Лекція 10. Механізм зовнішньоекономічної політики

1. Міжнародні економічні відносини і теорія порівняльних переваг.

2. Платіжний баланс і валютний курс.

3. Вплив зовнішньої торгівлі на ВВП.

4. Основні елементи зовнішньоекономічної політики.

5. Модель макроекономічної рівноваги Мандела-Флемінга.

1. Міжнародні економічні відносини і теорія порівняльних переваг

Ефективність будь–якої національної економіки залежить не лише від результатів її внутрішньої діяльності, а й від участі в міжнародних економічних відносинах, ступеня її інтеграції у світове господарство.

Світове господарство – це система господарських зв’язків і відносин, у якій економічно, технологічно й соціально взаємодіють країни світу.

Для того щоб національна економіка стала частиною світового господарства, вона повинна бути відкритою. Відкрита економіка – це економіка, яка бере участь у міжнародних економічних відносинах між країнами, тобто яка має експорт та імпорт (товарів, послуг, капіталу, робочої сили, інформації та технології).

Закрита економіка – це економіка, всі товари якої виробляються та продаються всередині країни.

Зв’язки національної економіки зі світовим господарством здійснюються через:

• торгівлю (частина національної продукції йде на експорт, а частина доходів – на імпорт);

• ціни на світовому ринку;

• фінанси (великі інвестори, такі як корпорації або банки, діють у міжнародному масштабі);

• обмін науково–технічною інформацією й технологічними розробками;

• міграцію робочої сили.

Зв’язок між національною економікою та світовим господарством здійснюється, в основному, через торгівлю і фінанси.

Таким чином, існують різні форми міжнародних економічних відносин: міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародний рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна кооперація виробництва тощо.

Міжнародна торгівля– це форма економічних відносин за посередництва експорту та імпорту товарів і послуг, яка базується на міжнародному поділі праці. Міжнародна торгівля впливає на національну економіку таким чином:

• дає змогу долати обмеженість національної ресурсної бази;

• сприяє розвитку спеціалізації країни, зростанню продуктивності використання ресурсів, збільшенню обсягів виробництва;

• збільшує масштаби виробництва, обмежені кривою виробничих можливостей;

• розширює внутрішній ринок і встановлює зв’язки національного ринку зі світовим;

• забезпечує додатковий дохід за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва;

• сприяє впровадженню у виробництво різноманітних прогресивних технологій або комбінації ресурсів.

Зовнішня торгівля припускає участь усіх господарських суб’єктів країни в обміні товарами з іншими країнами. Обмін здійснюється з допомогою зовнішньоторговельної інфраструктури, яка обслуговує торгові та фінансові операції між країнами.

Грошові платежі, кредитування й страхування здійснюються з допомогою банківської системи та страхових організацій.

Зовнішня торгівля передбачає наявність світового ринку, який забезпечує взаємодію експортерів та імпортерів і конкуренцію між експортерами.

Обсяги міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого експорту, їхнім відношенням до ВВП.

Ефективність участі країни в міжнародних економічних відносинах можна оцінити такими показниками.

1. Рівень експорту – відношення обсягу товарів та послуг, що експортуються, до обсягу ВВП, виражене у відсотках. Рівень експорту залежить не лише від спроможності країни конкурувати на світовому ринку, а й від її потреб у імпорті, оскільки доходи від експорту мають покривати витрати на імпорт.

2. Структура експорту – це питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, в загальному обсязі експорту. Ознакою високого науково-технічного рівня промисловості країни є переважання в її експорті продукції обробної промисловості.

У структурі експорту нашої держави 40% припадає на чорні й кольорові метали та вироби з них, на машини й устаткування – майже 17%, продукцію хімічної та пов’язаних із нею галузей – 11%, мінеральні продукти – 12%, продовольчі товари й сировину для їх виробництва – майже 11%.

3. Рівень імпорту – відношення обсягу товарів та послуг, що імпортуються, до обсягу ВВП, виражене у відсотках; характеризує рівень залежності національної економіки від світового господарства, тобто потребу в товарах, які не виробляються в даній країні або виробництво яких у цій країні є неефективним.

