Корпоративні стратегії здійснення закордонних операцій

Специфічними стратегіями, характерними для міжнародних корпорацій, є стратегії, пов'язані з вибором форм здійснення операцій за кордоном. До них належать:

• стратегія створення нових підрозділів (дочірнє або спільне підприємство);

• ліцензування;

• франчайзинг;

• експорт;

• офшорне виробництво.

Під час вибору форми здійснення операцій за кордоном міжнародна корпорація враховує такі чинники:

1.Правове середовище країни, в якій передбачається розгор­нути діяльність.

2.Розмір витрат на впровадження та підтримання вироб­ництва за кордоном, відкриття філіалу чи представництва в інших країнах.

3. Наявність альтернатив.

4. Досвід компанії.

5. Рівень конкуренції на ринку.

6.Види і рівень ризиків, що загро­жують іноземним активам та прибуткам, які виникають за кор­доном.

7. Можливість втрати контролю над гнучкістю бізнесу, доходами і поведінкою у конкурентному середовищі.

8. Складність технології.

9. Ступінь аналогічності місцевій продукції.

10. Схожість з країною базування за такими параметрами, як мова, культура, менталітет та ін.

Під час реалізації стратегії створення нових підрозділів за кордоном виникає необхідність вибору форми власності: повне володіння (дочірнє підприємство) або спільне підприємство. Вибір тієї чи іншої форми власності залежить від того, що саме є пріоритетним для міжнародної корпорації - уникнення ри­зиків чи повний контроль над іноземним підрозділом.

Ліцензування використовується, якщо міжнародна корпора­ція не може або не бажає самостійно здійснювати виробницт­во у певній країні. Ліцензія - це дозвіл на передавання фізич­ними або юридичними особами (ліцензіарами) прав на використання винаходу, промислового зразка, що їм належать, іншим фізичним чи юридичним особам (ліцензіатам).

Франчайзинг –- це ділова угода, за якою одна сторона дозво­ляє іншій проводити діяльність, використовуючи її товарний знак, логотип, продукцію, а також методи ведення операцій в обмін на винагороду. За допомогою франчайзинга франшизер (продавець) надає постійну допомогу франшизі (покупцю) в його бізнесі, в ба­гатьох випадках франшизер бере на себе і функцію постачання.

У разі експортної діяльності компанія виходить на міжна­родні ринки шляхом прямого продажу через власний торгівельний персонал або опосередковано – через іноземних агентів. Експортна стратегія міжнародної корпорації передбачає орієнтацію виробництва в країні базування на іноземні ринки та потреби іноземних споживачів.

Офшорне виробництво означає, що одна або декілька стадій виробничого процесу розміщуються за кордоном для зменшення затрат.

Стратегія офшорного виробництва залежить від багатьох чинників, а саме: розміру транспортних витрат; розміру мита на комплектуючі порівняно з митом на го­тову продукцію; вартості робочої сили; валютних ризиків; технологічних вимог виробництва; політико-економічних чинників, що характеризують країну; ефекту масштабу виробництва та ін.

Існує багато способів організації офшорного виробництва й наступного збуту.

1. Вихід з продукцією, що випускаються на одному підприємстві, на декілька ринків світу.

2. У разі, якщо міжнародна компанія діє на великих ринках, що відрізняються один від одного, вона надає перевагу створен­ню власних виробничих підприємств на кожному або майже кожному ринку збуту.

3. Якщо міжнародна корпорація є широко диверсифікованою, підприємства використовують декілька виробничих процесів, то раціоналізація управління полягає в створенні підприємств за технологічною або продуктовою ознакою.

4. Існує також варіант, коли підприємства, які виробляють комплектуючі, здійснюють виробничий взаємообмін, а потім збирають готову продукцію для постачання на місцеві ринки.

Міжнародна корпорація може вибрати одну або декілька стратегій здійснення закордонної діяльності з наведених вище, в залежності від того, що саме для неї буде вигідно в тій чи іншій країні.