4. Мотиваційне забезпечення навчальної діяльності на уроках української мови.

Сьогодні проблема мотиваційного забезпечення навчальної діяльності досить глибоко напрацьована психологами, дидактами і методистами. Доведено, що учіння спонукається не одним, а багатьма мотивами, чи не найважливіше місце серед них посідає інтерес (М.Г.Алексєєва, Л.І.Божович, Н.Ф.Добринін, А.К.Маркова, Н.Г.Мо­­­­­­­­­­­­­­­­­­розова, С.Л.Рубінштейн, С.Л.Славіна, Г.І.Щукіна та ін.), Під інтересом у методичному плані розуміється таке емоційне ставлення учнів до предмета, яке викликає у дітей бажання пізнати те, що вивчається. Орієнтація тільки на логізоване засвоєння знань і формування умінь шляхом багаторазового повторення навчальних дій значно звужує поняття «навчальна діяльність», збіднює його зміст, не сприяє формуванню мотивів. Не випадково сучасна дидактика орієнтує на «постійне формування в навчальному процесі емоційно-ціннісного ставлення бажаної якості й сили до змісту, який вивчається, до процесу вивчення і до дійсності, що відображається в навчальному матеріалі» (Лернер И.Я. Учебный предмет, тема, урок. — М.: Знание, 1988. — С.8).

Важливим мотивом навчальної діяльності є забезпечення високого емоційного фону уроків української мови. Ще К.Д.Ушинський відзначав, що «виховання, яке виключно піклується про освіту розуму, робить у цьому випадку велику похибку, тому що людина — більше людина в тому, як вона відчуває, аніж у тому, як вона думає» (Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Спроба педагогічної антропології // Твори в 6-ти томах. — К.: Рад. школа, 1952. — Т.5. — С.489.). «Ні одна форма поведінки, — писав Л.С.Ви­гот­­сь­кий, — не є такою міцною, як та, що пов’язана з емоцією» (Выготский Л.С. Умственное развитие детей в процессе обучения. — Собр. соч.: В 6-ти томах. — М.: Педагогика, 1983. — Т.3. — С.113).

Від емоційного стану людини залежать майже всі психічні процеси: пам’ять, уява, а також сприйняття, яке емоції роблять багатшим і глибшим. «Можна з усією впевненістю сказати, — стверджує Г.І.Щукіна, — що емоційні переживання особистості в пізнавальному процесі є важливим фактором, який підкріплює пізнавальний інтерес» (Щукина Г.И. Активизация познавательной деятельности уча­щихся в учебном процессе. — М.: Просвещение, 1979. — С.75). Емоційне забарвлення інформації позитивно впливає на учнів, знімає втому, створює відповідний тонус у навчанні.

Емоції можуть збуджуватись як змістом матеріалу, так і формою. Звідси випливає необхідність прогностичного моделювання вчителем відповідних емоційних реакцій. Однак спостереження за навчальним процесом, бесіди з учителями української мови, проведене анкетування показали, що вчителі чи не найменшу увагу приділяють саме емоційному фону уроків української мови. Пріоритет у цьому плані надається урокам літератури. Але, як показують дослідження і досвід роботи, матеріали з яких частково наводяться в цьому розділі, уроки української мови мають досить великі можливості для емоційного впливу на учнів.

Важливою умовою виникнення емоційного стану учнів на уроці є естетичне сприйняття предмета діяльності та самої діяльності. Проведене дослідження показало, що в тих класах, де шляхом використання на уроках фонетики поетичних текстів та завдань, які спонукають учнів до естетичної оцінки звуків і сприяють розвиткові у школярів естетичної оцінки звуків української мови, відчуття милозвучності й уваги до звукової виразності мови, створювався особливий емоційний фон уроку, забезпечувався інтерес до мови, прагнення до її глибокого пізнання, що суттєво впливало на пізнавальну активність учнів.

