2. Платіжний баланс і валютний курс

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс– це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік.

Платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Табл. 10.2

Динаміка платіжного балансу України (млрд. Дол.)

Статті платіжного балансу	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.
1. Рахунок поточних операцій	1481	1402	3173	2891	6804
а) баланс товарів і послуг	1535	613	1857	1288	4873
Експорт товарів і послуг	19522	21086	23351	28953	39719
Імпорт товарів і послуг	-17947	-20473	-21494	-27665	-34846
Баланс товарів	779	198	710	-269	3741
Експорт товарів	15722	17091	18669	23739	33432
Імпорт товарів	-4943	-6893	-17959	-24008	-29691
Баланс послуг	796	415	1147	1557	1132
Експорт послуг	3800	3995	4682	5214	6287
Імпорт послуг	-3004	-3580	-3535	-3657	-5155
б) доходи (сальдо)	-942	-667	-606	-581	-645
в) поточні трансферти (сальдо)	848	1456	1922	2184	2576
2. Рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій	-1331	-1171	-2288	-1938	-6766
а) рахунок операцій із капіталом	-8	3	15	-17	7
Капітальні трансферти	-8	3	10	-14	5
б) фінансовий рахунок	-1323	-1171	-2303	-1921	-6773
Прямі інвестиції	594	769	698	1411	1711
Портфельні інвестиції	-201	-866	-1716	-922	-76
Інші інвестиції	-1318	529	-240	-365	-6182
Пасиви	-869	1544	541	575	3883
Комерційні кредити	...	...	38	69	2124
Позики	-1673	399	718	1061	2944
Валюта і депозити	95	32	-30	277	328
Інші зобов’язання	709	1113	-185	-832	-1513
Резервні активи	-398	-1606	-1045	-2045	-2226
Помилки та упущення	-150	-231	-885	-953	-38
Баланс	0	0	0	0	0

Згідно з методологією платіжного балансу, всі операції, які забезпечують надходження реальних цінностей у країну, наприклад експорт товарів і послуг, записуються зі знаком “+”, а всі операції, пов’язані з вивезенням реальних цінностей за кордон, наприклад імпорт товарів і послуг, відображаються зі знаком “–”. Співвідношення між надходженнями та вилученнями породжує сальдо платіжного балансу з відповідним знаком.

Платіжний баланс складається із великої кількості статей. Але всі вони можуть бути об’єднані в кілька розділів. В Україні всі статті платіжного балансу об’єднуються в два розділи: 1) рахунок поточних операцій; 2) рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини: 1. баланс товарів і послуг; 2. доходи; 3. поточні трансферти.

1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг. Він відображає чисті надходження від експорту та імпорту товарів, а також від нефакторних послуг. До нефакторних належать послуги, не пов’язані з використанням факторів виробництва, а саме: транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні послуги тощо.

2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами.

3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами.

Отже, сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою: РПО = БТП + Д + ПТ (10.1), де:

БТП – баланс товарів і послуг;

Д – доходи;

ПТ – поточні трансферти.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено – рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів.

Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій:

РКО = РОК + ФР (10.2), де:

РОК – рахунок операцій із капіталом;

ФР – фінансовий рахунок.

Якщо капітальні цінності надходять у країну з-за кордону, то це імпорт (приплив) капіталу. Якщо вони вилучаються з країни, то це експорт (відтік) капіталу. Різниця між імпортом та експортом породжує чистий імпорт капіталу, який може бути зі знаком “+” чи “ –“.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.

Стаття “Помилки та упущення” доповнює платіжний баланс неідентифікованими операціями, які за своєю природою можуть відноситись на рахунок поточних чи капітальних операцій. Тому сальдо цього розділу обчислюється як різниця між рахунками поточних та капітальних операцій.

Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.

Коли позитивне сальдо рахунка капітальних операцій (РКО) менше, ніж від’ємне сальдо рахунка поточних операцій (РПО), дефіцит валютних надходжень покривається завдяки зменшенню резервних активів на адекватну величину.

Якщо позитивне сальдо рахунка капітальних операцій більше, ніж від’ємне сальдо рахунка поточних операцій, то надлишок валютних надходжень спрямовується на збільшення резервних активів.

Згідно з концепцією платіжного балансу, він повинен бути врівноваженим, тобто надходження й вилучення мають взаємно покриватися. Це означає, що незбалансованими можуть бути лише окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозв’язок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунка поточних операцій повинне компенсуватися протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне та підсумкове його сальдо.

