4. Дефіцит державного бюджету та концепції його збалансування

Розрізняють фактичний, структурний та циклічний бюджети. Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження й дефіцити за певний період. Структурний – те, якими мають бути урядові видатки, надходження й дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває в стані піднесення або спаду. Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Державний бюджет може бути: а) нормальним (якщо видатки бюджету дорівнюють доходам); б) дефіцитним (якщо видатки перевищують доходи) або в) профіцитним (якщо доходи перевищують видатки).

Основними видами бюджетного дефіциту є: циклічний дефіцит бюджету та структурний дефіцит бюджету.

Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, спричинений циклічним падінням виробництва (скорочення обсягу виробництва – ВВП) унаслідок кон’юнктурних коливань. Тобто циклічний дефіцит бюджету не є результатом фіскальних антициклічних кроків, до яких вдається уряд, він є продуктом фіскальної бездіяльності, викликаної спадом економіки.

Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановлення ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків тощо).

В залежності від фази економічного циклу фіскальна політика спричиняє неоднакові бюджетні наслідки.

По-перше, під час падіння виробництва доцільною є стимулююча (експансіоністська) політика, яка має збільшувати державні закупівлі та знижувати чисті податки, або застосовувати згадані заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення.

По-друге, при інфляційному зростанні, викликаному надмірним попитом, доцільно проводити стримуючу (рестриктивну) фіскальну політику, яка повинна зменшувати державні закупівлі й підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.

При спаді виробництва бюджет буде дефіцитним, при піднесенні – профіцитним.

Слід зазначити, що стан державного бюджету залежить не лише від заходів фіскальної політики, а й від циклічних коливань у економіці. Так, під час спаду виробництва стан державного бюджету погіршується, тобто виникає або збільшується бюджетний дефіцит. До цього призводить зменшення чистих податків унаслідок автоматичного скорочення податкових надходжень до бюджету та збільшення трансфертних платежів. Під час піднесення економіки виникають протилежні наслідки.

З метою розмежування впливу на стан державного бюджету дискреційних фіскальних заходів і циклічних коливань слід розрізняти фактичне й потенційне бюджетне сальдо.

Бюджетне сальдо– показник, який характеризує стан державного бюджету і визначається як різниця між чистими податками та державними закупівлями:

БС = ЧП – ДЗ (8.10).

Відмінність між фактичним і потенційним бюджетним сальдо полягає в тому, що вони обумовлюються різною величиною ВВП як доходу, від якого залежить розмір чистих податків.

Фактичне бюджетне сальдо(БСф) – це величина, яка забезпечується в умовах фактичного рівня зайнятості, тобто фактичного ВВП:

БСф = (ВВПфакт. х СКП) – ДЗ (8.11), де:

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

СКП – середній коефіцієнт податків, який відбиває їхнє відношення до ВВП;

ДЗ – державні закупівлі.

ВВПфакт. х СКП = ЧП (8.12), де:

ЧП – чисті податки.

Потенційне бюджетне сальдо(БСп) – це величина, яка забезпечується в умовах повної зайнятості. Вона показує, яка могла бути різниця між доходами й видатками державного бюджету, якби економіка виробляла потенційний ВВП:

БСп = (ВВПп х СКП) – ДЗ (8.13), де ВВПп – потенційний ВВП.

Порівнюючи між собою фактичне та потенційне бюджетне сальдо, можна зробити такі висновки.

Перший. Циклічне падіння виробництва веде до певної втрати доходів державного бюджету. Такі втрати відображаються через циклічне бюджетне сальдо (БСц). Це величина, що показує вплив економічних коливань на стан державного бюджету й визначається як різниця між фактичним і потенційним бюджетним сальдо: БСц = БСф – БСп (8.14).

Другий. Потенційне бюджетне сальдо відбиває ефективність бюджетної діяльності держави. Так, в умовах неповної зайнятості фіскальна політика має бути стимулюючою, а потенційне бюджетне сальдо – збільшуватися від’ємно. Це свідчить про ефективну бюджетну діяльність держави. Якщо воно збільшується позитивно, бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної функції (державні закупівлі занижені або чисті податки завищені).

В умовах повної зайнятості фіскальна політика має бути стримуючою, а потенційне бюджетне сальдо – позитивно збільшуватися. Це ознака ефективної бюджетної діяльності. Якщо воно збільшується від’ємно, бюджетна діяльність держави є неефективною, тобто дискреційна фіскальна політика не виконує стабілізаційної функції (державні закупки завищені або чисті податки занижені).