Для формування мотивів навчальної діяльності важливо, щоб кожен урок української мови будувався таким чином, щоб її краса та величність відкривалися в якомусь новому прояві. Можливостей для цього сам матеріал дає дуже багато. Мало сказати, що українська мова дуже красива, милозвучна, багата, виразна, що це одна з наймелодійніших мов. Цю тезу необхідно доводити, і доводити так, щоб учні самі спостерігали мовні факти й приходили до певних висновків. Вчити потрібно так, щоб учні відчули смак українського слова. Разом з вихованням естетичного мовного смаку формується потреба школярів у навчальній діяльності з української мови. Великі можливості для виховання естетичного мовного чуття закладені в теоретичному та практичному матеріалі кожного розділу — фонетики, лексики, словотвору, морфології та синтаксису.

Візьмемо, наприклад, уроки фонетики. Знайомство з характеристикою приголосних іноді зводиться до того, що школярі заучують ряди дзвінких і глухих приголосних, твердих і м’яких. Але самі уроки бувають «без­звуч­ни­ми», зусилля спрямовуються лише на те, щоб діти почули звук. Разом з тим необхідно показати дітям, що звукове розмаїття української мови є її багатством і при вмілому використанні дозволяє досягти дуже сильних ефектів. Важливо також показати дітям естетичну роль фонетичних засобів мови, фонетичну організацію мовлення, розкрити умови його милозвучності, стилістичні прийоми посилення фонетичної виразності. Необхідно всією організацією роботи з фонетики викликати у школярів прагнення до вдосконалення фонетичної організації власного мовлення, до вмілого і найправильнішого використання фонетичних засобів мови. При цьому слід виходити з того, шо «кожна національна мова має свою неповторну індивідуальну фонетичну систему, яка мовцям видається найзручнішою» (Потебня А.А. Язык и народность // Эстетика и поэтика. — М.: Искусство, 1976. — С. 263.с.117).

Великих можливостей для емоційного впливу на учнів природно надає вивчення мовних одиниць на основі аналізу текстів у єдності змісту й форми. Робота з текстом створює позитивний емоційний фон уроку, атмосферу захопленості, здивування, відкриття нового в уже відомому і стає засобом мотиваційного забезпечення навчальної діяльності школярів. Ось як на уроці повторення частин мови на початку навчального року в п’ятому класі був використаний уривок з відомого дітям оповідання:

«А Харитя й справді заходилася коло вечері. Змила в мисчину жменьку пшона, вкинула щіпку солі та зо дві чи зо три картоплини, налила в горщик води і приставила його до вогню. Любо було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої. Великі сиві очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося, повні вуста розтулилися — вся увага була звернена на роботу».

Після прочитання тексту з’ясовується, з якого він твору, хто його автор, про що в ньому розповідається, як сам твір характеризує його автора. Потім учням пропонується, користуючись таблицею, знайти в тексті всі частини мови й дати їх характеристику. З’ясовується, які частини мови мають схожі ознаки і які суттєво відрізняються між собою,чим відрізняються прийменник і сполучник від інших частин мови?.

Далі читається початок оповідання М.Коцюбинського «Ялинка» до слів «...Рипнули двері. В хату увійшов якийсь чоловік». Учні називають орфограми, що є в тексті, і пояснюють їх, а після цього групують слова за частинами мови, здійснюють взаємоперевірку виконаної роботи, відповідають на запитання вчителя, аргументують свої відповіді. Для домашнього завдання їм пропонується погрупувати за частинами мови слова з уривка від слів «В садку лежав глибокий сніг...» до «Васильку, го-ов!».

Розмова на цьому та наступному (під час перевірки домашнього завдання) уроках про Василька, вдумливого, доброго хлопчика, про те, як йому було шкода і ялинки, і батька, про те, як описана ялинка (як жива істота, що радіє людям і життю), впливає на емоційний стан дітей, надає сприйняттю навчального матеріалу емоційного забарвлення, збуджує розумові сили учнів, робить їхню навчальну діяльність активнішою.

Безмежний за багатством і різноманітністю зміст художніх текстів дозволяє зробити уроки емоційними, насиченими думками та почуттями. Звернення до улюблених дітьми й добре знайомих їм творів, уведення нових творів цього ж автора створює позитивний емоційний фон уроку, атмосферу захопленості, відкриття нового, в тому числі й у вже відомому. Таким чином, аналіз текстів у єдності змісту й форми наповнює уроки української мови естетичними та інтелектуальними емоціями, що суттєво впливає на мотиваційну сферу учнів. Емоції стимулюють думку і тим самим сприяють виникненню потреби в навчальній діяльності.

