2. Злочини проти здоров’я особи

Тілесне ушкодження – це порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих фак­торів (фізичних, хімічних, біологічних, психічних тощо).

КК розрізняє тілесні ушкодження трьох ступенів:

• тяжкі;

• середньої тяжкості;

• легкі.

Характер і ступінь тілесних ушкоджень на практиці визначаються за результатами судово-медичної експертизи, на підставі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжко­сті тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. №6 та відповідних положень КК (ст. 121, 122, 123, 124, 125 і 128).

Не є тілесними ушкодженнями:

• удар – одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю;

• побої – багаторазове (два та більше разів) завдання ударів по тілу потерпілого, що не спричинило тілесних ушкоджень;

• інші насильницькі дії – фізичний вплив на людину (крім удару та побоїв), який викликає болісні відчуття (наприклад, викручування кінцівок, защемлення різних частин тіла будь-якими пристроями, виривання волосся, тощо), однак не спричиняє тілесних ушкоджень;

• мордування – багаторазове або тривале заподіяння болю (наприклад, щипання, шмагання, нанесення численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гострими предметами, вплив термічних факторів та інші аналогічні дії).

Об’єктивна сторона тілесних ушкоджень:

1) діяння – протиправний вплив на організм іншої людини;

2) наслідки – завдання тілесних ушкоджень різного ступеня;

3) причинний зв’язок між указаним діянням і наслідками.

Злочини, пов‘язані з заподіянням тілесних ушкоджень є закінченими з моменту настання у потерпілої особи відповідного ступеня ушкоджень.

Суб’єкт тілесних ушкоджень – фізична осудна особа, що досягла 14-річного (ст. 121 і 122 КК) або 16-річного (ст. 123–125. 128 КК) віку.

Суб’єктивна сторона тілесних ушкоджень – умисел (ст. 121–125 КК) або необережність (ст. 128 КК).

Зміст кожної з перелічених ознак тілесних ушкоджень розкритий у відповідних пунктах Правил судово-медичного визначення ступеня тяж­кості тілесних ушкоджень.

Так, небезпечними для життя є ушкодження, що в момент запо­діяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю (такими є: проникаючі поранення черепа, хребта, грудної клітки, черевної порожнини (зокрема й без ушкодження внутрішніх органів), переломи кісток черепа (крім кісток скелету обличчя), термічні опіки ІІІ–IV ступенів з враженням 15% поверхні тіла, опіки II ступеня, які потягли враження понад 30% поверхні тіла, та ряд інших).

3. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи

Зґвалтування (ст. 152 КК) – це статеві зносини, які поєднуються із:

• застосуванням фізичного насильства;

• погрозою його застосування;

• використанням безпорадного стану потерпілої особи.

На кваліфікацію злочину впливають:

• потерпілий від злочину – особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб’єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім’єю, тощо;

• спосіб вчинення злочину – природній, що передбачає сполучення чоловічих і жіночих статевих органів.

• Саме за способом зґвалтування передусім відрізняється від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК) – будь-які насильницькі дії сексуального характеру незалежно від гетеро- або гомосексуальної спрямованості (крім природного статевого акту), які здатні задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки (наприклад, це насильницькі: мужолозтво; лесбійство; орогенітальний контакт жінки з чоловіком або чоловіка з чоловіком; аногенітальний контакт чоловіка з жінкою тощо).

ВАЖЛИВО! зґвалтування є закінченим злочином із моменту початку насильницьких статевих зносин незалежно від моменту завершення самого статевого акту.

Кваліфікуючі ознаки зґвалтування (ч. 2 ст. 152 КК): 1) повторність; 2) вчинення його особою, що раніше вчинила один зі злочинів, передбачених статтями 153–155 КК.

Особливо кваліфікуючі ознаки зґвалтування:

1) учинення його групою осіб;

2) неповнолітньої особи (ч. 3 ст. 152 КК);

3) спричинення особливо тяжких наслідків (наприклад, це смерть або самогубство потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрата репродуктивної функції, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, які сталися внаслідок зґвалтування);

Не може вважатись кваліфікуючою ознакою (обтяжуючою обставиною) вагітність потерпілої особи внаслідок її зґвалтування.

4) малолітньої особи (ч. 4 ст. 152 КК).