Отже, динаміка фактичного бюджетного сальдо не завжди може дати правильну відповідь про бюджетну ефективність фіскальної політики. На це питання може відповісти лише динаміка потенційного бюджетного сальдо.

Дискреційна фіскальна політика, яка претендує на ефективне використання державного бюджету, завжди повинна вибирати: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Особливо гостро це питання постає за умов падіння виробництва, викликаного дефіцитом сукупного попиту.

З одного боку, щоб зупинити падіння виробництва, потрібно застосовувати стимулюючу фіскальну політику. З іншого – це викликає від’ємне збільшення бюджетного сальдо, тобто схиляє бюджет до дефіциту.

Слід зазначити, що одночасне дотримання стабілізаційної функції і збалансування бюджету є для фіскальної політики несумісним. Тому треба вирішувати, що пріоритетніше: стабілізація економіки чи збалансування державного бюджету. Як свідчить світовий досвід, при вирішенні цієї проблеми перевага надається стабілізаційній функції. Це означає, що в основі фіскальної політики повинна лежати концепція функціональних фінансів. Згідно з даною концепцією, бюджетна функція фіскальної політики повинна підпорядковуватись стабілізаційній.

Таке співвідношення між стабілізаційною та бюджетною функціями обумовлено тим, що макроекономічна стабілізація – мета фіскальної політики, а державний бюджет – інструмент її досягнення.

З огляду на концепцію функціональних фінансів сучасна фіскальна політика припускає можливість застосування незбалансованого бюджету. Насамперед це стосується дефіцитного бюджету. Якщо бюджетний дефіцит є необхідною умовою для стабілізації економіки, то, з одного боку, держава свідомо йде на його створення, з іншого – вона передбачає певні джерела його фінансування.

Існує три джерела дефіцитного фінансування: внутрішні позички (в цьому випадку уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де продає державні цінні папери, і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг); зовнішні позички (ці позички урядові можуть надавати міжнародні фінансові організації, уряди іноземних держав та приватні іноземні фірми) та грошово-кредитна емісія (це означає, що центральний (національний) банк випускає нові гроші, не забезпечені зростанням товарної маси, і з допомогою певного кредитного механізму фінансує уряд).

Перші два джерела фінансування бюджетного дефіциту не інфляційні, але створюють державний борг (внутрішній і зовнішній), повернення якого викличе в майбутньому необхідність підвищення податків або скорочення державних видатків.

Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною й тому породжує інфляційний податок у поточному періоді.

Вибір раціонального співвідношення між окремими джерелами дефіцитного фінансування – надзвичайно гостра проблема фіскальної політики. Загальновизнано, що найбільшою загрозою для економіки є грошово-кредитна емісія. Її застосування як джерела фінансування бюджетних дефіцитів породжує неконтрольовану інфляцію, підриває стимули до довгострокових інвестицій, розкручує спіраль ціни–заробітна плата, знецінює заощадження домашніх господарств, відновлює бюджетний дефіцит.

З метою обмеження грошово-кредитної емісії в багатьох країнах конституційно закріплюється незалежність національних емісійних банків від уряду. Крім того, величина грошово-кредитної емісії регламентується парламентом.

Менш загрозливим для економіки джерелом фінансування бюджетних дефіцитів є державні позички. Але й вони справляють певний негативний вплив на економіку. По-перше, в гострих кризових ситуаціях уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і таким чином порушує ринкову мотивацію до інвестиційної діяльності з боку суб’єктів приватного сектору економіки. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними й фізичними особами державних цінних паперів, це збільшує попит на ринку кредитних ресурсів, підвищує процентну ставку та викликає певний ефект витіснення приватних інвестицій.

Державні позички, які з часом накопичуються, створюють державний борг. Слід зазначити, що дефіцит державного бюджету на рівні 2–3% ВВП не є небезпечним для економіки в цілому. Але якщо він перевищує цей рівень, це негативно відбивається на функціонуванні грошової та кредитної систем і всієї економіки.

Основні фактори зростання дефіциту бюджету наступні:

• зниження податків;

• збільшення оборонних видатків;

• зростання виплат державного боргу;

• збільшення трансфертних платежів.

Бюджетний дефіцит зменшується за умов:

• збільшення реального ВВП (підвищуються податкові надходження, а трансфертні платежі зменшуються);

• зниження податків, що збільшують дохід кінцевого використання домашніх господарств. Унаслідок цього збільшуються заощадження, що йдуть на інвестиції.