Marchuk_Sudova psihiatriya

ну ним шкоду. Відповідальність несе опікун або організа­ ція, яка була зобов'язана здійснювати за ним нагляд, і тіль­ ки коли доведено виникнення шкоди з їхньої вини.

4. Позов про визнання шлюбу недійсним, як укладе­ ний особою, визнаною у встановленому законом порядку душевнохворою або недоумкуватою.

При визнанні шлюбу недійсним важливо не лише встано­ вити наявність у особи душевної хвороби, але й уточнити час її виникнення, тяжкість і глибину, відносно часу вступу до шлюбу, щоб відповісти на питання, чи міг підекспертний на той час розуміти значення своїх дій або керувати ними.

5.Позов про розірвання шлюбу при хронічному пси­ хічному захворюванні або слабоумстві одного з подружжя.

Утаких випадках важливо встановити не тільки наявність психічного захворювання, але і прогноз перебігу даного захворювання на майбутнє. У справах цієї категорії експерт установлює, чи немає у підекспертного таких психічних розладів, які можуть перешкоджати подальшому сумісному проживанню подружжя і забезпеченню сім'ї (наприклад, манії ревнощів).

6.Позов про виховання дітей, якщо один із батьків або обидва хворі на психічну хворобу.

Вирішуючи питання про можливість брати участь у ви­ хованні дітей, експерти повинні визначити психічний стан особи не лише на час проведення експертизи, а і на май­ бутнє з урахуванням тих психічних розладів, прояви яких можуть становити небезпеку для дитини. Такими критері­ ями небезпеки для дитини слід вважати: наявність грубих психопатоподібних розладів, наполегливих спроб само­ губства, маревних ідей ревнощів, переслідування, отруєн­ ня, впливу, що спрямовані на конкретних осіб з близького оточення - одного з подружжя, дітей, онуків та інших ро­ дичів.

7. Експертиза може бути призначена практично в будьякій цивільній справі, коли виникає сумнів у психічній пов­ ноцінності позивача або відповідача, а також свідка.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі інко­ ли призначається з метою визначення психічного стану свід­ ків. У такому разі питання про дієздатність свідка не ста­ виться. Експерти зобов'язані дати лише висновок, чи може дана особа виступати свідком у суді і чи не позбавляє психічна хвороба можливості правильно сприймати фак­ ти, що мають значення для справи, і давати про них пра­ вильні свідчення.

51

§ 8. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ, ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ ДІЯННЯ

Чинним кримінальним законодавством встановлено, що особи, які вчинили протиправні дії в стані неосудності, обумовленої душевною хворобою, не є злочинцями і не підлягають покаранню. До них за рішенням суду можуть бути застосовані різні заходи медичного характеру (приму­ сове і нспримусове лікування).

Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК України).

Незважаючи на те, що примусове лікування і покарання призначаються судом, між ними існує суттєва відмінність. Примусові заходи медичного характеру відрізняються від покарання тим, що ставлять за мсту лікування хворого, з одного боку, і захист суспільства від його суспільно небез­ печних діянь,- з іншого. Це - заходи соціального впливу. Покарання є мірою відповідальності за вину, а примусові заходи медичного характеру застосовуються до суб'єктів, поведінка яких не була вільною при вчиненні суспільно небезпечного діяння чи не є вільною на момент призначен­ ня примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру мають на мсті перш за все лі­ кування особи, а також запобігання вчиненню нею суспіль­ но небезпечних діянь, а не ізоляцію від суспільства. Тому до осіб, які перебувають на лікуванні у примусовому поряд­ ку, не застосовують такі категорії, як «судимість», «амніс­ тія», «помилування», «умовно-дострокове звільнення».

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише відносно осіб, що вчинили передбачені кримінальним законодавством протиправні дії і водночас є хворими на психічні розлади.

Примусові заходи медичного характеру є різновидом за­ ходів медичного характеру, що застосовуються до душевно-

52

хворих без їхньої згоди чи згоди їхніх законних представ­ ників. Підстави та порядок застосування недобровільних психіатричних заходів до особи, яка страждає на психічний розлад, що передбачені Законом України «Про психіатрич­ ну допомогу» (2000 р.), не відносяться до категорії приму­ сових заходів медичного характеру (наприклад, ст. 14 - підстави для госпіталізації особи до психіатричного закла­ ду в примусовому порядку).

