Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

тописці (Із словника). 2. Га(м,мм)а-метод — це метод розвідування корисних копалин, що ґрунтується на вимірюванні інтенсивності випромінювання природних радіоактивних елементів, які є в гірських породах (Із словника). 3. Кам(и,і)лавкою в країнах Близького Сходу називають шапку з верблюжої вовни; у православних ченців та священиків це висока шапка з фіолетового оксамиту, право носити яку давали за особливі заслуги (Із словника). 4. Пе(н,нн)і, або пенс, — дрібна розмінна монета, що використовується у Великій Бр(и,і)танії та Фінляндії (Із словника). 5. Слово «ма(к, кк)(и,і)авел(и,і)зм» походить від імені політичного діяча Флорентійської республіки Н. Ма(к,кк)(и,і)а- ве(л,лл)і (1469–1527) й означає політику, яка здійснюється підступними методами, не гребує нічим заради досягнення мети (Із словника). 6. І(р,рр)еальний світ, який не існує в дійсності, а тільки в мисленні чи змодельований на комп…ютері, останнім часом іменується в(и,і)ртуальним. 7. І(н,нн)овації активно поширюються не лише в науково-тех- нічній царині, а й у фінансово-кредитній, організаційно-управлінській, навчально-освітній та інших галузях. 8. М(и,і)тра — л(и,і)тург(и,і)йний головний убір вищого духовенства хр(и,і)ст(и,і)янських церков (УСЕ). 9. І мудрість йшла, як сон і парано(й)я, Сновида лжива між живих сновид (І. Драч). 10. Музи́ки розставили свої п…юпітри, порозкладали ноти (І. Нечуй-Левицький).

Студентська телеграма: «Папа, терміново вишли гроші!» Адреса: «Ватикан. Папі».

§ 24. Передача слов’янських власних назв українською мовою

І. Передача російських власних назв українською мовою

І. Російська буква е в українських відповідниках передається:

1.Буквою е після приголосних: Кузнецов, Лермонтов, Державін, Александров, Венгеров, Веселовський, Озеров, Петров, Степанов,

196

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Федін; Бездна, Верхоянськ, Воронеж, Зеленодольськ, Новочеркаськ; Ветлуга, Лена, Нева, Онега, Пенза.

2.Буквою є:

а) на початку слова: Євдокимов, Єгоров, Євтушевський, Єланський, Єршов, Єрошкін, Єпіфанов; Єнісей, Єйськ, Єкатеринбург, Єлець;

б) у середині слів після голосного та при роздільній вимові після приголосного (тобто після апострофа чи м’якого знака):

Бердяєв, Буєраков, Вересаєв, Гуляєв, Достоєвський; Аляб’єв, Афанасьєв, Григор’єв, Євгеньєва, Зинов’єв; Єгор’євськ, Колгуєв, Посьєт;

в) після приголосних (за винятком літер на позначення шиплячих звуків ж (же), ч (че), ш (ша), щ (ща), а також р (ер) і

ц(це)) у суфіксах -єв, -єєв: Ломтєв, Медведєв, Алексєєв, Веденєєв, Гордєєв, Матвєєв, Менделєєв; Лежнєво́ , море Лаптєвих, але: Плещеєв, Подьячев, Нехорошев, Бестужев, Тютчев, Андреєв, Лазарев, Писарев, Рум’янцев, Мацеєв; Плещеєво,

Ржев, мис Рум’янцева;

г) коли російській літері е кореня відповідає в українських аналогічних загальних назвах і, що не чергується з [е] у відкритому складі, тобто походить з давньої літери ѣ (ять):

