Marchuk_Sudova psihiatriya

1. Стаціонарна судово-психіатрична експертиза є

найбільш досконалою. Проводиться вона в психіатричних закладах, де організуються стаціонарні судово-психіат­ ричні експертні комісії, і полягає у тривалому спосте­ реженні за підекспертним в умовах психіатричного стаціо­ нару.

Для проведення стаціонарної експертизи підекспертні поміщаються в спеціальні судово-психіатричні відділення, а за відсутності таких - у спеціально відведені палати за­ гальних відділень психіатричних лікарень.

Бажано, щоб кожне направлення було попередньо пого­ джено з адміністрацією лікарні. Разом з особою, яка направ­ ляється на експертизу, необхідно подати постанову слідчих органів про проведення експертизи чи ухвалу суду, а у від­ ношенні засуджених - лист адміністрації місць позбавлен­ ня волі з особовою справою.

Для осіб, які знаходяться на стаціонарній експертизі в лікарні, існують особливі правила спостереження, які за­ безпечують необхідну ізоляцію і запобігають їхній втечі.

На осіб, які поступили на стаціонарну експертизу, заво­ дять історії хвороб установленого зразка з деякими додат­ ковими розділами судово-психіатричного характеру.

Після закінчення обстеження підекспертного, узагаль­ нення всіх даних, отриманих під час перебування підекс­ пертного у стаціонарі, і вивчення матеріалів судової справи підекспертний представляється експертній комісії, яка і дає висновок.

До складу комісії входять: 1) голова, найчастіше голов­ ний лікар лікарні чи його заступник з медичної частини; 2) постійний член (члени) комісії - завідуючий судово-пси­ хіатричним відділенням чи інший (інші) лікар лікарні із числа тих, хто має спеціальну судово-психіатричну підго­ товку і 3) лікар-доповідач, який проводить постійний на­ гляд за підекспертним.

При проведенні експертизи, крім клінічних, застосову­ ються необхідні лабораторні методи досліджень, а за наяв­ ності медичних показань - адекватні стану особи методи лікування і дослідження, на які є дозвіл Міністерства охо­ рони здоров'я.

Термін проведення стаціонарної експертизи не повинен перевищувати ЗО днів. У випадку неможливості через неяс­ ність клінічної картини винести кінцевий висновок про психічний стан і осудність у зазначений термін, комісія го­ тує письмове обґрунтоване клопотання про необхідність

21

продовження терміну обстеження, яке направляється органу, що призначив експертизу. У разі, коли для вирішення пи­ тання про психічний стан підекспертного необхідно компе­ тентне судження спеціалістів інших фахів, можуть бути створені комплексні експертні комісії (психолого-психіат- рична експертиза і т. ін.).

Етичні норми вимагають повної поінформованості під­ експертного про проведення обстеження і лікування. Якщо особа категорично відмовляється від обстеження, ця обста­ вина відображається у висновку експертів. До ухвали суду підекспертний у правовому відношенні не вважається пси­ хічно хворим. Під час проведення стаціонарної експертизи проведення будь-яких інших слідчих дій з обвинуваченим є недоцільним, оскільки це може вплинути на хід обстеження та позначитись на його стані.

Стаціонарна експертиза обвинуваченому проводиться за наявності постанови щодо обрання особі запобіжного захо­ ду у вигляді взяття під варту, санкціонованої судом; поста­ нови судді або ухвали суду про призначення відповідної експертизи.

Стаціонарна експертиза потерпілому, свідкові, позивачеві та відповідачеві у кримінальній і цивільній справах призна­ чається судом тільки за їх згодою.

Особа, яка перебуває під вартою, після заключного огляду експертною комісією повертається до установи, яка напра­ вила на експертизу, незалежно від експертного рішення. Особа, яка не перебуває під вартою, після закінчення екс­ пертизи може бути виписана із судово-експертної установи залежно від психічного стану самостійно або в супроводі родичів, законних представників, опікуна на підставі дозво­ лу слідчого на його виписку. Особа, яка за психічним ста­ ном не може усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними і становить безпосередню небезпеку для себе і ото­ чуючих, може бути переведена до психіатричної лікарні за місцем порушення кримінальної справи, де і знаходиться до рішення суду за цією справою. Це положення поширю­ ється на осіб, які на момент закінчення експертизи звільнені з-під варти.

