2. Рахуйся з (гаданим) майбутнім становищем твого вихованця!

Кожній людині повинна бути дана загальнолюдська освіта. Це завдання покладено особливо на початкові школи, які закладають основу загальнолюдської освіти по відношенню до навчання і виховання. Ніколи не потрібно залишати поза увагою нескінченну важливість цього завдання. Життєві умови становлять перед людиною після закінчення школи такі вимоги, що йому легко буде заповнити прогалини в тій частині освіти, яка пов'язана з повсякденними життєвими потребами. Цього не можна сказати про недостатню загальну освіту. Але, тим більше потрібно, не завдаючи шкоди загальній освіті, рахуватися з майбутнім становищем дітей. Якщо в початковій школі знаходяться діти, яким потрібно буде одержати подальшу освіту або перейти у вищі міські училища, то викладання на нижній сходинці цієї довгої освітньої дороги може вестись інакше, а саме ґрунтовно, в більшому об'ємі або більш теоретично, ніж у тому випадку, коли початкова школа повинна дати завершену шкільну освіту дітям, які в ній знаходяться. У цьому випадку навчання завжди повинно бути простим і ніколи не відхилятися від практичного напрямку. Під практичним напрямком я розумію не невпинне пристосування до майбутніх безпосередніх вузько життєвих потреб, але й той спосіб навчання, при якому учню не дається нічого, що не мало б значення для просвітлення голови, збудження добрих почуттів, зміцнення сили волі. Все, чому він вчиться, повинно мати безпосереднє відношення або до людського розуму, або до людського життя. Таке навчання я називаю в благородному розумінні слова практичним. Якби школа бажала безпосередньо і виключно рахуватися з майбутніми потребами, то такий напрям потрібно було б назвати не практичним, а діляцьким, а вчитель був би не практиком, а ділягою! Останнього ніхто не поважає, але добрий, розумний і досвідчений практик користується завжди повагою, тому що нам потрібно буде освічувати учнів не для школи, а для життя. Однак викладати практично не означає викладати не досить ґрунтовно.

3. Навчай культуровідповідно!

Цим одним словом я хочу сказати все, що залишилося ще зазначити про необхідність узгодити навчання з існуючими зовнішніми умовами.

Ми цим встановлюємо для виховання і навчання принцип культуровідповідності взагалі і ставимо його поряд з природовідповідністю. Перший принцип підкоряється цьому другому. Діяти природовідповідно — вища, найбільш загальна формальна вимога для всякого вихователя. Це вічний ідеал, до досягнення якого потрібно прагнути. Але сам по собі цей принцип встановлює і визначає ще не все, на що повинна бути звернена увага у вихованні. Він встановлює лише загальну норму, на основі якої можна оцінювати переваги і недоліки будь-якої викладацької і виховної діяльності. Більш точне визначення містить принцип культуровідповідності, тобто думка, що у вихованні необхідно брати до уваги умови місця і часу, в яких народилася людина або в яких їй доведеться жити, одним словом, всю сучасну культуру в широкому і всеоб'ємному розумінні слова, особливо культуру країни, яка є батьківщиною учня. Раніше це часто випадало із поля зору. Тому я вкажу на найголовніші положення.

Між принципом культуровідповідності і природовідповідності може відбутися зіткнення або конфлікт. Ми вже пояснювали, що в цьому випадку перший підкоряється останньому. Чинити наперекір природі завжди недопустимо. Наш обов'язок закликає нас протидіяти фальшивій освіті, фальшивій культурі, щоб повернути одного учня або всіх до природовідповідності. У боротьбі проти створеної культури необхідно шукати допомоги у природи. Але зразу і миттєво це рідко вдається здійснити. Тут ми визнаємо принцип реформ. Протиприродно перетворювати людей на рабів і рабовласників, і тому необхідно подумати про викорінення цього ганебного людського явища. Чи не порадити зразу і скрізь оголосити рабів повністю вільними — це зовсім інше питання, на яке, напевне, жодна розсудлива людина не зможе дати відповіді навмання і без будь-яких застережень Вдягатися відповідно до пануючої моди відноситься, так званими, освіченими людьми до культури або цивілізації, байдуже, корисна ця мода для людини чи ні, спотворює вона її чи прикрашає. Це також один із видів тілесного і розумового рабства для окремих осіб. Але було б з їхнього боку розсудливо відмовитися від підкорення моді і вибрати одяг на власний погляд?