Бєлінський, Бєлов, Бєлий; Бєлгород, Бєлово, Бєлорєцьк (рос. — белый; река, укр. — білий, білого; ріка, рікою), Звєрев (рос. — зверь, укр. — звір, звіра), Сєров (рос. — серый, укр. — сірий, сірого), Мєщанінов (рос. — мещанин, укр. — міщанин, міщанином), Рєпін (рос. — репа, укр. — ріпа, ріпою), Твердохлєбов (рос. — хлеб, укр. — хліб, хліба), Лєсков, Лєснов (рос. — лес, укр. — ліс, лісу), Мєстечкін (рос. — место, укр. — місце, місцем), Пєшковський (рос. — пешком, укр. — пішки), Столєтов (рос. — лето, укр. — літо, літа (застар. рік)); Бєжецьк (рос. — бежать, укр. — бігти, бігають), Благовєщенськ (рос. — весть, укр. — вість, вістю), Желєзноводськ (рос. — железо, укр. — залізо, залізом), Орє- хово-Зуєво (рос. — орех, укр. — горіх, горіха).

197

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Примітка1. Якщовукраїнськіймові[і] чергуєтьсяз[е], товукраїнському відповіднику власної назви пишеться е: Лебедєв (рос. — ле-

бедь, укр. — лебідь, лебедя), Каменєв (рос. — камень, укр. — камінь, каменя), Хмельов (рос. — хмель, укр. — хміль, хмелю) тощо.

Примітка 2. У географічних назвах, що мають у російській мові форму, спільнузвідповідною українською загальноюназвою, такабук-

ва е передається через і: Арабатська Стрілка, річка Біла, озеро Біле, Вітка, Лісна, Негоріле, Піщане, Сінне, Сірий мис, Біловезька Пуща, Цілиноград і под.

ІІ. Російська буква ё передається:

1.Сполученням йо на початку слова, у середині після голосних, а також після б (бе), п (пе), в (ве), м (ем), ф (еф), після букв, що позначають шиплячі, коли ё позначає звукосполучення [й+о]: Йол-

кін, Бугайов, Нейолов, Окайомов, Воробйов, Соловйов, Ручйов; Йолкіно, Соловйово.

2.Через ьо в середині слова після приголосних, коли ё позначає спо-

лучення м’якого приголосного з [о]: Алфьоров, Верьовкін, Дьор-

нов, Корольов, Новосьолов, Семьоркін, Тьоркін, Найдьонов; мис Дежньова, ріка Оленьок.

Примітка. Але в прізвищах та географічних назвах, утворених від спільних для української й російської мов імен чи загальних назв, пи-

шеться е: Артемов, Семенов, Федоров; Березіно, річка Березова, Орел.

3.Через о після шиплячих під наголосом: Грачов́, Лихачов́, Пугачов́,

Хрущов́, Горбачов́, Щипачов́, Щокін́ ; Сичовка́ , Рогачово́, Щокіно́ , Жолча́ (рос. Жёлча).

ІІІ. Російська буква и передається:

1.Літерою і на початку слова та після приголосних (крім шиплячих і [ц]): Ігнатов, Ісаєв, Ігнатьєв; Гагарін, Мілютін, Кірсанов, Багіров, Мічурін, Пушкін; Ігарка, Іжевськ, Іркутськ, Ільмень, Індигірка, Іртиш; Бородіно, Ольгіно, Білібіно, Воткінськ, Кінешма, Челябінськ, Двіна, озеро Селіге́р; а також у кінці географічних назв: Поті, Сочі.

198

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2.Літерою ї після голосного й при роздільній вимові після приголосних (тобто після м’якого знака та апострофа): Воїнов, Ізмаїлов,

Ільїн, Гур’їн; Троїцьк, Ільїнка, Ананьїно, Мар’їно.

3.Літерою и:

а) після букв, що позначають шиплячі (ж (же), ч (че), ш (ша),

щ(ща)), та ц (це) перед наступними приголосними: Пущин,

Чичиков, Житков, Шишкін, Щипачов, Гаршин, Гущин, Дорожин, Лучин, Щиглов, Цецилін; Чита, Тушино, Жигалово, Жила́Коса, Ачинськ, Чирчи́к, Єгоршино, Ішим, Ками́шин,

Щигри́, Цимлянськ;

б) у власних назвах, утворених від людських імен та загальних назв, спільних для української та російської мов, у тому числі й географічних назвах, утворених від загальних назв та імен із суфіксами -ин, -инськ: Тихомиров (бо тихий і мир),