Для ілюстрації наведемо також урок, присвячений вивченню суфіксів на означення зменшеності й пестливості (V клас). На цьому уроці школярі мають усвідомити, що українська мова має розвинену систему словотвору, виняткове багатство словотвірних ресурсів з яскравим стилістичним забарвленням. Особлива виразність властива оцінним суфіксам. Вони дозволяють передати найрізноманітніші відтінки значень і найрізноманітніші почуття. Зменшувальні і збільшувальні суфікси можуть виражати пестливість, презирливість, зневажливість, схвальність, захоплення, повагу, іронію, скептицизм і т.ін. в залежності від ситуації висловлювання. Цим пояснюється широке використання їх у художніх текстах.

Для усвідомлення учнями виражальних особливостей оцінних суфіксів можна використати уривок з оповідання А.Тесленка «Школяр»:

«Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, білолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькі, ще й чубок кучерями. Воно й училось, нівроку йому. Страх яке до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке, — чи про луку, чи про ліс... Ну й любило це!

Раз гулять повели їх у ліс. Воно вбігло в гущавину та:

— А як ось тут гарно! ... гіллячко... сонечко в дірочки ... мережечки ... ну й гарно!

Далі вхопило квіточку, осміхнулось, притулило до щічки, погладило ...

А там що раде знать було все! ...Усе, було, розпитує вчителя, усе розпитує й про се, і про те, як і дощ, як і сніг. Вчитель, було, не навтішається ним, усе було по щічках його, по щічках, а воно вже таке раде ото, так осміхається та ту голівку так простягає до нього...»

Після з’ясування змісту тексту й деяких даних про його автора, увага учнів звертаєься на слова й словосполучення, якими автор описує Миколку (сумирненький, соромливенький, млявенький, чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, чубок кучерями).

— Про яке ставлення автора до Миколки свідчать ці слова? — запитує вчитель.

Виявляється, що автор говорить про Миколку з любов’ю, з ніжністю, особливою симпатією до хлопчика, який, з усього видно, заслуговує на це. Для цього використовуються такі слова: сумирненький, соромливенький, млявенький, чорнобривенький, білолиценький, носик невеличкий, щічки круглесенькі, чубок кучерями

− А в чому особливість цих слів? — далі запитує вчитель.

Учні відповідають, що ці слова пестливі, ніжні, ласкаві.

− А як виражається пестливість, ніжність, ласкавість?

− За допомогою суфіксів -еньк, -ичк, -ічк, -ик, -есеньк, -ок.

— А як вони утворені? — запитує далі вчитель. — Запишіть їх, а поряд з ними запишіть слова, від яких вони утворені, позначте спосіб творення.

Виділяються суфікси і з’ясовується, які нові значення вони вносять у слова.

— А які слова вживає сам Миколка?

— Гіллячко, сонечко в дірочки ... мережечки ....

— Про що свідчать ці слова?

— У Миколки багата, добра й ніжна душа. Він любить природу, відчуває її й ставиться до неї з ніжністю. Він ласкавий, ніжний, привітний.

Текст перечитується знову.

— Про яке ставлення автора до Миколки свідчить добір мовних засобів? — запитує вчитель.

— Автор ставиться до Миколки з почуттям любові, пестливості, а може, й жалю, ніжності, співчуття.

— З якою метою автор розповідає нам про Миколку?

— Автор хоче викликати такі ж почуття й у читача і далі розповідає про трагічне життя хлопчика.

Робота з текстом не тільки захоплює школярів спостереженнями над функціями суфіксів на позначення зменшеності й пестливості в живому мовленні, допомагає побачити виразність української мови, багатство відтінків значення слова, але й зацікавлює способами вираження ідейно-художнього змісту твору. Виразні тексти впливають на емоційну сферу учнів, що сприяє як кращому усвідомленню й запам’ятовуванню навчального матеріалу, так і посиленню виховного впливу навчальної діяльності, а також формуванню інтересу до навчальної діяльності з рідної мови.