Це запитання вимагає деяких роздумів, оскільки легко могло б трапитися, що той, хто вчинив би таким чином, наніс би собі, завдяки судженню натовпу, тобто завдяки пануючій культурі, шкоду, яка далеко б перевершила примус, який накладається пануючою модою. Часто стверджували, що загальна освіта може бути досягнута тільки за допомогою знання латинської і грецької мов, хоча доведення цього ніколи не наводились, мабуть тому, що навести їх неможливо. Чи означало б це прогрес у нашій культурі, якби ми позбавили наше юнацтво, яке повинно бути освіченим для вищого життя, вказаних навчальних предметів? Над цим, звичайно, теж необхідно задуматися. Всіма визнано, що знання французької мови, вільна розмова цією мовою не приносять дочкам із високопоставлених сімей великої користі для розумової освіти. Але таке визнання не приводить до висновку, що з усіх жіночих навчальних закладів повинно бути усунено викладання французької мови. Цими прикладами ми тільки хочемо пояснити, що у будь-якому вихованні повинні братися до уваги натура і звичаї нашої епохи і стану, дух часу, в якому ми живемо, національність нашого народу, одним словом, культура всієї сучасності і безпосередньо нашого оточення.

Наскільки це необхідно в загальному і цілому встановити не можна. Але заперечливе твердження випливає із порівняння принципу культуровідповідності з принципом природовідповідності. Що суперечить природі — непридатне, хоча і було б занадто культуровідповідно. Чим більше культуровідповідне узгоджується з природовідповідним, тим благородніше, краще і простіше складається життя. Звідси випливає заклик: не бери участі ні в чому, що вимагається культурою часу або її панівним духом, але суперечить природі, а намагайся гармонійно узгодити культуру з природою! Наскільки ти взагалі маєш намір дотримуватися або вважаєш розсудливим і правильним дотримуватися вимог принципу культуровідповідності, повинно бути надано твоєму моральному почуттю і потягу до істини. Хто знає вимоги нашого часу, той повинен згодитися, що практика повинна дотримуватися (ясної, правильної) теорії, але в той же час визнати, що положення і вимоги теорії не завжди можуть бути миттєво впроваджені в життя. Щоправда, я не допускаю неузгодженості між теорією і практикою, оскільки все, що правильно, завжди можна використати в житті. Коли ж теорія пропонує що-небудь, що не може бути здійснено практично, то вона неправильна або ж присвоює собі положення, що не відноситься до її галузі. Але тим більше не можна заперечувати, що всі теоретичні вимоги повинні впроваджуватися в життя з обережною і мудрою обачливістю. Ми не починаємо свого життя з порожнього місця, з самого початку, але продовжуємо життя попередніх поколінь. Тому наше існування частково визначається успадкованими, частково прийнятими нормами і звичаями; тобто взагалі воно визначається історією. Якщо ми виявляємо протиріччя між тим, що існує, і тим, що повинно бути, то ми маємо час схилити наших сучасників до кращого і погане перетворити на хороше. Для цього, саме для правильного пізнання істини і правильного міркування про те, що із істини і добра може бути здійснено за даних умов і в певний час, необхідний освічений розум і ретельне вивчення всіх наявних учнів, оскільки не все, що правильно, добре в загальному і цілому, придатне за будь-яких обставин.

Так відкрито і відверто можна звертатися до людей, у яких чисте і благородне серце. Від них вимагають, щоб вони протягом всього життя, завжди і в усьому прагнули до істинного і великого.

Потрібно, однак, чесно визнати, що не завжди все істинне і добре може бути здійснено. Але на саме дослідження істини, наявні умови, обставини не повинні мати ніякого впливу. Істина складає об'єктивно найбільше і найсвятіше благо людства, прагнення до істини — суб'єктивна якість, без якої ні в якому разі не може з'явитися нічого хорошого. Перша — святиня, остання свято шанує святиню, тобто намагається якомога краще її засвоїти, не допускаючи побічних суджень про те, чи корисна взагалі істина, чи не приведе її поширення до невигідних наслідків, не постраждає від цього «добре серце». Тільки при використанні і поширенні істини звертаються за порадою і мудрістю, не через міркування, продиктовані життєвою мудрістю, але виключно заради самої істини. Людина намагається не зловживати цією істиною для впровадження своїх лінощів, які зберігають усе по-старому. Ми живемо для того, щоб на світі стало краще. Думка, що стан культури в силу самої природи речей не піддається швидкому перетворенню, надає деякої втіхи щирому прихильнику істини, коли він терпить невдачу в своїх благородних намаганнях. Вона надає йому впевненості, що ніколи не настане той час, коли людство досягне повної досконалості, оскільки принцип культуровідповідності може наближатися до принципу природовідповідності, але повністю з ним співпасти йому ніколи не пощастить. Іншими словами, дійсність завжди залишиться далекою від ідеалу, тобто завжди можна собі уявити стан більш високий, ніж уже досягнутий. На цьому грунтується здатність людства до досконалості, яка простягається до нескінченності. Мета змінюється у процесі руху. Вона видозмінюється відповідно до стану культури. Освітній ідеал певного часу складає також і мету навчання для певного часу. Принцип культуровідповідності в навчанні і вихованні вимагає прямувати за цим ідеалом.

