3. Фіскальна політика і державний бюджет
Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою й державним бюджетом існує пряма та обернена залежність. З одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль державного бюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними доходами та видатками.
Державний бюджет– це фінансовий план утворення й використання грошових фондів держави протягом року, інакше кажучи – це баланс урядових доходів і витрат за певний рік.
Доходи бюджету формуються насамперед за рахунок податків (понад 90% центрального та 70% місцевих бюджетів).
Бюджетна система – це сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та інших підсистем і складається із двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних (тобто єдиних держав – Великобританії, Франції та ін.) складається лише з двох ланок – державного та місцевого бюджетів. До бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня ланка – бюджети членів федерації. У США це бюджети штатів, у Німеччині – земель, у Швейцарії – кантонів, у колишньому СРСР – союзних республік. Бюджет України складається лише з трьох ланок (центрального бюджету, Автономної республіки Крим та місцевих).
На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв’язки держави, охорона кордонів, пошта, зв’язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, в перерозподілі національного доходу тощо.
На місцеві бюджети покладаються функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров’я, освіти (частково).
Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків, як податок на прибуток підприємств (фірм), податок на додану вартість, акцизи, митні збори, прибутковий податок з громадян, доходи від державних позик, що випускаються центральним урядом, а також доходи від об’єктів державної власності.
Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого помайнового), від муніципальної власності (наприклад ренти від будинків), окремих акцизів, від надання комунальних послуг, різних адміністративних зборів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.), тощо.
Держава, крім того, виділяє кошти цільового призначення місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихій, аварій та ін. Проект бюджету готує центральний уряд, а затверджує законодавча влада.
Державні витрати – це виражені у грошовій формі відносини власності між державою та юридичними й фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.
Спочатку основна частка державних витрат використовувалася на утримання державного апарату та військові цілі, а соціальних витрат не було. В середині 90-х рр. ХХ ст. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров’я, виплати безробітним, пенсіонерам та ін.). Це зумовлено якісно новою роллю особистісного фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників тощо), посиленням значення загальнолюдських цінностей у комплексі ціннісних орієнтирів суспільства, зростанням армії безробітних тощо. Внаслідок цього на соціальні витрати в розвинутих країнах Заходу йде близько 35% державних витрат.
На другому місці в структурі державних витрат – витрати на економічні цілі: житлове будівництво та його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв’язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. Ці витрати в розвинутих країнах світу становлять близько 25-27% державних витрат.
Їх висока питома вага зумовлена перетворенням держави на головну організацію щодо забезпечення нормального відтворення економічної системи і, зокрема, державного регулювання економіки. Недержавні форми власності й ринкового механізму не спроможні розвивати фундаментальні наукові дослідження, долати екологічну кризу, розв’язувати інші проблеми.
Третє місце в структурі державних витрат посідають витрати на військові цілі. Вони поділяються на прямі й непрямі. До прямих відносять безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих – частину витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплати ветеранам війни.
Наступна за величиною стаття державних витрат – витрати на обслуговування державного боргу. Виплата державного боргу і відсотків по ньому здійснюється через викуп державних цінних паперів за кошти державного бюджету.
Частина коштів бюджету держави йде на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, сплату внесків до міжнародних організацій та ін.
Таким чином, основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістом – це фінансові відносини між державою та платниками податків із метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, потрібних державі для виконання своїх функцій.
За механізмами формування податки поділяються на прямі й непрямі. Прямі податки вилучаються безпосередньо у власників майна, одержувачів доходів. До прямих податків належать: прибутковий податок з населення; податок на прибуток підприємств; податок на приріст капіталу; податок на спадщину й дарування; податок на майно; податок за землю; податок на цінні папери.
Непрямі податкивходять у ціну товару. До непрямих належать такі податки: на додану вартість; з обігу; акцизи (на окремі види товарів, наприклад на тютюнові, горілчані вироби, бензин тощо); мито (експортне, імпортне). За ставками мито буває специфічне, адвалерне, змішане.
Слід зазначити: чим розвинутіша країна, тим більша частина податків припадає на прямі податки. Навпаки, що бідніша країна, то більше вона покладається на непрямі податки, особливо на податки від зовнішньої торгівлі.
Характер і цілі податкової системи визначає податкова політика, яка являє собою цілеспрямовану діяльність держави у сфері встановлення і стягнення податків. Вона має бути сформована таким чином, аби, з одного боку, забезпечувати виконання базової функції податків – фіскальної (наповнення бюджету фінансовими ресурсами, потрібними для виконання державою її функцій), а з іншого – сприяти реалізації регулюючої функції податків із метою посилення впливу податкового механізму на процеси відтворення.
Податкова політика держави ведеться за певними принципами, що відображають її завдання. Фундаментальні принципи оподаткування сформульовані А. Смітом. Головні серед них: загальність податків і їх пропорційність доходу, визначеність, простота і зручність, ефективність стягнення податків. Ці принципи можна вважати початком розробки наукових принципів організації податкової системи як єдиного цілого.
