5. Державний борг і його економічні наслідки

Державний борг– сума позик, отриманих державою за мінусом повернених позик. Він може бути внутрішнім та зовнішнім.

Внутрішній державний борг – це заборгованість держави своїм власним громадянам, які тримають внутрішні державні облігації. Зовнішній борг – заборгованість держави організаціям та громадянам інших країн, міжнародним фінансовим інституціям.

Вплив державного боргу та дефіцитів на економіку полягає в наступному. По-перше, в короткостроковому періоді наслідки бюджетних дефіцитів та боргу відомі як проблема “витіснення”. Цей ефект виникає, коли ефективність фіскальної політики внаслідок реакції ринку грошей зменшується. Збільшення структурного дефіциту через зниження податків чи збільшення урядових видатків може призвести до підвищення процентних ставок і, відповідно, до зменшення інвестицій. Тому ВВП, можливо, і не зросте, а більший структурний дефіцит витіснить інвестиції. По-друге, в довгостроковому періоді “тягар боргу” лягає на нагромадження капіталу та споживання майбутніх поколінь.

Економічні наслідки державного боргу полягають у наступному:

1) скорочується споживання і заощадження домашніх господарств;

2) зменшуються інвестицій фірм, що обмежує подальше зростання економіки;

3) збільшуються податки для обслуговування державного боргу, що виступає антистимулом економічної активності;

4) здійснюється перерозподіл доходу на користь власників державних облігацій. (При збільшенні державного боргу процентні платежі як складова частина бюджетних витрат збільшуються. Отже, державний борг збільшує бюджетний дефіцит).

Управління державним боргом – це сукупність заходів держави, пов’язаних із визначенням кон’юнктури на ринку позичкових капіталів, випуском нових позик, із виплатою відсотків по позичках, проведенням конверсій (зміна умов доходності) та консолідацій (зміна строків) позичок, визначених ставок процентів за державним кредитом, а також погашенням раніше випущених позичок, термін дії яких закінчився.

Рефінансування – випуск нових позик для того, щоб розрахуватися з власниками облігацій старої позики.

При бюджетному профіциті державний борг може частково погашатися. Витрати на погашення боргу збільшуються зі зростанням ставок процента. Якщо державний борг досягає великих розмірів, може виникнути “вибухове” збільшення процентних виплат. У такому випадку величина коштів, потрібних для обслуговування державного боргу, може стати настільки значною, що перетвориться на головну статтю витрат державного бюджету. Це може поставити уряд перед необхідністю звернутися до нових позичок або до підвищення податків.

Державний борг можна також погасити через додаткову грошово-кредитну емісію, але ціною такого погашення буде збільшення темпів інфляції.

Таким чином, безболісних джерел фінансування бюджетних дефіцитів не існує. Тому ефективною може бути лише зважена фіскальна політика, згідно з якою держава повинна постійно коригувати свої витрати з урахуванням змін в отриманні доходів, а до державних позичок вдаватися лише за умов, якщо вони здатні в перспективі створювати джерела для їх повернення.

Висновки

1. Фіскальна політика – сукупність заходів, які здійснюються шляхом маніпулювання державним бюджетом (державними закупівлями й оподаткуванням) для досягнення повної зайнятості, збільшення виробництва та зменшення інфляції. Фіскальна політика може здійснюватися у формі дискреційної фіскальної політики (стимулюючої чи стримуючої) та автоматичної (недискреційної) фіскальної політики.

2. Метою фіскальної політики є макроекономічна стабілізація, а інструментом її досягнення – державний бюджет, грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

3. Бюджетний дефіцит – переважання видатків уряду над його доходами за певний період часу. Основними джерелами дефіцитного фінансування є внутрішні та зовнішні позики, а також грошово-кредитна емісія.

4. Державний борг – сума позик, отриманих державою за мінусом повернених позик. Він може бути внутрішнім (це заборгованість держави своїм власним громадянам, які тримають внутрішні державні облігації) та зовнішнім (заборгованість держави організаціям та громадянам інших країн, міжнародним фінансовим інституціям).