Marchuk_Sudova psihiatriya

м'язами, кровоносними судинами й окремими внутрішніми органами. Спинний мозок здійснює функцію елементарних уроджених безумовних рефлексів, таких, як сечовипускан­ ня, дефекація, згинання і розгинання кінцівок та ін.

Вегетативна нервова система тісно пов'язана у своїй діяльності з внутрішніми органами і з залозами внутріш­ ньої секреції. Нею проходять подразнення в ЦНС із боку внутрішніх органів і одночасно здійснюється відповідний «вплив» ЦНС на внутрішні органи.

Вища нервова діяльність

Поняття вищої нервової діяльності ввів у науку І. П. Павлов. Найбільш високоорганізованою її формою є психічна діяльність людини, розвиток якої обумовлений, крім біоло­ гічних, соціально-історичними умовами.

Нервова діяльність як людини, так і тварин являє собою сукупність рефлексів, що поділяються на безумовні (уро­ джені) і умовні (виховані) рефлекси. Рефлекс - це законо­ мірна реакція нервової системи у вигляді певних змін будьякої діяльності організму на те або інше подразнення, що приходить із зовнішнього і внутрішнього середовища орга­ нізму.

Будь-який рефлекс починається з подразнення чутливих нервових приладів - рецепторів, або ж органів відчуття у кожному рецепторі, що сприймають специфічні для нього подразники (світлові хвилі, звукові коливання, температуру тощо), подразнення трансформуються у нервові імпульси. Ці імпульси як закодована інформація надходять до ЦНС. Причому кожний вид інформації надходить специфічними шляхами у певні ділянки спинного і головного мозку аж до кори великих півкуль. Від цих відділів, які сприймають ін­ формацію від рецепторів, імпульси проводяться до рушій­ них нервових центрів. Така передача нервових імпульсів здійснюється за допомогою проміжних нервових клітин, які складають центральну частину так званої рефлекторної ду­ ги. Виконавча команда, також у вигляді імпульсів, переда­ ється робочим органам - різним м'язам, залозам.

Загальна принципова схема рефлексу має тричленний поділ дуги на чуттєву, центральну і рушійну частини. Вища нервова діяльність також здійснюється за принципом реф­ лексу. Але у цьому випадку значно ускладнюється додат­ ковими механізмами і апаратами не лише центральна час­ тина рефлексу, а й чуттєва та рушійна ланки.

За допомогою рефлексів, властивості нервової системи

71

сприймати подразнення із зовні, певним чином переробля­ ти ці подразнення і відповідати на них адекватними діями жива істота пристосовується до умов свого існування. По­ дібне пристосування здійснюється двома основними вида­ ми рефлексів - безумовними й умовними.

Природжена рефлекторна діяльність ЦНС І. П. Павловим (1849-1936) була названа безумовною, оскільки вона характеризується закономірною відповіддю на певні по­ дразники. Вона забезпечує грубе пристосування організму до зовнішнього середовища. Механізмами безумовних ре­ флексів регулюється нормальна робота серця, органів ди­ хання, травлення і т. ін. До категорії складних, вищих безумовних рефлексів І. П. Павлов відносив так звані ін­ стинкти, наприклад: харчовий, захисний, статевий, бать­ ківський. Ці складні стабільні, цілісні реакції поведінки складаються із великої кількості елементарних рефлексів.

Таким чином, термін «безумовні рефлекси» об'єднує як прості, так і складніші форми інстинктивної поведінки. Але безумовних рефлексів недостатньо для існування ор­ ганізму в умовах навколишнього середовища, тому що умови зовнішнього середовища різноманітні і перебува­ ють у постійній зміні. І в процесі життя у відповідь на зов­ нішні і внутрішні подразнення виникають на базі без­ умовних рефлексів умовні (виховані, набуті) рефлекси, що є основою точного і тонкого пристосування організму до умов навколишнього середовища.

1. П. Павлов характеризував умовний рефлекс як явище не тільки фізіологічне, але і психічне. «Цс є, мабуть, тс,- зазначав І. П. Павлов,- що ми знаємо в собі й у тварин під різними назвами: дресирування, дисципліна, виховання, навички. Адже все це є зв'язки, що утворилися протягом індивідуального життя, зв'язки між певними зовнішніми агентами і певною відповідною діяльністю». Вони і скла­ дають фізіологічну основу навчання, пам'яті як тварин, так і людини. Умовні рефлекси не є спадковими, вони тимча­ сові, змінюються, забуваються (згасають).

Отже, умовно-рефлекторна діяльність є нервовою дія­ льністю головного мозку і разом з тим - діяльністю пси­ хічною.

