54.Художні особливості ранніх оповідань а.Чехова.

У ранніх оповіданнях Чехова ясно виявилися такі особливості його стилю, його оригінальної художньої манери, як лаконізм, стислість оповіді, велика питома вага розмаїто забарвленої власної мови персонажів, що цю оповідь драматургізує, багатозначність предметних деталей, їх багатофункціональність, часта відсутність традиційної для новел інтриги, своєрідна безфабульність багатьох творів, наявність підтексту, який виводить звичайне й окреме на ширші загальнолюдські обрії, надає начебто випадковому, частковому узагальненості, глибокого етичного звучання. Варто тут нагадати й про те, що впродовж десятиліть, пишучи про Чехова, хто позитивно, а хто негативно, визначали як важливу рису його манери її абсолютну об’єктивність. Тобто відсутність авторських оцінок характерів і поведінки персонажів. По суті немовби просту фіксацію того, що вони роблять чи говорять.

1. Оповідання невеликі за об'ємом.

2. Невелика кількість персонажів.

3. Прізвища, що "говорять".

4. В оповіданні спостерігаємо ще одну характерну рису чехівської поетики — підкреслену увагу до деталі, яка набуває значення символу (футляр в описі головного героя, темні окуляри, крізь які він бачить світ, його «тхоряче» обличчя тощо).

5. Прості, часто іронічні назви.

6. Відсутність описів і авторських характеристик героїв.

7. Характери героїв розкриваються у вчинках.

8. Діалоги як засіб розкриття характерів.

9. Правдоподно-смішна мова, що розкриває внутрішню суть героїв.

55. Зображення людини в сім’ї та на службі в ранніх оповіданнях А.Чехова. Дослідники виділяють три основні етапи у творчості Чехова: перший — приблизно до середини 80-х років; другий — з середини 80-х до початку 90-х; третій — з 90-х років до кінця життя. Звичайно, такий розподіл досить умовний, бо творчий розвиток письменника був не однолінійним і безконфліктним, а внутрішньо драматичним і різнобічним.

Перша збірка оповідань Чехова "Строкаті оповідання" вийшов в 1886 році. Тематическон різноманітність ранніх оповідань Чехова формують:

• Тема "маленької людини";

• Тема чиновництва;

• Тема вульгарності, міщанства, підлабузництва, боягузтва; -

• Тема "життя футляра" та ін.

Як правило, теми в оповіданнях переплітаються. У ранніх оповіданнях Чехів продовжує тему "маленької людини", традиційну для російської літератури початку і середини XIX століття. Проте ця тема розкривається у Чехова по-новаторськи. Першою художньою особливістю ранніх оповідань письменника є їх комічний пафос в усіх різновидах(іронічний, гумористичний і сатиричний). Друга особливість виразилася в тому, що в російській літературі до Чехова "маленька людина" зображалася головним чином співчутливо, увага читача зверталася на прикрощі і життєву невлаштованість "маленької людини».

Ідеєю ранніх оповідань Чехова стає викриття міщанства і вульгарності, відсутність духовних інтересів, високих життєвих цілей у героїв, які найчастіше належать до дрібного чиновництва і до міських низів. Твори Чехова 80-х років демонструють нове, чехівське відношення до традиційних героїв: письменник не лише засуджує, але і жалкує за своїми персонажами. Таким чином, на зміну традиційному співчуттю приходить складне відношення до "маленької людини", що включає і співчуття, і жаль, і засудження.

Серед персонажів ранніх оповідань Чехова зустрічаємо представників різного віку, різних професій і суспільних станів: фабрикантів, купців, домовласників, ремісників, прикажчиків, службовців — секретарів, кондукторів, телефоністів, касирів; поліцейських, чиновників різного рангу, духовних осіб, студентів, гімназистів, провінційних акторів, письменників, журналістів, учителів, дворян-поміщиків, навіть баронів та графів, а також їхніх дружин, дітей, коханок, родичів. Всі вони, за словами автора, «живуть в чаду нудьги і банальності». їм не властиві чисті, високі, благородні почуття, навіть кохання у них буденне, позбавлене романтики — висловлюють свої емоції, освідчуються вони у знижено-побутово-му плані

Умовно ранні оповідання Чехова можна розділити на три групи. У них представлено різне авторське відношення до "маленької людини".

• До першої групи відносяться такі оповідання, як "Пересолив"(1885), "Чоботи"(1885), "Сирена"(1887). Це гумористичні твори, в яких описуються різні комічні сценки з життя "маленьких людей".

Розповідь "Пересолила" нагадує анекдот. Боязкий землемір Смирнов так залякав свого візника, що сам потрапив в смішне положення: Клим втік, кинувши коня і віз, а землемір залишився посеред незнайомого лісу один вночі. Смішна плутанина зображається в розповіді "Чоботи", але тут відмічені і значущі подробиці: старий і хворий на ревматизм настроювач музичних інструментів Муркин має тільки одні чоботи - втрата їх стає для нього справжнім нещастям. Живе цей старий самотньо в готельних номерах, і нікому на світі немає до нього діла.

• У другу групу можна об'єднати сатиричні оповідання: "Товсте і тонке"(1883), "Смерть чиновника"(1883), "Хамелеон"(1884), "Унтер Пришибеев"(1885).

Тут письменник критикует-высмеивает існуючий громадський порядок і представляє яскраві образи дрібних чиновников-"маленьких людей". У цих героях показані і сатирично гіперболізовані тупість, хамство(у унтерові Пришибееве), підлабузництво(у "тонкому" Порфирієві), безпринципність(у поліцейському Очумелове), страх(у екзекуції Червякове).

• Третьою групу складають оповідання, які щонайближче до традиційного зображення "маленької людини", в них виражається пронизлива жалість і співчуття до простих, непомітних людей.

Візник Иона Потапов з розповіді "Тоска"(1886), безумовно, є "маленькою людиною", йому не до кого піти зі своїм горем. Він цілий вечір возить різних сідоків, але ніхто не бажає вислухати його і поспівчувати. Розповідь закінчується страшною сценою, коли, не знайшовши співчуття у людей, Іона говорить своєму коню про смерть єдиного сина.