Особлива роль у вихованні емоційно-естетичного ставлення до мови належить лінгвістичному аналізові текстів. «Полотно» тексту забезпечується набором мовних засобів: фонетичних, графічних, лексичних, морфологічних, синтаксичних. Аналіз тексту в єдності змісту й форми шляхом виконання учнями комплексних завдань дозволяє показати особливу мелодійність української мови, властиве їй наголошування слів, формувати чутливість до слова, його значення, до мовної конструкції, вчити дітей слухати, читати, а також говорити й писати українською мовою.

Такий підхід викликає у школярів увагу й інтерес до авторського слова, вчить відчувати красу слова, його смислові відтінки, через нього проникати в зміст художнього твору, осягаючи творчий задум і манеру письма автора. Завдяки цьому у школярів розвивається стійкий інтерес до нав­чальної діяльності з української мови. Аналіз тексту сприяє розвит­кові естетичного чуття учнів, відчуття краси й мелодійності ук­раїнської мови, її милозвучності, надає можливість показати ба­гатющі виражальні можливості мовних засобів, роль мови як ін­стру­мента передачі думок і почуттів, розкрити змістову й есте­тичну цінність слова як елемента цілого, чого неможливо досяг­ти при роботі над розрізненим дидактичним матеріалом. Зав­дяки текстам учні усвідомлюють особливості функціонування різних мовних засобів у живому мовленні, що стає основою розвитку вміння використовувати мовні одиниці при продукуванні мовлення.

Аналіз уривків з художніх творів у єдності змісту й форми дозволяє показати учням, як у мові виражаються та відображаються світоглядні позиції автора, його ставлення до людей, їх відносин, учинків, до природи, оцінка історичних подій, світосприйняття й світобачення. Аналізуючи мову художніх текстів, учні усвідомлюють, як автор і його персонажі виражають себе в українському слові. Проникаючи в суть народних звичаїв, самобутніх народних характерів, письменники описують їх народною мовою, живою й вічною, як сама земля, на якій живе цей народ. Навчання української мови має проводитися таким чином, щоб учні усвідомили красу й велич її, оригінальність і багатство способів вираження, відображення в мові рис національного характеру, його самобутності, а також свою причетність до процесів розвитку мови та відповідальність за все, що відбувається з нею.

Різноманітні види аналізу художніх текстів посилюють практичну спрямованість уроків, полегшують учням розуміння, підвищують інтерес до української мови. Мовно-стилістичний аналіз художніх текстів дозволяє учням усвідомити українську мову як національний, духовний феномен, вияв обдарованості, талановитості народу, показати учням красу й виразність української мови, багатство відтінків значень у слові, зацікавити їх прекрасними, високохудожніми зразками майстрів слова. Спостереження над мовою художніх текстів збуджують естетичне мовне чуття дітей, викликають потребу у творенні власних текстів, викликають бажання самовдосконалюватись. Це підтверджують і бесіди, проведені з учнями, а також матеріали анкетування.

Важливим мотивом навчальної діяльності на уроках української мови є мовленнєва потреба. Реалізація потреби в мовленнєвій діяльності вимагає підпорядкування всієї роботи на уроках української мови меті формування мовленнєвої діяльності, оволодінню учнями способами досягнення цього результату, а також виховання уявлення про мовленнєвий ідеал. Таким чином, на мотиви навчальної діяльності впливають і ті мовленнєві зразки, що використовуються і як дидактичний матеріал для засвоєння теми, і як позитивний мовленнєвий ідеал.

Мотиви навчальної діяльності формуються, якщо на уроках створюються ситуації, які викликають у школярів потребу у висловлюванні, бажання говорити добре, виразно. Така потреба забезпечується уведенням в урок різноманітних завдань, спрямованих на усвідомлення дітьми мовних одиниць як засобів передачі певного змісту, засобів виразності мовлення. Ці завдання мають виконуватися на яскравих мовленнєвих зразках. Важливим є також перехід від аналізу тексту до побудови власних висловлювань за розглянутим на уроці зразком. Тому доцільно планувати для кожного уроку тему зв’язного висловлювання, в якому школяр міг би використати ті засоби мови, якими він оволодіває, і об’єднати роботу над засвоєнням мовних одиниць, формуванням правописних умінь і навичок з роботою над оволодінням зв’язним мовленням. Наприклад, разом із засвоєнням поняття про словосполучення в п’ятому учні готуються до твору «Золота осінь». Завдання формулюються таким чином:

