10. Просвітництво, його ідейно-естетичні засади та представники

Просвітництво – це ідейний рух, розповсюджений в країнах Західної Європи і Північної Америки в 17–18 ст., просякнутий духом боротьби проти усіх породжень феодалізму в соціально-політичних установах – абсолютистській монархії, церкві, схоластичній псевдонауці, а також в літературі та мистецтві.

Ідеологія Просвітництва в процесі розвитку буржуазних стосунків і антифеодальної боротьби з’явилась спочатку в Англії в 17 ст., де буржуазна революція відбулася раніше ніж в інших країнах. Особливо високого рівня Просвітництво досягає у Франції напередодні Великої французької революції, охопивши своїм впливом широкі кола суспільства, передусім пригноблені класи. Важливою подією того часу було видання „Енциклопедії...” (1751-80), в якому приймали участь Д.Дідро (організатор), Д’Аламбер, Вольтер, Монтеск’є та ін.

Просвітництво висувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на користь суспільства, вільного розвитку особистості. Боротьба просвітників проти церкви супроводжувалась розвитком деїзму, атеїзму, розквітом механістичного матеріалізму. Висуває на перший план безпосереднє вивчення природи, розвиток техніки, просвітники в соціальних питаннях залишались ідеалістами, вважаючи, що суспільні перебудови можуть бути досягнуті через переконання і пропаганду.

Основною метою Просвітництва було переборення з допомогою розуму мороку невігластва. Ідеї Просвітництва знайшли яскравий вираз в філософії і художній літературі, яку просвітники вважали чи не найголовнішим знаряддям формування нового суспільства.

Еволюція ідейного змісту і художніх форм літератури 18 ст. відзначена такими течіями як просвітницький класицизм (А.Поп, Вольтер), просвітницький реалізм (Дефо, Г.Філдінг, Дідро, Г.Є.Лессінг), сентименталізм (С.Річардсон, Л.Стерн, Руссо). Жоден із напрямів не зміг стати єдиним виразником свого часу, відображаючи його по-своєму: класицизм – через конфлікт між ідеальним і реальним, реалізм – з позицій встановленої розумом норми, сентименталізм – виходячи з почуттів. Та усіх їх поєднувало прагнення наблизити літературу до життя, зробити її дійовим чинником формування суспільної моралі, тому вона мала публіцистичний характер, несла високі громадянські ідеали, пафос ствердження позитивного героя

11. “Робінзон Крузо”д.Дефо як просвітницька апологія людини

Просвітницький реалізм 18 ст. відобразив піднесення буржуазії, що виявилося в висуванні на перший план героїв із демократичного середовища. Зображення їхньої долі виштовхує із романа і драми панівних можновладних героїв. Натомість духовних конфліктів літератури 17 ст. (боротьба обов’язку і чуттєвості, пристрасті і розуму) в романі стверджується зображення активного життя героїв, їх боротьба за існування, за визнавальне становище у суспільстві, за матеріальний здобуток, за ствердження особистої гідності людини із демократичного середовища.

Умовою повноцінного, діяльного людського буття, що гарантувала досягнення власних цілей, було проголошено „розумний егоїзм” всіляко пропагований філософами-новаторами. Одна пріоритетність у суспільстві підприємницького успіху робила активність суто буржуазною. Вона стимулювалася безмежним честолюбством, що спиралося на суспільну думку про моральну перевагу таких рис, як енергійність, розсудливість, наполегливість у досягненні власної мети.

Навіть одвічний ідеал гармонійної людини, який не був остаточно забутий, тепер полягає в повному підкоренні визначеному буржуазною мораллю обов’язку. Суспільним героєм проголошується ідеалізований буржуа. Прагнення ж дійсно відповідати ідеалові стало родючим ґрунтом для конфліктів між почуттям і розумом, пристрастями та обов’язком. Перемагає раціоналізм, що ставить індивіда, продукт буржуазної самосвідомості, над суспільством, яке жорстко підпорядковується його волі й розуму. Та народжувалася самовпевнена до екзальтованості буржуазна „воля до життя”.

Це в повній мірі відобразилося в романі Д.Дефо „Робінзон Крузо”(1719), в якому опоетизовано буржуазну підприємливість, тверезу розсудливість і сувору протестантську мораль сучасного письменникові англійця. Цей роман започаткував жанр „робінзонади” в світовій літературі. („Робінзонада” - художній твір, в якому розповідається про пригоди на безлюдній землі, частіше - острові, де людина сам на сам з природою виявляє силу духу й розуму у боротьбі за виживання). Традиції Д.Дефо у жанрі „робінзонади” розвивали Ж.Верн („Таємничий острів”), Р.Кіплінг („Мауглі”), Е.-Р.Берроуз („Тарзан”), В.Голдінг („Володар мух”) та ін.