Нервова діяльність здійснюється на основі двох проце­ сів, що безупинно відбуваються і взаємодіють між собою в нервовій системі - збудження і гальмування. Саме утво­ рення умовних рефлексів здійснюється в результаті збу­ дження, що виникає під дією зовнішніх подразників у різ-

72

них ділянках кори головного мозку, і приводить до вста­ новлення тимчасових зв'язків між цими ділянками.

Як збудження, так і гальмування можуть відрізнятися різною рухливістю і надовго затримуватися в окремих ділян­ ках кори головного мозку. Велике значення для вивчення вищої нервової діяльності мають уявлення про характер і види гальмування, що, зауважував І. П. Павлов, бере участь у роботі великих півкуль так само безупинно, складно і точ­ но, як і збудження. Гальмування поділяється на два види: перше - це так зване безумовне (пасивне) гальмування; воно властиве усім без винятку відділам ЦНС; друге - умовне (ак­ тивне) гальмування, що властиве тільки корі головного мозку.

До різновиду безумовного гальмування слід віднести та­ кож позамежно-охоронне гальмування, що, розвиваючись у ЦНС при дії надмірно тривалих або сильних подразників, тимчасово виключає нервову клітину і тим самим охороняє її від функціонального виснаження і «поломки».

За деяких умов це гальмування може бути неповним, воно тільки частково зменшує збудження нервових клітин, внаслідок чого змінюються набуті раніше умовні рефлекси. І. П. Павлов показав, що залежно від глибини гальмування можуть виникати різні фазові стани.

Так, при зрівняльній фазі на сильні і слабкі подразники реєструються реакції однакової сили. При парадоксальній фазі прояв умовного рефлексу на слабкі подразники буває більшим, ніж на більш сильні подразники. Ультрапарадоксальна фаза характеризується перекрученням відповідної реакції. Подразники, що діють у нормальних умовах пози­ тивним способом, дають негативний ефект і навпаки.

Особливо важливим для розуміння процесів вищої нер­ вової діяльності є таке гальмування, що має місце в корі великих півкуль і піддається постійному тренуванню й удо­ сконаленню разом із ростом і розвитком людини (коркове, умовне, активне, набуте гальмування). Воно грає величезну роль у всій психічній діяльності людини, у поведінці і ви­ хованні.

Як указував І. П. Павлов, під впливом виховання, сус­ пільних, соціальних вимог людина в процесі росту і роз­ витку поступово навчається гальмувати, затримувати в собі усе тс, що не допускається, забороняється цими ви­ могами.

Умовні рефлекси, що послідовно утворюються з ранньо­ го віку, поступово складаються в цілі низки умовних реф­ лекторних зв'язків. У людини ці зв'язки утворюються за

73

допомогою ще більш складних механізмів - людської мови, тобто системи умовних сигналів дійсності, що виражаються в словах.

Виникаючі в людини відчуття, враження й уявлення, що викликаються лише безпосередніми подразниками (прями­ ми сигналами),- це, за Павловим, перша сигнальна система дійсності, вона є спільною у тварин і людини. Але слово становить другу, спеціально людську сигнальну систему дійсності. Завдяки другій сигнальній системі стають мож­ ливими виражені в словах узагальнення перших сигналів, функції абстрагування, утворення загальних, далеких від дійсності уявлень і понять. Це є спеціально людське, вище мислення, розвиток котрого безупинно пов'язаний із функ­ цією мови, із колективною працею.

Реакції, які здійснюються другою сигнальною системою, пронизують усю людську діяльність. Набутий протягом індивідуального розвитку людини її життєвий досвід, який нерозривно пов'язаний з усним і письмовим словом, відби­ вається і запам'ятовується в другій сигнальній системі моз­ ку, а також у її зв'язках із першою сигнальною системою, оскільки перша і друга сигнальні системи існують у нероз­ ривному зв'язку одна з одною.

За аналогією з класифікацією темпераментів вищу нер­ вову діяльність поділяють на чотири типи:

1)сильний, спокійний, повільний (флегматики);

2)сильний, збуджуваний, невтримний (холерики);

3)сильний, дуже швидкий, рухливий, врівноважений (сангвініки);

4)слабкий, загальмований (меланхоліки).

Особливості реагування особи на зовнішнє середовище у певній мірі пов'язані з типом вищої нервової діяльності.