Доберіть прикметники до слова «осінь» (барвиста, прекрасна, гарна, чудова, рання, холодна, тепла, нудна, незвичайна, золота, сумна, славна, чудова). Дайте відповідь на запитання, яке слово в словосполученні є головним, яке залежним? Які з цих словосполучень ви використаєте у творі «Золота осінь»? Побудуйте опис осені.

Доберіть іменники, з якими вживається слово «Осінь» (прикмети, подих, настання, початок, кінець).

Доберіть прислівники, які означають, як падає листя з дерев (безшумно, тихо, поволі, плавно). Дайте відповідь на запитання, яке слово в словосполученні є головним, яке залежним? Утворіть з ними речення, поширте їх словосполученнями інших типів.

Можна запропонувати дітям навести словосполучення, які могли б утворити назву твору про осінь, зробити граматичний розбір цих словосполучень. (Осіннє листя. Чари осені. В осінньому парку. Золотий вересень. Казки листопада. Прикмети осені. Вечір року. Казки осіннього лісу).

Доречно увести в урок яскраві описи осені і запропонувати учням виписати з них словосполучення.

Можна використати на уроках витвори живопису, наприклад, картини М.Поленова та І. Левітана, а також картину українського художника М.Бурачека на одну й ту саму тему «Золота осінь». Це мало б значний естетичний вплив на учнів і суттєво впливало б на формування мотивів навчальної діяльності з української мови, оскільки витвори живопису самі по собі пробуджують у школярів естетичні почуття, викликають потребу висловитися з приводу побаченого, передати викликані ним відчуття, а отже, активізувати свій мовний запас. Учні легко відтворюють почуті раніше словосполучення, утворюють нові, таким чином створюється набір мовних засобів для побудови висловлювання з теми.

Словесна творчість дітей є важливим стимулом вивчення української мови. За словами В.О.Сухомлинського, «виховний смисл цієї творчості полягає передусім у тому, що все це відбувається в колективі. Людина відкривається перед людиною, натхнення породжує натхнення, розум впливає на розум, радість стає джерелом нової радості. Тут, у хвилини цієї творчості, відшліфовується чутливість колективу й особистості до розуму й мудрості. Кожному хочеться бути розумним, мудрим і не хочеться бути невігласом, утверджується почуття відрази до невігластва й байдужості — і знову ж таки тому, що все це в колективі» (496, с.509). Великого значення у вихованні В.О.Су­хо­млин­ський надавав тому, «щоб творчість словом стала засобом інтелектуальних взаємин між членами колективу» (496, с.510).

Включаючись у словесну творчість, учні Сухомлинського до­сліджували, осмислювали, пізнавали слово, природу, працю, вза­ємини між людьми, усвідомлювали красу мови, потребу в ній в житті кожної людини й суспільства. Це давало глибоке ро­зу­міння суспільної ролі українського слова в духовному житті люди­ни. Тонкий знавець мови, майстер слова, В.О.Су­хо­млин­ський вважав, що потенціал зацікавлення учнів українською мовою кри­ється насамперед у самій мові. Слід тільки вміло розкрити перед дітьми роль українського слова в духовному житті людини, збагатити дитину відчуттям краси природи, праці, людських взаємин, викликати потребу виразити себе в слові.

Видатний педагог, учитель Павлиської школи вів своїх вихованців у поле, на берег ставка, в сад, вів дивуватися, закарбувати картини природи в дитячій пам’яті й словесно виразити образ, картину у висловлюваннях, що втілюють у собі поетичне звучання слова. Ці прогулянки В.Сухомлинський називав «подорожами за рідним словом», яке «не просто щось означає, а дивує, вражає, примушує і вдивлятися, і вслухатися», тобто сама потреба описати бачене й виразити почуття, які воно викликає, спонукає вдивлятися й бачити, шукати слово для самовираження і знаходити його (496, с.545).