Підставою для призначення стаціонарної судово-пси­ хіатричної експертизи є складність розпізнавання психіч­ них захворювань, необхідність уточнення глибини наяв­ них психічних змін, необхідність проведення спеціального лабораторного дослідження, підозра в симуляції і диси­ муляції.

22

2. Амбулаторна судово-психіатрична експертиза

характеризується тим, що висновок здебільшого дається після однократного чи повторного обстеження підекспертного. Проводиться вона судово-психіатричними амбула­ торними комісіями, що організуються при психіатричних лікувальних закладах (психоневрологічних диспансерах, лікарнях) або безпосередньо у кабінеті слідчого, суді, слідчому ізоляторі. Основна перевага амбулаторної судо­ во-психіатричної експертизи - її короткочасність і опера­ тивність, а недолік - неможливість в усіх випадках вирі­ шити питання про характер і глибину психічних пору­ шень, їх прогноз. Якщо амбулаторна судово-психіатрична експертиза не може відповісти на поставлені на її вирі­ шення питання, вона дає висновок про необхідність про­ ведення стаціонарної експертизи, обґрунтовуючи це в ре­ золютивній частині акта.

Категоричний експертний висновок може бути сформу­ льовано у випадках, коли підекспертні раніше перебували під наглядом психіатра і перебували на обліку у психонев­ рологічному диспансері, при обстеженні осіб, що вчинили правопорушення в стані простого алкогольного сп'яніння, у випадках короткочасного розладу психічної діяльності. Вирішальними обставинами у цьому випадку є матеріали кримінальної справи, якщо вони містять достатньо даних, що характеризують особу на момент вчинення суспільно небезпечного діяння.

Окрім обвинувачених, амбулаторну судово-психіатрич­ ну експертизу проходять особи для визначення дієздатності при розгляді цивільних справ, а також більшість свідків і потерпілих.

Термін проведення амбулаторної експертизи становить до 20 днів з моменту отримання всіх необхідних матеріалів. Залежно від ступеня складності експертизи і кількості її об'єктів, поданих на дослідження, цей термін може бути подовжений на підставі мотивованого рішення експерта, надісланого органу, який призначив експертизу.

3. Судово-психіатрична експертиза в кабінеті слід­ чого може проводитися одноосібно або комісійно, як пра­ вило, одноразово і часто має консультативний характер. Після обстеження обвинуваченого або підозрюваного екс­ перт надає свій остаточний висновок про психічний стан особи на даний час щодо можливості проведення з нею слідчих дій або вказує на необхідність призначення амбу­ латорної чи стаціонарної судово-психіатричної експертизи,

23

приєднання	до справи додаткових медичних документів
і яких саме,	характеристик та інших матеріалів, зазна­

чає, які обставини необхідно уточнити під час допиту свід­ ків, тощо.

Судово-психіатричну експертизу в кабінеті слідчого не­ обхідно відрізняти від консультування слідчого судовими психіатрами як спеціалістами. Консультування - це позапроцесуальна дія і для його проведення складати постанову не потрібно.

4. Судово-психіатрична експертиза в суді може про­ водитись психіатром-експертом одноосібно або комісією з кількох лікарів-психіатрів, що викликаються судом, якщо питання про судово-психіатричну експертизу виникає тіль­ ки в процесі судового слідства. Після ознайомлення з об­ ставинами справи й особистістю підекспертного в процесі судового слідства експерт дає письмовий висновок, оголо­ шує його в судовому засіданні і дає роз'яснення з питань, які виникають у зв'язку з його висновком. У випадку не­ можливості дати відповіді на запитання, які поставлені су­ дом, експерт виносить рішення про необхідність направ­ лення підекспертного на стаціонарну судово-психіатричну експертизу, указує на необхідність приєднання до справи додаткової медичної документації.

Підставами для призначення судово-психіатричної екс­ пертизи в суді можуть бути: неправильна поведінка обви­ нуваченого, який раніше не проходив судово-исихіатричної експертизи; зміна психічного стану обвинуваченого, що про­ ходив раніше судово-психіатричну експертизу і був визна­ ний осудним; незгода з висновками судово-психіатричної експертизи, що проводилася раніше, у зв'язку з отриман­ ням додаткових матеріалів; необхідність одержання роз'яс­ нення окремих положень, що містяться у висновку про осуд­ ність - неосудність або застосування тих або інших приму­ сових заходів медичного характеру.