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2)які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3)які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК України).

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними. Застосування цих законів проводиться за ухвалою суду або постановою судді (ст. 416 КПК України).

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяж­ кості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечно­ сті психічно хворого для себе або інших осіб, суд може за­

стосувати такі примусові заходи медичного характеру

(ст. 94 КК України):

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в при­ мусовому порядку;

2)госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3)госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4)госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Порядок, застосування, продовження, зміни і припи­ нення примусових заходів медичного характеру, а також контроль за їх здійсненням регламентуються Інструкцією про порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб з психічними розладами, які скоїли сус­ пільно небезпечні діяння, затвердженою Наказом Мініс­ терства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001 р., № 397.

Справи про призначення примусових заходів медичного характеру розглядаються в напрямку особливого прова­ дження, який передбачається главою 34 КПК України.

53

При проведенні досудового слідства проводяться всі не­ обхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування об­ ставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризу­ ють цю особу та її психічне захворювання.

Після закінчення досудового слідства, якщо буде вста­ новлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається поста­ нова про направлення справи до суду для вирішення пи­ тання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обста­ вини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова ра­ зом із справою надсилається прокуророві (сг. 417 КПК України).

Одержавши справу з постановою, прокурор:

1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає до суду;

2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити ви­ сновок про психічний стан обвинуваченого, або якщо в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось досудовс слід­ ство, вчинено даною особою, повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додатково­ го досудового слідства (ст. 418 КПК України).

Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вно­ сить безпосередньо в судове засідання.

Розгляд закінчених справ провадиться у відкритому су­ довому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захис­ ника.

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

У судовому засіданні допитуються свідки та перевіряю­ ться докази, що доводять або спростовують вчинення да­ ною особою суспільно небезпечного діяння, а також пере­ віряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засі­ дання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана

54

в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства ви­ словлює свою думку прокурор, потім захисник (ст. 419 КПК України).

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у кімнату для нарад для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

2)чи вчинено цс діяння особою, щодо якої розглядаєть­ ся справа;

3)чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

4)чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме (ст. 420 КПК України).

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспіль­ но небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психіч­ ну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, ко­ ли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медич­ ного характеру, із зазначенням, яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного ха­ рактеру, справу належить закрити, про що виноситься ух­ вала (постанова).

Якщо неосудність або обмежена осудність особи на мо­ мент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суд­ дя - постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя - постановою закриває справу (ст.421 КПК України).

Скасування або заміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці за­ ходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або заміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспіль­ но небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін в стані здо-

55

ров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медич­ ного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру проводиться за поданням го­ ловного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпоряд­ кований медичний заклад, де тримають дану особу. До по­ дання додається висновок комісії лікарів-психіатрів (ст. 422 КПК України).

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужує, то суд на підставі виснов­ ку медичної комісії виносить ухвалу, а суддя - постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність чи обмежена осуд­ ність була встановлена під час судового слідства. Час пере­ бування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання (ст. 423 КПК України).

Примусові заходи медичного характеру призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються судом за наявності:

-акта судово-психіатричної експертизи: про наявність у особи, яка звинувачується у вчиненні суспільно небезпеч­ ного діяння, психічного захворювання, що виключає її здат­ ність усвідомлювати свої дії та керувати ними на період вчинення інкримінованого діяння та (або) на момент огляду експертною комісією; про ступінь суспільної небезпечності даної особи за характером її захворювання і медичних під­ став для застосування відповідного заходу медичного ха­ рактеру;

-висновку медичної комісії психіатричного закладу, що здійснює примусовий захід медичного характеру, про зміну психічного стану хворого, ступеня його суспільної небез­ печності і наявності медичних підстав для зміни або при­ пинення раніше призначеного примусового заходу медич­ ного характеру;

-висновку медичної комісії, що проводить огляд засу­ джених, про наявність психічної хвороби з хронічним пе­ ребігом, яка позбавляє особу здатності усвідомлювати се­ бе, оточуюче, керувати своїми діями і перешкоджає відбу­ ванню покарання, а також про необхідні заходи медичного характеру, виходячи із ступеня суспільної небезпечності хворого.

