних вправ і професійної супервізії. Групи супервізії повинні вести професійно підготовлені модератори.

При здійсненні екстреної психологічної допомоги необхідно пам'ятати, що жертви стихійних лих і катастроф страждають від таких чинників, викликаних екстремальною ситуацією:

Раптовість. Лише деякі нещастя чекають, поки потенційні жертви будуть попереджені.

Відсутність подібного досвіду. Оскільки нещастя

й катастрофи, на щастя, не часті – люди часто вчаться

42 Тема 2. Екстремальні ситуації

переживати їх у момент стресу.

Тривалість. Цей чинник варіює від випадку до, випадку. Наприклад, повінь, що поступово розливалася, може так само повільно й спадати, а землетрус триває кілька секунд і приносить набагато більше руйнувань. Проте в жертв деяких тривалих екстремальних ситуацій (наприклад, у випадках викрадення літака) травматичні ефекти можуть множитися з кожним наступним днем.

Недолік контролю. Ніхто не в змозі контролювати події під час катастроф. Може пройти чимало часу, перш ніж людина зможе контролювати звичайні події повсякденного життя. Якщо ця втрата контролю зберігається довго, навіть у компетентних і незалежних людей можуть спостерігатися ознаки «вивченої безпорадності».

Горе й втрата. Жертви катастроф можуть розлучитися з рідними або втратити когось із близьких;

найгірше – це перебувати чекаючи звісток, про всі можливі втрати. Крім того, жертва може втратити через катастрофу свою соціальну роль і позицію. У випадку тривалих травматичних подій людина може втратити надію на відновлення втраченого.

Постійні зміни. Руйнування, викликані катастрофою, можуть виявитися невідновними: жертва може виявитися в зовсім нових і ворожих умовах.

Експозиція смерті. Навіть короткі загрозливі жит-

тю ситуації можуть змінити особистісну структуру людини і її «пізнавальну карту». Повторювані зіткнення зі смертю можуть приводити до глибоких змін на регуляторному рівні. При близькому зіткненні зі смертю дуже ймовірна важка екзистенціальна криза.

2.2. Екстрена психологічна допомога 43

Моральна непевність. Жертва катастрофи може

повстати перед необхідністю ухвалювати пов'язані із системою цінностей розв'язки, здатні змінити життя, наприклад, кого рятувати, наскільки ризикувати, кого обвинувачувати.

Поведінка під час події. Те, що людина робила або не робила під час катастрофи, може переслідувати її дуже довго після того, як інші рани вже затяглися.

Масштаб руйнувань. Переживши катастрофу, постраждалий буде уражений тим, що вона накоїла з його оточенням і соціальною структурою. Зміни культурних норм змушують людину адаптуватися до них або залишитися чужинцем; в останньому випадку емоційна загроза поєднуться із соціальною дезадаптацією.

Важливе місце посідає питання про динаміку психогенних розладів, що розвинулися в небезпечних ситуаціях. Йому присвячено досить багато спеціальних досліджень. Відповідно до робіт Національного інсти-

туту психічного здоров'я, психічні реакції при катастрофах поділяються на чотири фази:

Героїчна фаза починається безпосередньо в момент катастрофи й триває кілька годин, для неї характерні альтруїзм, героїчна поведінка, викликана бажанням допомогти людям, урятуватися й вижити. Неправильні припущення про можливість подолати те, що трапилося виникають саме в цій фазі,

Фаза «медового місяця» наступає після катастро-

фи й триває від одного тижня до 3-6 місяців. Ті, хто вижив, переживають сильне почуття гордості за те, що подолали всі небезпеки й залишилися живими. У цій фазі катастрофи потерпілі сподіваються й вірять,

що незабаром усі проблеми й труднощів будуть ви-

44 Тема 2. Екстремальні ситуації

рішені.

Фаза розчарування зазвичай триває від 2 місяців до 1-2 років. Сильні почуття розчарування, гніву, обурення й гіркоти виникають внаслідок катастрофи надій.

Фаза відновлення починається тим, що врятовані усвідомлюють, що їм самим необхідно налагоджувати побут і вирішувати поточні проблеми, беруть на себе відповідальність за виконання цих завдань.

Класифікація послідовних фаз або стадій у динаміці стану людей після психотравмуючих ситуацій запропонована в роботі Решетникова:

«Гострий емоційний шок». Розвивається слідом за станом заціпеніння й триває від 3 до 5 год; характеризується загальною психічною напругою, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття й збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безрозсудної сміливості (особливо

при порятунку близьких) при одночасному зниженні критичної оцінки ситуацій, але збереженні здатності до доцільної діяльності. В емоційному стані в цей період переважає почуття розпачу, що супроводжується відчуттями запаморочення й головного болю, серцебиттям, сухістю в роті, спрагою й утрудненим диханням.