Борисов (бо Борис), Кисельов (бо кисіль), Митрофанов (бо Митрофан), Титов, Сидоров, Липецьк, Ботвинник, Вавилонський, Виноградов, Данилов, Никифоров (бо Никифор, хоч існує і Ничипір), Кантемир, Кирилов (рос. Кирила і Кирилл), Миронов, Мишкін, Одинцов, Пивоваров, Пиляєв, Тимофєєв; Гаврилово, Дмитров, Михайловське, Синельникове, Кисловодськ; Березина́, Гусине Озеро, Дуди́нка, Жа́бинка, Карпинсьќ , Крутинське́ , Правдинсьќ .

Примітка 1. Якщо для прізвищ чи географічних назв вихідними є імена, відмінні від українських, то ці власні назви передаються засобамиукраїнськоїграфікивідповіднодовимовивросійськіймові

(тобто з і): Нікітін, Ніколаєв, Філіппов; Ніколаєвськ-на-Амурі;

як виняток, назва українського міста Миколаїв російською передається як Николаев.

Примітка 2. І зберігається, якщо прізвища та географічні назви утворені від людських імен, які в українській пишуться через і:

Леонідов; Леонідово; в) у префіксі при-: Прибилкін, Привалов, Пришвін́ ; Прикумськ,

Приволжя, Примор’я;

199

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

г) у суфіксах -ик-, -иц-, -ич-, -ищ-: Новиков, Мечников, Голиков, П’ятницький, Станюкович, Радищев, Крутиков, Григорович́ , Кулинич, Трублаєвич, Голицин, Палицин, Татищев; Зимовники, Бронниці, Котельнич, Митищі, Тупик, Боровичі, Осиповичі, Углич, Гливиці́ , озеро Колвицьке́ , Луховиці́, Ртищево;

ґ) у складних географічних назвах, де и — сполучний голосний:

Владивосток, Владимир, П’ятигорськ, Семипалатинськ;

д) у закінченні географічних назв, уживаних у формі множини, якщо в російській мові тверда основа: Березники́, Валу́йки, Горки, але: Жигулі (бо в російській мові в цьому слові м’яка основа);

е) у словах Сибір, Симбірськ та похідних від них, наприклад:

Новосибірськ.

ІV. Російська буква ы передається українською літерою и: Кру-

тих, Рибаков, Циганков, Чернишов; Викса́ , Витегра́ , Сизрань, Чебоксари, Сиктивкар, Шахти.

V. Російська літера э передається через е: Еренбург, Ейзенштейн;

Ельбрус́, Емба (річка).

VI. У словах Росія, російський, Білорусія, білоруський не подвоюєть-

ся буква с (ес).

VII. Прізвища та географічні назви з прикметниковими закінченнями передаються так:

1.У прізвищах закінчення -ый через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий; після м’якого приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я: Бєлий, Горький, Крайній; Бєла, Горова,

Крайня. Закінчення -ой передається через -ой: Донськой, Полевой,

Толстой, Руцькой.

2.У географічних назвах закінчення -ый, -ой — через -ий; -ий після твердого приголосного — через -ий, після м’якого

200

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

приголосного — через -ій; -ая, -яя — через -а, -я; -ое, -ее — че-

рез -е, -є: Грозний, Становий (хребет), Великий Устюг, Оленій (острів), Лиха, Нижня Тунгуска, Чусова, Благодарне, Бологе, Майське, Покровське, Углове.

3.Російські назви з кінцевими -ово, -ево та -ино передаються через -ово, -єво та -іно(-їно), після шиплячих — -ино: Внуково, Орє-

хово-Зуєво, Бородіно, Мар’їно, Пушкіно, Єгоршино, Рощино.

4.Прикметникові закінчення географічних назв -ые, -ие передають-

ся через і: Нові Ключі, Карські Ворота, Чисті Пруди.

