40. Постмодернізм в літературі.

Світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві.

Теорія постмодернізму була створена на основі концепції Жака Дерріда, згідно якого, «Світ – це текст», а «текст – єдино можлива модель реальності».

1. Тип художнього мислення базується на сумнівах, настрої тотального розчарування, невіри у будь-які авторитети. Це мислення відмовляє у раціональному підході до дійсності, у логічному, науковому, інтуїтивному («заперечення всіх та всього»), і пропонує лише поетичні інсайти (поетичне мислення), які характеризуються:

• асоціативністю;

• метафоричністю;

• присутністю миттєвих відкриттів;

• антиієрархічністю.

2. Поняття Світу для постмодерністів

• ХАОС + КОСМОС = ХАОСМОС

• відсутність логічних зв’язків;

• час не відповідає дійсності;

• світ фрагментований;

• не існує системи цінностей;

• невелике тяжіння до табу;

• системи цінностей представлені в іронічному ключі;

• орієнтація на «чужі» тексти (постмодерністи не створюють одного самостійного твору, а переграють вже створений, змішуючи культурні традиції);

• яскраво виражений парадійний ключ.

Отже, найсуттєвішими поняттями філософії постмодернізму є «метафоричність естетики» та «поетичне мислення».

Домінантні художні прийоми поетики постмодернізму:

• художній прийом рецитації («вивертання» чужих цитат);

• інтертекстуальність;

• «Текст = Світ»

• тотальне використання іронії;

• прийом реконструкції («ламання» форм);

• еклектизм (невиправдане поєднання різноманітних художніх фрагментів, одиниць, моделей тощо, різних за походженням);

• активізація механізму гри на всіх рівнях тексту: гра із змістом, сюжетом, ідеями, аксіологічними категоріями;

• метафоричність, пародійність.

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім'я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985).

Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Ю. Іздрика, О. Ульяненка, С. Прощока, В. Медведя, О. Забужко та інших.

41. Роман "Євгеній Онєгін" - "енциклопедія російського життя"

«Євге́ній Онє́гін» (1823–1831) — роман у віршах Олександра Сергійовича Пушкіна, один з найзначніших творів російської словесності.

В. Г. Бєлінський бачить головне значення роману в широті, глибині та правдивості зображення в ньому російської дійсності і вважає його справді "народним твором", твором "історичним у повному сенсі цього слова, хоч серед його героїв "немає жодної історичної особи". Дія роману розгортається на широкому тлі російської дійсності 20-х років XІX століття. У центрі уваги - побут столичного і провінційного дворянства.

Характеристика московського дворянства пусте і відстале: Все в них так бледно, равнодушно. Мета і зміст життя вищого світу - теж плітки, інтриги, любовні пригоди. Скрізь фальш і лицемірство. "Шматтям маскараду" називає Тетяна, петербурзький вищий світ. характеризує поет середовище помісного дворянства. Його розчулює патріархальний побут родини Ларіних зі "звичками милої старовини", вірністю народним звичаям. Село дороге поетові своїм розміреним темпом життя, тим, що тут можна зосередитися, почути свій внутрішній голос. Але разом із тим Пушкін про більшість провінційних поміщиків говорить їдко, підкреслює їхню примітивність, відсутність духовних інтересів. З опису "Дня Онєгіна" ми дізнаємося, яким пустим і безцільним було життя "золотої молоді" пушкінського часу. Бали, ресторани, прогулянки Невським проспектом, відвідування різних свят, театру, виняткова увага до своєї зовнішності, туалету - і все це день у день.

Картини, що зображують народне життя, украплені в усі оповідання. Наприклад, дозвільному життю Онєгіна протиставляється життя міських трудівників.

У романі немає розгорнутої картини кріпосного права, проте яскравими штрихами змальоване життя кріпаків. "Мила бабуся" Ларіна служниць била і безжалісно "голила лоба" кріпакам. Кріпосні дівчата, збираючи ягоди в кущах, за наказом співали, "щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли".

У романі багато рядків, що змальовують селянське життя: зміну пір року і зв'язані з нею землеробські роботи, повір'я, прикмети, ворожіння і т.д. Пушкін неодноразово звертається до опису літа, осені, зими і весни, ми знаходимо в романі картини раннього ранку, нічний пейзаж при світлі місяця й опис холодної зимової ночі.

У ліричних відступах простежується вся трагічна історія грудневого повстання. У роман уведені справжні прізвища декабристів - Чаадаєва, Катеніна, Луніна, Якушкіна, Микити Муравйова, Долгорукова і замасковано Юшневського, Пестеля, С. І. Муравйова-Апостола, Кюхельбекера.

З роману ми дізнаємося про боротьбу різних літературних течій того часу, про літературні суперечки із шишковістами, познайомимося з короткою оцінкою творчості Баратинського, Вяземського, Фонвізіна, довідаємося про театр, драму і балет.

Отже, Пушкін у своєму романі зобразив широку панораму російського життя початку XІX сторіччя. Саме це й дозволило В. Г. Бєлінському назвати роман "енциклопедією російського життя".