«Психофізіологічна демобілізація». Тривалість до трьох доби. Для абсолютної більшості обстежуваних настання цієї стадії пов'язане з першими контактами

з тими, хто отримав травми, і з тілами загиблих, з розумінням масштабів трагедії («стрес усвідомлення»). Характеризується різким погіршенням самопочуття й психоемоційного стану з перевагою почуття розгубленості, панічних реакцій (нерідко – ірраціональної

2.2. Екстрена психологічна допомога 45

спрямованості), зниженням моральної нормативності

поведінки, зниженням рівня ефективності діяльності й мотивації до неї, депресивними тенденціями, деякими змінами функцій уваги й пам'яті (як правило, обстежені не можуть досить чітко згадати, що вони робили в ці дні). Більшість опитаних скаржаться на цій фазі на нудоту, «важкість» у голові, неприємні відчуття з боку шлунково-кишкового тракту, зниження (навіть відсутність) апетиту. До цього ж періоду належать перші відмови від виконання рятувальних і «розчисних» робіт, значне збільшення кількості помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до створення аварійних ситуацій.

«Стадія вирішення» – 3-12 доби після стихійного лиха. За даними суб'єктивної оцінки, поступово стабілізується настрій і самопочуття. Однак за результатами спостережень, в абсолютної більшості обстежених зберігаються знижене емоційне тло, обмеження контактів

з навколишніми, гіпомімія (маскоподібність особи), зниження інтонаційного забарвлення мови, сповільненість рухів. До кінця цього періоду з'являється бажання «виговоритися», реалізоване вибірково, спрямоване переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, що й супроводжується деякої ажитацією. Одночасно з'являються сни, що обули відсутні у двох попередніх фазах, у тому числі тривожні й кошмарні сновидіння, у різних, варіантах, що відбивають вра-

ження трагічних подій.

На тлі суб'єктивних ознак деякого поліпшення стану об'єктивно відзначається подальше зниження фізіологічних резервів (за типом гіперактивації). Прогресивно наростають явища перевтоми. Середні показ-

46 Тема 2. Екстремальні ситуації

ники фізичної сили й працездатності (у порівнянні з

нормативними даними для дослідженої вікової групи) знижуються на 30%.

«Стадія відновлення». Починається приблизно з 12-го дня після катастрофи й найбільш чітко проявляється в поведінкових реакціях: активізується міжособистісне спілкування, починає нормалізуватися емоційність мови й мімічних реакцій, уперше після катастрофи можуть бути відзначені жарти, що викликали емоційний відгук у навколишніх, відновлюються нормальні сновидіння. Враховуючи закордонний досвід, можна також припускати в осіб, що перебували у вогнищі стихійного лиха, розвиток різних форм психосоматичних розладів, пов'язаних з порушеннями діяльності шлунково-кишкового тракту, серцевосу- динної, імунної й ендокринної систем.

В екстремальній ситуації можуть з'являтися наступні симптоми: марення, галюцинації, апатія, сту-

пор, рухове порушення, агресія, страх, істерика, нервове тремтіння, плач.

Допомога психолога у даній ситуації полягає, у першу чергу, у створенні умов для нервової «розрядки».

Марення й галюцинації. Критична ситуація викликає в людини потужний стрес, приводить до сильного нервового напруження, порушує рівновагу в організмі, негативно позначається, на здоров’я в цілому – не тільки фізичному, але й психічному теж. Це може за-

гострити вже наявне психічне захворювання.

До основних ознак марення відносяться неправильні уявлення або умовиводи, у помилковості яких постраждалого неможливо переконати.

Галюцинації характеризуються тим, що потерпілий

2.2. Екстрена психологічна допомога 47

переживає відчуття присутності уявлюваних об’єктів,

які в цей момент не впливають на відповідні органі почуттів (чує голосу, бачить людей тощо).

У даній ситуації:

До прибуття фахівців потрібно стежите за тим, щоб потерпілий не нашкодив собі й навколишнім. Заберіть від нього предмети, що представляють потенційну небезпеку. Ізолюйте потерпілого й не залишайте його одного.

Апатія може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи; або в ситуації, коли людна терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності. Насувається відчуття утоми

– таке, що не хочеться ні рухатися, а ні говорити, рухи й слова даються на превелику силу. Посилюється почуття порожнечі, байдужості, незмога навіть на прояв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки й допомоги в такому стані, то апатія

може перейти в депресію (важкі й болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчуття безпорадності перед особою життєвих труднощів, безперспективність і т.д.).

У стані апатії людина може перебувати від декількох годин до декількох тижнів.