VIII. Апостроф:

1.Пишеться після букв на позначення губних, задньоязикових та

[р] перед я, ю, є, ї: Прокоф’єв, Аляб’єв, Ареф’єв, Водоп’янов, В’я- земський, В’яльцева, Григор’єв, Захар’їн, Луб’янцев, Лук’янов, По- м’яловський, Рум’янцева, Юр’єв, П’ятницький; Нев’янськ, В’ятка, В’язники́, Дем’янськ, Прокоп’євськ, П’ятигорськ, Ак’яр, Амудар’я, Гур’єв.

2.Не пишеться перед йо: Воробйов, Соловйов; Муравйово.

3.Не пишеться, коли я, ю позначають сполучення м’якого приголо-

сного з [а, у]: Бядуля, Пясецький, Рюмін; Вязьма, Кяхта, Крюково, Рязань.

ІХ. М’який знак:

1.Пишеться після букв на позначення м’яких приголосних д (де), т (те), з (зе), с (ес), ц (це), л (ел), н (ен):

а) перед я, ю, є, ї: Дьяконов, Васильєв, Ананьїн, Панкратьєв, Третьяков, Полозьєв, Саласьєв, Ульянов, Ільюшин; Арсеньєво, Усольє;

б) перед приголосними: Во́льнов, Коньков; Клязьма, Ли́сьва, Льгов;

в) у кінці слова: Лось, Соболь; Нахічевань, Тянь-Шань.

2.Не пишеться, коли я, ю позначають сполучення м’якого приголо-

сного з [а, у]: Зябрев, Ляпунов, Цявловський, Тюменєв; Аляска, Челябінськ, Тюмень.

201

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

3.Після букви на позначення твердого кінцевого приголосного звука [ц] у прізвищах та географічних назвах російського походження

в українській мові пишеться м’який знак, зокрема в суфіксі -ець:

Глуховець, Скиталець; Олонець́ , Повенець, Череповець.

Примітка. У кінці неслов’янських прізвищ та географічних назв після ц (це) м’який знак не пишеться: Клаузевіц́ , Лівшиц, Моріц; Суец.

4.Пишеться в суфіксах -ськ-, -цьк- відповідно до російських

-ск-, -цк-: Луговськой, Баратинський, Трубецькой, Полоцький; Братськ, Брянськ, Курськ, Кузнецьк, Троїцьк.

5.М’який знак не пишеться перед літерами на позначення шиплячих приголосних звуків: Меншов, Меншиков (пор.: рос. Меньшов,

Меньшиков).

Передача російських прізвищ та географічних назв українською мовою

	Рос.	Позиція літери	Укр.	Російська		Українська
	буква	в слові	буква	власна назва		власна назва
	Е	після букв на познач.	Е	Лермонтов,		Лермонтов,
		приголосних		Воронеж		Воронеж
				Тютчев,		Тютчев,
		після ж, ч, ш, щ, ц, р				Муромцев,
				Муромцев,
	Е		Е			Писарев,
		у суф. -ев, -еєв		Писарев,		Плещеєво,
				Плещеево, Ржев
						Ржев
	Е	на початку слів	Є	Егоров, Енисей		Єгоров, Єнісей
		у середині слів після		Гуляев, Колгуев,		Гуляєв, Колгуєв,
	Е	букв на позначення	Є	Алябьев, мыс		Аляб’єв, мис
		голосних, після		Румянцева,		Рум’янцева,
		апострофа та ь		Егорьевск		Єгор’євськ
		після букв на познач.		Медведев,		Медведєв,
	Е	приголосних, крім	Є	Гордеев,		Гордєєв,
		шиплячих, р і ц, у		Лежнево́	, море	Лежнєво́	, море
		суф. -єв, -єєв		Лаптевых		Лаптєвих
	202

				ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
	Продовження табл.
	Рос.	Позиція літери	Укр.	Російська	Українська
	буква	в слові	буква	власна назва	власна назва
		у корені, якщо рос. е		Репин, Белово,	Рєпін, Бєлово,
	Е	відповідає укр. і, що	Є	Столетов,	Столєтов,
		не чергується з [е]		Белорецк	Бєлорєцьк
		у ГН, що в рос. мають		река Белая,	річка Біла,
	Е	форму, спільну з	І	Песчаное, Серый	Піщане, Сірий
		відповідною укр.		мыс, Целиноград	мис, Цілиноград
		на поч. слова, після		Ёлкино,	Йолкіно,
		букв на познач.
				Окаёмов,	Окайомов,
	Ё	голосн., губн. та	ЙО
				Воробьёво,	Воробйово,
		шипл. (якщо ё познач.
				Ручьёв	Ручйов
		два звуки)
	Ё	після букв на познач.	ЬО	Алфёров, река	Алфьоров, річка
		м’яких приголосних		Оленёк	Оленьок
		у назвах, утворених		Артёмов,	Артемов,
	Ё	від спільних для обох	Е	Семёнов,	Семенов,
		мов імен чи заг. назв		Фёдоров, Орёл	Федоров, Орел
		під наголосом після		Грачёв́, Пугачёв́,	Грачов́,
	Ё		О		Пугачов́,
		шиплячих		Щёкино́	Щокіно́
		на початку слова та		Игнатов,	Ігнатов,
	И	після букв на познач.	І	Гагарин, Игарка,	Гагарін, Ігарка,
		пригол., крім ц та		Болдино,	Болдіно,
		шиплячих		Кинешма	Кінешма
	И	у кінці ГН	І	Поти, Сочи	Поті, Сочі
				Никитин,	Нікітін,
		у назвах, утворених		Николаев,	Ніколаєв,
	И	від імен, відмінних від	І	Филиппов,	Філіппов,
		українських		Николаевск-на-	Ніколаєвськ-на-
				Амуре	Амурі
		після ж, ч, ш, щ і		Гущин, Чичиков,	Гущин, Чичиков,
	И	ц перед буквами на	И	Цецилин,	Цецилін,
		познач. приголосних		Жигалово	Жигалово
					203

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Закінчення табл.

	Рос.	Позиція літери	Укр.	Російська	Українська
	буква	в слові	буква	власна назва	власна назва
		у назвах, утворених		Миронов,	Миронов,
	И	від спільних для обох	И	Пивоваров,	Пивоваров,
		мов імен та загальних		Дмитров,	Дмитров,
		назв		Михайловское	Михайловське
	И	у префіксі при-	И	Пришвин,	Пришвін,
				Прикумск	Прикумськ
		у суфіксах -ик-, -ич-,		Новиков, Гнедич,	Новиков,
					Гнєдич,
	И		И	Луховицы́ ,
		-иц-, -ищ-		Мытищи	Луховиці́,
					Митищі
	И	у скл. ГН, де и	И	Владивосток,	Владивосток,
		сполучний голосний		Пятигорск	П’ятигорськ
	И	у закінч. множинних	И	Валуйки, Горки,	Валуйки, Горки,
		ГН із тверд. основою		Березники́	Березники́
		у деяких словах та		Сибирь,	Сибір,
	И		И	Симбирск,	Симбірськ,
		похідних від них
				Новосибирск	Новосибірськ

ІІ. Передача інших слов’янських назв українською мовою

1.Українською буквою е передаються: польські іе, болгарська та сербська е, чеські е, ě після приголосних: Белич, Броневський,

Ве́слав, Залеський, Мечисла́в, Міцкевич, Крлежа, Ботев, Каравелов, Міча́тек, Скерлич, Недич, Седлачек, Бевк, Левстик, Гвездослав, Сенкевич, Сераковський, Ценкий́ , Чапек.

2.Польське сполучення літер іо передається:

а) через йо після б (бе), п (пе), в (ве), м (ем), ф (еф): Голембйов-

ський, Пйотровський, Мйодович;

б) через ьо після м’яких приголосних: Аньо́лек, Генсьо́рський,

Козьолецький́ .