До пошуку потрібного слова учень звертається тоді, коли в нього виникає потреба передати враження, виразити себе, розповісти про побачене, почуте, так сильно воно вразило його. Мета «подорожей за рідним словом» — відкрити перед дитиною поетичну грань слова й разом з тим допомогти побачити красу. Найголовніше в цьому те, щоб школяр був радісно зворушений, захоплений поетичними гранями слова, щоб відбулося відкриття, осягнення краси. І тоді дитина на все життя полюбить рідне слово, «закохається в нього, відчує всі його неповторні відтінки і пахощі». Відчувши красу рідного слова, школяр буде завжди відповідально ставитись до мови та мовлення, бо «тільки тоді, коли слово ввійшло в душу й стало її багатством», людина «здатна дорожити ним» (Сухомлинський В.О. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. — 1968. — №12. — С. 1 - 10.).(501).

Навчання української мови повинно «провести нитку — міцну, нерозривну — від кожного серця до великого й вічного, що стоїть у фоліантах словників на бібліотечних полицях, у тисячах і тисячах сторінок невмирущих творів наших поетів, де кожен рядок — вигравіюваний невсипущою працею самоцвіт»(499) (Сухомлинський В.О. Джерело невмирущої криниці// Літературна Україна. — 1970. — 28 квітня.). Потрібно так навчати української мови, «щоб усі ці багатства ожили — заграли сяйвом дивних барв, заспівали жайворонковою піснею, затремтіли краплиною роси на калиновій ягоді» (Сухомлинський В.О. Слово рідної мови // Українська мова і література в школі. — 1968. — №12. — С. 1 - 10.).(500).

Важливою умовою мотиваційного забезпечення навчального процесу є усвідомлення учнями його практичної спрямованості. Практична необхідність засвоєння української мови краще усвідомлюється учнями, якщо на уроці конкретний мовний матеріал розглядається з погляду цілей і можливостей мовленнєвого спілкування. Розуміння доцільності, потрібності навчальної роботи робить її в очах школяра практично необхідною, надає їй привабливості. Чим глибше школяр розуміє значення своєї навчальної праці, тим активніше він працює, тим міцніший його інтерес до навчальної діяльності. Тому під час підготовки до уроків важливо продумувати прийоми роз’яснення учням практичної значимості роботи, яка буде виконуватись, надавати навчальній діяльності комунікативної спрямованості.

Природно, наприклад, що учні не зможуть самі зрозуміти, навіщо в їх подальшому житті буде потрібне знання різних за складом речень, а без усвідомлення цього майже неможливий інтерес до теми «Двоскладні й односкладні прості речення», тому потрібно спеціально планувати прийоми усвідомлення учнями практичної значимості теми.

На початку уроку вчитель поставив перед восьмикласниками завдання написати твір-мініатюру «Ранок в осінньому парку». Цьому передувала прогулянка учнів у парк. Текст твору зарані був «спроектований» учителем, а колективна робота учнів спрямовувалась таким чином, щоб у творі були різні за складом речення: «Осінній сонячний ранок. Крапельки роси блищать на вже в’янучій зелені трав і дерев. Тиша. Перехожих ще зовсім мало. Дещо прохолодно. Від легкого подиху вітерця весело шелестить листя на деревах».

Твір перечитується, і вчитель пропонує учням подумати, що робить його виразним. Учні відзначають наявність яскравих епітетів. «А зверніть увагу на синтаксис, — каже вчитель. — Спробуйте розглянути структуру кожного речення, виділіть граматичну основу». Виявляється, речення відрізняються за складом граматичної основи: є речення з двома головними членами і тільки з одним головним членом у ролі підмета або у ролі присудка. Ці спостереження дозволяють підвести школярів до висновку, що на виразність тексту впливає і різноманітність синтаксичних конструкцій, у цьому випадку наявність різних за складом речень. На дошці й у зошитах записується тема уроку й починається робота над з’ясуванням видів односкладних речень.