Основними ознаками апатії є: байдуже ставлення до оточуючого світу; млявість, загальмованість; повільна, з довгими паузами, мова. У даній ситуації

потрібно говорити з потерпілим, провести потерпілого до місця відпочинку, допомогти зручно влаштуватися (обов’язково зняти взуття). Дати потерпілому можливість поспати або просто полежати.

Ступор – одна з найдужчих захисних реакцій ор-

48 Тема 2. Екстремальні ситуації

ганізму. Вона наступає після найсильніших нервових

потрясінь (вибух, напад, жорстоке насильство), коли людина затративши на виживання стільки енергії, що не має сил на контакт із навколишнім світом.

Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу й потерпілий пробуде в такому стані досить довго, це приведе до його фізичного виснаження. Основними ознаками ступору є: різке зниження або відсутність довільних рухів і мови; відсутність реакцій на зовнішні подразники (шум, світло, дотики); «застигання» у певній позі, заціпеніння, стан повної нерухомості; можлива напруга окремих груп м’язів. У даній ситуації слід зігнути потерпілому пальці на обох руках і пригорнути їх до долоні. Більші пальці повинні бути виставлені назовні.

Агресія. Агресивна поведінка – один з мимовільних способів, яким організм людини «намагається»

знизити високе внутрішнє напруження. Прояв злості або агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самому постраждалому й навколишнім.

Основними ознаками агресії є: роздратування, невдоволення, гнів (з будь-якого, навіть незначного приводу); нанесення стороннім ударів руками або якиминебудь предметами; словесна образа, лайка; м'язова напруга; підвищення кров'яного тиску.

У даній ситуації: слід звести до мінімуму кількість

оточуючих людей, дати потерпілому можливість виговоритися.

Доручайте йому роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням. Демонструвати доброзичливість. Навіть якщо не згодні з потерпілим, не обвинува-

2.2. Екстрена психологічна допомога 49

чувати його самого, а висловлюватися із приводу його

дій. Інакше агресивна поведінка буде віддзеркаленою. Агресія може бути погашена страхом покарання: якщо немає мети одержати вигоду від агресивної поведінки; якщо покарання строге й імовірність його здійснення велика.

Якщо не надати допомогу розлютованій людині, це приведе до небезпечних наслідків: через зниження контролю над своїми діями людей буде робити необдумані вчинки, може нанести каліцтва собі й іншим.

Страх. До основних ознак страху відносять: напругу м'язів (особливо лицьових); сильне серцебиття; прискорене поверхневе дихання; знижений контроль над власною поведінкою.

Панічний страх, жах може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, порушення, агресивну поведінку. При цьому людина погано контролює себе, не усвідомлює, що робить і що відбувається на-

вколо.

Уцій ситуації: слід спонукати потерпілого дихати

водному з вами ритмі. Якщо потерпілий говорить, слухайте його, виявляйте зацікавленість, розуміння, співчуття.

Нервове тремтіння. Після екстремальної ситуації з'являється неконтрольоване нервове тремтіння (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію). Так організм «скидує» напругу. Якщо цю

реакцію зупинити, то напруга залишиться усередині, у тілі, і викличе м'язеві болі, а надалі може привести до розвитку таких серйозних захворювань, як гіпертонія, виразка й ін.

Основні ознаки даного стану: тремтіння починаєть-

50 Тема 2. Екстремальні ситуації

ся раптово – відразу після інциденту або через якийсь

час; виникає сильне тремтіння всього тіла або окремих його частин (людина не може втримати в руках дрібні предмети, запалити сигарету); реакція триває досить довго (декілька годин); потім людина відчуває сильну утому й потребує відпочинку.

Уданій ситуації: потрібно зняти тремтіння. Після

завершення реакції необхідно дати потерпілому можливість відпочити. Бажано вкласти його спати.

Не можна: обіймати потерпілого або притискати його до себе; укривати постраждалого чимсь теплим; заспокоювати потерпілого, говорити, щоб він побрав себе в руки.

Плач. Коли людина плаче, усередині в неї виділяються речовини, що володіють заспокійливою дією. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе. Основні ознаки даного стану: людина уже плаче або готова розридатися; тремтять губи; спостерігається відчуття пригніченості; на відміну від істерики, немає ознак порушення.

Якщо людина стримує сльози, то не відбувається емоційної розрядки, полегшення. Коли ситуація затягується, внутрішнє напруження може завдати шкоди фізичному й психічному здоров'ю людини.

Уданій ситуації: не залишайте постраждалого одного. Дайте йому відчути, що ви поруч. Застосовуйте

приймання «активного слухання» (вони допоможуть потерпілому виплеснути своє горе): періодично виголошуєте «ага», «так, кивайте головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте й співчуваєте; повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких він виражає свої почуття; говорить про свої почуття й почуття по-