Ми завершуємо цей розділ, де мова йшла про необхідність рахуватися з умовами часу, які змінюються, загальним зауваженням.

Джерелом педагогічної науки є досвід і знання природи людини. Оскільки останнє у свою чергу ґрунтується на досвіді, то досвід є дійсним джерелом знання в галузі виховання. Це означає, що воно випливає зі спостережень над людською природою за даних умов, у різноманітних життєвих обставинах. Із цього випливає, що педагогіка є емпіричною раціональною наукою. Оскільки кожна окрема людина становить не абстракт, а індивід і живе не взагалі в часі і просторі, але в певному часі і в певному просторі, то виховання індивіда залежить не тільки від людської природи й від обставин місця і часу взагалі, але й від індивідуального складу природи кожної окремої людини і від факторів, пануючих в той час і в тому просторі, де він живе. Виховання окремої людини повинно дотримуватися законів, встановлених для виховання всіх людей у залежності від загальнолюдської природи, а також рахуватися з вимогами, обумовленими даним місцем і часом. Тому на педагогіку ніколи не потрібно дивитися як на науку завершену і закінчену. Тільки найменша загальна частина її може претендувати на деяку усталеність, коли людська природа буде вивчена в досконалості. Навпаки, частина її, що залишилася, знаходитиметься в постійній залежності від безкінечного змінного часу і всього, що зв'язано з розвитком людства в загальному і в окремому. Тому їй назавжди доведеться відмовитися від слави незмінної науки, як і будь-якої іншої науки (теологія часто претендує на обернене). На землі взагалі не існує нічого сталого. Але педагогіка хоче бути самостійною, як і будь-яка інша наука, тобто черпати свій зміст не з інших галузей чи наук.

Це положення їй ще доведеться завоювати, бо з боку теології заперечується те намагання до незалежності, яке проявляє педагогіка. Те, що мало місце раніше по відношенню до інших наук, відбувається тепер з педагогікою. Не має сумніву, що і вона доб'ється того, що давно вже вдалося іншим наукам (якщо не скрізь на практиці, то в теорії), а саме — незалежності і самостійності.

Легко зрозуміти, що цього вона досягне раніше, ніж будуть влаштовані суперечності між окремими особистостями і корпораціями, які представляють теологію і педагогіку в сучасному житті. Не менш зрозуміло і те, що педагогіка, яка намагається вийти із залежного становища, звинувачується своєю попередньою володаркою, теологією, в революційному мисленні, навіть у невдячності.

Ті або інші моменти можуть, щоправда, загальмувати завоювання педагогікою незалежності, але не завадити їй зовсім. Прикладом і зразком для неї можуть бути історії інших наук. Всього декілька століть тому богослов’я вважало себе «царицею наук». В університетах богослов’я займало перше місце, і воно намагалось панувати над усіма іншими науками. Лікар повинен був лікувати за розпорядженням церкви, виганяючи диявола із хворих, заполонених людей. Юрист придумував закони і накази, ґрунтуючись на біблейських текстах; філософ керувався у своїх міркуваннях церковними догмами. З розвитком окремих наук розгорілася жорстока боротьба між ними і їх старою володаркою, яка затяглася і до наших днів. Але вже давно жерці світської науки не тільки голосно протестують проти домагань церкви, яка претендує на роль пресвятої, але і дійсно звільняє себе від будь-якого роду залежності. Лікар встановлює закони, яких він дотримується, на основі вивчення природи людини і природи об'єктивного світу. Правознавець також відштовхується від природи окремої людини і природи соціальних відносин. Він уже більше не запитує в сліпій покорі: а що в Біблії сказано стосовно шлюбу, а ставить питання, як потрібно заснувати інститут шлюбу для щастя і блага людей. І філософ будує свої переконання без упереджених положень. Тільки педагогіка залишається ще в більшій або меншій мірі служницею богослов'я. Але і вона насмілилася з часів Канта, замість того, щоб, як раніше нести шлейф церкви, взяти в руки факел і попробувати ним освітити дорогу. Це доводять не тільки педагогічні системи Гербарта, Бенеке та інших філософів, але навіть педагогічні погляди вчителів-практиків.

Завзята боротьба між цими двома силами, яка, як здається, постійно знову розгорається, має в своїй основі тільки що вказану причину і вона зачіпає окремих осіб, і суперечка, яка ведеться згідно з природою людей і речей, частково особисто, по суті повинна бути віднесена до вищевказаних реальних відносин. Хто хоча б тільки поверхово знайомий з історією культури, не може ні хвилини вагатися в кінцевому результаті боротьби.

Без знання людини і соціальних відносин, так само, як і без любові, не можна чекати задовільного вирішення великого завдання, яке стоїть перед нами. Настане однак день, коли світ буде стояти на міцних основах, якими є закони людської природи.