Порушення вищої нервової діяльності при психічних захворюваннях

Психічні порушення майже завжди сполучені з «надзви­ чайними» щодо сили подразниками, що діють на нервову систему. При цьому форма патологічної реакції головного мозку на ці впливи визначається насамперед їхніми особ­ ливостями і місцем дії, а також типом вищої нервової діяль­ ності даного суб'єкта. Форма і зміст усіх психічних захво­ рювань визначається взаємодією двох факторів: характером хворобливого впливу зовнішнього середовища та особли­ востями будови нервової системи.

Найбільш яскраво взаємовідношення двох зазначених

74

чинників проявляється при так званих психогенних захво­ рюваннях, які є нерідкими в судово-психіатричній практиці і характеризуються неврівноваженістю нервових процесів збудження і гальмування в тих або інших відділах ЦНС, особливо в осіб з уродженою слабкістю або неврівноваже­ ністю цих процесів.

Вони виникають під дією таких несприятливих со­ ціальних факторів, як смерть близької людини, втрата громадського становища, зрада коханого, судово-слідча ситуація та ін. В одних випадках при цьому порушується нормальна робота майже всієї кори великих півкуль голов­ ного мозку, в інших - у стані гальмування чи підвищеної збудженості надходить лише одна система чи комплекс умовного зв'язку.

Під дією надзвичайно сильних, особливо раптових і за­ грозливих для життя подразників, може розвинутися за­ гальне глибоке гальмування всієї кори великих півкуль, що клінічно виявляється у виді реактивного ступору або у формі психомоторного збудження.

При менш глибокому, але достатньо вираженому галь­ муванні, що не охоплює всю кору великих півкуль, можуть спостерігатися різні форми реактивних станів (істеричні психози, стани зміненої свідомості і мовної плутанини, гост­ рі психози страху).

У названих випадках у відповідь на сильну дію в нерво­ вій системі розвивається охоронне гальмування як фізіоло­ гічний засіб захисту, завдяки чому не відбувається «злому» нервових клітин. Але з перебігом часу в процесі захворю­ вання таке гальмування набуває рис застійності, може втрачати охоронні функції і стати джерелом патологічних змін у центральній нервовій системі.

При неглибокому, але досить поширеному по корі і де­ яким підкірковим «емоційним» структурам, гальмуванні, що розвивається після одномоментної, миттєвої, а частіше тривалої психічної травматизації, клінічно може спостері­ гатися картина реактивної депресії. Але в цих випадках поряд з дифузним гальмуванням на окремих ділянках чи системах центральної нервової системи може розвиватись застійне збудження. При реактивній депресії патологічне збудження охоплює нервові утворення, що керують емо­ ційними реакціями.

Патофізіологічною основою галюцинацій може бути інертність, застійність процесу збудження, що локалізуєть­ ся або на рівні першої сигнальної системи - образні галю-

75

цинації (зорові, нюхові, слухові), або на рівні другої сиг­ нальної системи - словесні галюцинації.

В основі нав'язливих переживань, які спостерігаються у хворих на невроз нав'язливих станів, психастенію, шизо­ френію, лежить патологічна інертність, малорухомість про­ цесу збудження у коркових клітинах, що пов'язані з відчут­ тями, почуттями й уявленнями.

У процесі розвитку психічного захворювання, яке мало місце у колишньому житті, незначні, давно забуті психічні травми, несильні переживання набувають актуального ха­ рактеру і слугують матеріалом для утворення маревних структур. Інакше кажучи, найбільші порушення нервової діяльності розвиваються у тих комплексах зв'язків, у тих «пунктах мозку», в яких у минулому відбивались складні життєві ситуації.

Метод умовних рефлексів став тим інструментом, що дає можливість вивчати динаміку нервових процесів пато­ логічно зміненого мозку психічно хворої людини. Вчення про вищу нервову діяльність, заповнюючи провалля, що існувало між психологією і фізіологією, між психічним і фізіологічним, дозволяє з істинно наукових, детерміністич­ них позицій вивчати роботу людського мозку в нормі і па­ тології.

§10. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПСИХІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Психічні хвороби є наслідком складних і різноманітних порушень діяльності різних систем організму людини з пе­ реважним ураженням головного мозку, особливо його ви­ щих відділів.

Психічні захворювання (психози) - це порушення психіки, що виявляється в порушеннях сприйняття, пам'яті, мис­ лення, інтелекту, емоцій, волі, загальної поведінки, які ви­ никають при первинному ураженні мозку або вторинному, у зв'язку із захворюванням інших органів і систем.

Причини психічних захворювань

Причини психічних захворювань досить різноманіт­ ні, причому не для всіх хвороб вони встановлені, точне

76

походження деяких із них поки ще не розкрито (шизо­ френія, маніакально-депресивний психоз, деякі форми епілепсії).