4. Структура імпорту – це питома вага окремих груп товарів, залежно від ступеня їх переробки, в загальному обсязі імпорту. Наша держава належить до країн із високою залежністю від так званого критичного імпорту, який складають переважно мінеральні продукти. У структурі українського імпорту майже 35% припадає на мінеральні продукти, на машини й устаткування – 26%, продукцію хімічної промисловості –13%.

5. Співвідношення між імпортом та експортом капіталу.

Міжнародний рух капіталу здійснюється як у підприємницькій формі (прямі та портфельні інвестиції), так і в позичковій (довгострокові, середньострокові та короткострокові кредити).

Прямі інвестиції – вкладення капіталу заради отримання довгострокового інтересу, що забезпечується з допомогою контролю над об’єктом інвестування. В основному прямі іноземні інвестиції (ПІІ) є приватним підприємницьким капіталом.

Портфельні інвестиції – вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають права контролю за об’єктом вкладення, а тільки довгострокове право на прибуток. Вони є переважно приватним підприємницьким капіталом, однак і держава також випускає свої та купує іноземні цінні папери. Портфельні інвестиції здійснюються, як правило, пакетами акцій, на які зазвичай припадає не більше 25% загального капіталу фірми.

Найпривабливішою формою залучення іноземного капіталу є прямі інвестиції. Саме вони стали у світовій торгівлі двигуном глобалізації, оскільки, по-перше, сприяють поглибленню міжнародного поділу праці; по-друге, виступають найефективнішим механізмом поширення продуктивних ноу-хау, капіталу, утворення багатства; по-третє, є формою застосування невикористаного виробничого потенціалу сучасних розвинутих і перехідних економік; по-четверте, відкривають нові ринки для товарів та послуг із високою доданою вартістю, котрі створюють високодохідні робочі місця.

Зовнішньоекономічні зв’язки між окремими країнами передбачають необхідність встановлення міжнародних режимів, які визначали б норми та правила, спільні для всіх суб’єктів міжнародних економічних відносин. У сфері міжнародної торгівлі товарами та послугами такий режим регламентується Світовою організацією торгівлі (СОТ).

Основні завдання СОТ полягають в тому, щоб протидіяти протекціонізму на національному та регіональному рівнях, сприяти лібералізації міжнародної торгівлі, зокрема через регламентацію дій урядів щодо регулювання зовнішньоторговельної діяльності країн. У своїй діяльності СОТ керується принципами обов’язкового застосування у взаємній торгівлі режиму найбільшого сприяння, недискримінації, взаємних митних та немитних поступок.

У глобальній фінансовій системі роль координуючих і регулюючих центрів відіграють МВФ та група Світового банку – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і три його філії – Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК) та Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ). Головне їхнє завдання полягає в підтримці стабільності світової фінансової системи, сприянні економічному розвитку країн-учасниць та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі.

З квітня 1991 р. почалася діяльність Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), створеного для сприяння переходові до ринкової економіки країн Центральної і Східної Європи, а також підтримки там приватної й підприємницької ініціативи. Особливістю банку є те, що серед його фундаторів дві міжнародні організації – Європейський Союз і Європейський інвестиційний банк. На сьогодні до ЄБРР крім них входять 58 країн-учасниць. Частка банку в прямих капіталовкладеннях досягла майже 15%. Приблизно 70% інвестицій призначені для приватного сектора. ЄБРР надає ресурси на вигідніших умовах, ніж звичайні приватні банки. Оскільки банк не має права видавати кредити, що перевищують 35% обсягу, потрібного для здійснення проекту капіталу, він широко використовує синдиковані кредити.

Участь кожної країни в міжнародному поділі праці породжує проблему її економічної доцільності, інтерес до якої економічна наука проявляє вже давно.

Теоретичним обґрунтуванням економічної доцільності міжнародного поділу праці є теорія порівняльних переваг. Історично міжнародні економічні відносини починалися з торгівлі товарами. Тому дана теорія й спирається на порівняльні переваги в торгівлі.

Класичним варіантом теорії порівняльних переваг є теорія порівняльних витрат Д. Рікардо. Вона ґрунтується на положенні, згідно з яким окремі країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які мають нижчі витрати порівняно з іншими країнами. Для ілюстрації цього положення Д. Рікардо взяв за приклад виробництво вина (В) та сукна (С) в Англії та Португалії.

Таблиця 10.1.