5. Заочна судово-психіатрична експертиза проводить­ ся лише у виняткових випадках, коли підекспертний не може бути доставлений для особистого обстеження. Зокре­ ма: коли він знаходиться поза межами країни; коли необ­ хідно уточнити висновок уже проведеної амбулаторної або стаціонарної судово-психіатричної експертизи (якщо одер­ жані додаткові дані, за необхідності встановлення часу по­ чатку і тривалості психічного захворювання в зв'язку з тим, що виникали сумніви в достовірності попереднього експерт­ ного висновку). Іноді вона має консультативний характер,

24

коли прокуратурою в порядку нагляду направляються ма­ теріали кримінальної справи на засуджених для уточнення правомірності висновку судово-психіатричної експертизи, що проводилася в період слідства, про осудність цієї особи; коли необхідно одержати роз'яснення психіатрів з теоре­ тичних наукових питань.

Проводиться вона за матеріалами справи, медичними та іншими документами, комісією у складі не менше трьох психіатрів-експертів.

6. Посмертна судово-психіатрична експертиза прово­ диться комісією лікарів-психіатрів або психіатром-експер- том одноосібно на основі вивчення поданих матеріалів справи і медичної документації. За умови її проведення до­ пускається дача попереднього висновку у зв'язку з недо­ статністю матеріалів.

Підставою для призначення такої експертизи є: вирі­ шення питання про психічний стан обвинуваченого, який помер до суду; вирішення питання про психічну неповно­ цінність особи в період вчинення правопорушення, за яким вона була засуджена і померла в місцях позбавлення волі; вирішення питань про дійсність або недійсність заповіту, успадковування або іншої угоди; з'ясування психічного стану в момент правопорушення у відношенні до осіб, що покінчили життя самогубством; доведення до самогубства (коли особа, що притягається до кримінальної відповідаль­ ності, намагається виправдати себе, стверджуючи, що са­ могубство стало наслідком психічної хвороби. В таких ви­ падках часто призначається комплексна судово-психіат­ рична і судово-медична експертиза).

Основне завдання судово-психіатричної експертизи у разі самогубства зводиться до того, щоб відповісти на запи­ тання, чи не був самогубця психічно хворим і чи не було у нього в момент самогубства хворобливого розладу психіки тимчасового характеру, в результаті якого він був не спро­ можний розуміти значення учиненого ним діяння чи керу­ вати своїми вчинками.

Для проведення судово-психіатричної експертизи у справах про самогубство органи розслідування повинні зі­ брати дані, які стосуються особи самогубці, сімейних взає­ мовідносин, стану здоров'я. Зрозуміло, що всі документи медичного характеру (історії хвороби, довідки, результати медичних аналізів) рекомендується збирати повністю.

Особливої уваги заслуговують свідчення про поведінку даної особи взагалі і особливо перед самогубством, про

25

деякого роду дивні проступки і висловлювання, якщо вони мали місце. Слід критично ставитися до показання осіб, які намагаються відтворити цю подію тенденційно, в спотво­ реному вигляді з різних спонукань, інколи через особисту чи матеріальну зацікавленість.

У показаннях свідків і в характеристиці поведінки само­ губця для експерта важлива не констатація психічної хворо­ би, а описання конкретних фактів, які свідчать про психічні відхилення. При цьому дуже важливими є щоденники і особ­ ливо передсмертні записки. Нерідко вони не тільки розкри­ вають мотив самогубства, але і характеризують особу само­ губці. Деякі автори відзначають, що потреба людини в останні хвилини життя пояснити душевний стан є такою ве­ ликою, що лише небагато з них можуть протистояти внутріш­ ній потребі висловити хвилюючі їх почуття. Самий же факт звернення до людей перед самогубством свідчить про те, що автори їх залишились психічно здоровими людьми. Психіч­ но хворі рідко залишають після себе записки, а якщо і зали­ шають, то викладають в них у більшості випадків хворобливі переживання. Характер і зміст передсмертних записок мо­ жуть дати цінні дані для розпізнання психічного захворю­ вання.

Після проведення всіх необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній під час проведення експерти­ зи, запитання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені запитання. Коли під час проведення експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені запитання, він вправі на них вказати у своєму висновку. Висновок під­ писується експертом (ст. 200 КПК України).

Висновок судово-психіатричної експертизи оформляєть­ ся документом, який має назву «Акт судово-психіатричної експертизи». Акт підписується всіма членами комісії, які несуть за його зміст особисту відповідальність. У випадку незгоди між експертами щодо відповідей на поставлені за­ питання кожен з них дає і підписує свій висновок окремо (ст. 75 КПК України).