Значне місце серед відомих науці причин психічних захворювань займають гострі і хронічні інтоксикації (отру­ єння). Серед інтоксикацій перше місце за частотою посідає алкоголь, зловживання яким може призвести до виникнен­ ня алкогольних психозів. Психічні розлади викликаються вживанням наркотичних речовин - гашишу, морфію, опію та ін. Бувають іноді психози і від отруєння промисловими та побутовими отрутами (ртуть, свинець, бензин, тстраетилсвинець, чадний газ), а також при неправильному вживанні деяких лікарських препаратів (акріхіну, атропіну, резерпі­ ну, гормональних препаратів).

Психічні захворювання виникають також внаслідок самоотруєння організму продуктами порушеного обміну речовин (аутоінтоксикація), що виробляються в організмі при порушенні функції ендокринних залоз, атеросклерозі мозку, діабеті, пухлинах, авітамінозах та інших захво­ рюваннях. Багато вчених дотримуються тієї точки зору, що аутоінтоксикація має значення у виникненні шизо­ френії.

Психічні захворювання можуть виникнути в результаті інфекції, що уражає із самого початку ЦНС (мозок) і ви­ кликає менінгіти, менінгоенцефаліти, епідемічні енцефалі­ ти, а також у результаті загальної інфекції (тифи, малярія, грип, післяпологова інфекція й ін.).

Психічні порушення викликаються фізичними травма­ ми мозку (пораненнями, струсами, стисненнями і забоями мозку).

Іноді психічні захворювання виникають як реакція на соціальне потрясіння та тяжку психічну травму (переляк, тяжке горе і т. д.) - це психогенні причини. Вони можуть стати причиною раптової, гострої, шокової і тривалої хво­ роби для окремої конкретної людини, якщо такі потрясіння стосуються честі, гідності, престижу, сім'ї чи службової кар'єри тощо. Особливо гострі травми пов'язані з загрозою життю особи чи її близьких.

Психічні розлади можуть бути обумовлені порушеннями нервової системи плоду у внутрішньоутробному періоді. Ці внутрішньоутробні порушення служать причиною ряду форм уродженого недоумства, а також деяких інших дефек­ тів розвитку психіки.

Істотна роль у виникненні, розвитку і перебігу певних 77

психічних хвороб належить патологічній спадковості, яка виявляє свій вплив при несприятливих факторах і склад­ них умовах життя. Варто сказати, що передаються нащад­ кам психічні захворювання, що належать до групи олігофреній. Але ця пряма передача хвороби від батьків дітям спостерігається лише незначної частини психічних захво­ рювань.

Набагато частіше має місце спадкова схильність, що ре­ алізується через вплив різних додаткових несприятливих чинників. Правда, за такої схильності ризик захворювання для близьких родичів хворого, безсумнівно, перевищує се­ редню імовірність даного захворювання серед усього насе­ лення. Однак загроза захворювання аж ніяк не є фаталь­ ною. Ризик захворювання для нащадка збільшується, якщо патологічна спадковість є в обох батьків. Сюди відноситься шизофренія (якщо хворіє один із батьків, імовірність за­ хворювання дітей спостерігається в 16,4% випадків, якщо обидва батьки - 33,9% випадків); маніакально-депресивний психоз, деякі форми епілепсії і т. д.

Необхідно пам'ятати, що психічні захворювання вини­ кають за наявності певних умов, які сприяють їх клінічному прояву. Цс можуть бути тривалі розумові чи фізичні перенавантаження, хронічне безсоння, значне ослаблення орга­ нізму внаслідок хвороби тощо.

Перебіг психічних захворювань

Іноді початок захворювання бурхливий, іноді поступо­ вий, непомітний для оточуючих. Деякі хвороби розвивають­ ся швидко і закінчуються повним одужанням. Такими мо­ жуть бути окремі алкогольні психози, гострі психози при інфекційних захворюваннях, гострі реактивні стани та ін. При млявому початку захворювання протікає повільно, на­ буває хронічного характеру, що призводить до необоротно­ го дефекту психіки, а саме до формування недоумства. Іно­ ді в перебігу психічних захворювань бувають ремісії - ста­ ни, коли цілком або частково зникають симптоми хвороби, а потім ознаки хвороби з'являються знову. Деякі хвороби протікають приступоподібно - циклічно.

Наслідок захворювань

Може бути повне одужання, поліпшення стану (ремісія). Іноді хвороби є невиліковними, які призводять до деграда­ ції особи.