204

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3.У південно-слов’янських власних назвах (болгарська, македонська, сербська, хорватська, словенська мови) буква и (ла-

тиною — і) передається через и: Величков, Єлин-Пелин, Филипов, Миладинов, Прличев, Скерлич, Давичо, Гундулич, Зринський, Селишкар, Левстик, Житков, Христов, Караджич, Милетич, Радич,

Ягич; але через ї після голосного: Раїч, Стоїч; а на початку сло-

ва — через і: Ікономов, Ілієв, Івич, Ігнатович́ .

4.У польських, чеських і словацьких прізвищах і передається:

а) через і на початку слова та після приголосного: Івашкевич,

Зволінський, Лінда, Міцкевич, Індра, Єдлічка, Міча́тек, Дуніковський, Норвід, Щецін, Гавлічек, Сабіна, Мінач, Понічан, Тімрава;

б) через и після букв, що позначають шиплячі звуки (ж (же), ч (че), ш (ша), щ (ща)) і в суфіксах -ик-, -ицьк-, -ич(-евич, -ович): Пшибишевський, Гощинський, Івашкевич, Конопницька, Жижка, Сладкович, Тренчин, Бжозович, Козицький, Коперник, Шимчаќ , Гавлиќ , Міклошич́ , Фучик.

5.Через и передаються польська, чеська, словацька літера у (ла-

тиною): Брандис, Пшибось, Виспянський, Тил, Мисливечек, Шафарик, Масариќ , Пташинський.

6.Білоруські прізвища передаються за традицією наближено до української вимови: Журавський, Богдано́вич, Короткевич, але

близько до білоруського звучання: Бядуля́, Янка Купала, Цьотка,

Колас, Самуйльонок і под.

7.Польські носові а, е в прізвищах та географічних назвах передаються:

а) сполученням літер ом, ем перед губними приголосними:

Домбровський, Заремба, Кемпа; Домброва́, Дембиця́;

б) сполученням літер он, ен перед іншими приголосними: За-

йончек, Па́йонк, Пйонтек, Свьонтек, Венгжинович, Єндриховський, Свенцицький; Конт, Ченстохова́.

8.Слов’янські власні назви прикметникового походження оформлюються так, як українські прикметники, при цьому словотворчі форманти -ськ(ий), -цьк(ий), -дзьк(ий), що постали на місці

205

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

-ск(і), -цк(і), -sk(i), -ck(i), -dzk(i), -sk(ý), -ck(ý), пишуться з м’я-

ким знаком, перед цими суфіксами м’який знак пишеться лише після л (ел): Гомули́цький, Городецький, Гру́дзький, Завадський, Смирненський, Раковський, Конеський, Црнянський, Рачкий, Джальський, Пшибильський, Залеський, Яблонський, Красицький, Палацький, Каменський, Тайовський, Барт-Цішинський.

9.В усіх інших випадках м’якість попередніх приголосних передається літерами і, ю, я та в кінці слів — ь (м’яким знаком): Сят-

ковський, Дзюравець́ , Дзісь.

В усіх слов’янських географічних назвах кінцевий приголосний основи [ц] пом’якшується, зокрема в суфіксах -ець, -аць, -иця:

Повенець́, Крагуєваць́ , Столаць́ , Дембиця́, Ломниця́ , Речиця́ .

10.Прикметникові закінчення білоруських прізвищ -ы, чеських -ý, польських -у, болгарських -и передаються через -ий: Бялий, Гарт-

ний, Гуляшкий, Неврлий, Неєдлий́ , Новотний́ , Палацький́ .

11.У географічних назвах, що мають у польській мові форму, спільну з відповідною українською (з [і], що не чергується з [е]), іа пе-

редається через і: Біла Підляська, Білосток.

12.Польська й чеська літера е, що вживається в географічних назвах із суфіксом -ц- (лат. -с-), зберігається: Бельце, Кельце; Кошице́ , Лідице, Пардубице́ . Ці географічні назви не змінюються за відмінками. Назва Закопане́ має форму прикметника середнього роду однини й, отже, відмінюється за зразком: Закопане, Закопаного, За-

копаному й т. д.

