3. Грошово-кредитне регулювання економіки

Грошово-кредитні відносини займають особливе місце в системі ринкових відносин, тому що без грошей і кредиту не існує ринкової економіки. Одним із головних інструментів державного регулювання економіки є грошово-кредитна, або монетарна політика.

Грошово-кредитна (монетарна) політика– це здійснюване центральним банком країни регулювання кількості грошей у обігу з метою забезпечення доступу до кредиту в обсягах і за процентами, які забезпечили б ефективне функціонування національної економіки. Вона полягає в розробці та здійсненні системи заходів, з допомогою яких держава здійснює грошову пропозицію та регулювання грошової маси для стабілізації економіки. Грошово-кредитна політика держави безпосередньо впливає на рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.

Мета грошово-кредитної політики – досягнення рівноваги на національному ринку, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції.

Сутність даної політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Під час спаду виробництва грошово-кредитна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей, а в періоди високої інфляції – навпаки, до її обмеження.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну політику, яка залежить від вибору конкретних методів грошового й кредитного регулювання, відповідно до поставлених цілей. Можна виділити два основних варіанти грошово-кредитної (монетарної) політики: політика “дешевих” грошей і політика “дорогих” грошей. Політика “дешевих” грошей – монетарна політика, спрямована на зниження процентної ставки з метою стимулювання ділової активності. Політика “дорогих” грошей – монетарна політика, спрямована на підвищення процентної ставки з метою стримання ділової активності.

Головним суб’єктом монетарної політики держави є центральний банк, який здійснює грошову емісію й регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків. У своїй діяльності центральний банк для регулювання грошової маси застосовує такі методи: 1) операції на відкритому ринку; 2) змінення рівня мінімальної резервної норми; 3) змінення облікової ставки.

1. Операції на відкритому ринку – найважливіший метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Сутність цього методу полягає в тому, що центральний банк, купуючи чи продаючи державні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує грошово-кредитні потоки, які обслуговують рух товарів і послуг.

Для збільшення грошової маси центральний банк скуповує державні цінні папери (облігації) у комерційних банків, фірм і населення, тим самим вводить у обіг додаткові гроші. При цьому резерви комерційних банків та їхня здатність до кредитування збільшуються. В свою чергу це збільшує пропозицію грошей і знижує процентну ставку; інвестиції на ринку капіталів зростають, і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика “дешевих” грошей.

Коли ж необхідно стримати ділову активність, держава через центральний банк продає свої цінні папери, зменшуючи грошову масу в обігу. Тобто у комерційних банків, фірм і населення зосереджуються цінні папери, а в центральному банку – гроші. Це зменшує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банків призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого процентна ставка на кредити й депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей, яка є одним із елементів рестриктивної політики держави.

Отже, маневруючи операціями купівлі-продажу своїх цінних паперів, держава отримує можливість реально впливати на динаміку національного продукту – стимулюючи економічне зростання на фазі депресії та стримуючи його при наближенні до спаду.

Довгострокові боргові зобов’язання державної скарбниці (державні цінні папери) випускаються державою в обіг і для вирівнювання дефіциту державного бюджету. Продаючи свої облігації, держава стає боржником комерційних банків, які їх купують.

Цілком слушним є питання, чому комерційні банки, фірми і населення погоджуються на купівлю–продаж урядових цінних паперів. Річ у тім, що ціни облігацій і процентні ставки перебувають в оберненій залежності. Центральний банк продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною.

Політика проведення операцій на відкритому ринку вперше стала застосовуватися в США у 1920 році й набула значного поширення в країнах із розвиненим фінансовим ринком.

2. Змінення рівня мінімальної резервної норми. Змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму, центральний банк також може впливати на кредитні можливості комерційних банків.

Збільшення норми резерву веде до скорочення грошової пропозиції та підвищення процентної ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику, тобто політику “дорогих” грошей. І навпаки, знижуючи резервну норму, центральний банк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей.

Змінення резервної норми є досить потужним методом монетарної політики, але держава рідко вдається до нього. Це пояснюється тим, що норма обов’язкового резерву впливає на рівень грошового мультиплікатора. Тому навіть незначні коливання цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише у крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють.

3. Змінення облікової ставки. Облікова ставка – це процент, під який центральний банк надає кредити комерційним банкам. За умови підвищення облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зменшуються, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дорогою. У комерційних банків погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а процентна ставка зростає. При зниженні облікової ставки кредитні ресурси комерційних банків зростають, тому позика грошей для функціонуючих капіталів стає дешевою. У комерційних банків поліпшуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зростає, а процентна ставка знижується.

Розглянута грошово-кредитна політика держави безпосередньо впливає на рівень національного виробництва, забезпечення зайнятості в економіці та цінову стабільність.

Механізм впливу грошово-кредитної політики на стан національної економіки розглянемо з допомогою рисунка 9.5.

Рис. 9.5. Вплив грошової пропозиції на обсяг національного виробництва

Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій центрального банку. Припустимо, що держава в особі центрального банку вирішила знизити процентну ставку, збільшуючи грошову пропозицію від ГП₁ до ГП₂ (рис. 9.5, а). Це призведе до зменшення процентної ставки від ПС₁ до ПС₂ на грошовому ринку. У свою чергу, нижча процентна ставка пожвавлює попит на інвестиції від ВІ₁ до ВІ₂ на графіку інвестицій (рис. 9.5, б). А зростання інвестицій призведе до мультиплікативного зростання ВВП у моделі “витрати-випуск”, від ВВП₁ до ВВП₂ (рис. 9.5, в).

Графічні зображення на рисунку 9.5 дозволяють зробити ще деякі важливі висновки.

Ефективність політики “дешевих” і “дорогих” грошей залежить від форми кривих попиту на гроші й інвестиції. Чим крутішою є крива попиту на гроші (рис. 9.5, а), тим значнішим є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну процентну ставку (ПС₁, ПС₂). Зміни процентної ставки впливають на попит на інвестиції. Можливість одержати суттєвий приріст інвестицій зображується більш похилою кривою попиту на інвестиції (рис. 9.5, б). А більший приріст інвестицій призведе до більшого зростання ВВП (рис. 9.5, в).

Отже, монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші набуває вигляду крутої лінії, а крива попиту на інвестиції – похилої. За інших умов потенціал монетарної політики буде незначним.

Таким чином, збільшення пропозиції грошей спричиняє зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечує подальше підвищення економічної активності.