- •1.Поняття про міф, міфологію, категорії міфів.
- •2.Антична міфологія. Міфи про богів та героїв Греції.
- •3. Жанр байки у світові літературі
- •4.Жанр “високої комедії” у творчості Мольєра
- •5. Епоси Гомера «Ілліада» та «Одіссея». Міфологічна основа та зміст.
- •6. Герої та поетика епосів Гомера
- •7. Трагедія в.Шекспіра “Гамлет”. Суть конфлікту
- •8.Жанр сонету в літературі доби Відродження.
- •9.Проблематика трагедії “Фауст” в.Гете
- •10. Просвітництво, його ідейно-естетичні засади та представники
- •11. “Робінзон Крузо”д.Дефо як просвітницька апологія людини
- •12. Образ Робінзона Крузо (за романом д.Дефо «Робінзон Крузо»).
- •13. Романтизм як художня система.
- •14. «Малюк Цахес» е.Т.А.Гофмана. Жанрова своєрідність твору.
- •15. Моральна проблематика «Малюка Цахеса» е.Т.А.Гофмана.
- •16. Лірика г. Гейне.
- •17. Поезія а. Міцкевича
- •18. Роль в.Скотта у створенні жанру історичного роману.
- •19. Роман “Червоне і чорне” ф.Стендаля як “хроніка хіх століття”
- •20. Образ ж.Сореля (за романом ф.Стендаля “Червоне і чорне”).
- •21. ”Батько Горіо”о.Бальзака як драма повсякденного життя.
- •22. Тема грошей у романі о. Бальзака ”Батько Горіо”
- •23 Особливості лірики Лермонтова
- •24. Принципи створення національного характеру у новелістиці п.Меріме.
- •25. Аналіз однієї з новел п.Меріме (за вибором)
- •26. ”Пані Боварі” г.Флобера як втілення “об’єктивного методу” французького реаліста.
- •27. Образ е.Боварі, засоби його створення.
- •28. Порівняльний аналіз образів б.Шарп та е.Седлі в романі у. Теккерея «Ярмарок марнославства».
- •29. ”Ярмарок марнославства” в.Теккерея. Розкриття снобізму як головної “хвороби” англійського суспільства.
- •30. Новелістика Мопассана
- •31. Натуралізм у французькій літературі.
- •32. Цикл романів е.Золя «Ругон-Макари». Склад і задум.
- •33. Тематика, проблематика та жанрова своєрідність новелістики е.По.
- •34. Аналіз однієї з новел е.По «Падіння дому Ашерів».
- •35. Розвиток особистості в п’єсі г.Ібсена “Ляльковий дім”.
- •36. Сутність конфлікту в романі о.Уайльда “Портрет Доріана Грея”, його моральний аспект.
- •37 Самотність і відчуження людини в новелі ф.Кафки „Перевтілення”
- •38.Образ нескореної людини у повісті е.Хемінгуея “ Старий і море ”
- •39. Символіка повісті е.Хемінгуея “ Старий і море ”.
- •40. Постмодернізм в літературі.
- •41. Роман "Євгеній Онєгін" - "енциклопедія російського життя"
- •42. Жіночі образи в романі о.Пушкіна “Євгеній Онєгін”.
- •43. Ліричні відступи в романі о. Пушкіна "Євгеній Онєгін"
- •44. Роман м.Лермонтова “Герой наш о го часу ” як філософський та психологічний роман.
- •45. Образ Печорiна у романi Михайла Лермонтова "Герой нашого часу"
- •46. Національно-фольклорна основа збірки м.В.Гоголя “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”.(1831-1832 р).
- •47. “Вечори на хуторі поблизу Диканьки” як зразок романтичної літератури.
- •48. Тема маленької людини в повісті Гоголя Шинель
- •49. Проблема російського народного характеру в «Записках мисливця» і.Тургенєва
- •50. Злочин і кара» ф.Достоєвського як філософський роман.
- •51.Особливості психологічного дослідження особистості в романі ф.Достоєвського «Злочин і кара».
- •52.Зображення життя знедолених в романі ф.Достоєвського «Злочин і кара».
- •53. Проблема вибору в оповіданні Толстого «Після балу»
- •54.Художні особливості ранніх оповідань а.Чехова.
- •56. Лірика с. О. Єсеніна: основні мотиви, зв'язок з фольклором.
- •57.Морально-філософська проблематика роману м.Булгакова «Майстер і Маргарита».
- •58. Поема а.Ахматової «Реквієм»: проблематика та художні особливості.
- •59. Тема Великої Вітчизняної війни в російській літературі хх ст. (Аналіз одного з творів на вибір).
- •60.Естетичні пошуки сучасної зарубіжної літератури на прикладі аналізу одного твору (за вибором студента).
8.Жанр сонету в літературі доби Відродження.
Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування.