Акт судово-психіатричної експертизи є одним із джерел доказів у справі. Дані, які в ньому наводяться, повинні бути максимально точними і супроводжуватися вказівками, звідки

26

вони отримані (із матеріалів справи, зі слів обстежуваного, із медичної документації). Зміст акта має бути зрозумілим не тільки спеціалістам-психіатрам, але і судово-слідчим праців­ никам. В ньому повинні міститись не тільки висновки про діагноз і судово-психіатричну оцінку захворювання, але і обґрунтування цих висновків, які витікають із даних про психічний стан особи в минулому і в період обстеження.

Акт судово-психіатричної експертизи містить такі роз­ діли: а) вступну частину, б) опис фізичного, неврологіч­ ного і психічного стану підекспертного (дослідницька час­ тина), в) аналіз отриманих даних (мотивована частина) і г) висновки (заключна частина).

Вступна частина містить:

-дату проведення експертизи;

-прізвище експерта, його фах, науковий ступінь, вчене звання, посада, експертний стаж, кваліфікаційний клас, ранг;

-підстави і форми проведення експертизи;

-прізвища присутніх під час експертизи;

-перелік об'єктів, поданих на експертизу;

-питання, поставлені перед експертом, органами, які призначили експертизу;

-підпис експерта під попередженням про відповідальність.

Дослідницька частина містить:

-факти, які отримані при дослідженні поданих на екс­ пертизу об'єктів, що стосуються психічного стану особи, в різні періоди та їх пояснення;

-дані клінічного дослідження особи, виявлені під час проведення експертизи (психічний, соматичний, неврологіч­ ний стани тощо).

Мотивована частина містить:

- обґрунтоване пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи.

Висновки експертів судово-психіатричної експертизи є відповіддю на запитання, які поставлені перед ними, і тому повинні бути обґрунтованими, стверджувальними, конкрет­ ними і чіткими. Це стосується висновків про осудність, діє­ здатність і т. ін. Попередній висновок допускається лише в деяких випадках посмертних експертиз. Якщо зібрані слід­ ством дані дуже мізерні і поповнити їх не можливо, а відпо­ відно категоричний висновок обґрунтувати нічим, залиша­ ється єдине - дати передбачуваний висновок. Однак ^таке припущення не може бути голослівним і довільним. Його, так само як і достовірний висновок, необхідно науково

27

обґрунтувати. Він має базуватися на правильній оцінці фак­ тичного матеріалу, на об'єктивних даних.

Акт (одноособої, комісійної) експертизи підписується експертом, членами комісії. При комісійній експертизі у випадку незгоди експертів щодо відповідей на поставлені запитання кожен з них складає і підписує окремий акт або частину спільного акта, яка відображає хід і результати до­ сліджень, проведених ним особисто.

Відповіді на поставлені перед експертом запитання не можуть мати форму рекомендацій або вказівок слідству чи суду.

Висновок судових психіатрів, як і інших експертів чи будь-які інші докази, не має наперед встановленої сили і не є обов'язковим для органів і осіб, що призначили експерти­ зу (ст. 67 КПК України). Однак незгода їх з експертними висновками повинна бути мотивована у відповідних поста­ нові, ухвалі, вироку і приведені для цього конкретні підста­ ви (ст. 75 КПК України).

Оцінка судово-психіатричного висновку є дуже склад­ ним завданням і вимагає не тільки юридичних, але і судовопсихіатричних знань. Акт судово-психіатричної експертизи повинен бути проаналізований з точки зору його оформ­ лення і дотримання процесуальних вимог. Досліджуючи висновки експертів, слідчі органи і суд встановлюють: чи можна вважати їх повними й обґрунтованими; чи виплива­ ють вони з матеріалів справи і даних психіатричного об­ стеження; чи правильно використані експертами показання свідків та інші докази в справі; чи відповідають викладені в акті фактичні дані матеріалам справи. Однак цими обста­ винами не вичерпуються вимоги, яким повинен відповідати акт судово-психіатричної експертизи.

Увипадку недостатньої ясності і повноти експертного висновку може бути призначена додаткова експертиза, що доручається тій же або іншій експертній комісії чи експер­ ту (ст. 75 КПК України). Завданням останньої може бути оцінка нових матеріалів, які ставлять під сумнів правиль­ ність висновків первинної експертизи, і перегляд раніше даного висновку.

