3. Логічна модель макроекономіки
Ринкова економіка може бути тільки системою ринків. Із багатьох ринків Дж. М. Кейнс виділив чотири основних: 1) ринок благ (товарів та послуг); 2) ринок грошей; 3) ринок цінних паперів; 4) ринок праці.
1. Ринок благ – це ринок, на якому здійснюється купівля-продаж товарів та послуг. Він об’єднує всі товари та послуги в якесь благо як об’єкт сукупної купівлі та продажу. Виробником (продавцем) виступають фірми, а споживачами (покупцями) – домашні господарства, держава та фірми.
2. Ринок грошей – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж грошей; це ринок короткотермінових кредитних операцій, де попит на гроші та їх пропозиція визначають рівень процентної ставки (тобто ціну грошей). Продавцем на даному ринку виступає держава, а покупцями – домашні господарства, фірми та держава.
3. Ринок цінних паперів – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Продавцями виступають держава і фірми, а покупцями – держава, фірми та домашні господарства.
4. Ринок праці – ринок, на якому здійснюється купівля-продаж робочої сили за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту та пропозиції робочої сили. Продавцем на даному ринку виступають домашні господарства, а покупцями – фірми, держава та домашні господарства.
Кожен із цих ринків посідає в структурі макроекономіки важливе місце та виконує особливі функції. Взаємодія між цими ринками забезпечує механізм руху макроекономіки та відображується в усіх макроекономічних моделях.
Рис. 1.1.Логічна модель макроекономіки
Тепер об’єднаємо всі ці ринки в один макроринок та доповнимо його такими обов’язковими макроекономічними зв’язками:
1. Фірми та домашні господарства сплачують державі податки;
2. Держава здійснює дотації фірмам та трансфертні платежі домашнім господарствам;
3. Фірми частину отриманого прибутку перетворюють на інвестиції
(майбутня пропозиція), а домашні господарства частину доходу – на заощадження (майбутній попит);
4. Держава частину бюджету використовує на фінансування
неринкового сектору економіки (наука, освіта, охорона здоров’я, державний апарат, оборона тощо);
5. Держава перебуває в кредитних відносинах із закордоном.
У результаті перед нами макроринок як об’єкт макроекономічного аналізу.
Висновки
1. Макроекономіка – це галузь економічної науки, яка вивчає ефективність функціонування національної економіки як єдиного цілого з позиції сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, рівня інфляції та зовнішньої рівноваги.
2. Об’єктом макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки є ефективність функціонування механізмів економічної системи, що являє собою певним чином упорядковану систему відносин і зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних благ та послуг.
3. Суб’єктами макроекономіки є сектор домашніх господарств, підприємницький сектор, державний сектор та сектор закордон.
4. Макроекономіка виступає теоретичною основою економічної політики держави, що вимагає від студентів її творчого та наполегливого вивчення.
Лекція 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків
Система національних рахунків, її основні методологічні принципи.
Методика обчислення ВВП за виробничим методом, витратами та за доходами.
Чистий внутрішній продукт і національний дохід.
Особистий дохід та дохід кінцевого використання.
Результати суспільного виробництва оцінюються в економічній теорії неоднозначно. Існують дві концепції виміру суспільного продукту: звужувальна і розширювальна.
Звужувальна концепція ґрунтується на марксистській теорії, згідно з якою існує продуктивна й непродуктивна праця. Продуктивна праця створює продукт, до якого належать лише матеріальні блага – речовий продукт і матеріальні послуги, а непродуктивна праця продукту не створює. Іншими словами, відповідно до цих поглядів суспільний продукт створюється виключно у сфері, де виробляють матеріальні блага, і не створюється у сфері нематеріальних послуг (саме тут застосовується непродуктивна праця).
За звужувальною концепцією, в економічній системі виділяють дві сфери – виробничу й невиробничу. До виробничої сфери відносять усі галузі виробництва, де виробляються матеріальні блага та послуги (промисловість, будівництво, сільське господарство, частково транспорт і зв’язок, побутове обслуговування населення, торгівля). До невиробничої сфери (де застосовується непродуктивна праця) відносять освіту, охорону здоров’я, культуру, частково транспорт і зв’язок, науку тощо – галузі, де надаються нематеріальні послуги.
За сучасною розширювальною концепцією, до ефекту суспільного виробництва зараховуються не лише матеріальні, а й нематеріальні блага й послуги. Продуктивною вважається будь-яка праця, що створює те чи інше благо (матеріальне й нематеріальне) та приносить прибуток. За цією концепцією, все суспільне виробництво складається із двох сфер – матеріального і нематеріального виробництва. У матеріальному виробництві створюються матеріальні блага й послуги, в нематеріальному виробництві – нематеріальні послуги. Продуктивною є праця в обох сферах.
Обидві концепції створили свої системи макроекономічних показників: звужувальну (система народногосподарського балансу) та розширювальну (система національного рахівництва).