17. Поезія а. Міцкевича

Максим Рильський писав: «Німець Гете, англієць Байрон, росіянин Пушкін, українець Шевченко, поляк Міцкевич підносяться над глухим шумом віків і говорять братніми голосами про найкращі прагнення і сподівання своїх народів, про найвищі чуття і найсвітліші думки всього людства, за те ж і звемо ми їх великими».

Поезія МІцкевича стала могутнім каталізатором утвердження національної самосвідомості польського народу і водночас найяскравішим її мистецьким виразом. У поезії Міцкевича особливості естетичного світо: гляду нації, той найкращий художній досвід, який накопичувався століттями, передаючись з покоління в покоління, нарешті дістали найбільш органічну, повну і довершену форму свого розкриття.

Міцкевич і польський романтизм. Адам Міцкевич — найвизначніший польський поет-романтик і провідний представник європейського романтизму. З його ім'ям пов'язане й остаточне утвердження романтизму в польській літературі. Офіційною датою початку польського романтизму вважають 1822 р., знаменний тим, що цього року вийшла з друку збірка романтичних віршів Міцкевича під назвою «Балади і романси».

Специфічною ознакою польської романтичної поезії став її внутрішній поділ на окремі поетичні школи: «литовську», «українську», «кавказьку», «східну» і т. д. Відмінність між окремими школами полягала в основному в їх різній тематичній спрямованості («українська» школа культивувала українську тематику, «кавказька» — кавказьку тощо). Поета відносили до тієї чи іншої школи або за його походженням (наприклад, «литовське» походження було в Міцкевича), або за місцем проживання, наприклад група «кавказьких» і «східних» поетів — це переважно поляки, заслані російським царизмом на Кавказ або в Середню Азію.

Найвизначнішу роль у становленні художніх принципів польського романтизму відіграла саме «українська» поетична школа. Інтерес до України з боку польських романтиків був зумовлений, по-перше, тим, що Україна, як інонаціональне щодо Польщі середовище, асоціювалася з певною екзотикою; до того ж, трагічні та бурхливі події української історії перетиналися з польською історією, і це давало змогу при їх зображенні акцентувати польську тему. По-друге, Україна була дуже багатою на фольклор. Споріднений з польським і загальнослов'янським, він зберігся в Україні набагато краще через те, що православна церква, на відміну від католицької, суворо його не переслідувала.

Яскравою особливістю польського романтизму є його тісний зв'язок з національно-визвольною боротьбою поляків. Найвизначніші твори польського романтизму були написані не в Польщі, а в еміграції і присвячувалися патріотичній темі звільнення поляків від національного і політичного гніту. Найвідоміші представники польського романтизму — Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Зигмунт Красінський, Ципріян Норвід.

Центральним героєм польських романтиків була особистість, яка присвячує себе справі визволення своєї батьківщини з-під іноземного гніту. Постать самого поета для поляків асоціювалася з пророком-ясновидцем, на якого покладено високу і відповідальну суспільну місію: підіймати на боротьбу і вказувати шлях, який приведе поляків до визволення. Водночас поети намагалися узагальнити минуле й сучасне Польщі у широкій філософській та історичній пер-спективі. Звідси беруть початок численні філософські та містичні концепції історичного розвитку Польщі, представлені працями Міцкевича, Словацького, Красінського.

ТВОРЧІСТЬ МІЦКЕВИЧА

Справжній титан духу, Міцкевич залишив чималий творчий спадок, цікавий як своєю художньою формою, майстерністю та довершеністю, так і тією надзвичайно вагомою суспільною проблематикою, яку він порушує. Як і багато інших письменників тієї історичної доби, Міцкевич у своїй творчій еволюції проходить шлях від класицизму до романтизму, а в окремих творах вдається вже й до елементів реалістичної поетики.

Від класицизму до романтизму. Свої перші вірші Міцкевич написав ще в дитинстві. Серйозно поезією він почав займатися в університетські роки. Перші його поетичні спроби цього періоду ще перебувають у межах поетичної практики класицизму і позначені сильним впливом просвітницьких ідей Вольтера.

У 1822 р. у Вільні вийшов перший том поезій А. Міцкевича під назвою «Балади і романси». Його поява ознаменувала у творчості Міцкевича перехід на естетичні позиції романтизму. Свої нові естетичні погляди Міцкевич обґрунтував у передмові до цієї книжки, де в числі головних переваг романтизму виділив його історизм, демократичність і національний характер.

Романтична спрямованість характеризує і творчість Міцкевича періоду його перебування в Росії. Справжніми художніми перлинами тогочасних романтичних пошуків поета стали цикли «Любовні сонети» і «Кримські сонети». «Кримські сонети» увібрали в себе думки й почуття поета, який перебуває у вигнанні і свій сумний настрій передає картинами прекрасної кримської природи. «Любовні сонети» оспівують ідеальне кохання — почуття, подібне до того, яке описав Петрарка у своїх сонетах і яке стало взірцем для Міцкевича.

У цей же період Міцкевич написав балади «Три Будриси» та «Воєвода» і поему «Фарис», присвячену відомому польському мандрівнику та вченому-сходознавцю Вацлаву Ржевуському.

Національно-патріотична тематика творів російського періоду. Міцкевич широко і постійно звертався до теми національно-визвольної боротьби свого народу. Для поляків Міцкевич став чимось на зразок національного пророка, поетичного вождя, твори якого згуртовували і надихали на боротьбу національно свідомі сили польського народу.

Інтерес до національно-патріотичної тематики виявився вже в ранній творчості Адама Міцкевича, зокрема в його ранніх історичних поемах «Гражина» (1823) і «Конрад Вал-ленрод» (1827). їх специфіка полягає в тому, що тема національно-визвольної боротьби польського народу розкривається на віддаленому від сучасності історичному матеріалі героїчного спротиву тевтонським загарбникам з боку давніх литовців. Сюжет першої поеми побудований на розповіді про підступну змову литовського князя Літавора з хрестоносцями і про те, як Гражина, дружина Літавора, зруйнувала цю змову.

Головний герой другої поеми Конрад Валленрод — молодий литвин, який під виглядом німця-хрестоносця вступив до Ордену, щоб, діючи таємно, зашкодити йому «зсередини» і тим підірвати його могутність. Саме тому похід німців на Литву закінчується (стараннями Конрада як головнокомандувача) поразкою, але у фіналі твору Конрада викрито, і він трагічно загинув, а його кохана Альдона померла з горя й туги.

Поемою «Конрад Валленрод» Міцкевич недвозначно натякав на сучасного йому поневолювача Польщі — Росію і пропагував ідею таємної, підпільної боротьби з царизмом. Цей алегоричний заклик зрозуміли не тільки друзі та співвітчизники поета, а і його вороги: царська цензура заборонила твір. І$ У період еміграції Міцкевича тема національно-визвольної боротьби залишається у його творчості провідною, але національно-патріотична концепція стає більш рішучою і безкомпромісною.

До основних творів поета періоду еміграції належать новаторська драматична поема «Дзяди» (1832) та вершина поетичного генія Міцкевича, національна, або, як ще її називають, «шляхетська», епопея «Пан Тадеуш» (1832— 1834), яку за грандіозністю задуму і рівнем художньої довершеності можна порівнювати з «Гайдамаками» Шевченка і «Євгенієм Онєгіним» Пушкіна