56

Щодо осіб, які не становлять суспільної небезпеки за своїм психічним станом на момент розгляду справи, то суд може звільнити таку особу від кримінального покарання і передати необхідні матеріали органам охорони здоров'я для вирішення питання про лікування цієї особи в психоне­ врологічному закладі за місцем проживання.

Судово-психіатричні експертні комісії у своїх висновках лише рекомендують той чи інший вид примусового ліку­ вання, а визначає його суд. Якщо суд всупереч висновку судово-психіатричної експертизи не вважає за необхідне застосувати до хворого будь-які примусові заходи медич­ ного характеру, то він зобов'язаний повідомити про такого хворого органи охорони здоров'я для вжиття ними необ­ хідних медичних заходів у звичайному порядку.

Таким чином, мстою застосування примусових заходів медичного характеру є повне вилікування осіб або поліп­ шення їхнього стану, а також попередження з їхнього боку нових суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру особам, які за­ недужали психічною хворобою після засудження, призна­ чаються судом за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом був винесений вирок.

Примусовий	захід .медичного характеру застосовується
за наявності	суспільної небезпечності хворого, що під­
тверджена:

-юридичним критерієм - фактом вчинення ним суспі­ льно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законодавством;

-медичним критерієм - наявністю у даної особи психіч­ ного розладу, який виключає здатність особи усвідомлюва­

ти свої дії та керувати ними на момент розгляду справи

Усуді.

Уразі відсутності одного із-критеріїв застосування при­ мусового заходу медичного характеру неможливе.

Вид примусового заходу медичного характеру залежить від ступеня суспільної небезпечності хворого. Ступінь сус­ пільної небезпечності хворого визначається окремо у кож­ ному випадку на підставі тяжкості інкримінованого діяння і типу його суспільної небезпечності. При цьому повинні враховуватись не тільки обставини скоєного інкримінова­ ного діяння, а й прояви її попередньої суспільної небезпеч­ ності.

Суспільно небезпечні діяння, що вчинені психічно хво­ рим, залежно від ступеня тяжкості скоєного поділяються на:

57

-діяння проти життя і здоров'я громадян, що завдали фізичної шкоди або несуть загрозу такої шкоди, включаючи порушення статевої недоторканості;

-діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я гро­ мадян та мають у зв'язку із своїми об'єктивними ознаками незначну суспільну небезпечність у випадку їх вчинення осудною особою, передбачають мінімальні терміни пока­ рання;

-інші діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, за винятком тих, що передбачені у попередньому пункті.

При застосуванні примусового заходу медичного харак­ теру враховується тип суспільної небезпечності хворого як показник, що інтегрує особливості психічного розладу, на­ станови особистості і обставин вчинення суспільно небез­ печного діяння. Виділяються активний і пасивний типи суспільної небезпечності особи, які суб'єктивно характери­ зують суспільно небезпечне діяння.

Активний тип суспільної небезпечності хворого харак­ теризується тим, що мотив, який збуджує до суспільно небезпечного діяння, походить від нього, незалежно від зовнішніх обставин і безпосередньо пов'язаний з психопа­ тологічною характеристикою психічного розладу (як про­ дуктивною, так і негативною) і аптисуспільною спрямо­ ваністю настанов особистості. Найбільш характерними ри­ сами активного типу є прояви агресивності з боку хворого, що стають причиною вчинення суспільно небезпечного діяння.