Наяскравішим творцем сонета є Шекспір. За тематикою всі шекспірівські сонети можна поділити на дві групи:
- присвячені другу “белокураму юноше “
- “смуглой даме” коханій поета
Одним із найбільш знаменитих є 66-й сонет. Ліричний герой не тільки розмірковує про прекрасні почуття кохання і дружби, але і про жорстокі сили, які знищують і кохання, і віру, і справедливість.
Біля витоків сонета стояли італійські митці слова.
Петрарка любовну лірику присвячує певній дамі. Свою кохану поет назвав Лаурою. Біографи встановили, що Лаура жила насправді, народилась у 1307 р. в багатій авіньйонській сім'ї, була одруженою з місцевим дворянином. Петрарка зустрів її у квітні 1327 р. у церкві святої Клари. Було йому тоді 23 роки. Закохався він одразу і на все життя. Лаура померла в чумний 1348-й рік. її смерть глибоко вразила поета, до кінця своїх днів він залишився вірним її пам'яті, і тільки їй одній присвятив всі свої вірші (сонети).
Вірші (їх понад 360) Петрарка згодом скомпонував у книгу «Канцоньєре» («Пісні») і розділив на дві частини «На життя донни1 Лаури» і «На смерть донни Лаури».
У віршах Петрарка зображує Лауру взірцем цнотливості, краси, але не перетворює її в якийсь безтілесний символ. Його Лаура не втрачає реальних рис прекрасної жінки.
Ліричний герой сонетів — це мрійник, заглиблений у свій внутрішній світ. Він живе і дихає любов'ю, яка відкриває його душу назустріч красі навколишнього світу.
У XIII столітті сонет стає відомим завдяки творчості поетів нового “солодкого стилю”, найвідоміші з яких Гвідо Кавалькантї, Чіно да Пістоля. Велике значення для розвитку італійської літературної мови мала творчість тосканського поета Данте Алїг’єрі (1265-1321) - останнього поета середньовіччя і разом з тим першого поета нового часу, автора “Божественної комедії”. Його збірка сонетів “Нове життя” - перлина світової любовної лірики, котра укладена в 1293 році, вважається першим автобіографічним твором у європейській літературі. Багато з історії життя Данте залишилося невідомим, але навіки в світовій літературі зберігся образ жінки і неземна любов до неї
9.Проблематика трагедії “Фауст” в.Гете
Трагедія завершена у 1832 р.
Філософські проблеми: життя і смерть, добро і зло, сутність буття, призначення людини у світі, людина і природа, людина і всесвіт, пізнання світу, кохання, мистецтво і його роль у суспільстві тощо.
Проблематика:
Проблема митця та мистецтва
Проблема небес, землі та пекла
Проблема чистоти людської душі…
Проблема спокуси та спокути гріхів
Проблема пізнання істини
Проблематика трагедії, її філософський задум намічається в „Пролозі на небі”. В „народній книзі” був „Пролог в пеклі”. Перенісши пролог на небо, Гете заявив тим самим про новітність своєї трактовки теми. В просторах Космосу, на фоні вічно рухаючихся світил і постійної зміні світла і темряви, іде спір Господа із чортом - Мефістофелем - про сутність і можливості людини. Обидві ці фігури, при усій їх умовності, є зоровими і конкретними.
Мефістофель вважає життя людини безглуздим, саму людину - мізерною. Господь же навпаки: помилки людини аж ніяк не доводять її мізерності. „Хто шукає, змушений блукати” - заперечує він. І на парі віддає людину „під опіку” чорту, заздалегідь впевнений, що людина не дозволить чорту принизити себе. Тут вже, по суті, виявлений основний зміст „Фауста”.
Людиною, на прикладі якої Мефістофель намагається довести в суперечці з Господом свою правоту, виявляється старий вчений „Фауст”, глибоко розчарований в своїх великих, але відірваних від життя знаннях. Із тісної камори вченого він рветься до життя, природи, людей, хоч і знає, що в людях багато вад. Але тим важливіше протистояти цим вадам і в собі і в інших, тим більш істотними є пошуки істини
В художній системі філософського твору Гете Мефістофель як і Фауст є символічною фігурою. Мефістофель - символ сили заперечної. Але без заперечування не буває і творення. Також можна вбачати в Фаусті і Мефістофелі два боки єдиної натури людини: натхненний ентузіазм і несмішливу тверезість. І не випадково Гете дав Мефістофелю досить багато особистих думок. Але будучи фігурою символічною, Мефістофель разом з тим наділений гостро окресленою індивідуальністю: розумний, сміливий, винахідливий, пустотливий, він в той самий час може бути безжальним, нещадним. В другій частині трагедії, де Фауст звертається до творення, а Мефістофель йому заважає чи перекручує його наміри, образ Мефістофеля набуває сатиричних рис.