Виконання цих завдань, природно, викликає у школярів утруднення. Вчитель виправляє використані учнями неправильні форми й повідомляє, що подолати незнання учні зможуть, якщо вивчать форми роду, числа й відмінка іменників. Далі повідомляється, що ні один текст не буває без назв предметів, слово «іменник» має спільність зі словом «ім’я», що означає назву, і пропонує дітям назвати предмети навколо них.

Саме практична спрямованість навчання та її усвідомлення учнями зумовлює функціонально-комунікативний підхід до вивчення мовних одиниць. Без такого підходу вивчення української мови часто здається школярам сухим переліком правил, далеких від життя. Це трапляється тому, що мовні одиниці вивчаються самі по собі, без засвоєння особливостей, правил і законів їх використання в мовленні, без виходу в мовленнєву практику школярів. Набуваючи загальних уявлень про мовні одиниці, учні, як правило, нічого не знають про їх використання в мовленні, не розуміють тих значень і відтінків значень, які виражаються за допомогою мовних одиниць, не знають можливостей або умов заміни одних форм і конструкцій іншими, синонімічними.

Цілеспрямована робота над засвоєнням учнями семантики мовних одиниць, особливостей і правил використання їх для вираження певного значення, для передачі конкретних змістових і стилістичних відтінків, для реалізації виражальних можливостей їх, вибору з існуючих засобів найбільш вдалих для даної ситуації, а також робота над використанням мовних одиниць, які вивчаються, у власному мовленні учнів для передачі певного змісту — все це не лише сприяє розвиткові дитячого мовлення, але й створює мотиваційне забезпечення навчального процесу.

Важливою умовою активної навчальної діяльності учнів на уроках української мови є розуміння ними формувальної функції цього навчального предмета, усвідомлення самої мови як джерела духовності, моральних, культурних та історичних цінностей. Цьому сприяє як усвідомлення школярами того, що в результаті навчальної діяльності їх мовлення стає багатшим і виразнішим, їм дедалі легше висловлювати свою думку, так і використання різноманітних текстів, які розширюють їх знання про історичну, соціальну роль української мови як культурного надбання народу, про мову й мовлення як фактор культури, про історію народу, носія цієї мови.

Стійка мотивація навчальної діяльності формується, коли школярі відчувають, що в результаті навчання розвивається їхнє мовлення, розумові здібності, пам’ять, увага і т. ін. Отже, потрібна така організація навчальної діяльності, за якої школярі постійно мають можливість цілеспрямовано збагачувати свій мовний запас, займатися мовленнєвою практикою. Якщо матеріал, який вивчається, мало використовується або зовсім не використовується в мовленнєвій практиці, якщо вчитель постійно не показує, яку роль відіграє в мовленні виучувана категорія, не показує добором завдань необхідність знати правила її використання, практичне значення навчальної діяльності учнями не усвідомлюється. Діти мають розуміти значення виконуваної роботи для розвитку вміння вільно користуватися мовою, самостійно контролювати свої мовленнєві дії з метою вдосконалення мовлення, розвитку мислення, мовленнєвої пам’яті. Якщо робота, яка виконується на уроці, нічого не дає для мовленнєвого та загального розвитку учнів, природно, вона видається їм непотрібною, нецікавою, мотиваційне забезпечення навчальної діяльності не здійснюється.

Навчальна діяльність на уроках української мови має будуватися таким чином, щоб діти усвідомлювали мову як важливий засіб формування думки, засіб інтелектуального, логічного розвитку, розширення кругозору, прояву культури. Школярі мають засвоїти, що для правильного й точного використання мови на практиці недостатньо природжених умінь, необхідно навчитися розуміти виражене формами мови та правильно ними користуватися. Мовлення — одяг духовності, ерудиції, внутрішнього світу людини. Усвідомлення дітьми неповторності мовної особистості, значення гарного мовлення в житті окремої людини і суспільства в цілому формує мотиви навчальної діяльності, відповідальне ставлення до української мови. Тому навчальний процес на уроках потрібно будувати таким чином, щоб учень практичним шляхом пізнав усі форми мови, засвоїв їх не самі по собі, а разом з думками, ними вираженими.