Первинне сальдо– це сальдо рахунка поточних операцій. Воно є початковою ознакою платіжного балансу і має вирішальний вплив на його загальний стан.

Вторинне сальдо– це інтегральне сальдо двох рахунків – поточних і капітальних операцій, – доповнене статтею “Помилки та упущення”.

Незалежно від того, яке сальдо має рахунок поточних операцій, вторинне сальдо платіжного балансу повинне бути нульовим, а платіжний баланс – урівноваженим. Це має забезпечуватися адекватним за величиною та протилежним за знаком сальдо рахунка капітальних операцій з одночасним урахуванням статті “Помилки та упущення”.

Підсумкове сальдо– це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди нульове. Але оскільки в Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунка капітальних операцій, то підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо. Враховуючи, що стаття “Помилки та упущення” є лише особливим способом доповнення платіжного балансу неідентифікованими поточними та капітальними операціями, а рух резервних активів враховується в розділі РКО (рахунок капітальних операцій), формулу платіжного балансу можна записати таким чином:

ПБ = РПО + РКО + ПУ (10.3), де:

ПБ – платіжний баланс;

РПО– рахунок поточних операцій;

РКО – рахунок капітальних операцій;

ПУ – помилки та упущення.

Світова практика свідчить: в переважній більшості випадків первинне сальдо платіжного балансу є від’ємним, тобто рахунок поточних операцій зводиться з дефіцитом.

Кінцеве вирівнювання платіжного балансу України досягається шляхом залучення зовнішніх фінансів на рахунок капітальних операцій. Проте іноземне фінансування країни не безмежне. Зловживання іноземним фінансуванням породжує надмірний зовнішній борг, який лягає додатковим тягарем на платіжний баланс наступних періодів.

Якщо дефіцит платіжного балансу (різниця між надходженнями та вилученнями) зростає, то альтернативою його іноземного фінансування може бути вжиття урядом спеціальних заходів макроекономічного регулювання, в тому числі внесення змін у валютну та торговельну політику.

Проведення торговельних і фінансових операцій між країнами передбачає існування системи валютних відносин. Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного (обмінного) курсу. Валютний курс встановлюється на валютному ринку в процесі торгів валютами різних країн.

Валютний (обмінний) курс– це ціна будь-якої валюти, виражена через певну кількість іншої валюти. Іншими словами, валютний курс – ціна грошової одиниці певної країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

При цьому під валютою розуміється будь-який платіжний засіб, який може бути застосований у міжнародних розрахунках. Отже, національна грошова одиниця стає валютою, якщо вона використовується в міжнародних розрахунках.

Валюта поділяється на конвертовану, що вільно обмінюється на іншу валюту та неконвертовану, яка використовується тільки в межах даної країни.

Валютний паритет– встановлюване законодавством відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Валютний курс може встановлюватися в двох формах. По-перше, у формі прямого котирування, коли масштабна одиниця іноземної валюти (1, 10, 100 тощо) виражається через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = 5 грн. 5 коп. або 100 японських ієн = 0,8 дол. США. По-друге, у формі оберненого котирування, згідно з яким масштабна одиниця національної валюти виражається через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн. = 0,20 дол. США або 1 дол. США = 125 японських ієн.

Між курсами національної та іноземної валют існує обернено пропорційна залежність: якщо курс іноземної валюти падає, то в такій же пропорції зростає курс національної валюти. При котируванні валют визначається курс продажу (вищий) і курс купівлі (нижчий). Різниця між ними формує дохід продавців валюти.

При фіксованому курсі підвищення (зниження) ціни іноземної валюти внаслідок державних рішень називається девальвацією (ревальвацією). Девальвація – цілеспрямовані дії уряду на зниження валютного (обмінного) курсу національної валюти. Ревальвація – цілеспрямовані дії уряду на підвищення валютного (обмінного) курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають дешевшими на міжнародному ринку, оскільки інші країни платять за них менше валюти, а товари, куплені за кордоном, – дорожчими, що веде до зменшення імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Валютний курс позначається на життєвому рівні споживачів і фірм, тому уряд веде боротьбу з його коливанням.

Валютна інтервенція – вплив на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти для фіксації її курсу. Валютна інтервенція впливає на резерви країни, а отже, на обсяг грошової маси. Щоб виключити цей вплив, одночасно з інтервенцією проводиться стерилізація – продаж-купівля валюти на відкритому ринку.