13.Прикметникові закінчення, що входять до складу слов’янських географічних власних назв, передаються відповідними україн-

ськими: Банська Бистриця, Нові Замки, Стальова́ Воля, Чеський Крумльов́ .

14.Польська літера ó, що вживається в суфіксі -ów у географічних на-

звах передається через у: Жирардув́ , Жешув, Томашув́ -Мазовець- кий і т. ін., але традиційно Грубешів́ , Краків.

15.Географічні назви, не вживані без номенклатурних слів, перекла-

даються: Аравійське море, мис Доброї Надії, Перська затока, Північний Льодовитий океан.

206

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Завжди перекладаються прикметники на позначення розмірів, взаємного розміщення та сторін світу, що вживаються в складі геогра-

фічних назв: Великий каньйон, Нижній Новгород, Південна Америка, Північний полюс.

Вправа 72

Серед поданих нижче слів знайдіть ті, у яких допущені помилки.

А. 1. Писарев. 2. Гордєєв. 3. Афанасьєв. 4. Подьячев. 5. Алексеєв. 6. Ломтєв.

Б. 1. Верьовкін. 2. Новоселов. 3. Артьомов. 4. Пугачов. 5. Воробйов. 6. Румянцев.

В. 1. Миронов. 2. Шишкін. 3. Чічіков. 4. Ізмаїлов. 5. Cнегирьов. 6. Філіппов.

Вправа 73

Запишіть власні назви українською мовою. Поясніть правопис.

Исаковский, Руцкой, Семёнов, Панфёров, Гурьев, Помяловский, Вяльцева, Звягинцев, Филин, Демьянск, Муравьёво, Усолье, Иртыш, Егоршино, Правдинск, Броневский, Зиновьева, Тимирязев, Твердохлебов, Белинский, Колгуев, Гаврилово, Мытищи, Грачёв, Богачёв, Ильин, Мышкин, Григорович́ , Новосибирск, Благодарное, Чусовая, Крайний, Крайняя, Чистые Пруды, Прокопьевск, Череповец, Лубянцев, Вяземский, Прокофьев, Юрьев, Ильюшин, Саласьев, Вольнов, Глуховец, Водопьянов, Никитин, Слепнёв, Анастасьев, Чичерин, Бондарев, Сыромятников, Голубева, Косарёв, Смирнов, Сергеев, Пеночкин, Яковлев, Сергачёв, Евсеев, Полевой, Ерёмин, Ананьев, Лепёхин, Кочкарёв.

Вправа 74

Перепишіть речення; російські власні назви та утворені від них слова, подані російськими орфографічними засобами, відтворіть українською мовою.

І. 1. Цікаво й те, що початок широкому використанню соняшника як олійної культури поклав не вчений, а кріпак Данила Бокарёв із слободи

207

Ковтюх С. Л.

РЕПЕТИТОР (ЯК НАВЧИТИСЯ ГРАМОТНО ПИСАТИ)

Алексеевки Воронежской губернії, змайструвавши в 1829 році ручну олійницю (М.Іншин). 2. Михайло Іванович Глинка вважається основоположником класичної російської музики. 3. Ми з будинку йшли до моря смуглі, загорілі — Луговской, Светлов і тут же — Вікстрем, Нонешвілі (Д. Білоус). 4. І Белый, і Блок, і Есенин, і Клюев: Росіє, Росіє, Росіє моя! (П. Тичина). 5. Священну іскру любові до книги Максиму Рильському та його гімназійному товаришеві Михайлу Алексееву, пізніше видатному професору літератури, прищепила перша їх учителька російської мови Надежда Новоборская. 6. На ювілейному вечорі звуча-

ли твори Грибоедова і Гурилёва, Дунаевского і Лепина, Новикова і Прокофьева, Свиридова і Соловьёва-Седого. 7. Пишається школа і тим, що в її стінах навчався письменник Володимир Беляев, автор знаменитої «Старої фортеці», книги, якою зачитувалося не одне покоління юнацтва (За А. Григоренком). 8. У Погорелова від подиву навіть відібрало мову (А. Головко). 9. Эрнст Неизвестный — автор відомих динамічних, внутрішньо напружених станкових і монументальних композицій (За УСЕ). 10. У Карташевской бували російські й українські письменники: Писемский, Некрасов, Тютчев, Костомаров, Куліш та інші (В. Капустін).