Активний тип суспільної небезпечності спостерігається

ухворих з такими психічними розладами:

-синдроми розладнаної свідомості, які супроводжують­ ся тривогою, страхом, емоційним напруженням, збуджен­ ням рухливості (деліріозні розлади, сутінкові розлади сві­ домості, пароксизмальні психотичні стани тощо);

-психопатологічні синдроми із розгальмованістю стате­ вого потягу;

-маячні ідеї певного змісту, скеровані проти конкрет­ них осіб або організацій, які проявляються як на вербаль­ ному, так і дійовому рівнях (ідеї переслідування, отруєння, оволодіння, стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо);

-психопатологічні синдроми з галюцинаторними про­ явами імперативного і страхітливого характеру;

-психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї

58

особливої значимості і намірами або спробами у зв'язку з цим привернути до себе увагу суспільства через вчинення небезпечного діяння;

-психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або реалізації своїх «винаходів» шляхом, що становить не­ безпеку для оточуючих;

-депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачен­ ня своєї особи і можливістю вчинення розширеного само­ губства;

-маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою розгальмованістю;

-психопатологічні стани, які, незалежно від клінічної картини, супроводжуються проявами агресивності, роздра­ тованості, подразливості, дійової розкутості, запальності як ознаками негативних настанов особистості або преморбідних рис хворого;

-розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній і емо­ ційній сферах.

Пасивний тип суспільної небезпечності хворого харак­ теризується тим, що причини вчинення суспільно небезпе­ чного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосе­ редньо характером його психічних розладів, преморбідними рисами або настановами особистості, а прямо пов'язані з зовнішніми обставинами або діями оточуючих осіб. Най­ більш характерними рисами пасивного типу є відсутність проявів агресивності з боку хворого, його пасивність, від­ даленість від того, що його оточує, падіння енергетичного потенціалу психічної сфери і особистості, зниженням рухо­ вої активності та збуджувальних мотивів.

Хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню або, навпаки, проявляють неподатливість зовнішньому подраз­ нику, при тривалій дії якого може виникнути короткочасна агресія з їх боку. У першому випадку хворі можуть бути втягнуті та умисно використані здоровими особами у май­ нових злочинах. У другому - дії хворих мають ситуативний характер і спрямовані на ліквідацію подразника, що спри­ чиняє дискомфорт.

Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігається

ухворих з такими психічними розладами:

-синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжу­ ються тривогою, страхом, емоційним напруженням (амснтивні, онейроїдні розлади тощо);

-синдроми постпсихотичного психічного дефекту як

59

фіналу або як етапу перебігу психічної хвороби (за винят­ ком психопатоподібного);

-синдроми недоумства різного походження;

-розумова відсталість без ознак виражених емоційновольових розладів;

-психотичні стани з проявами підвищеної підлеглості та здатності до навіювання.

Суспільна небезпечність психічно хворих не є стабіль­ ною. Прояви підвищеної суспільної небезпеки виникають періодично, залежно від клінічних особливостей перебігу основного захворювання і несприятливого впливу зовніш­ ніх чинників. Тому оцінюючи суспільну небезпечність пси­ хічно хворого слід враховувати не тільки клініко-психо- патологічні, але і соціально-психологічні фактори.

При різноманітних психопатологічних станах ризик су­ спільно небезпечної поведінки збільшують такі соціальнопсихологічні фактори:

а) ознаки соціальної дезадаптації, що знаходить свій прояв у відсутності роботи та трудової гайнятості, матері­ альної незабезпеченості, житлово-побутової невлаштова­ ності (особливо відсутність постійного місця проживан­ ня), сімейне неблагополуччя, негативний сторонній вплив тощо;

б) схильність до систематичного вживання алкоголю, наркотиків та інших токсичних речовин;

в) наявність кримінальної поведінки до захворювання, рецидиви суспільно небезпечних вчинків:

г) порушення лікарняного режиму при попередніх госпі­ талізаціях.

Критерії вибору та застосування примусових заходів медичного характеру:

1. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в при­ мусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння і страждає на психічні розлади (визнана неосудною). Судом може бути застосовано зазначений примусовий захід медичного харак­ теру особі, яка на момент розгляду справи не виявляє ознак психічного розладу і не потребує госпіталізації до психіат­ ричного закладу.

2. Госпіталізація до психіатричного закладу зі звичай­ ним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і за характером вчиненого суспільно небезпечного діяння не становить значної небезпеки, але потребує тримання у психіатрично-

60