6. Герої та поетика епосів Гомера

Образи. В “Ілліаді” та “Одіссеї” Гомера величезна кількість дійових осіб і серед них, безумовно: 1) боги. Саме боги впливають на долю героїв, їх наказ або порада обумовлює дію персонажа. Афіна, зокрема, постійно допомагає Одіссею.

2) Головними ж героями є надзвичайні особистості: царі, герої. Це, перш за все, Ахілл, Гектор і Одісей. Вони втілюють ідеал епічного героя, героя-воїна. Образи героїв статичні. Не розкривається їх внутрішній світ, думки. Автор описує лише зовнішні прояви почуттів. Звичайних воїнів Гомер характеризує 2-3 словами.

Ахілл уособлює військову відвагу і мужність, як її розуміли давні греки. Він не боїться смерті, хоч знає, що мусить загинути під Троєю. Йому притаманне загострене почуття власної гідності, і він ніколи не приховує своїх почуттів, зокрема гніву. Ображений Агамемноном, Ахілл готовий його вбити. Він гнівно відкидає пропозицію Гектора домовитися про те, щоб не нівечити його тіло в разі перемоги, але Ахілл здатен і на співчуття. Він врешті-решт віддає тіло батькові для поховання. Хоч Гектор і ворог ахейців, він теж зображується як справжній герой. Йому притаманне високе почуття честі, його люблять і шанують троянці. Більш за все він боїться, що троянці можуть його звинуватити в нестачі сміливості, в невмінні керувати військами. Він долає невпевненість і страх і вступає в двобій з Ахіллом. Як люблячий чоловік і батько, Гектор постає в сцені прощання з Андромахою.

Справжнім героєм показаний і Одіссей. Після Ахілла і Діомеда він третій за доблестю у війську ахейців. Але перемагати і долати перешкоди йому допомагає розум і хитрість. Саме тому його називають «велемудрим», «розумним», «хитромудрим», саме завдяки його хитрості супутникам Одіссея вдається вийти з печери циклопа Поліфема. Розум допомагає йому помститися зухвалим женихам своєї дружини: за його порадою слуги виносять зброю женихів із зали, де відбувалося змагання у стрільбі з лука, і зачиняють двері. Одіссей любить свою рідну Ітаку, будь-що намагається повернутися до дружини і сина. І хоч кохання німфи Калліпсо могло подарувати йому вічну молодість і безсмертя, він прагне додому.

Крім головних героїв, в епосах Гомера виведено багато другорядних. Це Мікенський цар войовничий Агамемнон, спартанський цар Менелай, мудрий Нестор – вічний тип старця, який любить згадувати роки юності і давати поради, войовничий Діомед з Аргоса, троянський цар Пріам.

Основа поетики Гомера — це гекзаметр (шести-мірник), або, кажучи інакше, шестистопний дактиль. Стародавні греки приписали створення дактилічного вірша богу Діонісу, котрий, мовляв, і спілкувався зі смертними лише поетично, «мовою богів». А гекзаметр нібито був складений у Дельфах — знову ж таки на честь богів. Його «божественна» краса полягає в тому, що він, задаючи плавно-наспівний, урочистий, неспішний ритм, водночас може лунати навдивовижу гнучко, допускаючи найрізноманітніші комбінації цезур, наголосів, інтонаційних переходів і перепадів.

7. Трагедія в.Шекспіра “Гамлет”. Суть конфлікту

Гамлет, принц данський — трагедія Вільяма Шекспіра, відоміша просто як Гамлет, написана між 1599 та 1601 роками.

Дія п'єси відбувається в Данії. У ній розповідається, як принц Гамлет здійснює помсту своєму дядькові королю Клавдію, убивці попереднього короля, Гамлетового батька, та нового чоловіка Гамлетової матері, королеви Гертруди. У п'єсі яскраво відтворено протікання справжнього й удаваного божевілля, яке проявляється то в глибокому смутку, то в шаленій люті. Серед її тем також зрада, помста, інцест і моральне падіння.

