44. Роман м.Лермонтова “Герой наш о го часу ” як філософський та психологічний роман.

Вершина творчості Лермонтова – соціально-психологічний роман «Герой нашого часу». Головна дійова особа роману – офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічений, багатий молодий чоловік, якого вислали з Петербурга в діючу армію на Кавказ. Епізоди його життя на Кавказі становлять зміст роману, який побудований з п’яти повістей: «Тамань», «Максим Максимович», «Бела», «Княжна Мері», «Фаталіст». Печорін – «зайва людина». Він сміливий, не боїться небезпеки й смерті, у нього залізна воля. Але він не шукає військової слави і не робить військової кар’єри. Свої сили та енергію він витрачає на порожні вчинки. Його життя не має мети, він ставить життя в залежність від випадку.  Розчарування у світському суспільстві Печорин переносить на все навколишнє. На страждання і радість інших людей він дивиться «тільки у відношенні до себе». Відкидаючи сучасну дійсність, він захищає тільки свою особисту свободу, свободу своєї волі. Так позначається його індивідуалістична психологія. Вчинки Печоріна, примушуючи страждати інших, не роблять і його щасливим. Він нещасний і самотній.

У повісті «Фаталіст» поведінку Печоріна набуває філософське осмислення. Пружиною подій стає суперечка про те, чи визначена заздалегідь доля людини або ж вона вільна у своїх діях. Офіцер Вулич розуміє приречення долі як вираз вищої волі, від якої залежить кожен крок людини, філософським поясненням поведінки Печоріна стає принцип сумніву. Печорін сумнівається у всьому.  Свободу своєї волі він робить принципом поведінки. Індивідуалізм Печоріна з категорії психологічної переходить у категорію світоглядну, філософську. Свобода «для себе» обертається та іншим боком – вона спустошує людину, робить її життя безцільної. Така в результаті доля Печоріна, який їде подорожувати до Персії і по дорозі вмирає.

45. Образ Печорiна у романi Михайла Лермонтова "Герой нашого часу"

Вершина творчості Лермонтова – соціально-психологічний роман «Герой нашого часу». Головна дійова особа роману – офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічений, багатий молодий чоловік, якого вислали з Петербурга в діючу армію на Кавказ.

Герой роману - людина сильної волi, вiдважна, яка не вiдвертається вiд небезпеки, а навпаки, iде назустрiч бурям та тривогам, щоб знайти собi дiло i заповнити неосяжну порожнечу свого духу, хоча б i дiяльнiстю без певної мети. Його байдужiсть та iронiя - бiльшою мiрою свiтська звичка, нiж риса характеру. Печорiн не займається музикою та мiстицизмом. У нього дiюча душа, яка потребує живого, постiйного руху, волi, енергетичного прояву життя - вiн волiє пiдставляти лоба чеченським кулям, шукає забуття у коханнi, ризикованих пригодах, подорожах.

У Печорiнi нiщо не видає присутностi суспiльних iнтересiв. Лермонтов не дає своєму герою думати про полiтику. Два-три натяки i все. Проте дух скептицизму, недовiри, заперечення, притаманний внутрiшньому складу Печорiна, у жорсткiй холодностi його нещадних афоризмiв, у самому його зануреннi у "приватне життя", говорить саме за себе. Тяжкий дух скептицизму володiє його мрiями.

Печорiн не прислухається до голосу свого серця i не вважає за потрiбне йти за ним. Вiн син свого часу i живе переважно розумом. Якби у його свiдомостi перемогла думка, що змогла б визнати правомiрнiсть та необхiднiсть служiння суспiльному добру, гуманiстичним iдеалам, то вона б визволила його вiд тяжких моральних проблем iндивiдуалiзму, у полонi яких вiн знаходився. I хоча шлях, який вiн обрав, не принiс йому щастя, вiн все ж залишається вiрним йому. Голос серця, голос людської потреби у коханнi, доброзичливiсть, справедливiсть, щастя вiддавати себе iншим не встигли ще прийти у свiдомiсть Печорiна i сказати йому, що цей шлях i є справжнiм для людини. Iстина залишилась для нього нерозкритою.

Проте будь-яке життя, що є пошуком iстини, завжди належатиме духовному досвiду людства. Так i життя героя роману М. Ю. Лермонтова.