Увипадку необґрунтованості висновку експерта, чи ко­ ли його буде визнано таким, що суперечить іншим матеріа­ лам справи або викликає сумнів у його правильності, може бути призначена повторна експертиза, проведення якої до­ ручається іншому експерту або іншим експертам (ст. 75 КПК України), а в особливо складних випадках - Українсь-

28

кому науково-дослідному інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України.

Висновок судово-психіатричної експертизи може бути необгрунтованим через: недостатнє ознайомлення експертів з матеріалами кримінальної справи; неповне обстеження підекспертного; погане викладення в акті даних, отриманих у процесі психіатричного обстеження підекспертного; плу­ тану і суперечливі висновки. Будь-які приблизні висновки також служать підставою для призначення повторної екс­ пертизи.

Не може бути визнаний повноцінним висновок судовопсихіатричної експертизи і в тих випадках, коли є явна не­ відповідність чи протиріччя між описовою частиною акта і висновками, які не тільки не витікають із даних обстежен­ ня, але і явно суперечать їм.

Повторна судово-психіатрична експертиза призначається також у зв'язку з неаргументованими і суперечливими ви­ сновками, які зроблені внаслідок низької кваліфікації екс­ перта і недостатнього знайомства його з науковими поло­ женнями судово-психіатричної експертизи, які є аксіомою.

Оскільки завданням повторної експертизи є перевірка правильності раніше даних висновків, то експертна комісія в таких випадках повинна бути більш компетентною і скла­ датись із висококваліфікованих спеціалістів.

§ 4. СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ОБВИНУВАЧЕНИХ. ПИТАННЯ ОСУДНОСТІ - НЕОСУДНОСТІ

^ І- Відповідно до основних положень кримінального права кримінальну відповідальність за вчинення злочину можуть нести лише особи, які є осудними. Осудною визначається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК Ук­ раїни). Осудність служить передумовою вини.

Спроможність психічно нормальної людини відповідати за вчинене нею, тобто бути осудною, обумовлюється нор­ мальним станом її психічного здоров'я. Психічно нормаль­ на людина здатна розуміти те, що вона робить. При вчи-

29

ненні злочину вона повинна усвідомлювати його суспільну небезпеку, здатна передбачати наслідки своїх дій і утрима­ тися від вчинення суспільно небезпечних дій. Така особа може керувати своєю поведінкою та усвідомлювати свої дії (бездіяльність) (ч. 1 ст. 19 КК України).

При судово-психіатричній експертизі обвинувачених у переважній більшості випадків мова йде про вирішення пи­ тання осудності-неосудності. Правильне трактування цих понять має важливе значення для дотримання законності, визначає загальні установки експерта-психіатра, характер його практичних висновків/

Осудність відображає ту міру вимог до психіки людини, яка дозволяє притягти її до кримінальної відповідальності у випадку порушення кримінально-правової заборони.

Традиційним є альтернативний підхід, коли судовий експсрт-психіатр на запитання про осудність відповідає однозначно. Це положення і закріплено в законодавстві. Якщо особа вчинила злочин в стані неосудності, то вона не є суб'єктом злочину, а її дії необхідно розглядати не як злочин, а як небезпечні дії психічно хворого. При психіч­ ному захворюванні хворобливий стан людини позбавляє її можливості правильно розуміти і оцінювати свої вчинки та контролювати свою поведінку. Такий стан може бути вста­ новлений лише експертно-психіатричним шляхом. Експер­ тизи, що призначаються у зв'язку з сумнівами щодо осуд­ ності обвинуваченого, становлять близько 90% з числа усіх судово-психіатричних експертиз, а більшість осіб, які знахо­ дилися в психіатричних лікарнях на примусовому лікуван­ ні, визнано неосудними. Саме тому проблема осудності у вітчизняній судовій психіатрії розглядається як центральна.

Судово-психіатрична оцінка окремих форм психічних захворювань, як і експертні висновки щодо кожного окремо­ го випадку, будуються на основі визначених критеріїв не­ осудності, що містяться в законодавчій формулі неосудності.

У ч. 2 ст. 19 КК України зазначається: «Не підлягає кри­ мінальній відповідальності особа, яка під час вчинення су­ спільно небезпечного діяння перебувала в стані неосуднос­ ті, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захво­ рювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недо­ умства чи іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру».

Таким чином, у формулі неосудності є два критерії:

30