4. Ніколи не зупиняйся!

Не досить тільки пам'ятати прислів'я: «Зупинка— крок назад». До цього потрібно додати, що ти лише до тих пір здатний почати освіту інших, доки продовжуєш працювати над власною освітою і бачиш у самій школі, у спілкуванні з дітьми і викладанні головний освітній засіб.

Освіта ніколи і ніде не була чимось закінченим і завершеним. Вона знаходилася в становленні і в зміні, чого не можна собі уявити без діяльності, руху, росту. Якщо правильно, що освіта інших полягає переважно в їх збудженні, а це збудження залежить від самодіяльності того, хто збуджує, то звідси випливає, що подібне навчання для самого вчителя є школою самоосвіти у вищому розумінні слова. Оскільки вчитель більшу частину дня займається навчанням, то його подальша власна освіта повинна йому даватися легше, ніж решті людей, за умови, що його навчання дійсно є збудженням для інших і разом з тим самозбудженням. Там, де цього немає, напевно, погано ідуть справи із тією освітою, яку одержують від нього інші. Тому працюй постійно над своєю освітою: над загальною — як людина і громадянин, над спеціальною — як учитель! Просувайся вперед у пізнанні і розумінні, в розвитку почуттів, особливо релігійних, у зміцненні волі! Про перше і останнє ми говорили досить, тому скажемо ще декілька слів про друге.

Найглибшим, невичерпним джерелом невпинних домагань є істина, непідробна, хочеться сказати, якщо тільки правильно зрозуміють цей вислів, природна релігія, тобто релігійність, яка становить природну, невід'ємну властивість людської душі. Я називаю її природною, щоб відрізнити від інших, саме від невластивих або штучних релігійних настроїв. Навіть серед учителів стало звичаєм приймати за релігійність словесні формули, догмати і зовнішні форми віросповідання, ніби вони полягають у раціональному визнанні якої-небудь істини, а зовсім не в щирій глибокій спрямованості душі на божественне. Тому дехто глибоко помиляється, думаючи, що вчитель є релігійною людиною, добрим викладачем релігії, якщо він розуміється на формулах віри і з презирством ставиться до того, хто ніби ухиляється від непохибності догмату і вбачає релігійність великою мірою або навіть виключно в моральному житті. Нескінченні забобони панують у цій галузі ще серед тисячі людей, навіть учителів! Я спостерігав у школі вчителів, які вважались істинно релігійними, і не знайшов у їх школах нічого істинно релігійного, бо заучування катехізису і релігійних текстів, мертве сповідання якого-небудь символу, строге слідування звичайній офіційній вірі і прикладання до інших мірки катехізису — все це можна назвати як завгодно, але не релігійністю. Але я спостерігав і таких учителів, про яких пройшла чутка, що вони єретики, і в школах яких я знайшов справжню, живу, безпосередню релігійність, саме благоговіння перед божественним і священним, глибоке відчуття великого і щирий потяг до правди і добра. Тверде сподівання на всемогутнє провидіння, власне усвідомлення потягу до добра, віра в істину, її кінцевий тріумф, поєднана з вірою в людство, яка завжди надихала і надавала сили видатним історичним особистостям в їх вчинках — все разом взяте уподібнює людину до скелі. Вона стає непохитною і стійкою, не відчуває втоми від своєї діяльності і чесно виконує свій обов'язок, незважаючи на всі обмеження, які накладаються на неї посадою.

Виховати декілька власних дітей — справа стомлююча, важка, така, яка рідко вдається за бажанням, тому нерозривно зв'язана з гіркотою і турботами. Це знають всі батьки без винятку на всій земній кулі; вони це випробували, пережили. Але ця справа продовжується не вічно, вона минає і не захоплює цілком. Завдяки Богу дивляться батьки на підростаючих дітей і радіють, що скінчилися, нарешті, турботи про їх виховання. Ні за які блага, мабуть, навіть ні за що не згодились би вони проробити все спочатку. Інше становище у вчителя. Він повинен виховувати багато дітей — чужих дітей і вічно дітей. Ті, що просуваються вперед, змінюються наступними за ними, ті, що закінчують — вступаючими. Вчителю доводиться кожний рік, майже кожний день, починати все спочатку, — і так все життя. Що ж дає йому можливість бути при цьому стійким, веселим і бадьорим, радісним і спокійним? Дещо потрібно вказати. Школа — виноградник, де вчитель покликаний діяти виховуюче і плідно. Ці і подібні до них думки, які завжди близькі вчителю і постійно витають перед його розумовим поглядом, підтримують у ньому веселість і бадьорість, зберігають йому мужність і спокій, якщо невдячність і невизнання випали йому на долю. Без цих думок, безсумнівно, не може бути постійно щасливого шкільного вчителя.

Ідея, якій служить учитель, полягає в запровадженні моральності в людському роді. Їй віддається він всією душею, вона володіє ним неподільно. Вона не засіла в його голові як надуманий принцип, але перейшла в його плоть і кров. Не він нею володіє, а вона ним. Він — учитель за покликанням, його не можна уявити собі ніким іншим як учителем. Викладання перетворилося на його життя, на його їжу; воно неподільно зв'язано з ним. І це чудо, якщо вчительська справа стає у нього вільним мистецтвом, і він на всіх своїх учнів накладає печать свого духу! Якщо він знаходить своє щастя в навчанні, тоді можна вважати щасливими всіх, хто в нього вчиться.

До такої геніальної віртуозності доходять тільки вроджені вчителі за найрідших і найщасливіших обставин. Від нас, решти, можна чекати, щоб ми, по мірі своїх сил і здібностей, служили своєму призначенню на благо тих, хто нам довірений. Учитель повинен бути для учня втіленням не тільки чуттєвого пізнання, але також абстрактного мислення, духу шкільної спільноти, підкорення особистості загальній меті. Одним словом, він повинен бути уособленням зрілої вихованої, якщо не досконалої, то такої, що прагне до досконалості, людини. Найважливішим явищем у школі, найнавчальнішим предметом для спостереження, найважливішим прикладом для учня є сам учитель. Він — уособлений метод навчання, втілення принципу навчання і виховання. Його особистість завойовує йому повагу, вплив, силу. Скрізь цінність школи дорівнює цінності її вчителя. Побувши в першій, дізнаєшся про останнього набагато більше і ґрунтовніше, ніж у результаті найдетальнішого опису «Покажи мені своїх учнів, і я побачу тебе!»

38