78

§ 11. СИМПТОМАТОЛОГІЯ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ

Діагноз психічного розладу встановлюється в результаті психіатричного огляду особи і не може базуватися на не­ згоді особи з існуючими в суспільстві політичними, мо­ ральними, правовими, релігійними, культурними цінностями або на будь-яких інших підставах, безпосередньо не пов'я­ заних із станом її психічного здоров'я.

Загальна частина вчення про психічні хвороби є найва­ жливішим розділом психіатрії, що знайомить із низкою спеціальних термінів і понять.

Симптоматологія має своїм завданням різнобічне ви­ вчення окремих ознак психічних захворювань - симптомів і певних їх споріднених об'єднань, що мають закономірні внутрішні зв'язки,- синдромів. Психічні хвороби мають прояв у понад як 300 симптомах і синдромах.

З виявлення симптомів і синдромів починається обсте­ ження психічно хворих. У клінічній картині симптоми і синдроми трапляються в різноманітних співвідношеннях і варіантах, що вивчаються при діагностиці захворювання.

У психічній діяльності людини можна умовно виділити три її сторони, що нерозривно пов'язані між собою: І) пі­ знавальну діяльність; 2) емоції, за допомогою яких виявля­ ється ставлення людини до навколишніх явищ, до того, що займає її мислення; 3) вольові процеси, що найтіснішим способом пов'язані з діяльністю людини.

Пізнавальна діяльність та її розлади

При всіх психічних захворюваннях у першу чергу вияв­ ляються порушення пізнавальної діяльності. Ці розлади виражаються у порушенні процесів сприйняття навколиш­ нього світу, порушенні уваги, перебігу уявлень, розладах синтетичної діяльності мозку з розвитком маревних ідей і нав'язливих станів, у зниженні інтелекту і розвитку недо­ умства.

Пізнавальна діяльність людини пов'язана з відчуттями і сприйняттями. Відчуття і сприйняття - це складові елемен­ ти об'єктивної істини. Відчуття - це найбільш елементарна реакція мозку, що відбиває окремі властивості, ознаки пред­ метів, явищ (колір, запах, форму, розмір). Сприйняття - це більш високий ступінь пізнання навколишнього світу, ніж відчуття; це складний комплекс відчуттів з аналізом і син-

79

тезом, з урахуванням свого досвіду, спогадів, уявлень, що полягає у відбитку не тільки окремих ознак предмета, а його цілісності. Сприйняття - це відображення предметів і явищ оточуючої дійсності, що безпосередньо діють на ор­ гани відчуття. Уявлення - це слід колишнього відчуття або сприйняття.

Розлади сприйняття

Гіперстезія - загострена чутливість до зовнішніх подраз­ ників, які в нормі залишаються непоміченими. Хворі не пе­ реносять яскравого світла, голосних звуків (гіперакузія), гострих запахів (гіперослія), дотику до тіла (гіперестезія) тощо. Все це викликає болючу реакцію і важко переносить­ ся хворими.

Гіпостезія - понижена чутливість. Все сприймається в тьмяних тонах, звуки послаблені, не сприймається запах і смак їжі тощо. Ці розлади бувають при астеноневротичних станах, органічних ураженнях головного мозку, істерії.

Агнозія (невпізнання) - стани, при яких хворі бачать предмети, але не можуть визначити їх колір, форму, при­ значення, не пізнають знайомі звуки, запахи і предмети за тактильними відчуттями.

Сенестопатії - різнорідні неприємні, обтяжливі і просто нестерпні відчуття (стягування, натягування, переливання, печіння, лоскотання, свердління, булькання, перевертання, болю), які виникають у різних поверхнях тіла чи у внутрі­ шніх органах, нерідко без визначеної локалізації і важко піддаються чіткому опису. Спостерігаються при шизофре­ нії, депресії, ряді іптоксикацій.

Ілюзії - помилкове, перекручене, порушене сприйняття, переважно зором і слухом, предметів або явищ, що реально існують, тобто таке сприйняття, при якому подразник є, але сприймається він спотворено, неправильно. Найчастіше виникають вони на тлі зміненої емоційної напруги (афектах) або свідомості як провісники гострих психотичних станів. Можуть спостерігатися й у практично здорових лю­ дей, особливо в стані стомлення, страху чи напруженого чекання. Ілюзії поділяються (за органами почуттів) на: зо­ рові, слухові, смакові, нюхові і тактильні.

Зорові ілюзії можуть бути простими за своїми проявами і повсякденними за змістом (висячий одяг сприймається як людська фігура; гілка, що нахилилася,- як простягнута рука або дуло зброї). Виникають вони, як правило, в сутінках і

80