ІІ. 1. Асеев, сонце, друже мій Асеев! Ти з Курщини, з Чернігівщини я (П. Тичина). 2. — Ну що ж, давайте «За відвагу», — погодився Савичев. — Медаль швидше пройде в нагородному відділі… (Л. Первомайський). 3. Через сваволю і честолюбство Потёмкина лишився без діла один із найталановитіших полководців Росії [Суворов] — саме тоді, коли він їй був потрібний як повітря (С. Добровольський). 4. Абдулаев нюхом чує, що в хаті хтось є (Григорій Тютюнник). 5. В його засобах стільки є спільного з контрапунктом суворим Танеева! (П. Тичина). 6. Для ліквідації прориву на допомогу 2-му кавалерійському корпусу генерала П. О. Белова були направлені 1-а мотострілкова дивізія 40-ї армії під командуванням полковника А.І. Лизюкова і 1-а танкова бригада полковника А. М. Хасина (О. Сугак). 7. Слепнёв чортибатькнувся (В. Лис). 8. А Толстой продовжував далі: — Доля гіркая у Шевченка, Рылеева… (П. Тичина). 9. У постійних суперечках з Пятаковым Смирнов брав гору не тільки своєю теоретичною «підготовкою», але й своєю непримиренністю саме до Пятакова (Ю. Смолич). 10. «Я до деякої

208

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

міри зблизився з Тургеневым», — писав у кінці травня — на початку квітня 1843 року Белинский В. П. Боткину (Із журналу).

Вправа 75

Перепишіть речення, за допомогою правил поясніть написання слов’янських власних назв українською мовою.

І. 1. Ян Ласіцький, видаючи в Німеччині свою книгу латинською мовою «Про звичаї і вірування русинів, московитів, татар…» (1582), подав у оригіналі латинськими літерами зразки української мови і народної поезії… (Г. Нудьга). 2. І в час, коли земної кулі Одна єднається сім’я, Лунає у всесвітній гулі Твоє, Міцкевичу, ім’я (М. Рильський). 3. М. К. Огінський відомий і як польський композитор, і як політичний діяч. 4. Стоїть на Старомєстському майдані вкарбований у віки Ян Гус, оглядає свій старовинний град (О. Гончар). 5. Наш — Левський, Ботев — наш, і славні між людьми Герої вільності — Димитров і Коларов (М. Рильський). 6. Пан Андрій мав зуба на Кшивольського за його завжди зухвалі і ґвалтовні виступи (Г. Хоткевич). 7. Із Подєбрад до Праги і назад, Щоб завтра знов полинути, як птиця, Якій ніде надовго не спуститься, Якій простір і вітер, а не сад (О. Стефанович). 8. З краю в край квітує Вацлавське намєстє, цей празький Хрещатик… (О. Гончар).

ІІ. У 1555 році з’явилася «Хроніка польська» королівського секретаря, історика Марціна Кромера, у якій обстоювалася теза, що «родовим гніздом, колискою слов’янства» є територія України в межах трикутника Дніпро–Карпати–Вісла, звідки слов’янські племена розійшлися на захід і південь. А якщо так, то автохтони цієї території (сучасні українці) є спадкоємцями, носіями праслов’янської культури. Отже, щоб заглянути в наше минуле, дослідники повинні уважно вивчати культуру, побут, пісню й мову українців, які тепер живуть на цих землях. Були навіть запевнення деяких учених, що той, хто опанує українську мову — здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов’янських мов, бо українській мові характерні найтиповіші риси слов’янської лінгвосистеми. Цю теорію, яка набула популярності в Європі, підтримав інший тогочасний польський історик Ян Красінський, у ХVІІІ столітті — В. Суровецький та інші вчені, а в ХІХ столітті її пропагував

209