Мотиви навчальної діяльності з української мови не можуть бути сформовані без розвитку духовності. Серцевиною духовного світу особистості є самосвідомість, світосприйняття, постулати поведінки й побуту, усвідомлення людиною самої себе, своїх якостей, думок, почуттів, інтересів, дій, свого місця в родині, природі, суспільстві. Самосвідомість виступає внутрішнім регулятором цілеспрямованої діяльності і пов’язана з такими компонентами, як самоконтроль, самодисципліна, самореалізація. Самосвідомістю визначаються потреби, а отже, і мотиви діяльності.

Самоусвідомлюючись, діти мають засвоїти ту моральну та інтелектуальну домінанту, яка визначає їхнє ставлення до знань, до навчальної діяльності, до своїх шкільних обов’язків. Для цього важливо, щоб вони осмислили себе генетичними спадкоємцями народу, культура якого будувалась на високих моральних засадах поваги до знань, розуму, праці, відповідального ставлення до справи, дисципліни. Таким чином, проблема мотиваційного забезпечення навчального процесу з української мови — це проблема державного значення, проблема виховання особистості, її духовного світу, національної самосвідомості.

Проблема формування мотивів навчальної діяльності з української мови є проблемою формування національно-свідомого ставлення до мови, усвідомлення школярами особливого значення української мови як універсального засобу пізнання світу й самопізнання, як безсмертної скарбниці неперервної історичної пам’яті українського народу, його ідеалів, моралі, етики, його історичної долі в мовних образах і символах. Діти мають усвідомити, що мовна природа відображення світу у кожного народу своя, вона найближча генетичній природі представника саме цього народу. Українська мова допомагає нам ідентифікуватись як українці в межах певної спільності з іншими, що мають таке ж національне світосприймання. Ідентифікація засобами мови особливо плідна тому, що здійснюється в часовому й просторовому вимірах, що дає змогу відчувати через мову неперервність українських традицій, зв’язок поколінь, спільність устремлінь українців різних земель.

Значною мірою проблема формування мотивів навчальної діяльності з української мови є проблемою формування національно-свідомого ставлення до самої мови. Ця проблема становить величезну сукупність чинників, які зумовлюють активну пізнавальну діяльність учнів з української мови. Формування мотивів навчальної діяльності з української мови — своєрідна програма управління генотипом, усвідомлення мовцем себе як представника етносу, народу, нації, культури, осмислення самобутності цієї культури, а отже, й мови, бо мова відображає культуру народу, сукупність практичних, матеріальних і духовних його надбань, систему моральних цінностей, які проявляються у відносинах між людьми, ставленні до своєї історії, природи, праці, мистецтва, творчості, освіти.

Для формування мотивів навчальної діяльності з української мови принципово важливою є діяльність учнів з мовним матеріалом. Шлях формування мотивів через навчальну діяльність найбільш ефективний. Численні психологічні дослідження (П.Я.Гальперін, Д.Б.Ельконін, В.В.Давидов, А.К.Маркова, Т.І.Лях та інші) показали, що виховання інтересу можна програмувати через тип учіння. Так, якщо зміст навчання будується не як готове знання, а як система завдань для учнів, які розв’язуються шляхом маніпуляцій з мовним матеріалом, якщо учні підводяться до самостійного відкриття теоретичних положень навчального курсу, якщо в них відпрацьовується навчальна діяльність у єдності її компонентів, то в школярів складається внутрішня, узагальнена мотивація навчання.

Організовуючи навчальну діяльність учнів на уроках української мови, слід виходити з тези, що ніхто не вкладе в голову дитини того, до чого вона має дійти своєї думкою, своєю працею, своїми відчуттями. В.В. Давидов стверджує, що специфічними потребою і мотивом навчальної діяльності є саме оволодіння теоретичним ставленням до дійсності і відповідними йому способами орієнтації в ній (Давыдов В.В. Содержание и структура учебной деятельности // Формирование учебной деятельности школьников / Под ред. В.В. Давыдова, И. Ломпшера, А.К. Марковой. — М.: Педагогика, 1982. — С. 10 - 20, с.13). Мотиви оволодіння мовою — це мотиви власного зростання, удосконалення. За дотримання цієї умови позиція школяра стає позицією людини, яка вдосконалює саму себе, що суттєво впливає на формування мотивів навчальної діяльності.