Основні принципи оподаткування, сформульовані світовою економічною наукою, носять загальний характер, хоча й мають у різних країнах відмінні риси, пов'язані з різним трактуванням деяких понять і положень. У зв’язку з багатоаспектністю вмісту податків, їх комплексним характером і неоднозначною природою, кожній сфері податкових відносин повинна відповідати своя система організаційних, економічних та юридичних принципів.
У системі оподаткування важливе значення мають податкові ставки та податкові пільги. Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю оподаткування. Податкові ставки бувають:
прогресивні, тобто процент податкових відрахувань підвищується зі збільшенням доходу;
пропорційні, тобто процент податкових відрахувань залишається незмінним незалежно від розмірів доходу;
тверді (фіксовані), встановлені на об’єкти незалежно від їхньої вартості.
Високі податкові ставки знижують стимули до праці, заощадження та інвестиції в економіку.
На цій основі було розроблено теорію пропозиції, згідно з якою зростання податків веде до зниження випуску й доходів, а отже, й податкових надходжень до бюджету.
Підвищення податків знижує пропозицію праці, капіталу і зменшує заощадження як джерело інвестування економіки. Навпаки, зниження податків сприяє економічному зростанню в довгостроковій перспективі та зниженню темпів інфляції. Інфляція зменшується внаслідок того, що стимулювання виробництва дає додаткові товари, які покривають грошову масу.
Теорія пропозиції передбачає наявність оптимальної податкової ставки, яка стимулює господарських суб’єктів збільшувати доходи й податкові відрахування у бюджет.
Залежність між обсягом податкових надходжень у бюджет і податковою ставкою показує крива американського економіста Артура Лаффера.
Рис. 8.1.Крива А. Лаффера
Основна ідея Лаффера полягає в тому, що за умови зростання податкової ставки від 0 до 100% податкові надходження спочатку збільшуються від нуля до певної максимальної величини (ПН2), а потім зменшуються знову до нуля. Згідно з кривою Лаффера, точка ПоС1 відображає такий стан у економіці, коли діючі податкові ставки є надмірними. Це означає, що вони стримують ділову активність, тобто не створюють необхідних стимулів для збільшення ВВП як податкової бази до такого рівня, за яким податкові надходження могли б досягти свого максимального значення.
Крім надмірної податкової ставки, тобто ПоС1, в інтервалі від нуля до 100% є також оптимальна податкова ставка, за якої забезпечується максимальна величина податкових надходжень. На даному рисунку такою податковою ставкою є ПоС2. Згідно з кривою Лаффера, якщо податкові ставки знизити до оптимального рівня, це викличе сприятливе для бюджету економічне зростання.
Нижчі податкові ставки стимулюють до праці, заощаджень, інвестицій і прийняття ділових ризиків, унаслідок чого збільшується ВВП як податкова база. Причому за цих умов податкова база збільшується швидше, ніж зменшується рівень податкових ставок. Тому, незважаючи на зниження податкових ставок, податкові надходження не зменшуються, а зростають до свого максимального значення, тобто до ПН2.
При зниженні податкових ставок нижче ПоС2 стимулюючий ефект, який справляє на економіку зниження податкових ставок порівняно з оптимальним рівнем, істотно зменшується. Внаслідок цього податкова база зростає повільніше, ніж зменшуються податкові ставки. Тому податкові надходження зменшуються.
Отже, згідно з кривою Лаффера, якщо діючі податкові ставки є надмірними, то їхнє оптимальне зниження дозволить збільшити виробництво за умов незмінності або навіть зростання податкових надходжень. Але такий подвійний ефект від зниження податкових ставок – це лише гіпотеза, певне логічне припущення. Для перетворення цієї гіпотези на теорію потрібні відповіді на декілька важливих питань: як знайти ту точку на кривій Лаффера, де знаходиться економіка в даний момент; як визначити той оптимальний рівень податкових надходжень, який здатний забезпечити їх максимальну величину. Тому застосування кривої Лаффера на практиці є певним політичним ризиком, на який слід зважуватись, тільки якщо існують тверді переконання, що діючі податкові ставки справді надмірні і стримують ділову активність. Але навіть і за цих умов треба враховувати, що в короткостроковому періоді зниження податків неминуче викличе бюджетний дефіцит або примусить скорочувати державні витрати.
Основні принципи нині чинної в Україні системи оподаткування, перелік податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки та відповідальність платників визначені Законом України “Про систему оподаткування” та ”Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”.
В основному перелік податків, визначених законами України, відповідає світовим стандартам. Однак сама по собі ця відповідність не гарантує ефективності податкової системи. Визначальну роль у забезпеченні ефективності податкової системи відіграють структура податків, рівень їх ставок, перелік і принципи надання пільг, методи контролю за сплатою податків.