Залежно від режиму формування валютного курсу слід розрізняти три його види:

1). вільний плаваючий валютний курс – валютний курс, який формується лише під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку;

2). фіксований валютний курс – курс національної валюти, котрий держава офіційно зобов’язується підтримувати. Різновидом фіксованого курсу є валютний коридор;

3). керований плаваючий валютний курс – валютний курс, зміна якого регулюється державою через цілеспрямований вплив на кон’юнктуру валютного ринку.

В основі валютного курсу – паритет купівельної спроможності окремих валют (ПКС). Паритет купівельної спроможності – це співвідношення купівельної спроможності двох чи більше валют щодо певного набору товарів і послуг. При порівнянні купівельної спроможності окремих валют до уваги береться ринковий кошик, тобто набір загальнодоступних і найуживаніших товарів та послуг, які перебувають у міжнародному товарообігу. Згідно з паритетом купівельної спроможності, курс національної валюти в прямому котируванні можна визначити за формулою:

ВК = (10.4), де:

ВК – валютний курс;

Ц р.к. нац. валюті – ціна ринкового кошика в національній валюті;

Ц р.к. іноз. валюті – ціна ринкового кошика в іноземній валюті.

Теорію паритету купівельної спроможності сформулював шведський економіст Г. Касель. Паритет купівельної спроможності було взято за основу при встановленні офіційних валютних курсів у Європі після Першої світової війни. У сучасній практиці на основі цього паритету здійснюються міжнародні економічні порівняння. На базі паритету купівельної спроможності працюють Міжнародний валютний курс, Світовий банк та інші міжнародні фінансові організації.

Оскільки паритет купівельної спроможності обчислюється через ціни, курс національної валюти залежить від співвідношення цін на товари ринкового кошика у відповідних країнах. Це означає також, що динаміка курсу національної валюти залежить від співвідношення темпів інфляції в окремих країнах.

Але паритет купівельної спроможності визначає валютний курс лише в тенденції, тобто в довгостроковому періоді. В короткостроковому періоді він відхиляється від цього паритету. Особливо значні відхилення відбуваються в умовах застосування валютного курсу, який коливається під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Як будь-яка інша, ціна валюти перебуває в прямій залежності від попиту і в оберненій – від пропозиції на валютному ринку.

У першу чергу попит на національну валюту визначається попитом на вітчизняний експорт, а її пропозиція – попитом на вітчизняний імпорт товарів та послуг. Якщо вітчизняний експорт збільшується, то іноземні покупці збільшують попит на гривню, а якщо зростає наш імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні. Отже, ті фактори, від яких залежать експорт та імпорт товарів і послуг, є одночасно і факторами валютного курсу. Основні з них – якість товарів і послуг, їхня ціна та динаміка доходів іноземних покупців.

Крім перелічених на валютний курс впливають і інші фактори, зокрема співвідношення між процентними ставками окремих країн. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, – збільшується попит на наші фінансові активи (акції, облігації), а отже, й попит на вітчизняну валюту.

Важливим фактором валютного курсу є інфляційні очікування. Якщо в нашій країні намітилася тенденція до зростання інфляції, що в перспективі викличе знецінювання національної валюти, то власники гривні намагатимуться конвертувати її в більш стійку (тверду) валюту, наприклад у долари США чи євро. Внаслідок цього курс американського долара чи євро підвищиться, а курс гривні впаде.

Усі фактори, від яких залежить валютний курс, знаходять своє інтегральне відображення через стан платіжного балансу. Особливо це стосується торговельного балансу.

Між торговельним балансом і валютним курсом існує обернений зв’язок. Якщо, наприклад, торговельний баланс погіршується (збільшується від’ємне сальдо), це означає, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж отримує їх від продажу своїх товарів і послуг. У цьому випадку на валютному ринку з боку учасників торгових операцій збільшується пропозиція національної валюти і зростає попит на іноземну валюту, що спричиняє до зниження курсу національної валюти. Навпаки, при позитивному сальдо торговельного балансу виникає тенденція до підвищення курсу національної валюти.

Звичайно, падіння курсу національної валюти стимулює вітчизняних експортерів і робить менш вигідним імпорт.

Зі зростанням курсу національної валюти все відбувається навпаки.

Одночасно слід враховувати, що обернений зв’язок між торговельним балансом і валютним курсом не є пропорційним. Він залежить від еластичності цін стосовно експорту та імпорту. Але незважаючи на цінову еластичність, у довгостроковій перспективі зміни валютного курсу – важливий чинник регулювання торговельного балансу.