Сутність трагізму у Шекспіра завжди полягає в зіткненні двох основ - гуманістичних почуттів, тобто чистої і шляхетної людяності, і непристойності чи підлості, заснованих на корисливості й егоїзмі. Саме в такому зіткненні розкривається перед нами особистість і доля головного героя трагедії «Гамлет».

Гамлет - ми бачимо перед собою людину, яку переповнюють любов до життя, віра в сили і можливості людини. Але реальний світ і реальне життя далекі від його піднесеного ідеалу. «Нікчемним, плоским і тупим» побачив герой навколишній світ, коли повернувся після навчання в університеті в рідні краї.

Соціальні та класові конфлікти Пізнього Відродження відображені у Шекспіра не в безпосередній, а, як прийнято говорити, в опосередкованій формі - через зображення характерів і душевного складу людей. Але й епохальні соціальні зрушення по-своєму а надзвичайно складній формі відображені в «Гамлеті».

Клавдій, з одного боку, втілює явні риси новонароджуваного буржуазного хижацтва і індивідуалізму. І здійснює він свої цілі не тільки в рамках сохраняющейся старої монархії, але й засобами деспотизму, притаманного новій формі держави.

Конфлікт старого і нового в трагедії отримав також втілення в зображенні сімейних відносин. У всякому суспільстві сім'я - та людська осередок, який як у краплі води відображає всю суть даного соціального ладу. В принципі феодальний лад стверджував ідею сім'ї, заснованої на тісному єдності її членів, але з законом підпорядкування молодших старшим. Народження буржуазних відносин супроводжувалося порушенням патріархальних засад сім'ї та її розпадом. При Гамлеті-старшому королівська сім'я мала саме такий патріархальний характер. Батько був доброзичливим главою сім'ї і королівства. Клавдій - молодший брат, його обов'язком було покора старшому. Він порушив багатовікову мораль і почав руйнування підвалин сімейних відносин, так само як він порушив борг покори своєму монарху. На відміну від нього Гамлет виступає як захисник і охоронець сімейних основ.

Також варто розглядати конфлікт принца Гамлета з дійсністю..

Образ Гамлета

Гамлет, принц датський, — прекрасний образ гуманіста, який зіткнувся зі світом, ворожим до гуманізму. Підступне вбивство його батька розкриває перед сином зло, що панує в країні. Обов’язок помститися за вбивство батька для Гамлета — не звичайна, кровна помста. Вона виростає для нього в громадський обов’язок боротьби за праве діло, у велику і важку історичну задачу. Гамлет відрізняється шляхетністю й виходить з високих гуманістичних уявлень про людину. Саме звідси випливає його колосальне озлоблення, коли він стикається з оточуючим його світом брехні та злочинності, підступністю та блюзнірства. Гамлет здатний на велику й вірну дружбу. У своїх стосунках він чужий феодальним упередженням, людей він цінує за особистими якостями, а не за становищем, яке вони посідають. Єдиним його близьким другом виявляється студент Гораціо. Зневажаючи царедворців, Гамлет приязно зустрічає людей мистецтва — акторів. Його любить народ, про що з тривогою говорить король. Гамлет — людина філософської думки. В окремих фактах він уміє бачити вираження великих загальних явищ. Але не сама про собі здатність до роздумів затримує його дії в боротьбі, а ті похмурі висновки, до яких він приходить в результаті розмірковувань над усім оточуючим. Події, що відбуваються при дворі, приводять Гамлета до узагальнюючих висновків щодо людини і світу загалом.

Світ уявляється Гамлетові або городом, де буяють бур’яни, або в’язницею, добре впорядкованою, з казематами, камерами й підземеллями. Гамлет називає світ «буйним садом», що плодить лише дике та лихе сім’я. Він заявляє своїм товаришам, які приїздять, що «Бути чи не бути» Гамлет висловлює сумніви щодо цінності самого життя. Перераховуючи різноманітні біди людини, він змальовує звичаї суспільства. Бідність він сприймає як нестерпно важку для людини, адже їй доводиться терпіти .